<- Кабалістична бібліотека
Продовжити читання ->
Кабалістична бібліотека

Моше

Рашбі

Рамхаль

Аґра

Лист 3

(переклад з івриту)

Рік 1922

В пригороді Єрусалиму

Для ... хай світить його світильник

«Четверо ввійшли в пардес (сад)»... бо перш ніж створено було світ, був Він та ім’я Його – одне, бо душі ще не були у властивості «душі», а все поняття імені полягає в тому, що коли ближній відвертає обличчя від когось, той кличе його на ім’я, аби цей повернув обличчя до нього.

А оскільки перед творінням були душі злиті з Творцем в повній мірі, і убрав їх у вінці та корони, велич, красу та пишноту, навіть у те, що не було ще ними спричинено, адже Він знає бажання їхні Сам від Себе, і дає їм. Коли так, то тим більше не місце говорити про називання іменем, що є справою «пробудження знизу» з певної сторони. І тому це є категорією «просте світло», бо все – в абсолютній простоті, і було це світло зрозумілим кожній простій людині, ба навіть тому, хто не пізнав жодної мудрості.

Тому й названі, з боку знання мудрих і тямущих, - «пшат» (простий сенс). Адже пшат є коренем всього, і про нього не говоритимуть книги та їхні автори, бо це є поняття єдине, просте і відоме. І при тому що в нижніх світах бачимо в ознаках, залишених тим простим світлом дві частини, але це тому, що розділило (івр. «халак») самі їхні серця, за суттю «А я чоловік гладкий (івр. «халак»)».

Але ж в згаданому вище місці, немає ніяких відмінностей в будь-якому описанні, до якого не вдайся. Отже, це подібно до царя, який раптом взяв свого улюбленого сина та й поставив його в своєму великому й дивному саду, і коли розплющив царський син очі, то анітрохи не дивився на місце де стояв, бо через велике світло, що в саду, спрямувався його погляд вдалину, так далеко від нього, як далекий схід від заходу. І світло очей своїх спрямував на будови та на палаци, що вдалині від нього в бік заходу, і йшов дні й місяці, гуляв та дивувався великій пишноті та цінності того, що бачив в західній стороні, яка була йому перед очима.

По кількох місяцях заспокоївся він і задовольнив він свою пристрасть, і наситився спогляданням західної сторони, заспокоївся й подумав, - що є на тому всьому шляху, що пройшов я? Повернув обличчя своє в бік сходу, в ту сторону, з якої прийшов, і збентежився він! Бо вся принада й уся краса були близькими до нього, і не зрозумів він себе, - те, що зовсім не відчував усього цього досі, а прикипів був лише до світла, що світило в бік заходу. Відтоді й далі припав він до світла, що освітлювало лик сходу, і йшов, походжаючи, у бік сходу, аж поки прийшов аж до самої вхідної брами.

А тепер подивуйся собі, і скажи мені відмінність між днями що приходять, і днями що йдуть, адже все, що бачив останніми місяцями, бачив також і в перші місяці, просто спочатку був не в захваті, через те, що були очі його і серце – до світла, що світить в бік заходу. А після того, як наситився достатньо, повернув обличчя в сторону сходу, і там очі його й серце вже - до світла, що світить до сходу, - і чим вони відрізняються?

Просто коли він біля вхідної брами, є місце розкриття для другого образу, що зветься мовою мудреців «натяк» (івр. «ремез»), від вислову: «Як підморгують (тут – «ірмезу») очі твої», подібно до царя, що натякнув на дещо своєму улюбленому синові, і налякав його підморгнувши оком. І зрозумій це.

І також, якщо царський син не розуміє нічого, і зовсім не бачить внутрішнього страху, прихованого в цьому підморгуванні, все ж таки, через велику прив’язаність до батька, відразу пішов звідти в інший бік.

І це суть того, що зветься другий образ «натяком», і уточни це добре. Бо два ці зазначені образи, пшат і ремез, записані для нижніх одним коренем, - як пишуть фахівці з граматики, немає слова, яке не мало б кореня з двох літер, що звуться джерелом слова, бо з однієї літери неможливо зрозуміти ніякого сенсу. І тому абревіатура з пшат і ремез – це «пар» (бик), що є коренем бика великої рогатої худоби, що в цьому світі. Також і «Прія» (розплодження) і «Рвія» (розмноження) – з цього кореня, і зрозумій це.

Потім все більше розкривається третій образ, що зветься мовою мудреців друш (тлумачення), і тому зовсім не існувала «дріша» (вимога) ні до чого, за суттю «Він та ім’я Його є одне». Але в цьому образі – віднімають і додають, і вимагають і вибирають за принципом «доклав зусилля і знайшов», як відомо тобі фактично. І тому вважається це місце належним до нижніх. Оскільки існує там пробудження знизу, не як сяйво лику сходу вгорі, що було як «перш ніж закликають, а Я вже відповім», бо тут був сильний заклик, і навіть зусилля та пристрасть, і це суть «могил пристрасті». І зрозумій.

