159. Потреба й важливість навчання вірі

(переклад з івриту)

"І обери життя". Учив рабі Ішмаель: "Це – ремесло". Виходячи з цього, сказали мудреці, що повинна людина навчати свого сина ремеслу, а якщо не робить цього, повинна навчати себе. Який сенс? Бо написано: "Щоб жив ти…"

Виходить з цього, що навчатися ремеслу - це заповідь. І включена в рамки "І обери життя". Якщо так, то чому немає такого порядку в єшиві (релігійний навчальний заклад), щоб кожен з учнів навчався б ремеслу, і чому керівництво єшиви не дбає про це?

Тож ось, [читаємо] в трактаті Кідушин (30:2): "Навчати його ремеслу – звідки це в нас? Сказав рабі Хізкія, що сказано в Писанні: "Втішайся життям з жінкою, яку кохаєш". Якщо "жінка" – це жінка насправді, то як повинен одружити його, так само має навчати ремеслу. Якщо ж це Тора, то як повинен навчати його Торі, так само має навчати його ремеслу". Кінець цитати. То чому, якщо так, не дотримуються цього?

А в Тосефті, першому розділі Кідушин: "Рабі Йосі бен рабі Еліезер говорить від імені Рабана бен Ґамліеля: "Кожен, хто має в руках ремесло, до чого подібний? До обгородженого виноградника, куди не звір, ні худоба не заходять, і перехожі не відвідують його, і не видно, що там".

І треба запитати, яке відношення має ремесло до виноградника, оточеного огорожею, куди худоба та звір не заходять. І також, до чого тут те, що перехожі не входять в нього, чим тут допомагає ремесло? А також те, що не бачать, що там. Кого хвилює, якщо таки бачать, що в ньому, настільки, щоб варто було ради цього знехтувати словами Тори й займатися ремеслом.

А в трактаті Кідушин (29:1): "Рабі Єгуда говорить: "Кожен, хто не навчає сина ремеслу, навчає його грабіжництву. Якщо подумаєш про грабіжництво, ні, немовби навчає його грабіжництву. Виходить, що з Єрусалимського Талмуду ясно, що це належить до виконавчої заповіді, тобто відповідає сказаному: "І обери життя", а на думку рабі Хізкія це від слів "Втішайся життям", а згідно з рабі Єгудою виходить, що це наближається до порушення заборонної заповіді "не грабуй", адже сказав: "неначе навчає його грабіжництву".

Отже, у справі ремесла ми бачимо суперечність у словах мудреців: "Учив Бар Капара: "Завжди хай навчає людина сина свого ремеслу чистому й легкому”. Що це? Сказав рав Єгуда: "махта де-талміюта" ("голка борозною"), пояснив Раші: голка борозною, це коли стібки робляться, як борозни, рядками, як борозни від плуга” (трактат Кідушін 82:1).

І в продовження Ґемари, "Учимо, - Рабі говорить: "Не існує ремесла, у якому не було б потреби у світі, щасливий той, хто бачить своїх батьків у чудовому ремеслі, горе тому, хто бачить своїх батьків у дефектному ремеслі. Не можна у світі без парфумерії й без обробки шкур, щасливий той, чиє ремесло – парфумерія, горе тому, чиє ремесло обробка шкур. Не можна у світі без "захарим" (чоловіків) і без "некевот" (жінок), щасливий той, чиї сини захарим, горе тому, чиї сини некевот". Кінець цитати.

І маємо запитати: а) в чому справа, що почав з батьків людини, потім про її саму, а потім про синів; б) що означає, що говорить: "Щасливий той, чиї батьки…" – чому це нас навчає? Адже батьків людина не може виправити. Виходить, що це зветься – кричить у минуле. Але ж метод мудреців – навчати нас тому, що треба виправити, а це належить лише теперішньому та майбутньому, а не минулому.

"Рабі Негорай говорить: "Облишаю я все ремесло, що у світі, і не навчаю свого сина нічому, крім Тори, бо все ремесло, що у світі допомагає йому лише в дні юності, але в дні старості приречений на голод. Але Тора – не так, вона допомагає людині в юності і дає їй підтримку та надію в старості". І пояснив Раші, що всі ремесла не оплачуються через тривалий час, оплата чекає на робітника вчасно, але оплата за Тору приходить до людини протягом довгого часу, і навіть коли хвора й стара, і не може займатися нею тепер, живиться від попередніх [зусиль]. (трактат Кідушин, 82:1).

