458. І буде, якщо послухаєте - 2

Тиждень глави «Екев», (серпень) 1979 року.

(переклад з івриту)

«І буде, якщо послухаєте», - і пояснив Раші: «Якщо легкі заповіді, котрі людина топче п’ятками своїми, послухаєте». І також сказано: «Будь уважним в заповіді легкій так само, як і в суворій».

Так от, щодо заповідей, до яких людина звикла через виховання, вона знає, що слід уважно ставитися до них. Але речі, яких немає в неї з боку виховання, важко їй виконувати їх, тому що не знає серйозності справи. Оскільки не звична до них, щоби знати, що слід бути щодо них уважною.

Тому виконання заповідей, якщо людина отримала їх через виховання, називаються для неї серйозною справою. А отже, вона вміє стерегтися зі всією уважністю, наскільки це можливо. Тоді як намір є тим, що неможливо дати людині на початку її роботи. Тому, коли виростає, і кажуть їй, що треба мати намір «ради небес», робота ця не така вже й важлива для неї, тому що в неї немає цього з боку виховання.

Тому вона «топче п’ятками», тобто не звертає уваги на таке, адже ця заповідь легка і не важлива. Тоді як щодо практичних заповідей, - вона знає, що варто дотримуватися їх, ще й додавати суворості [у виконанні] в додаток до закону і правил, котрі зобов’язують до їх виконання.

У той час як на намір не звертає уваги, тому що незвична. Отже, людина може виконувати Тору та заповіді не знаючи причини, що зобов’язує її, а саме виховання є достатньою причиною, через яку варто виконувати Тору та заповіді.

Але основне те, що після того, як людина змужніла, слід вже знати ради якої причини вона виконує Тору та заповіді, тобто ради якої мети вона докладає зусиль. Адже кінцева ціль людини - дійти до злиття з Творцем, що зветься поверненням.

Щодо цього існує веління: «Якщо послухаєте», тобто про речі, котрі людина топче п’ятками і не звертає увагу на них. І це пояснення слів «Будь уважним щодо заповіді легкої так само, як і суворої», так, щоб якщо не може спрямувати намір в ім’я небес, щоб було це для людини так, начебто вчинила серйозний прогріх. І тоді зможе вона прийти до досконалості, котра від неї вимагається.

«Кала» (легка) – від вислову «калон ве-бізайон» (сором і ганьба).