Потім починається четвертий образ, що зветься мовою мудреців сод (таємниця), по-правді, він схожий на ремез, проте в ремезі не було розуміння, концепції, а як тінь, що супроводжує людину. А тим більше, що третій образ, друш, вже втілено, і зрозумій.

Але тут – це властивість голосу пошепки, як коли вагітна жінка, яка нюхає ... шепочуть їй у вухо, що Йом Кипур сьогодні... щоб не розхитався б плід і не випав би. І вточни це добре.

І не варт утруднювати питання, мовляв, коли так, то навпаки, це ж приховання лику, а не образ? Бо це «сод», як написано: «Таємниця Творця для тих, хто боїться Його, і союз Свій повідомити їм», адже зробив багато стрибків, аж поки прошепотів йому таку просторічну фразу: «Здобич (івр. «тереф») дав тим, хто боїться Його», а не «трефа» (не кошерне), як глузував той солдафон. І зрозумій.

І пояснення це ти осяг сам, і написав мені в своєму листі, проте, скромно і соромлячись, тому що парубок ти, і таке - не за прийнятим звичаєм. І достатньо тямущому.

Уривок цей, оскільки прийшов нам до рук, поясню тобі його, бо це також питання поета: «Таємниця Творця для тих, хто боїться Його», - і чому висловився саме так? Як в питанні мудреців, де ми знаходимо, що писання додає 12 літер, аби висловитись чистою мовою, як написано: «І від худоби, яка не є чистою...»

Але поки що не досить поету твого пояснення, бо міг би дати душам все благо, і чистою мовою, як сказав Лаван Яакову: «Чому ти тайно втік і забрав у мене, і не повідомив мені, а я відіслав би тебе з радістю і співами, з тимпаном і лірою».

На це відповідає поет: «І союз Свій повідомити їм», що є суттю відрізання і підвертання, і капання крові. Тобто, про деталі 13-ти союзів, бо якби не був сод висловлений таким чином, а іншими словами, була б нестача чотирьох виправлень з 13-ти «тікуней дікна» (дослів. «виправлень бороди»), і не залишилося б більше ніж дев’ять тікуней дікна, що в Зеїр Анпіні, і Зеїр Анпін не облачився б на Аріх Анпін, як відомо тим, хто входить в таємницю Творця. І це сенс «І союз Свій повідомити їм», а також суть «Заслуги праотців вичерпались, але союз праотців не завершився».

І повернемося до нашої теми, що є принципом: «пар», «перед» (мул), «пардес» (сад цитрусовий), і це порядок і сполучення їхні згори вниз, і вдивися добре.

А тепер зрозумій поняття щодо чотирьох мудреців, що увійшли в пардес, тобто в четвертий образ, що зветься «сод». Адже в нижньому є від вищих, що передували йому, і тому, виходить, всі чотири образи включені в четвертий, і суть їхня: праве й ліве, лицьова сторона і задня.

Бо два перших образи – це праве й ліве, тобто «пар» (і це сенс того, що сказав на сходинці Храмової гори: «Усі мудреці Ісраеля проти мене подібні часниковому лушпинню»), і це – Бен Азай і Бен Зома, а ці душі живилися від двох образів «пар».

А два останніх образи, це «панім ве-ахор» (лицьова і задня сторони), і це – рабі Аківа, який увійшов з миром і вийшов з миром, і гарно сказали: «Це навчає нас тому, що про кожний гострячок кожної літери тлумачимо цілі гори законів».

А «ахор» (задня сторона) – це Еліша бен Авуйя, що пішов у погану культуру. І про це сказали мудреці: «Хай не вирощує людина злого собаку в своєму домі», бо погана культура це.

І все, що сказано про них, показалося й померло, показалося й пошкодилось, - і пішло в погану культуру. Все це сказано про те покоління, коли зібралися як в одній картині, разом, але виправилися всі добре й досконало, - один за одним, як відомо тим, хто входить в таємницю кругообігів. Однак Ахер..., побачив стиль рабі Хуцпіта-перекладача, то сказав: «Поверніться, неслухняні сини, крім Ахера («Інший» - прізвисько Еліші бен Авуйя)». Тож місце його успадкував рабі Меїр, учень рабі Аківи.

По-правді й Ґемара вагається, як навчався рабі Меїр Торі у «Ахера», і сказали: «(Як) гранат – вийняв внутрішнє, їв, його шкаралупу (Ахера) – відкинув». А є ще говорять, що також і кліпу (шкаралупу) виправив, за суттю того, що «піднявся дим з його могили». І досить для тямущого.