І маємо запитати: яку оплату має людина, якщо займається Торою в дні юності, а також в дні старості своєї, щоб ми могли сказати, що зможе заробляти цим. І ще складніше: адже зі сказаного виходить, що робитиме з Тори знаряддя, щоб копати, а це проти того, що сказали мудреці в трактаті Авот, 4. Тож пояснімо сказане вище в поняттях кабали, як учать нас мудреці йти шляхами духовної роботи.

Отже, перш, ніж з’ясуємо сказане вище, маємо зрозуміти феномен мети творіння, бо ради цього створено людину. Ось у святих книгах пояснено, що сенс цього – насолодити створіння, адже у звичаї Доброго – чинити добро. І також пояснено в Мідраш Раба: "Сказали ангели служіння перед Творцем: "Що є людина, щоб пам’ятав Ти її, і син людський, щоб згадувати Тобі про нього", лихо це Тобі навіщо, для чого створювати?" Притча про царя, який має вежу, сповнену всякого добра, і не має гостей - то що за втіха цареві? Сказали вони перед Ним: “Володаре світу, роби те, що є добрим і гідним в очах Твоїх".

Отже, пояснено тут, що причина створення людини полягає в тому, що Творець бажає дати благо, тому створив її. Але виникає питання: якщо кінцева ціль дати благо, чому терплять створіння страждання й лиха, і не удостоюються отримати добро та насолоду, що Творець бажає їм дати. І пояснено в Зоар: "Той, хто їсть не своє, боїться дивитися в обличчя того, хто дає", тобто в кожному дармовому даянні існує дефект сорому".

А для того, щоб не було сорому "дармового хліба", тобто щоб дарування Творця було б повністю досконалим, без жодної вади, для цього дав нам Творець місце роботи, що зветься роботою вибору, і цим зможе людина отримати все благо від Творця без того, щоб був їй з цього сором. У час, коли людина виконує Тору та заповіді, коли ще не відчувається ніякого смаку в роботі, мусить виконувати все лише властивістю віри, бо коли управління світом ведеться в стані "приховання обличчя Творця", то можна виконувати Тору та заповіді на основі віри. І в цей період існує феномен вибору – гребувати злом іта обирати добро. І тим, що людина реалізує вибір, вона може виправити себе, щоб могла чинити всі дії не заради отримання винагороди, а з наміром "заради небес". А в час, коли не відчуває ніякого смаку в роботі, людина вже призвичаєна діяти навіть без оплати. Тому після того, як заслужить сприйняти внутрішню суть Тори й удостоїться світла насолоди, перебуває вже в стані "розкриття обличчя Творця", все ж зможе отримати ці насолоди тільки як виконання заповіді.

Отже, наміром Творця є те, щоб людина отримала вищу насолоду, бо це – мета творіння. Але не для власної потреби, тобто хоче отримати насолоду не тому, що бажає задовольнити себе, адже її намір - отримувати ради віддачі. Це і є весь сенс того, чому створено місце приховання. Тому в час приховання є місце для роботи, прийняти на себе страх перед небесами, "як віл у ярмо та віслюк під поклажу", щоб привчити себе служити Творцеві не для отримання оплати.

Згідно з цим виходить, що головне в роботі, яка дана нам, - феномен віри, змістом якої є страх перед небесами. А досягнення страху перед небесами є дуже велика річ, як сказали мудреці: "Зовсім не мала річ – страх перед небесами" (трактат Брахот, 33:2). І мається на увазі, що треба спочатку вивчити, що таке страх перед небесами, а потім є робота - як прийняти на себе страх перед небесами. Як сказали: "Для Моше – це мала річ", означає, що для рівня, трохи меншого за рівень Моше, - це вже велика річ, попри те, що ми не можемо зрозуміти, як може бути, щоб страх перед небесами був настільки великою річчю.

