1) Що таке «істинний суд» і що таке «істинний суд по правді». Бо виходить так, що може існувати істинний суд, тільки бракує щоб був «по правді», але загалом це правда. І що означає «по правді». Тобто що додає нам, поняття «по правді».

2) Що означає – «неначе робиться співробітником Творця в дії творіння».

3) Що таке коли саме «істинний по правді», суддя може бути співробітником Творця. У той час як просто істинний – не може бути співробітником. І маємо зрозуміти що за причина, тобто який є зв’язок «істинно по правді» з дією творіння.

Ось, відомо, що дія творіння, що є створенням світу і всього його наповнення, була з наміром дати благо створінням. І в цьому плані утворився світ - з хісароном, і також з наповненням хісарону, - званий «світ Нескінченності». І тоді вище світло наповнювало всю реальність створіння. Проте для того, щоб не був присутній сором, сталося виправлення, зване «скороченням», що, за змістом, є прихованням та укриттям, щоб не було відчутно у світі добра й насолоди, які Творець бажає дати створінням, перш ніж зможуть спрямувати намір на «заради принести задоволення Творцю».

Тому покладено на створіння виправити проблему сорому, тим, що створіння повинні мати намір «заради віддачі». При тому, що їх створено у природі бажання отримувати собі, як відомо, адже Творець хоче, щоб створіння мали втіху від того блага, яке Він бажає дати їм. Тому створив у них бажання і прагнення до цього. А отже, якщо створінням потрібно зробити протилежну дію, тобто отримати з наміром віддачі, - це велика робота. Отже, дано нам утворити підготовлені келім, щоб були готові прийняти добро та насолоду і щоб не було жодного сорому під час отримання насолод.

Виходить згідно з цим, що клі, якому належить отримати благо від Творця, складається з двох категорій:

а) бажання отримати насолоду;

б) намір, - щоб був заради віддачі.

І зі сказаного витікає, - для того, щоб практично прийшла до реалізації мета творіння, яка полягає в тому, щоби створіння отримали добро й насолоду, в утворенні келім слід розрізнити двох учасників:

а) Творця, те, що Він дав бажання отримувати;

б) створіння, які повинні дати намір на отримання того, що вони дістають, що зветься «заради віддачі».

І з цих двох утворюється клі, гідне отримати благо й насолоду. І сказаним тут можемо пояснити те, що запитували: що означає сказане «неначе робиться співробітником Творця в дії творіння». І необхідно зрозуміти, - на що вказує нам те, що сказано «неначе». А справа в тому, що з боку світла, яке й є благом і насолодою, - його певно тільки Творець дає, і щодо цього не можна говорити про співробітництво. Однак стосовно клі, там можна сказати про участь в спільній роботі. Оскільки Творець дає бажання отримувати і прагнення до отримання насолоди, а створіння дають другу половину клі, що є бажанням віддавати. Тобто частину клі ми відносимо до Творця, і це – бажання отримувати. А другу частину клі, бажання віддачі, ми відносимо до створінь, бо створіння роблять це. Отже, у клі є два учасники.

І це так, як написано в Зоар (Передмова, п.67): «І сказати Сіону: «Ти народ Мій», не читай «амі ата» (ти народ мій), а читай «імі ата» (зі мною ти), де літера «аїн» з оголосом «хірик». І це означає, - бути у співпраці зі Мною. Як Я утворив небеса і землю словом Своїм, так і ти. Тобто Я почав створіння тим, що створив бажання отримувати, а ти повинен завершити, тобто додати до бажання отримувати намір заради віддачі. І це й називається співпрацею».

Отже, головне в співпраці походить від сили скорочення та приховання, що було зроблено щодо клі отримання. Тобто, світло видалилося від сили виправлення скороченням. Проте, завдяки виправленню, званому «заради віддачі», знову може світло світити, згідно з тією мірою, в якій в клі є бажання віддачі.

І, відповідно, слід запитати: адже написано: «сповнена вся земля славою Його», а також написано в Зоар: «Немає місця, вільного від Нього», а це означає, що немає жодного місця приховання і скорочення в світі. Але ж ми бачимо, що коли людина приходить до стану падіння, то перебуває вона під владою приховання і скорочення, і не відчуває нічого духовного.

