220. Смак в речах малих та матеріальних

(переклад з івриту)

Дано нам відчувати смак в речах малих та матеріальних, для того, щоб коли змужніємо, знати нам, як пильнувати речі духовні та важливі. Ми бачимо, як мала дитина грається в ігри, котрі її батьки купили для неї. І поки вона знаходить смак в грі, вона грається в неї. А потім дитина викидає її, або ламає навмисно. А коли батько кричить на неї: «Адже я витратив багато грошей на ці ігри, то чому ти їх ламаєш чи викидаєш, або губиш їх навмисно чи ненавмисно?» - дитина не розуміє навіть, про що її батько говорить.

А коли вона трохи підростає, тоді починає розуміти, однак, все ж не може поки що опанувати себе, щоб зберігати речі, які їй не потрібні. І вона просто змушена розламати їх, бо вже звикла до цього з малого віку, що те, чого не потребує наразі, слід його зіпсувати.

А потім, коли ще більше подорослішає, вже має сили опанувати себе і тримати речі в домі, навіть коли не відчуває в них сенсу. Аж поки приходить до розуміння що навіть коли вже не має інтересу до цих речей, також не слід псувати, а ці речі служитимуть маленьким дітям. Тобто, ці речі знадобляться людям, які менші за неї своєю свідомістю.

А якби не такі вправи, тоді навіть і доросла людина поводилася б так. Наприклад, коли не відчуває смаку в одязі, котрий має, то порвала б своє пальто. Але з досвіду вже знає, що може бути, що це пальто ще послужить людині зі статусом, тобто статками, меншим ніж у неї. Тоді вона продає бідному, або дає в подарунок бідному, але зрозуміло що не псує цю річ.

І таким чином ми приходимо до того, що людина, аби змогла б берегти духовне і внутрішню суть, зодягнену в Тору, мусить пройти описані вище вправи з речами матеріальними. А коли завершить їх, тоді можна дати їй також духовне.

А вказує на це вислів: «Людина грішить лише тоді, коли входить в неї дух дурості», і мудреці кажуть: «Хто такий дурень, - той, хто втрачає те, що дають йому».