З цього зрозумій вислів Еліші бен Авуйя: «Хто навчає дитину – на що він схожий? На чорнило, яким пишуть на новому папері». Тобто, душа рабі Аківи. «А той, хто навчає старого, на що він схожий? На чорнило, яким пишуть на папері, з якого стерто», - сказав про себе. І це сенс його попередження рабі Меїру: «Тут кінець терену суботи». Тобто зрозумів і виміряв кроками свого коня, бо не злазив з коня ніколи.

І це поняття: «Злочинці Ісраеля, - полум’я пекла не владне над ними, і сповнені заповідями, як гранат». І наводить аналогію з золотим жертовником, на якому золото не товще за динар, а стояв багато років, і не владен був вогонь над ним... а тим більше «порожні, що в тобі, повні заповідями, як гранат». І це узгоджується з тим, хто сказав, що кліпа також виправляється.

І знай, що рабі Еліезер Великий і рабі Єгошуа також і вони з числа душ «пар». Як і Бен Азай і Бен Зома, хоч Бен Азай і Бен Зома були в поколінні рабі Аківи і були його учнями, тобто з тих 24-х тисяч. Але рабі Еліезер та рабі Єгошуа були його вчителями. І це суть того, що замість рабі Еліезера робили очищення (таємниця «пшата»), і робили це на пічці Акная, бо розрізали її на кільця (18 кілець), і додавали пісок між кілець, тобто третій образ подібний піску між першим кільцем, який є другим образом, і другим кільцем, який є четвертим образом. І само собою, «сестра і близький» (в Мішлей – «мудрість і розум») включені в одне. А рабі Тарфон і рабі Єгошуа, разом, - вони учні рабі Еліезера Великого, а рабі Аківа – як включений між ними, бо другий день свята відносно першого дня мудреці порівнювали з піском, бо «друш» щодо «ремез» - як свічка опівдні.

Проте, мудреці його покоління зробили нечистими всі ці очищення, і спалили їх, і рабі Еліезер Великий довів насправді водою, що піднімається, бо великим мудрецем був рабі Єгошуа, і стіни дому навчання довели це, бо почали падати з пошани до рабі Еліезера, і не впали через пошану до рабі Єгошуа. І це є цілковитим доказом, що немає більше сумніву, що чистий він.

Але мудреці врахували рабі Єгошуа, як такого, і не хотіли ухвалити закон згідно з думкою рабі Еліезера, його вчителя, аж поки спустився голос з небес по відношенню до рабі Єгошуа, бо дійсно був учнем того, але рабі Єгошуа не згодився з ним, і сказав: «Не зважаємо на голос з небес, бо «Не на небесах вона (Тора)»... І тоді благословили його мудреці, бо «анулювалася сила слуху» в них, що не слухались постанов рабі Еліезера Великого. А рабі Аківа, його улюблений учень, повідомив йому. Бо померли 24 тисячі його учнів в дні відліку Омера, і втратив світ третину оливків, і так далі. Прочитай добре в тому місці.

Еліша бен Авуйя і рабі Тарфон від одного корня походять, однак Еліша бен Авуйя – він є самі ахораїм, а рабі Тарфон - він «панім де-ахораїм». Приклад того, чому це подібно: в одному домі лежали гіркі маслини, ні нащо не придатні, а в іншому домі лежала колода для оливкової давильні, без ужитку. І прийшов чоловік і з’єднав те і те. Опрацював маслини колодою, і вийшов йому великий прибуток з олії. Виходить, що добра олія, що з’являється, це «пнім», а колода давильні – це «ахораїм», як прості звичайні дерев’яні речі, що викидаються після використання.

І зрозумій, що закон цей – він від розповсюдження коренів до галуззя, яке в світах, нижчих за корені. Але ж в коренях вони видні обидва одночасно, як людина, що прийшла зненацька в давильню і бачить колоду давильні, а під нею велику купу маслин, і олія рясно ллється з них, бо в корені все видно одночасно, і тому зветься це «Ахер», а це – «Тарфон», це – «колода», а це – «олія», що відразу ллється завдяки їй. І це те поняття, що пішов у погану культуру, бо після того, як проявилося бажання, що є душею рабі Тарфона, залишається душа Ахера, як погана культура в домі людини. І це сполучення літер слова таємниця - «сод» (самех-вав-далет): самех – це початок самого слова «сод», душа Ахера. Далет – це початок слова «друш», душа рабі Аківи, бо вони - це ті, хто діють. «Вав», що посередині, це рабі Тарфон.

Єгуда Лейб