І взагалі, у кого немає страху перед небесами? – адже й той, хто молиться лише раз на день і їсть кошерну їжу, вже має страх перед небесами. Тому тут треба сказати, що мудреці, які знали насправді що таке страх перед небесами, постановили й сказали, що це є річ велика. А нам перш за все треба вчити, що таке страх перед небесами, адже це - річ настільки велика, що мудреці сказали: "Кінець-кінцем все буде почуто, Всесильного бійся та заповідей Його дотримуйся, бо в цьому вся людина". Що таке "бо в цьому вся людина"? Сказав рабі Елазар: "Сказав Творець: увесь світ створено тільки для цього, і важить це, як цілий світ, і весь світ створено лише, щоб заповідати це" (трактат Брахот, 6:1). Звідси витікає, що наше життя залежить від віри у Творця, бо вона зветься клі, і нею можна придбати все в цьому нашому світі, де дана нам робота в Торі та заповідях. Усе залежить від величини віри, яку ми здобуваємо. І цим зрозуміємо те, що сказали мудреці, і як пояснив Раші: "Творець зарахував її Аврааму в заслугу і в праведність" – про віру, якою той вірив у Нього. Отже, маємо зрозуміти, чому зветься віра іменем "праведність", і яке відношення має праведність до віри. Однак, як сказано вище, якщо людина працює заради віддачі, а не щоб самій отримувати задоволення, вона уподібнюється тому, хто дає ближньому сто лір і не бажає натомість нічого, або тому, хто дає ближньому сто лір і бажає отримати за це костюм або шафу одягу. Певно, що ніхто не скаже про того, хто дає сто лір за костюм, що він є великим благодійником і має добре серце, тому що може дати торговцеві сто лір, адже він отримує компенсацію за зусилля. Але ж той, хто дає ближньому сто лір і не бажає отримати ніякої компенсації за це, певно що має щедре серце і бажає зробити грошове даяння.

Тому той, хто служить Творцеві на основі віри, робить це не для того, щоб отримувати оплату. А в іншому випадку, якщо основою його не є віра, він належить до тих, хто бажає отримати оплату за зусилля, бо завжди прагне позбавитись властивості віри, і хоче працювати лише властивістю "знання".

І через те, що служать Творцеві у віддачі, а не щоб отримати якусь оплату, це зветься злиттям з Творцем, тобто цим зливаються з Життям життів. Як сказали мудреці: "Злийся з Його властивостями: як Він милосердний, так і ти милосердний" (трактат Шабат, 133:2), тобто, як Творець віддає нижнім, так і людина має також працювати заради віддачі.

І коли людина вже прийшла до стану, що може служити Творцеві з цим наміром, тоді вона удостоюється духовних насолод, того, що заклав Творець у Своєму задумі, - дати благо створінням. І тоді той подарунок, який дає Творець, буде досконалим і без будь-якого ґанджу "хліба сорому". Як сказали мудреці: "Рабі Меїр говорить: "Той, хто вивчає Тору лішма (тобто з наміром віддачі), удостоюється багатьох речей" (трактат Авот, розд.6). А феномен віри зветься також заповіддю. Адже є категорія Тори і категорія заповіді, як пояснював мій пан, батько й учитель про сказане мудрецями: "Виконав одну заповідь - щасливий, що схилив себе і весь світ на шальку заслуг" (трактат Кідушин, 40:2), де "одною заповіддю" зветься віра. І згідно зі сказаним вище, поняття віри та страху перед небесами, і "однієї заповіді" є одним поняттям, просто в кожній ситуації вказує на іншу категорію.

А тепер можемо пояснити зазначене вище, що там, де Єрусалимський Талмуд наводить зі слів рабі Ішмаеля "І обери життя – означає ремесло", мовляв, треба навчати сина ремеслу (івр. "уманут"), мається на увазі віра (івр. "емуна"). І це зветься ремеслом, оскільки є великою наукою, як сказали мудреці: "Зовсім не мала річ – страх перед небесами".

А головне в назві "ремесло" є те, що залежить від сили дії, але коли вчать якусь дисципліну: медицину, або інженерію, або астрономію - це зветься наукою, а не ремеслом. Позаяк це належить до розуму, а не інших органів. Тому феноменом віри є властивість вище знання, а це проти розуму, адже про віру належить сказати, що вона саме там, куди розум не досягає, і є лише категорією потенціалу, тобто прийняттям ярма малхут небес в потенціалі, "як віл у ярмо та віслюк під поклажу".

Через це зветься віра ремеслом.

І до цього належить тема вибору, як у словах "І обери життя", і цьому ремеслу повинен батько навчати сина, а якщо ні, повинен навчитися сам. Що це означає? Написано "для того, щоб жив ти", тобто життєву силу Тори неможливо отримати без віри.

І в той же спосіб треба пояснити вислів рабі Хізкія, що обов’язок навчати сина витікає зі слів "Втішайся життям з жінкою…", тобто неможливо заслужити категорії "життя" без заповіді віри, бо саме вірою людина заслуговує злитися з Життям життів, і, само собою, має вона життя завдяки злиттю з життям. Тому сказав так, як повинен навчати його Торі, так само повинен навчати ремеслу, бо коли Тора на основі віри, можемо відчути життя, що в ній, і бачимо тоді, що це категорія "Бо вона життя твоє і довголіття твоє".