Однак, пояснюється це так, що відносно Творця не існує ніякого скорочення, а «сповнена вся земля славою Його». Проте, «Ти – це Той, хто був до створення світу, і Ти – це Той, хто після створення світу». І слід пояснити, - до створення світу (де «олам» (світ) означає «геелем» (приховання) і укриття) Творець наповнював тоді всю дійсність. Так само і коли було створено світ (після того, як було створено приховання й укриття), також Творець наповнює всю дійсність. І немає місця, вільного від Творця, а от від створінь Він прихований, і ми не відчуваємо Його, - задля виправлення, тобто щоб не було феномену сорому.

І зі сказаного виходить, що стан приховання й укриття, які людина відчуває в духовній роботі, починається саме тоді, коли людина бажає удостоїтися злиття з Творцем, як написано: «і злитися з Ним», що є станом тотожності властивостей. А зміст цього, - як Творець бажає дати задоволення створінням, так і людина повинна намагатися, щоб усіма її турботами у житті було лиш тільки надавати задоволення Творцеві. А для того, щоб людина не обманювала себе, кажучи, що вона не турбується про себе, а всі її наміри тільки аби віддавати Творцю, тому, коли дають їй згори стан падіння, тобто коли не відчуває ніякого смаку в Торі та заповідях, тоді дано їй побачити свій справжній стан: чи немає в неї ніякого бажання ради себе самої, і всі її помисли лише на користь Творця, - чи все лише собі на користь. Тому що в час падіння людина повинна сказати: «Яка мені різниця, що я відчуваю, коли займаюся Торою та заповідями, адже всі мої думки тільки лиш на благо Творця, тому я роблю свою справу і вірю, що Творець матиме втіху від цього. А ту думку, що саме так слід мислити, я дістаю від віри мудреців». Але коли намір людини спрямований на власну користь, вона каже інакше. І це як наводиться в статті «Порядок духовної роботи» мого пана, батька й учителя, де (п.6) написано так: «А коли відносять цю роботу до Творця, маємо вірити, що Творець приймає нашу роботу, і не важливо, як виглядає робота, - людина повинна лише віднести цю роботу до Творця, і цього достатньо».

Тому під час падіння вона може побачити свій істинний стан в духовній роботі. Однак головний пункт той, що людині слід тоді зміцнитися у вірі в те, що «сповнена вся земля славою Його». А якщо так, то навіть коли вона перебуває в стані ницості, не можна їй говорити, що в такому стані не можемо (боронь Боже) сказати «сповнена вся земля славою Його». А повинна людина вірити в те, що написано: «Славою Його сповнений світ», і тільки від неї приховано це. І зроблено так для того, щоб завдяки цьому мала б вона можливість зробити вибір і діяти ради віддачі, а не собі на користь. Оскільки через власну користь людина не зможе працювати в радості, тому що бажання отримувати для себе не відчуває тоді ніякого смаку.

І людина може тоді бути задоволеною з того, що вона наразі в стані, коли може сказати, що працює зараз суто на благо Творця. А якщо вона не може перебороти себе і радіти цій роботі, тоді вона повинна сказати, - я задоволена тим, що бачу правду, - наскільки я віддалена від роботи в істині, тому наразі маю я можливість, коли зможу просити у Творця від усього серця щоби Він допоміг мені, інакше я пропала. Адже я бачу, що не маю я ніяких сил щоб могла подолати і вийти з-під влади бажання отримувати для себе.

І зі сказаного ми бачимо, що порядок роботи такий, що людина повинна просити винагороду за свою роботу в Торі та заповідях, щоб завдяки їм вона прийшла би до роботи «в ім’я небес». А це зветься, що слід їй придбати келім віддачі, і через це буде мати можливість отримувати благо й насолоду, що й було метою творіння – «дати благо Його створінням». І це так, як сказали мудреці: «Дані Тора та заповіді ні для чого іншого, як очистити ними Ісраель». Тобто винагорода, яку створіння просять за виконання Тори та заповідей, це очищення, іншими словами, намір, щоби удостоїлися завдяки Торі та заповідям бажання віддавати, як сказали мудреці: «світло що в ній (Торі), повертає до добра».

І сказаним слід пояснити те, що ми запитували: що означає сказане «Кожен суддя, який судить істинним судом, по правді, неначе робиться співробітником Творця в дії творіння». І запитання такі: що таке «істина», і що таке «істина по правді». А відповідь така, - як я писав (у статті 44 за 1991 р.), що в понятті «в ім’я небес» існують дві категорії:

1) Коли людина працює не для того, щоби люди шанували її або задля грошей та подібного, а працює в стані «приховання взаємин своїх з Творцем Всесильним своїм». І вся її робота для того, щоб виконувати Тору та заповіді, ті, які Творець заповідав нам. Тому людина просить Творця, щоби дав їй у цьому світі життя і здоров’я, і заробіток тощо. А також щоб дав їй винагороду в світі прийдешньому. Як написано в Торі, - «І буде, якщо дослухаєтеся… і дам вам… і дам рослинність у полі твоєму», тобто Творець дасть людині винагороду. А отже, діяння у заповідях, які вона виконує, вони лише «в ім’я небес».

