Бней Барух Академія кабали

У вірші «Кожний, хто освячує» написано: «…і винагорода його є дуже великою згідно з його діями». Відоме загальне утруднення щодо того, що сказав: «винагорода його є дуже великою», а потім протирічить собі й говорить: «згідно з його діями», - виходить, що саме стільки, скільки його дій, і не більше.

Щоб зрозуміти сказане, ми повинні спочатку знати, що то за винагорода. І чи не відоме сказане кабалістами: «Будьте як робітники, що служать Господареві не заради отримання оплати», - а треба працювати лішма. А винагорода - це те, про що можна сказати, що приходить після зусиль. Коли людина трудить себе, щоб знайти щось, що неможливо без зусилля. А щодо речей, які існують відкрито, не варто говорити про зусилля. Подібно до того, як не можна сказати, що людина важко працює, щоб знайти маленький камінець розміром сантиметр на сантиметр, бо для цього вона може увійти туди, де будують дім, і там знайде камінець із щебеню ще більший ніж сантиметр на сантиметр. Отже, не можна сказати, що отримав як винагороду кілька камінців щебеню, оскільки все, що є відкрито, не потребує зусиль. Тому, коли дістають це, не можна назвати винагородою надбання речей, що є в наявності.

Але ж, щоб здобути діамант розміром сантиметр на сантиметр, а в нашій дійсності важко знайти таку річ, тому людина повинна вкласти великі зусилля, щоб дістати діамант. І коли дістає його, це означає, що отримала винагороду за свої зусилля.

Отже, ми маємо вірити: «Сповнена вся земля славою Його», як написано: «Небеса й землю Я сповнюю». І, як написано в Зоар та у творах Арі, вся насолода, котру ми відчуваємо в матеріальних втіхах, є лише «тоненькою свічечкою» від світла Творця. І само собою зрозуміло, що це там, де світло Творця безмежно відкрите для насолоди. Згідно з цим виходить: якщо ми віримо, що сповнена вся земля славою Його, то насолода заповнює весь світ, тобто що не треба розшукувати насолоду, бо не існує місця у світі, що не було б заповнене нею, то само собою зрозуміло, що не належить докладати зусиль заради насолоди, і не належить говорити, коли отримують її, що дістав винагороду, про яку говориться вище. А про те, що отримали, не докладаючи зусиль, не можна назвати оплатою. Якщо так, то виникає запитання: що це за оплата, яку ми отримуємо за наші зусилля?

Однак ми говорили про те, що світ наповнений насолодами в категорії «сповнена вся земля славою Його», і знову постає запитання: чому ми не відчуваємо світла Творця, котре наповнює весь світ? На це є пояснення, що Творець робить скорочення й приховання, щоб не відчувалося світло Його, для того, щоб не було «хліба сорому» (як наведено у «Вступі до науки кабала», 4:1).

І коли людина доходить до такого рівня, що хоче віддавати Творцю, тобто робити Йому приємне, тоді вона починає думати, чого бракує Творцю, щоб можна було б дати Йому, тому що всі її турботи лише про те, щоб була насолода у Творця. І тоді вона бачить, Творець створив світ лише для того, щоб отримували насолоду від Нього, і, крім цього, не бракує Йому нічого. Тому людина наповнює бажання Творця тим, що отримує задоволення.

І тоді вже немає «хліба сорому», оскільки людина отримує задоволення не тому, що хоче насолоджуватися, а через те, що хоче віддавати Творцю. І коли людина сходить на такий рівень, що хоче лише віддавати Творцю, тоді зникає щодо неї приховання, і вона бачить, що у світі "вся земля повна слави Його". І тоді їй стає все відкрито, щоб насолоджуватися від цього. Тому після того, як досягне ступінь віддачі, тобто дістанеться до рівня, коли все її бажання – лише приносити задоволення Творцеві, тоді людина наповнює себе всіма насолодами, які тільки очі її бачать, як сказано вище в поясненні до «сповнена земля славою Його».

Чого людина має досягти, щоб сказали ми про неї, що вже отримала свою винагороду після того, як працювала й гарувала кілька років? Це лише одна річ: бажання віддавати. Тобто це рівень, коли прагне служити Господареві не заради отримання оплати. А всі зусилля, котрими людина має трудити себе в Торі та заповідях, мають бути спрямовані лише на те, аби досягти цього. І це зветься «страх перед небесами», як написано: «Те, що Творець Всесильний твій бажає від тебе, тільки страшитися Його».

А питання страху виражається в тому, що сказали кабалісти: «У заслугу «І затулив Моше обличчя своє, бо страшився дивитися» - заслужив «в образ Творця дивитиметься» (Брахот, 7). А проблема страху розв’язується тим, що людина має наблизитися до Творця, тобто як написано: «і злитися з Ним». Як у поясненні кабалістів: «Злийся з Його властивостями: як Він милосердний, так і ти милосердний» (Сота, 14), тобто мова йде про тотожність властивостей. І людина повинна боятися, щоб не бути (хай нас омине!) віддаленою від Творця тому, що не зможе вийти з себелюбства, яке є категорією отримання, що зветься бажанням отримувати.

Тому вся винагорода, на яку людина має сподіватися, є лише дістати силу віддачі. І це пояснення «Винагорода його є дуже великою згідно з його діями». Якщо людина діє і трудить себе в Торі та заповідях, тоді дістане свою винагороду, котрою є сила віддачі, і тоді сила віддачі зветься «винагорода його є дуже великою», - а винагорода збільшить категорію «дуже», як написано в Зоар: «Добре» - це ангел життя, «дуже» - це ангел смерті», котрий додає» (Трума, 4, 149:2).

Інакше кажучи, це те світло, що належить до базисної категорії бажання отримувати, четвертої стадії, на яку було скорочення. І той, хто увійшов у бажання отримувати, є мертвим, оскільки покидає його світло життя. Але ж тим, що дістають клі віддачі, отримують частини насолоди, що належить четвертій стадії, аж поки прийде «ґмар тікун», остаточне виправлення. Тобто коли буде отримано всю насолоду, що належить четвертій стадії в категорії заради віддачі, і це й зветься «ґмар тікун».