І згідно зі сказаним можемо пояснити те, що написано в Тосефті: "Кожен, хто має ремесло в руках, чому він подібний? Обгородженому винограднику". І запитували ми, яке відношення має огорожа до ремесла. То треба пояснити це так, як згадано вище, що ремесло - це категорія віри, бо той, у кого є віра, подібний до того, хто має обгороджений виноградник, бо мається на увазі "виноградник Творця", тобто духовне, що є в людині.

І тоді, коли є в людини віра, це подібно до огорожі, що охороняє від усього, що може пошкодити. А те, що шкодить духовному в людині – це чужі думки, а також злі бажання, що зветься "худоба та звір входять всередину", бо віра береже людину від усіх труднощів, і злих пристрастей, що звуться худобою,від того, що притаманне діям худоби. А також злі звірі, що не належать до святості, не можуть увійти тоді, коли людина прийняла на себе ярмо віри, "і перехожі не входять у нього".

Тобто ті люди, що завжди переступають заповіді й повертаються в каятті, не можуть триматися за того, в кого є віра, тому що не бачать, що в нього всередині. Адже людина, що пильнує, щоб її робота була в категорії віри, працює в скромності, і тоді не бачать її намір, бо в того, хто працює ло лішма, можна бачити намір, тому що він бажає оплати за свої зусилля. Але в того, чия робота на основі віри, думка притаєна, і не розкрита нікому, і само собою не можуть зовнішні сили триматися за його роботу.

І в той же спосіб треба пояснити сказане рабі Єгудою, що кожен, хто не навчає сина свого ремеслу, немовби навчає його грабіжництву. Отже, сказали мудреці, що кожен, хто втішається цим світом без благословення, неначе грабує Творця і кнесет (зібрання) Ісраелю, як сказано: "Грабує батька й матір своїх і говорить, що не злочинство це, є товаришем розбещувачу". Сказав рабі Хананья бен рабі Папа: "Товариш він Яроваму бен Навату, що розбещив світ щодо Батька їхнього, що на небесах (трактат Брахот, 35:1).

І треба зрозуміти, який зв’язок грабіжника з Яровамом бен Наватом, а також, чому той, хто втішається без благословення зветься грабіжником, і який зв’язок є в грабіжника з благословенням.

А справа в тому, що мета творіння – дати благо створінням. А для того, щоб не було "хліба сорому", утворилося приховання, щоб людина могла отримувати насолоду заради віддачі Творцю. І таким чином не буде жодної вади в даруванні Творця, згідно зі словами мудреців: "Більше, ніж теля хоче смоктати, корова бажає його нагодувати" (трактат Псахім, 112:1).

Однак весь той час, поки людина не готова отримувати, вищий достаток не приходить до нижніх. Тому той, хто втішається в цьому світі, повинен мати намір, щоб благословити Творця, тобто, щоб не було наміру бажати насолодитися, а лише те, що бажає благословити Творця. І тоді Творець дає вище благо для кнесету Ісраелю, як сказали мудреці: "Виконав одну заповідь - щасливий, що схилив себе й весь світ на шальку заслуг" (трактат Кідушин, 40:2). Тобто виконанням заповіді спричинює те, що Творець дає благо для кнесету Ісраелю. І це означає, що "схиляє весь світ на шальку заслуг".

Виходить, що коли насолоджується в цьому світі без благословення, тобто не має наміру благословити Творця, тоді Творець не дає блага для кнесет Ісраелю, оскільки бракує наміру "заради небес". Виходить, що ця людина грабує Творця і кнесет Ісраелю тим, що не благословляє й бажає втішатися лише сама, а не заради небес. Тому вона робиться "товаришем розбещувачу", Яроваму бен Навату, "який розбещив світ перед Батьком їхнім, що на небесах".

І це все через те, що бракувало їм віри у Творця. Тому сказав рабі Єгуда: "Кожен, хто не навчає сина свого ремеслу, немовби навчає його грабіжництву", що означає – неначе навчає грабувати Творця та кнесет Ісраелю. Тому є важливий обов’язок навчати феномену віри, бо лише цим можемо прийти до повної досконалості.

І зі всього сказаного зможемо пояснити ту оцінку, яку дали самому вивченню віри. Отже, Бар Капра говорить: "Завжди навчатиме людина свого сина ремеслу чистому та легкому". І пояснює рабі Єгуда, що це "голка борозною". І як пояснив Раші: "Голка борозною, коли стібки робляться, як борозни, рядками, як борозни від плуга". Отже, ми бачимо, що шиття – це з’єднати дві роз’єднані речі, щоб стали одним. А сенс цього той, що людина повинна прийти до тотожності з Творцем, а це означає злиття, як написано: "І злитися з Ним". І це те, що пояснив, "як борозни від плуга", а це означає перевертати ґрунт, щоб те, що було внизу, стало зверху, а те, що було зверху, щоб було знизу.

