255. Слова мертвого

(переклад з івриту)

«Говорять перед мертвим лише слова мертвого» (трактат «Брахот», 3:2). Це означає, що коли мрець лежить перед ними, тоді говорять лише те, що зв’язано з ним. І тлумачив Раші, що оскільки всі повинні розповідати про це, а мертвий мовчить, то виходить, ти будеш при цьому як: «Глузує зі злидня – паплюжить Творця свого». Сказав рабі Аба бар Кагана: «Сказано це виключно про слова Тори, але речі звичайні до цього не стосуються». А є такі, що кажуть, - сказав рабі Аба бар Кагана: «Сказано що навіть слова Тори не можна, а тим більше – звичайні речі».

І це не зрозуміло, - чому було б заборонено говорити звичайні речі, адже немає обов’язку говорити про звичайні речі.

І зрозуміти це слід за методикою духовної роботи: «мертвим» зветься людина під час падіння, бо тоді вона в стані «грішники за життя свого звуться мерцями». І тоді, коли промовляють до неї слова Тори інших, для того щоб вона пробудилася і повернулася б до духовної роботи, це не допомагає. Тому це й зветься тоді «глузувати зі злидня», адже людина не переймається тим, що інші говорять слова Тори.

Але якщо промовляють до людини «слова мертвого», тобто те, що вона сама казала, коли була у стані підйому, тобто «в час, коли був живим», і кажуть їй, - дивись, який був у тебе стан, такий високий, і була життєва сила святості, і дивись, які слова Тори промовляла ти тоді, - від цього людина може постати до життя. Але ж якщо промовляють до неї слова Тори з тих, котрі говорили інші, вона не переймається цим.

«Але звичайні речі (букв. «слова світу») – немає в них для нас нічого». Світом зветься властивість віри. На теми віри можна говорити з людиною навіть про інших, тобто коли підбадьорюють її й кажуть їй, - дивись, от у того й у того, є в них трепіт перед небесами, а ти залишилася нині як мертва, нежива. Може статися, що людина захопиться цим і постане до життя, коли почує слова на теми віри про інших. А якщо ні, то й «слова світу» не слід говорити, а лише про те, що стосується її самої.

А згідно з тлумаченням Раші це неясно, бо він каже, що всі повинні говорити словами Тори, а людина – нежива, тому це зветься «глузувати зі злидня». Однак щодо «слів світу», - оскільки немає обов’язку для кожного, щоб говорив, то чому це зветься «глузувати зі злидня».

Але сенс того, що не можна говорити словами світу, полягає в тому, що йдеться про властивість віри, а віра називається категорією «світ» (так написано в Зоар в кількох місцях), бо «олам» (світ) – від вислову «геелем ве-естер» (приховання і вкриття), що й є властивістю віри. Тому і вважають вони згідно з думкою «є такі, що кажуть», що також про теми віри людина не почує, бо не захопиться тим, що кажуть інші.

А лише «слова мертвого», тобто з того, що людина сама займалася за життя поняттями віри, тоді може статися що пробудяться в неї решимот і діятимуть так, що постане вона знову до життя. Але про інших - навіть те, що на теми віри, не матиме впливу. Якщо так, то коли промовляють до людини «словами світу» про те, чим інші займаються, вона не почує. А отже, будеш «глузувати зі злидня», тому що всі балачки будуть марними. Тому лише її власні решимот можуть пробудити людину. Це і зветься «зі слів самого мерця», - з того часу, коли людина була жива, тобто коли була у стані підйому.