872. Прокладає дорогу в морі

(переклад з івриту)

Одиниці – Нуква, десятки – Зеїр Анпін, сотні – Іма, тисячі – Аба, десятки тисяч – Кетер «каф-ламед-алеф»

Пояснення: зміст «елеф» (тисяча) це – «ель аф» (до носа). А «ніс» це сутність клі (котре утримує) життя, так, як написано: «І вдихнув у ніздрі його душу живу». І це клі взято насправді з найнижчого місця. Однак, дух, що виходить з нього, виходить виключно з боку Іми, і тому може ще раз увійти в ніс, і це подібно смерті й воскресінню. Однак, якщо приходить дух з найнижчого місця, тоді те, що виходить з носу, - це дух що йде і не повернеться.

І відомо, що тисяча піднімається в «кав-ламед-алеф», і там суть десятка тисяч, бо всі включають її в себе. І коли вибрана була звідти і спустилася в «оме’’ц», тоді він за принципом «і навчу Я тебе мудрості», за принципом «прокидається і не встає», при цьому бракує пишноти. І тому спускається до біни, за принципом «і навчу тебе «біні» (розумінню) в пишноті», а отже, це сотні, від слів «мін - ет», бо назва позичена у дочки, або від слова «от» (буква), бо вийшло з його носа і стало чужим.

І коли спускається до Зеїр Анпіна, тоді він за порядком десятини з келім, згідно з написаним: «Цар полонений кудрями». І коли спускається вона до малхут, тоді він як одиниці, бо він є надзвичайно маленьким числом, менше котрого немає.

Перше – це «дивіться в найнижчому місці», друге – передбачення в мудрості, третє це їхнє взаємовключення одне в одне, воєдино, до неможливості розрізнити. Тому світло в першому найнижчому місці. Однак, в «ламед-гей» і в «ламед-шін» ніч і день діють разом, до другого дня, і в цей день утворено небосхил. Але від слова «тому, хто натягує», вишиває, бо якщо зіткав дві нитки разом, подвійним буде, і відділив води чоловічі від вод жіночих. Бо від табура і вище будуть чоловічі, а носа немає в них, а від табура і вниз, - «є в них ніс і відчують запах». До третього дня, коли зібралися всі води, що нижче табура, в одне місце.  

А суходіл, що є перекриттям, що під «оме’’ц», виходить за межі «рош» (голови) і видно його ззовні. І існує суходіл для живих і вода для мертвих. І в це включилися разом дві букви: «мем» і «тав», з’єдналися також у верхній, що є суттю «тав» - «міта» (смерть) – мем і тав.

А потім також і суходіл, а це – від табура і вище, категорія перекриття, що спочатку до найнижчого місця: що отримав нині форму, що нижче табура, але в стані «стояння».

І зрозумій це добре, що води зібралися в клі «носу» першого дня, і подібно до «матері, що позичає вбрання у дочки».

А суходіл, що є клі де-Іма з другого дня, він виходить з клі «носу», у стані «стояння». І там, однак, включено і світло першого дня, і тому підготовлено до життя. Бо головним чином влада існує в формі клі. І це сенс подвоєння слів «бо добре», тобто в сенсі суходолу, бо подвоєння букви «мем», що в «маїм» (вода), повернулося до підготовки життя в її сутності. І це зміст слова «тідше» (випустить траву), що є абревіатурою «подоба образу його батька».

«Трава, що сіє…» Означає, якщо все це як волосяниця, називається ім’я його «есев» (трава). Бо трави ростуть на поверхні суходолу і покривають його до того, що його не видно. І виходить, польова трава є категорією бурі в найнижчому місці. Однак, як видно з вислову, росте і піднімається з суходолу, що є перекриттям «оме’’ц».

І це сенс «сіє сім’я по роду своєму». Тобто, трави, що ростуть з самого початку, не сіють зовсім. Однак після оранки у відомий час, перетворилися і зробилися справжнім сім’ям, «як роги цвіркунів були», і викорінив, і знову посадив їх, і виросли, - дивися в Зоар, розд. «Берешит».

І тим же чином «дерево плодове, що дає плід», як сказано вище – дерево плодове на першому місці. Однак поки що не дає плід, поки не змінять місце.

«У котрому сім’я його по роду його»: тобто, розкривається те, що сім’я в ньому ще з самого початку, ще раніше за найнижче місце, тобто в тому місці, що зветься суходолом. І для цього існує сім’я по роду (мін) його, тобто «від» (мін) вислову і в устах вищого, і немає там утримання для зовнішніх сил.

І з’ясувалися суходіл і води, що обидва в спільності, однак води присутні. Води, що є, за суттю, світлом, покривають безодню, котра є, за суттю, клі, світло другої стадії, і клі четвертої стадії. І протилежне йому – суходіл, адже суходіл є підсолодженням другої стадії. А трави, що належать до четвертої стадії, покривають його і приховують. Так, що на поверхні вод визначається лише категорія Іма. І це сенс сказаного «Як води море покривають», а четверта категорія як камінь, що занурився вниз і зник. І тому кожен, хто тоне, помирає від буремного вітру безодні, і кожен, хто п’є і хлебче з поверхні води, оживляє себе силою біни, що є суттю «Всесильний життя».