Так само людина, позаяк є в неї два бажання: а) бажання добре, тобто віддавати, вірити; б) бажання зле, коли вона жадає лише отримувати задоволення сама і щоб не вірити у Творця. І коли людина народжується, то від природи добре бажання в неї низьке за важливістю, і вона не бажає користуватися ним, бо це річ бридка - користуватися таким бажанням. Але ж зле бажання високе за важливістю, і коли є в людини можливість користуватися ним, вона - на найвищому підйомі. Тобто, коли може задовольнити своє зле бажання, немає для неї більш високого стану за цей, позаяк все її прагнення – задовольнити зло, що в ній.

Тому людина, яка бажає злитися зі своїм Господарем, потребує тотожності властивостей, як сказано мудрецями: "Злийся з Його властивостями: як Він милосердний, так і ти милосердний". Тобто, як Творець бажає лише віддавати нижнім, так само й людина повинна пильнувати, щоб бажанням її було лиш тільки віддавати Творцеві, і не жадати отримувати для особистого задоволення. Це і є вся мета роботи людини в тотожності властивостей. Тому мусить вона перевернути в собі властивості подібно до плуга: те, що було спочатку вгорі, тобто зле бажання, буде тепер внизу, щоб відчула, що коли збирається користуватися своїм злим бажанням, щоб вважалося в неї чимось бридким та ницим. А добре бажання, яке перед цим було низьким за важливістю, буде тепер у найвищому положенні. І завжди, коли є можливість зробити щось заради Творця, цей стан людина має відчувати для себе, як підйом, оскільки цим вона йде до злиття з Творцем.

І це тільки завдяки вірі, тому називається віра "ремесло чисте та легке", тому що не можна, щоб був там якийсь примішок особистого задоволення, а все лише заради Творця. І коли людина вірить у велич Творця, тоді не має вона іншого прагнення, лише як бути злитим з Ним весь день і всю ніч, тому зветься "чисте", тобто лише заради небес.

Але до того, як людина удостоюється, щоб тіло її згодилося з роботою віри, ця робота вважається ницою, бо не бачить, щоб хтось поважав її тоді, коли вона працює лише заради небес. І тоді, напевне, людина має пильнувати, щоб робота її була в скромності, бо інакше неможливо роботі бути чистою. Адже в час, коли працює в захопленні, і тоді певно що хвалитимуть її дії, і цим мимохіть домішається пошана, адже інші шануватимуть її за це. Тому коли бажає людина, щоб не було ніяких домішок, мусить вона працювати в скромності, і само собою не буде мати тоді ніякої шани, тому чистою роботою вона нехтує. А "легка" це від слова легковага, тобто презирство.

Також і чиста робота знехтувана, тому що віру вище знання людина не терпить, бо природно, що поважає те, чого досягає розумом, коли знання доводить їй це. Але ж іти проти розуму - така дія для людини зневажена, бо це зветься "простак", як казали мудреці про вислів: "Який простак заверне сюди" – це Моше, бо мається на увазі властивість віри. Адже Моше, проводир наш, зветься "Моше, вірний пастир", бо має віру, і посадив віру в загалі Ісраелю.

І тим же чином треба пояснити слова Рабі: "Не існує ремесла, у якому не було б потреби у світі", і як пояснив Раші, хай би воно бридке, чи хай воно чисте. А за думкою Рабі, не може весь світ займатися чистою роботою, що означає, як згадано вище, що лише людина, яка має схильність до роботи в істині, здатна виконувати чисту роботу, тобто не буде в ній будь-якої домішки ло лішма.

Але ж у більшості світу всі їхні думки побудовані на загальних поглядах, бо немає в них знання й сильного бажання, щоб змогли докласти наснаги та сили досягти того, чого прагнуть. А працюють вони ради всього загалу, і те, що громада зобов’язує, вони й роблять, і не мають права робити у світі те, що розуміють і бажають, а залежать від поглядів громади. Тому, коли дають якийсь наказ широкому загалу, то мусять пильнувати, щоб загал зміг це виконати. Тому говорить Рабі: " Не існує ремесла, у якому не було б потреби у світі", а головне, щоб людина прийняла на себе ярмо царства небес, хай то чисту роботу, тобто все заради небес, чи хай то бридку, тобто є там примішок "не заради небес". Тому що в кожному ремеслі є потреба, адже від ло лішма приходять до лішма.

