424. Суперечка Кораха з Моше

(переклад з івриту)

З’ясувати проблему спору Кораха з Моше. Ось, Моше сказав: усе, що стверджував Корах, було не проти Моше, а проти Творця. А Корах стверджував, що в Творця він вірить, як написано: «Уся громада – всі святі». І тлумачать мудреці: «Усі чули при горі Синай: «Я – Творець Всесильний твій», але Моше, вчителю нашому, він не бажає вірити».

Хоча до того, як справа торкнулася його [Кораха] особисто, тобто, до того, як він повинен був вдатися до великої поступки, - він вірив у Моше, вчителя нашого. Але після того, як побачив, що Еліцафан зробився главою, а сам він вважав, згідно зі своїм розумінням, що це йому належить головувати, - і повинен був вірити Моше, вчителю нашому, про те, що так повелів Творець, - то само собою його віра в Моше вже не була настільки великою.

Бо не достатньо було того, що він вірив у Творця, і в те, що Тора дана через Моше, і слід вірити в нього. Адже розумом неможливо зрозуміти Тору, бо думка обивателів протилежна думці Тори, а отже, необхідна віра в мудреців. Тому що без Тори неможливо знати, що таке думка Тори і трепіт перед небесами, бо невіглас не може бути прихильником Творця, як написано: «Хай би Мене покинули, але Тори Моєї дотримувалися б».

Бо людина не може сказати товаришеві, що лише щодо чогось малого вірить йому, а щодо великого чогось – ні. Адже якщо вона не вірить товаришу відносно великих речей, тоді певно також і в малих речах не вірить йому. А те, що здається, начебто вірить йому щодо малих речей, це тому, що мала річ не важлива для неї, тому й думає, що навіть коли, щонайбільше, немає правди в словах товариша, то це зовсім не суттєво.

Тому, коли Корах не побажав вірити Моше, вчителю нашому, про головування, відразу розкрилося, що також щодо решти речей він не йме віри. Тому відразу запитав про «повністю блакитний таліт» і про «дім, повний книжок».

Отже, слід бути сильним у вірі в мудреців і упокорити себе, і бути мізерним в своїх очах порівняно з праведниками. Бо стан приниження себе проявляється головним чином тоді, коли людина повинна зробити щось, до чого ближній зобов’язує її, тоді як її власна думка вказує на щось протилежне думці ближнього, - і все одно вона підкорює себе. Це зветься низькістю, тобто принижує свою думку.

І це є сенсом імен «Датан і Авірам» [спільників Кораха]. «Датан», тобто вони бажали, щоб «дат» (закон) був би «аві» (батько мій), тобто бажанням, за принципом «ве-ло ава лешалхам» (і не побажав відіслати їх). І це – «Аві-рам» (батько мій – піднесений), щоб «дат» був у стані «рам», високий, щоб відповідало його розуму.

Тоді як Моше, вчитель наш, дав «дат», закон низькості, тобто такий, котрий не відповідає розуму, як написано «таліт, повністю блакитний» і т.д. Тому «і спустилися живими в пекло», тобто попри те, що було в них життя, - адже всі були присутні при горі Синай, але без Тори з вірою мудреців, - спускаються в пекло. І немає іншого шляху, як тільки віра в мудреців.