22. А ти, Ісраелю

(переклад з івриту)

«А ти, Ісраелю, слухай закони та устави... не додавайте до того, що Я заповідую вам і не віднімайте від цього, дотримуючись заповідей Творця Всесильного вашого, котрі Я заповідую вам».

Маємо зрозуміти, що таке закон і що таке устав. І писання уточнює: «не додавайте... і не віднімайте... котрі Я заповідую вам». І обоє: і додавання і зменшення, все має бути точно таким, як Він наказує.

І є різниця між тими, хто просувається в роботі ради віддачі, і тими, хто в роботі ради отримання винагороди.

Бо ті, хто діють ради віддачі, вони кожен день починають роботу з самого початку, як в розумі, так і в серці. І не можуть отримати жодної допомоги від «дня вчорашнього, коли минув він», і не мають вони жодного іншого виходу, як лише кожного дня повертатися до основ духовної роботи, тобто до причин, котрі зобов’язують іти шляхом істини.

Так, як наче щодня людина повинна говорити з собою, що варто бути робітником Творця. А тіло запитує її щодня, коли починає роботу, - дай мені причини, заради яких ти зобов’язуєш мене віддавати всі свої сили ради небес. І якщо тіло запитує, мусимо давати йому відповідь, інакше воно не бажає працювати. І тоді кожен день все повертається до тих самих суперечок, і тих самих питань, і тих же самих відповідей.

І коли людина продовжує роботу в Торі та молитві, та добрих діяннях, і не пам’ятає цілі цієї роботи, того, що вона ради віддачі, - тоді легшою є їй та робота, адже вона йде тоді за загалом. Але коли згадується їй ця мета, котра є «моха і ліба» (розум і серце), тоді «світ тьмариться для неї», оскільки все це проти тіла, котре зветься себелюбством.

І тоді немає в людини ніякої відповіді, щоб дати тілу, адже є закон, що Творець бажає щоб ми вірили Йому, що все це – на благо людині, що саме цією роботою в розумі та в серці удостоїться вона прийти до своєї довершеності. І тоді й вороги її обернуться на таких, що люблять її. І це називається «усім серцем (букв. «серцями») своїм – двома основами своїми, добрим началом і злим началом».

І про це написано: «не додавайте», тобто [не] примножувати розум та знання там, де має бути робота саме вище знання. Виходить, що коли людина намагається зрозуміти й збагнути все в рамках знання, думаючи, що цим матиме можливість примножити свою роботу, адже тіло згодиться там, де людина розумітиме в рамках знання, - це зветься «не додавай».

А слід вірити в Творця, що саме завдяки Йому людина прийде до досконалості, яка зветься вірою вище знання.

Але є поняття «устави», і там – навпаки, тобто людина має намагатися зрозуміти в рамках знання феномен Тори. Наскільки це можливо, повинна людина намагатися зрозуміти Тору, яку дав їй Творець, і якщо вона бачить, що не розуміє слів Тори, тоді вона повинна примножити молитви і прохання. А там [у молитві] є такі слова, як «зрозуміти й осягти, слухати, вивчати та навчати».

І тут діє інше поняття: «не віднімайте», а саме треба примножувати Тору, як пояснено поняття тфіліна для руки, що зветься вірою. Де написано: «і буде тобі знаком на руці твоїй». І тлумачили мудреці: «Тобі знаком, а не для інших знаком». Тобто, тфілін для руки повинен бути покритим, оскільки це натяк на віру вище знання, котра зветься «малхут небес» (влада властивості віддачі).

І зовсім інше це тфілін голови, котрим вказується на Тору, звану Зеїр Анпін. Про нього пояснювали мудреці написане: «І побачать всі народи землі, що ім’я Творця проголошено над тобою, і боятимуться тебе». Це – тфілін голови, і там є категорія розкриття, як написано: «І побачать».

Адже Тора зветься розкриттям, бо коли народи землі, що в людині, відчувають категорію Тори, котру притягнули, тоді «і боятимуться тебе», адже тоді зло підкоряється, а добро панує.

І це зветься уставами, бо устав це розкриття, і не можна зменшувати його, а слід примножувати знання Тори. Але ж закон є категорією вкриття, і це – стан вище знання, і не можна додавати знання.