470. І буде, коли прийдеш - 1

Тиждень глави «Кі таво» (вересень) 1979 року.

(переклад з івриту)

«І буде, коли ввійдеш у землю, котру Творець Всесильний твій дає тобі як спадок, і посядеш її, і оселишся в ній». І пояснив Раші: «Повідомляє, що не зобов’язані приносити перші плоди аж поки не завоюють землю і поділять її».

Способом «ремез» (натяк) слід пояснити, що «робота людини» означає займатися, наскільки вона може, протягом всього дня, шляхом Творця. І коли починає робити самоаналіз, як пройшов для неї весь день, це зветься «завоювання землі». І тоді починає аналізувати порядок роботи, - ради Кого працює, тобто на благо Кого все робить. Тоді пишеться: «І візьмеш з початків усіх плодів землі (івр. «адама»)», і це від вислову «уподібнюсь (івр. «адаме») Вищому».

Інакше кажучи, перш за все треба дивитися, чи плоди його принесли йому тотожність властивостей. І спершу треба дивитися, чи його робота дала плоди, адже «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу».

Якщо удостоїлася людина «приправи», що є категорією тотожності властивостей, тоді вона повинна дивитися, яка міра тотожності властивостей була в неї під час її роботи, і що залишилося їй з того після роботи.

І якщо вона бачить, що робота її не така, як належить, тоді «І проголосиш, і скажеш... арамеєць визискував батька мого». Тобто, оскільки є в людини зле начало, котре є «рамай» (ошуканцем), котрий «мераме» (обманює) людину щоразу іншим якимось чином, і головне, показує їй, що їй не потрібно виправляти свої діяння, тому написано: «І проголосиш...»

І пояснив Раші – це вислів «арамат» (підйому) голосу». Тобто слід кричати дуже гучно, для того, щоби добре було чутно, що поки що є в людини «рамай» в її серці. І повинна вона бути в радості через одну річ: що як не є, а вона прийшла до істини, - бачити свій істинний стан.

І це: «І радітимеш усьому благу, котре дав тобі Творець» і т.д. «Благо» - це після того, як удостоївся істинних плодів.

«Усього блага» - бо людина повинна бути в радості, що все ж таки удостоїлася побачити зло, і завдяки усвідомленню зла вона може прийти до добра. А тому з «усього блага», тобто зла, котре є клі для добра, - з цього людина має радіти. Тобто, завжди людині слід бути в радості, бо інакше вона приліплена до сітри ахри. А радість людина може відчути лише в якійсь істинній ситуації. Або ж коли ще не дійшла до того, щоби бачити правду, - тоді радіє з думки, що має досконалість. А коли починає бачити істину, вона повинна радіти тому, що удостоїлася бачити правду. А потім заслуговує істинної радості, бо удостоюється правди. І тоді – робить приношення перших плодів.

Тобто, «бікурім», перші плоди, - це плоди, що розкриваються завдяки роботі, за принципом «Ті, хто сіють у сльозах, з радісним співом жатимуть». Бо «сівбою» називається, коли все, що є в людини, вона кладе в землю, аж поки все розкладеться, - і немає в неї нічого. Тобто, навіть найменша міра того, що було в неї, також пропала.

Тому тоді є сльози про те, що немає в людини нічого, за що б їй триматися. І страждання, коли горює про відсутність у себе всього, - це келім, котрі зможуть потім наповнитися. І це зветься «Ті, хто сіють у сльозах, з радісним співом жатимуть», що є категоріями клі та світла, нестачі та наповнення, негатива й позитива. Виходить, коли людина удостоюється світла, тоді вона повертається до недоліків, що були в неї.

Тому розповідає: «Арамеець визискував батька мого, і спустився він у Єгипет», що зветься так, як сказав мій батько й учитель, що в час ґадлуту людині треба отримати страх від того, що відбулося з нею (дивися в «Передмові до Зоар» в розділі «Молитва Хавакука»).