Як сказали мудреці: "Тисяча людей входить в Тору… і один приходить до сенсу", мається на увазі, що завдяки тому, що тисяча входить, це дасть можливість одному прийти до сенсу Тори. Тому сказав Рабі: "Не існує ремесла, у якому не було б потреби у світі".

Але "щасливий той, хто бачить своїх батьків у чудовому ремеслі". "Батьків своїх" – мається на увазі думка, бо до всякої дії має бути спочатку думка та чинник, який буде причиною, котра примусить виконати цю дію. Тому "батьки" - це думка, що "підштовхне" людину виконувати Тору та заповіді. "Чудове (івр. "меуле") ремесло", тобто корисне (івр. "моїль"), аби привести людину до мети, задля котрої створена, тобто – займатися Торою та заповідями заради небес, і цим заслужить отримати добро й насолоду, які Творець задумав дати. І тоді буде в людини відчуття щастя завдяки всьому, що здобула своїми зусиллями в Торі та заповідях. Але ж якщо задум не заради небес, тоді не може прийти до мети, і виходить, що віра її пошкоджена.

Тому сказав Рабі: "Горе тому, хто бачить своїх батьків у дефектному ремеслі", оскільки його віра змішана з ло лішма, отже, це пошкоджена віра. Тому треба намагатися, щоб "батьки" людини, тобто причини, були заради небес. І цим стануть зрозумілі слова мудреців: "Щасливий той, хто бачить своїх батьків у чудовому ремеслі". І ми запитали, що не в силах людини виправити, бо якщо народилася вона в таких батьків, то що можна зробити. Але згідно зі сказаним вище все влаштовується, бо говориться про саму людину, що повинна намагатися, щоб задум і чинник до Тори та заповідей були б з наміром заради небес.

І тим же чином, те, що написано в Зоар, глава Шемот: "Написано, що світ існує завдяки запаху". І в такий спосіб треба пояснити: "Не можна у світі без парфумерії і без обробки шкур". "Парфумерія", тобто парфуми, насолода від яких – це запах, що піднімається знизу вгору. І вказує на те, щоб ремесло людини було з наміром принести задоволення вгорі, адже визначено, що людина - внизу, а Творець – вгорі. Виходить, що людина посилає всі свої насолоди до Творця, який вгорі.

"Обробка шкір" – це таке ремесло, з якого здіймається великий сморід. І сенс цього, що коли людина бачить, що з її роботи не буде ло лішма, а повинна вона займатися духовною роботою виключно заради небес, тоді обридає їй ця робота й відчуває, що піднімається від неї великий сморід. І там, де має бути насолода, коли людина бачить, що має зараз можливість працювати заради небес, але вона не здатна на це, тому, коли не має зиску зі своєї роботи, то відчуває в собі тягар, лінощі та приниженість, гнів серця та біль душевний.

Тому навіть коли робота людини з наміром "заради небес", все ж бракує їй відчуття радості та блага від того, що вона нині приносить задоволення Творцеві. І хоча "неможливо без обробки шкур", тобто людина мусить прийти до такого стану, бо цей стан є переходом між лішма і ло лішма, але горе тому, хто залишився в цьому місці, яке є проміжним пунктом, і не продовжив іти до мети, щоб захотіти дати насолоду Творцеві.

І пояснює далі й говорить: "Не можна у світі без "захарим" (чоловіків) і без "некевот" (жінок), щасливий той, чиї сини захарим, горе тому, чиї сини некевот". І є широко відоме питання: що це за сини – некевот? І треба сказати відоме з книг, що той, хто впливає та віддає, називається "захар", а той, хто отримує й має хісарон, зветься "некева". І саме це говорить, що не можна у світі без захарим і без некевот, тобто мусить бути у світі стан ло лішма, що визначається як те, що беруть насолоду собі, інакше неможливо почати займатися Торою та заповідями. І є іноді, що причина була ло лішма, але під час дії людина приходить до каяття і виконує заповідь з наміром заради небес. Це означає, що намір – принести задоволення Створювачу. І це визначається як "сини його – захарим". Тому він говорить "горе тому, чиї сини – некевот", тобто дії, які людина виконує з наміром отримати винагороду, визначаються як "сини – некевот".

А рабі Негорай говорить: "Облишаю я все ремесло у світі і не навчаю свого сина нічому, крім Тори". Цим не говориться загалу, як їм поводитись, а йдеться про власний рівень, коли людина вже досягла постійного страху перед небесами. Тому вона говорить, що облишає все ремесло, тобто нині вона облишає й пошкоджену віру, і чудову віру, оскільки вже пройшла дві стадії віри, а тепер людина навчає свого сина, тобто свою дію, що зветься "син", як зазначено вище, лише Торі. І пояснює сенс: це тому, що "все ремесло у світі допомагає йому лише в дні юності". І пояснив Раші: "всі ремесла не оплачуються через довгий час, оплата своєчасна".

