377. Краще дитина бідна

(переклад з івриту)

Тиждень глави «Вайєшев» (грудень) 1971 року.

Рабі Шимон сказав: «Іди й подивись, написано: «Краще дитина бідна та розумна»... і це – добре начало. Але «краще дитина» - це те, що написано: «Отроком був я і постарів». І зовсім інше, це «отрок», тобто «дитина бідна», бо немає в нього нічого свого. А якби називався «отрок», тому що є в нього поновлення місяця, котрий постійно поновлюється, і постійно він – дитина... і мудрий, тому що мудрість живе в ньому».

«Ніж цар старий та дурний», - це зле начало... Від дня, з якого він існує, не виходить з нечистоти своєї. «Дитина», оскільки той, [цар], є людиною з малолітства, а цей з тринадцяти років і далі. І слід запитати, адже з цього виходить, що коли людині двадцять років, то зле начало, котрому двадцять років, зветься «старим». А коли людині сімдесят, то добре начало, котрому п’ятдесят сім років, називається «дитиною»?

Але слід зрозуміти, що є в нас поняття природних законів, і вони як заповіді, котрі природа зобов’язує нас виконувати. І вони діляться на зовнішні та внутрішні. Наприклад, коли людина їсть хліб, чи іншу їжу і п’є воду або інші напої. Тоді хліб зветься річчю зовнішньою, і зовнішнє не різниться ніяк щодо людей. І для кожного виглядає в тій же формі, так, що не можна сказати, що скибка хліба якось відрізняється у різних людей, бо всі бачать хліб у тій же зовнішній формі. А також решта зовнішніх речей, скажімо, вода чи вино. Усі бачать зовнішні речі без змін. І немає різниці між людиною та її ближнім.

Тоді як щодо внутрішньої суті, що зодягнена в зовнішні речі, відомо, що в кожній речі облачається насолода інакшого смаку, якого немає в іншій.

Наприклад, смак, що є в хлібі, відсутній у м’ясі. І навіть щодо самого м’яса також слід розрізняти кілька видів характеристик, бо смак, що є у яловичині, відсутній у птиці. І також саме м’ясо птиці розрізняється за смаком, бо смаку, що є в курячому м’ясі, немає в індичатині або в голубиному м’ясі, і т.п.

Тобто, в зовнішньому зодягнено смак, котрий є річчю внутрішньою, і всяка насолода, якою втішається людина, вона лише від внутрішнього, а не від зовнішнього. І лише щодо внутрішнього маємо розрізняти між людиною та її ближнім, адже кожен відчуває насолоду та смак інші, ніж його ближній. Також і сама людина не завжди має те ж саме внутрішнє відчуття наїдків та питва, і залежить це від стану здоров’я та настрою людини.

Але разом з цим ми бачимо, що коли людина нездатна відчувати внутрішні смак і насолоду, що зодягнені у ці речі, тоді вона змушена користуватися зовнішніми сторонами речей. І не може людина сказати, що оскільки вона не відчуває смак в їжі, тому вона не їстиме тиждень чи місяць.

Або як ми бачимо у малих дітей, що не осягають смаку й насолоди, зодягнутих у їжі, то вони змушені їсти вимушено, без смаку та насолоди, інакше не зможуть продовжити існування і можуть, боронь Боже, померти.

Але людина доросла, якщо їсть тоді, коли немає смаку, вона зв’яже це з якоюсь причиною, - через хворобу, чи моральний стан і подібне. А щодо маленьких дітей сказано, що вони ще не розвинулися, щоби зрозуміти та відчути смак, що є в їжі, питві й подібному.

Також і щодо заповідей, Тора поділяється на внутрішнє та зовнішнє. І тут також зовнішня сторона заповіді у всіх має одну й ту ж форму. І немає різниці в зовнішній формі заповіді між праведником покоління і простою людиною з вулиці.

І також тут відмінність між людиною та її ближнім стосується лише внутрішньої суті, зодягненої в заповідь. Коли кожен відчуває інший смак в тій самій заповіді.

Також і щодо самої людини слід розрізняти між різними смаками, бо людина не завжди має одне й те ж розуміння і той самий настрій, щоб мати можливість відчути внутрішнє наповнення, що в заповіді.

А тому, якщо візьмемо в розрахунок зовнішню сторону заповіді, тоді кожна людина діє за принципом «все більше додає». Оскільки кожного дня людина більш-менш виконує заповіді. Тому весь час, коли вона все більше додає, є в неї зрештою багато заповідей, як сказали мудреці: «Найбільш порожні з них наповнені заповідями як гранат».

І зовсім інше - з боку внутрішнього наповнення заповідей, тобто смаку та насолоди, що облачається в заповідях і щодо мети, адже заповіді дані за принципом, як сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу», бо Тора та заповіді мають очистити і освітлити людину, щоби вийшла із себелюбства і прийшла би до любові до Творця. Людина може дожити до віку сімдесяти років і в плані зовнішньому має вона багато заповідей, але з боку внутрішнього, - до наміру, що зодягнений в заповіді, поки що не дійшла і перебуває ще в себелюбстві.

А спосіб для того, хто бажає удостоїтися категорії «внутрішнє», такий, - хай кожного разу каже: «Що було, те було, а віднині й далі я приймаю на себе йти шляхами Творця, тобто удостоїтися бажання віддачі».

Якщо так, виходить, що завжди він – дитина, навіть коли йому вже сімдесят років, також він каже тоді, що донині діяв негаразд, а віднині й далі він починає. Коли так, то він завжди в стані «дитина». І навіть коли людина є великою, також актуальний для неї стан дитини (як в історії про рабі Саадью Ґаона).