Бней Барух Академія кабали

«Урятуй раба Свого, о Ти, Всесильний мій! Звесели душу раба Твого, схили слух Свій до раба Свого». Тричі зробився Давид рабом у цьому псалмі, що відповідає трьом разам, про які постановили автори Мішни, коли людина має бути рабом у молитві.

У перших благословеннях повинна бути, як раб, який складає хвалу перед Паном своїм. В середніх - як раб, який просить подарунку від Пана свого. В останніх благословеннях - як раб, який дякує перед Паном своїм за подарунок, котрий отримав від Нього, і йде собі»

Отже, є тут порядок духовної роботи людини. Та спочатку людина повинна вірити у Творця вище за знання та складати хвалу своєму Панові, що означає, щоб відчувала себе довершеною цілковитою досконалістю. Адже відомо, наскільки людина відчуває, що товариш дає їй подарунки, у цій мірі вона й вихваляє його. І також у тій мірі, у якій вона відчуває велич товариша, настільки може складати йому хвалу. Тобто, якщо людина відчуває, що їй чогось бракує, а товариш може наповнити це, у неї негайно вичерпується сила прославляти та вихваляти товариша.

Тому, коли людина починає працювати, вона зобов'язана йти вірою вище за знання, неначе в неї немає ні в чому недоліку, а навпаки, її Пан наповнив їй усі бажання. І тоді вона називається досконалою, і тоді досконалий може з'єднатися з Досконалим. Але якщо в неї є недолік, недосконалий не може з'єднатися з Досконалим.

А потім вона може налаштувати свої хісарони, як раб, який просить подарунок у свого пана, адже тоді вона просить про свої потреби, тобто "немає в судді більше, ніж бачать його очі", і не можна пропускати жодного хісарону, який є в неї, а навпаки, наскільки відчуває свій хісарон, в тій мірі людина може молитися про те, щоб її пан наповнив її бажання. І тоді кожний учень, який більше запитує, стає кращим.

А потім, у кінці, не можна залишатися в хісароні. А повинна людина знову йти вірою вище за знання в те, що вона є довершеною, в повній досконалості. Як сказано, як раб, що дякує своєму панові за той подарунок, який він отримав від нього, і йде собі. Тобто людина повинна вірити вище за знання, що вже отримала [наповнення] на усі свої бажання, і це називається "подарунок". І вона дякує за це своєму Панові, адже не можна людині жити відособленою, тобто коли в неї є претензії до свого Пана, що Він не дає їй те, що вона просить. Тому не можна, щоб людина перебувала в хісароні, і вона завжди має бути в радості. Але для того, щоб у неї були келім отримувати, вона повинна пробуджувати хісарони.

І це називається у [наших мудреців] жертвою, яка росте і зменшується: «Знання напочатку і знання укінці, і відсутність [знання] посередині». Тобто між двома знаннями дозволено бачити його відсутність. Адже в людини немає ніякого розкриття в сенсі істини так, щоб вона відчула, що її робота бажана її Панові.

Звідси витікає, що не можна розкривати жодного хісарону в Торі і в роботі самому, а навпаки, людина завжди повинна йти вище за сенс і знання, будучи довершеною в повній досконалості. А посередині вона може просити про свої бажання, як це бачать її очі, що в неї є тільки хісарони. Але після цього повинна повірити, неначе вона вже отримала [наповнення] усіх своїх бажань і дякує за це своєму Панові.

І тоді вона може перебувати в радості, від того, що є досконалою. Виходить, що вся її досконалість побудована на вірі, а її хісарони будуються на знанні, тому що "немає у судді більше, ніж бачать його очі".