748. Поновлювати причину

(переклад з івриту)

«А в усіх випадках, коли не має вона, ні з ним, ні з ким іншим, обручення, тоді новонароджений подібний до неї. І хто це? – дитина рабині й чужинки.

Рабиня-ханаанка – звідки це? Сказав рав Гуна: «Каже писання: «Сидіть собі тут з віслюком», - народ, подібний до віслюка, отже, знаходимо, що обручення недійсне. Дитина її – як і вона, як сказало писання: «Дружина і діти її будуть її господарю».

Чужинка – звідки це? Сказало писання: «Не одружуйся з ними», отже, не дійсне було обручення. «Дитина її – як і вона» - звідки це? Сказав рабі Йоханан від імені Рашбі, що каже писання: «Бо відвернув сина свого від Мене». Син твій, народжений жінкою з Ісраеля, зветься «твій син», а син твій, народжений ідоловіркою, не зветься «твій син», а «її син» (трактат «Кідушін», 65).

Зрозуміємо це в термінах духовної роботи:

Обручення (івр. «кідушін») – означає: чоловік, який удостоївся святості (івр. «кдуша»).

Дитина означає «розуміння», що допомагають в духовній роботі.

Жінка з Ісраеля називається святою Шхіною.

Рабинею і чужинкою зветься сітра ахра (егоїзм, букв. «зворотна сторона»). «Рабина ханаанка» це кліпа виду «хамор» (віслюк), що є категорією «ліба» (серце). «Чужинка» - кліпа виду «шор» (віл), що є категорією «моха» (розум).

«Дитина її – як і вона», тобто Тора і духовна робота, що є розумінням та відчуттями, котрі людина досягає завдяки Торі та роботі, - такі ж як і вона. Тобто, не мають вони іншої цінності, а статус їхній, як і у наміру, - зобов’язує. Отже, якщо причина зобов’язує людину займатися Торою та заповідями, причина зветься «матір’ю», вона народжує зобов’язаність занять людини Торою та духовною роботою.

І тут слід зрозуміти «син твій, що народжений жінкою з Ісраеля», тобто якщо причиною, що зобов’язує людину до духовної роботи, є свята Шхіна, тоді можна сказати «твій син». Тобто, як і наведено вище, - завжди наслідок іде за причиною.

І також слід сказати, що це відбувається і в період підготовки. Тобто навіть коли людина ще не удостоїлася увійти в святість, але бажає увійти в святість, - тоді причиною, тобто бажанням удостоїтися святості, називається «жінка з Ісраеля», - а наслідок, тобто Тора й духовна робота, котру виконують для того, щоб удостоїтися святості, - вже зветься на її ім’я.

А також назворот, якщо причина, що зобов’язує, є стан «ідоловірка» і «рабиня-ханаанка», хоч іще не злита зі згаданими кліпот, - все одно, Тора і духовна робота вже називаються іменем кліпот. Тому завжди слід людині поновлювати причину, для того щоб наслідок вже називався б на ім’я причини.