І тому з’ясовується поняття води в її сутності, що вона дуже небезпечна для життя людини, бо кожен, хто входить в неї, спускається і тоне в безоднях.

Так навіть і корабель, що намагається плисти по поверхні води, трапляється іноді, коли буремний вітер виходить з безодні, що в серці моря, в сенсі найнижчого місця, і тоді «піднімуться небеса» силою стадії «бет» (другої), «і опустяться безодні» силою стадії «далет» (четвертої) і «душа їхня в злі розтане». Бо немає там сім’я на благословення, адже «вся мудрість їхня буде поглинена», тому що «велика прірва» і «мала прірва» змішуються одна з одною, і зазнає шкоди і хохма, тобто категорія «нефеш хайя» (жива душа), що в ній, і їхня жива душа у злі розтане.

І це є суттю «Той, хто прокладає дорогу в морі і в могутніх водах напрямок», означає це, що «зробив Він бурю тишею і замовкли хвилі їхні».

І справа в тому, що вся небезпека, вона від буремного вітру, що в серці моря, бо звідти приходять усі рухи моря, так, як це в серці людини. Бо назва нукви безодні, по суті – «і дива Його – в прірві», означає «на глибині», і зрозумій.

І тому «і сказав, і зупинився буревій», бо вихід є в нього, а входу немає. На відміну від ману, що в пустелі, коли був у нього вхід, а не було в нього виходу (тільки «і припікало сонце, і танув». Бо за змістом: дорогого світла - безмежно, що є суттю виймання сонця з його футляра при спеці дня, тоді – і танув, і відходив як перекриття «оме’’ц»).

І тому «і підняло свої хвилі», від написаного «і оголився в своєму наметі», бо зробив залежним своє зіпсуття від вищого. І це сенс «і зупинився буревій», і не як «і вдихнув», або «і подув», чи «і пішов», тому що не поступально-зворотним чином, а поступальний без зворотного. І тому виглядає як один «стовп», знизу вгору, котрий бажає зруйнувати все.

І це є змістом сказаного: «зробив Він бурю тишею», бо буря ця на голови грішників подіє, які заперечували слова Творця. Але коли визнали бурю в силі дії Творця на воді, тоді в цей момент відразу уподібнились до «і замовкли хвилі їхні», бо дуже упокорилися. І тому «і зраділи, бо замовкло», тобто попри те, що не було їм з чого радіти, бо вже викинули все майно з корабля у море, однак зраділи самій тиші, бо душа їхня була врятована.

І це сенс «зробив Він бурю тишею», тобто сама буря перетворюється на джерело тиші. І відтоді «і спрямував їх до місця, котрого бажали», бо удостоїлися досягти бажаного, і зрозумій. І з’ясувався сенс небезпеки могутніх вод, що в морі.

Дві речі: перша – «мем-аїн-ламед далет», що є сенсом здобичі з моря, що є суттю пишноти і здобичі моря, що є, за сенсом, прокидання. І це означає «здається їм молодим», тобто в плані «старці землі», але в сенсі самого Зеїр Анпіна, що постав силою його праотців, що є суттю «бачила служниця» і т.п. Бо це прокидання прийшло у світ Асія - в зовнішню сторону.

І тому називається розтин Кінцевого моря, бо це сенс нижніх вод найнижчого місця, як зазначено вище. І це сенс «почули народи, розсердилися» і т.д. Те, що сказали мудреці про отримання Тори, що народи не бажали прийняти, як написано: «І засяяв їм від Сеїра, з’явився від гори Паран», - цей тримався за вбивства, а цей за перелюбство, тільки сини Ісраеля сказали: «Зробимо і почуємо». Тобто, через те, що розкрився їм як старий, сповнений милосердя, тобто в усіх його рухах було милосердя.

Адже також і в силі суду є потреба, так, як сказали: «Повинна людина відучити молодого від дурості» і т.д. Бо тоді зможуть прийти в обіцяну землю Ханаан, орати й сіяти, «кожен під лозою своєю і кожен під смоковницею своєю». Однак, завдяки цьому розкривається, що існує тоненьке світло також і в кліпот, що оживляє їх, і тому зміцнилися Сеїр і Паран і не підкорилися, що й є сенсом «здається їм як старий».

Старий і молодий: і з’ясовується сенс «молодого», світіння якого приходить у цей світ. І тому «почули народи, гнівалися». А сенс «старого» це внутрішній підйом і з’ясування себе самих. І тому народи зовсім не підкоряються, і лише Ісраель підкоряються, а не народи. І тоді «праведники в землі своїй успадкують подвійно» - прокидання і пишноту. Тоді як в Єгипті, котрий є не їхньою землею, була в них тільки пишнота, означає – харчі й питво, але не прокидання.

