323. Визначення в духовному клі

(переклад з івриту)

По виході свята Рош а-Шана (30 вересня) 1981 року.

Малхут вищого робиться кетером нижнього.

Неживе, саме по собі, є досконалим.

Рослинному потрібно місце анулюватися в неживому.

А потім може рости в екрані, що включає любов та трепіт. Любов і трепіт називаються двома ангелами, що допомагають людині прийти до мети.

Повернення АХАПу в десять сфірот називається десять днів каяття.

І є категорія неживого, котре має силу оживлення, але все, що в ньому, не може зробити жодного руху самостійно, і рух їхній – загальний. Але той, хто хоче бути рослинним, він повинен утворити «соф» (кінець) щодо неживого, тобто не бажає сприймати як причину те, що дає життя «неживому святості», тобто категорії «вивчена людська заповідь».

Отже, все, що зобов’язує людину йти дорогою Творця, це виключно оточення, адже це її середовище виховало людину поводитися саме так. Тобто так, як вони зобов’язують її. А вони, самі по собі, мають досконалість, котра зветься «загал Ісраеля». І в них світить «навколишнє світло», зване світінням здалеку. Означає це, що попри те, що вони віддалені [від Творця] через розбіжність властивостей, все одно світить в них загальне світіння.

Але той, хто покладе цьому кінець, не бажаючи волочитися за загалом, - хоче бути рослинним рівнем, щоб рух його був особистим, щоб не залежати від загалу. І коли цей «кінець» (івр. «соф»), званий малхут вищого, що називається попереднім станом, робиться кетером для нижнього, то це закінчення людина робить на неживий рівень, і він є коренем входу до наступного ступеня, званого «рослинним».

І як не може бути ніякого росту до того, поки зерно не розкладеться і не зникне в неживому, так само людина повинна розчинитися в неживому. Це означає, що не відчуває ніякої окремої особистої реальності, отже, не відчуває жодної життєвої сили в неживому, котре диктує їй де і як молитися. Тоді починає зростати в ній її особистий рух, що і зветься «рослинне». Але для того, щоби з’явилося рослинне, потрібна оранка та решта робіт.

Екран в рош включає в себе любов і трепіт, це означає, що через те, що це екран, і він піднімає відбите світло, - він робить розрахунок, і скільки може отримати ради віддачі, він отримає. А на ту кількість світла, яке, якщо отримає, не зможе утворити намір ради віддачі, - цього він не отримує.

І слід знати сенс поняття «відбите світло». Бо як пояснено в ТЕС, оскільки відчуває велику насолоду в тому, що бажає віддавати Творцеві, тому бачить те, про що можна сказати, що цією дією, котру виконує, зможе дати задоволення Творцю. Тоді він бачить, що оскільки метою творіння є дати благо створінням Творця, тому, коли отримує насолоди від Творця, цим він дає Йому задоволення.

І це зветься, що отримує задоволення й насолоду для того, щоб принести втіху Творцеві. Це називається любов’ю, і з причини любові до Творця він отримує насолоду. А щодо частини, про яку екран каже, що її він не прийме, тому що не бажає бути віддаленим від Творця через розбіжність властивостей, - це зветься трепотом перед Творцем, як пояснено в коментарі «Сулам».

І цим зрозуміло те, що написано в Зоар: «Моє ім’я з буквами юд-гей – це [заповіді] «не роби» (заборонні). Людина боїться отримувати, щоб не бути їй відокремленою від Творця через розбіжність властивостей. І це є більшою частиною, саме яку екран не може отримати ради віддачі. Тому і зветься «юд-гей», бо це – категорія ҐАР. І це світло зветься навколишнім світлом.

А невелика частка, котру отримує, називається внутрішнім світлом. Тому зветься «це моя пам’ять з «вав-гей», і це - 248 наказових заповідей», і це таки треба отримувати. І зветься це любов’ю. Але щодо частини, на котру не може утворити намір ради віддачі, має бути трепіт, щоб не прийти до розбіжності властивостей.