Отже, віра зветься заповіддю, бо отримувати малхут небес – це заповідь. І мудреці сказали: "Заповідь захищає та рятує в час, коли займається нею. Тора – і коли займається нею, і коли не займається нею, захищає та рятує" (трактат Сота, 21:2). І різниця між Торою та заповідями: ми бачимо в Торі, що людина може пам’ятати та користуватися всім, що вчила вчора чи ще раніше, або повторити ті закони, і знати, як поводитись відповідно тому, що вивчала колись. Тому Тора захищає й рятує навіть тоді, коли не займається нею, адже людина може пам’ятати те, що вчила колись.

Але ж віра, що є заповіддю, належить лише до часу, коли займаються нею, бо щоразу, коли людина приймає на себе ярмо царства небес, вона виконує заповідь, а заповідь – це категорія діяння. І не спрацьовує тут пам’ять, як з Торою, а кожна дія є окремою справою, сама в собі. Тому в час дії вона охороняє й рятує, але не можна сказати, що людина пам’ятає, що прийняла на себе ярмо царства небес якийсь час тому, бо це не допоможе їй. Отже, людині весь час, поки вона існує, потрібна віра, і неможливо сказати, що тепер вона не потребує ярма віри.

І через це кожне прийняття її є новою заповіддю, тому називається віра юнацтвом і дитинством, бо поняття старості належить до того, що було якийсь час тому. І оскільки ярмо віри треба завжди поновлювати, тому це ніяк не стосується старості і завжди зветься юнацтвом.

А те, що говорить "Облишаю …” допомагає йому лише в дні юності, бо віра захищає й рятує лише в час, коли займається нею. І як пояснив Раші: "За всі ремесла немає оплати через довгий час, а оплата існує в час виконання". Тут мається на увазі, що захищає й рятує лише в час, коли займається ним. "Але Тора – не так, вона допомагає людині в юності й дає їй підтримку та надію в старості". І як пояснив Раші: "Але за Тору оплата приходить людині протягом довгого часу, і навіть коли хвора й стара, і не може займатися тепер, живиться від попереднього".

Тобто, як сказано вище, Тора захищає та рятує навіть в час, коли людина не займається нею. Тому він пояснює, що допомагає їй в дні юності, тобто в час, коли займається нею, і дає їй підтримку та надію в дні старості, тобто навіть в час, коли не займається нею. І навіть коли людина хвора та стара, і не може займатися нею тепер, живиться від попереднього, це означає, що захищає людину навіть в час, коли та не займається нею. Тому говорить рабі Негорай, що сам робить так, позаяк він вже прийняв на себе віру назавжди.

Тому він говорить: "Облишаю я все ремесло…", оскільки вже удостоївся цього рівня назавжди, але не так це в інших людей.

* * *

І сказав рабі Елазар: “У майбутньому всі ремісники стануть на ґрунті”, як сказано: "І спустяться зі своїх кораблів, і всі моряки, які тримали весло, усі матроси з моря на землі стоятимуть". І сказав рабі Елазар: "Не існує ремесла нижчого за землю, бо сказано "спустяться" (трактат Євамот, 63). І маємо запитати, якщо робота на землі є низьким ремеслом, чому сказав рабі Елазар "у майбутньому", тобто врешті-решт будуть мати добре ремесло, а висновок робить, що буде в них низьке ремесло? І треба пояснити сказане, що віра, зветься легкою, тобто низькою, бо для людини робота у вірі вище знання не є важливою, тому важко працювати. Але в майбутньому вони удостояться такої чистої віри.

Говорили наші вчителі, що не приймають ґерів у дні Машіаха, то, як висновок, не приймали ґерів ні в дні Давида, ні в дні Шломо. Сказав рабі Еліезер, що є в писанні: "Адже той, хто зібрався (прийшов зробити ґіюр) на тебе не від Мене (поки ми не з вами, зробить ґіюр, тобто в цьому світі), хто живе з тобою, на тебе впаде (хто живе з тобою у твоїй бідності, є тим, хто впаде на тебе у світі прийдешньому) (Ішаягу, 54:15), але інакше – ні" (трактат Євамот 24:2).