«Що за вість почув і прийшов?» – розтин Кінцевого моря і війну з Амалеком. І ось, двох перших речей (і це – «зробимо й почуємо»), здобич з моря і розтин Кінцевого моря не було достатньо їм, тому що пройшли по суходолу всередині моря після того, як полюбили диво, знову пробудилася кліпа суходолу у вигляді пустелі Сін, а не гори, бо були вони спраглі до води.

А також «і прийшли до Мари…» бо скуштували там смак гіркий (івр. «мар») в найнижчому місці, - і зрозумій. Бо вода, що покриває людину, вмертвляє її, однак якщо її трошки, випити, - оживляє її.

Бачив ти батька: там вони випробували Творця: «Чи є Творець в середовищі нашому, чи ні?» І дивно, адже написано тільки те, що є просто «народ», і не написано зовсім, що випробували цим Творця. Адже майже помирали від спраги, що є суттю сухості і вогню спраги, а те що навпаки, - це те, що виростає з прокидання, де немає випробування.

І це є високою таємницею, і зветься вона «коли опускав руки», що є суттю удару в скелю. Бо коли піднімав свої руки, з’ясовується сила Ісраеля і святість їхня, за суттю Аби ве-Іми. А коли опускав свої руки в найнижче місце, тоді слабішала сила Ісраеля. Однак, через це «і нарікав народ на Моше», бо не могли встояти в тій силі піднесеності, як Моше, за суттю МА, інакше, як у вставанні, як «Датан і Авірам постали в гордині».

І з’ясувалося також, що вставання було за принципом «молодий», бо всі народи підкорилися тоді, адже спрага до води це вірна милість, і тому «і опускав Моше руки свої», - бив у скелю. Тобто, навчав їх цьому вислову: «Чи є Творець в середовищі нашому, чи немає», і відразу вийшли «води великі, могутні, хвилі морські». Однак, вони пили трохи, погасити вогонь спраги, і тоді удостоїлися знову життя, що є, однак, пишнотою.

І прийшов Амалек. Означає це – силою удару в скелю знову посилилася та кліпа, що зникла раніше за принципом розтину Кінцевого моря. «І воював», і т.д.

І це сенс слів «а ти втомлений» - від суходолу, бо вогонь спраги палив. «І знесилений» - від сили удару по скелі. Бо шукали знову дві дорогі речі, - «чи бачив ти батька». Адже великий вал моря постав на них з найнижчого місця, у вигляді собаки, і зветься «хвіст», тобто як «кінцеве море». І тоді «І прийшли в пустелю Синай», ім’я котрої - гора Хорев і перетворилася на гору Синай, де розкрився йому Всесильний в голосі Моше і як «старий, сповнений милосердя».

Рефідім. А це – суть «ріфйон ядаїм» (букв. «слабкість рук), бо опускав Моше руки свої як удар по скелі. І в час війни з Амалеком бачили всі, що коли піднімав Моше руки свої, - «і перемагав Ісраель», і тому була їм істинна підготовка до отримання Тори як «старий», що є суттю омивання рук в сенсі «піднімав». І це сенс написаного «І взяли камінь і поклали під нього», і здавався їм як той камінь, що втонув у могутніх водах. Однак був він під Моше, бо дуже потребував його.

Адже без цього каменю була спрага до води, як зазначено вище. Проте, під нього, тому що «руки Моше важкі», бо спричиняють їм спрагу, - і достатньо тямущому.

А Аарон і Хур підтримували… Аарон є суттю Аба. Хур, він по суті, чоловік Мірьям і син Калева, що є сенсом «Милий мій простяг руку свою через отвір (івр. «хор»)», що є «Хур син Калева», і тямущому досить.

І цією силою вийшли з Рефідим, «і прийшли в пустелю Синай», і удостоїлися обмеження силою Хорева (також «сухий, безводний») і спраги. І удостоїлися розкриття Творця силою «і було, коли піднімав» і підтримкою Аарона.

І це сенс сказаного: «І побачили Всесильного Ісраеля і під ногами його як виріб - цеглина з сапфіра. І на знатних (івр. «ацилім») синів Ісраеля не простяг руки Своєї».

Бо це диво і чудо важить для них як сила перемоги над Амалеком, коли камінь під Моше, і само собою не простягнув руку свою в Ацилут, за сенсом «виріб ближнього його», і тямущому досить.

І це є сенсом - «що за вість почув і прийшов?» Бо Ітро був священиком Она, і знав, що Моше відіслав дружину свою і двох її синів, бо не потрібні були йому після пишноти і прокидання, - суть двох згаданих речей.

Однак, після війни з Амалеком сказав, якщо не вийдеш через мене, в сенсі простягання руки, як це у священика Она, вийди через дружину свою, за сенсом «І бачили Всесильного, і їли, й пили». Тобто, в стані і пишноти, і прокидання разом. І тоді вийшов Моше назустріч тестю своєму також, бо був йому очами в пустелі, і зрозумій, і тямущому досить, бо сказав йому: «А ти побачиш».