А Тосафот піднімають питання: "Не приймали ґерів ні в дні Давида… від Ітая а-Гіті, і від дочки фараона, бо в дні Шломо це не складно, адже щось він скуштував, але через царський стіл, і цього не треба. А мешканці Ґівона зробили ґіюр, як в часи Естер: "І багато людей з народів тієї землі стали юдеями", і з того, що прийшов до Гілеля… Упевненим був Гілель, що навіть коли це буде заради небес, а та, хто прийшла з проханням зробити їй ґіюр з умовою, що одружиться з тим учнем також заради небес”.

І з усього сказаного виходить, що не приймають того, хто бажає пройти ґіюр, щоб отримати добру винагороду, яка є у народу Ісраелю. І це означає, що не приймають ґерів у дні Машіаха. А повинні пройти ґіюр лише заради небес, а не для винагороди. Тобто той, хто бажає стати юдеєм і зробити ґіюр чужинцю всередині себе, не може стати юдеєм і бути злитим з народом Ісраелю, якщо не має наміру доброї винагороди, що зветься "дні Машіаха". Лише, як сказано в уривку, "хто живе з тобою в бідності твоїй". Як писали мудреці: "Рабі Йонатан говорить: "Кожен, хто дотримується Тори в бідності, зрештою буде триматися її в багатстві".

Тобто, якщо бідний знанням, і все ж таки виконує Тору, той, зрештою, виконуватиме її в багатстві, тобто заслужить розуміння. А кожен, хто відкидає Тору через багатство, зрештою відкидатиме її з бідності, тобто думка Тори відійметься від нього.

Трактат Євамот, 63: "І сказав рабі Елазар: "Кожна людина, яка не має землі, - не людина, як написано: "Небеса – Творцеві, а землю дав людям". Можна запитати: згідно з цим повинна була б кожна людина намагатися мати собі землю? І ще важко те, що вчимо, так говорив Рашбі: "Могили ідоловірців не роблять нечистим в наметі, як написано: "А ви – дрібна худоба Моя, дрібна худоба мого пасовища, ви – людина", ви зветесь "людина", а ідоловірці не звуться людиною" (трактат Євамот, 61:1). Виходить з цього, що саме людина з Ісраелю зветься людиною. І як можна сказати, що якщо не має вона ніякої землі, не увійде до визначення "ви зветеся "людина".

І можна пояснити, що поняття "ґрунт" – це "земля", бо наводить доказ із вислову: "Небеса – Творцеві, а землю дав людям". Ось Тора зветься категорією "небеса", бо дана Моше, проводирю нашому, з небес, Моше отримав Тору з Синаю. А "земля" зветься категорією "малхут", категорією віри, страху перед небесами. І як сказали мудреці, все в руках небес, крім страху перед небесами. І це пояснення, що той, у кого немає віри, страху перед небесами, що зветься категорією "земля", не входить у визначення "Ви зветеся "людиною".

Трактат Євамот, 63: "І сказав рабі Елазар: "Немає нижчого ремесла, ніж земля, як сказано: "І спустилися". Сказав рабі Амі: "Дощі сходять лише для тих, хто має віру, як написано: "Правда з землі проросте, і справедливість з небес прогляне". І пояснив Раші, що в час, коли правда проросте з землі, бо віра в перемовинах, тоді справедливість (івр. "цедек") з небес прогляне, тобто дощі, що є милостинею (івр. "цдака"). І треба зрозуміти, чому саме через те, що перемовини без віри, не дають милостині з небес. А поняття віри, бо земля (івр. "ерец") є категорією бажання (івр. "рацон"), серцем, бо там займаються вірою, зветься милістю (івр. "цдака"), як написано: "І повірив у Творця, і зарахував йому це, як милість". Тому "міра проти міри", тоді спричинюють, що приходить з небес також категорія "милостині", що є вірою. І це є поняттям "молитва про дощі", щоб пробудити віру.

"І почує запах страху перед Творцем, і не за тим, що бачать очі його, буде судити, і не за почутим вухами своїми доводити" (Ішаягу, 11:3). Означає це, що цар Машіах, тобто той, хто бажає йти шляхом заслужити кінцеву мету, яка є категорією "Машіах", не судитиме нічого за тим, що бачать його очі, або за тим, що чують його вуха, а відповідно запаху страху перед небесами, що є категорією віри. І в цей спосіб він повинен визначати всі свої шляхи. Як написано після цього: "І буде справедливість підперезанням стегон його, і віра підперезанням крижів його". Тобто віра його має бути категорією справедливості, що визначається як милість, не для отримання винагороди. І це буде йому опорою, щоб зміг просуватися в роботі Творця, бо підперезання зміцнює крижі, щоб зміг іти, і не зазнав невдачі у своїй ході, тобто, щоб не втомився від ходи.