2) Коли людина працює «в ім’я небес», навіть і намір її також «в ім’я небес». Тобто вона не бажає жодної винагороди, а все тільки на користь Творцю, що зветься, що також і намір, він «в ім’я небес».

Якщо так, слід пояснити що просто «істина» називається, коли тільки дії людини, вони на благо Творця, але намір свій ще не здатна спрямувати «в ім’я небес». Тому, коли йдеться про духовну роботу, мається на увазі, що кожна людина, яка хоче судити себе саму і бачити, який її стан в цій роботі, вона має бути правдивим суддею.

І при тому, що вона – «правдивий суддя», який бачить, що всі її дії, вони «в ім’я небес», але суддя цей не може бути тим, хто «неначе є співробітником Творця в дії творіння». Тобто «дія творіння», що є справою створення світу, коли намір був – дати благо створінням, і сталося виправлення, щоб не було «хліба сорому», коли створіння повинні утворити другу половину клі, як зазначено вище, що є наміром заради віддачі. І при тому, що судить судом істинним, поки що не гідний отримати благо та насолоду, через те, що поки що є розбіжність властивостей між ним і світлом, - тому не може бути «співробітником».

Тоді як той суддя, який судить судом «істинним по правді», тобто коли також і намір – «в ім’я небес», і коли вже келім отримання виправлені, щоб була тотожність між клі та світлом, бо тоді вже зможе світло увійти в те клі, - цей суддя стає співробітником, з зазначеної вище причини, - бо він доклав свою участь в [утворенні] клі, тобто бажання віддачі, що панує над «клі бажання отримувати», і це зветься «отримує заради віддачі».

Тобто тільки тепер, тим, що він завершив клі, мета творіння, що і є дією творіння, вже може відкритися нижнім, тому що вже виправлена проблема сорому тим, що вони вже можуть отримувати все заради віддачі.

Однак коли людина настановляє суддю – судити свій стан, тобто побачити, як вона – чи віддає перевагу любові до Творця, а не себелюбству, і суддя повинен сказати правду про її стан, - це ще не повинно бути основним в її роботі. А навпаки, головне в роботі те, що людина повинна докладати старань в правій лінії, тобто займатися Торою та заповідями і отримати від цього стан повноти та радості через те, що вона удостоїлася займатися Торою та заповідями. І не важливо, скільки любові є в неї тоді до Тори та заповідей, а саме виконання заповідей без жодних умов – вона вірить, що це річ велика. Як зазначено вище, коли людина відносить свою роботу до Творця, неважливо, яку форму має її робота, бо все приймає Творець.

І робота в такому напрямку називається «правою лінією» і категорією «повноти». Від цього людина дістає життєву силу, щоб стало їй сили потім іти також і дорогою «лівої лінії». Тобто настановити суддю, щоб він виносив істинний присуд, якою насправді є її робота. Але це має бути лише частиною того часу, який людина віддає роботі Творця. А основний час роботи повинен бути у правій лінії. І це визначається як «дві ноги», бо на одній нозі неможливо йти і просуватися в роботі.

І цим слід пояснити те, що написано: «Мир, мир далекому і близькому, - сказав Творець, - і вилікував Я його». Де потрібно пояснити, що таке «далекому» і «близькому» в духовній роботі. Отже, «далеким» зветься ліва лінія. Тобто, коли людина ставить суддю, судити як вона поводиться в духовній роботі, - і тоді бачить, наскільки вона віддалена від Творця. А «близькому» означатиме, коли вона знову починає працювати в правій лінії, і тоді час бачити тільки досконалість. Тобто надає важливість духовній роботі, навіть коли є в ній тільки невеликий контакт з Торою та заповідями, для людини це є важливим, як великий капітал, тому що не гідна вона і невеличкого наближення. Тому коли людина в стані «правому», це зветься, що вона «близька до Творця».

Але ці дві лінії суперечні між собою, оскільки вони протилежні одна одній. Тоді з’являється середня лінія і дає рішення, і робить мир між ними. І це називається, що Творець робить між ними мир, - адже Творець зветься «середня лінія». І як відомо, порядок духовної роботи такий, що починають працювати в одній лінії, і це є роботою мас, коли дивляться тільки на дію. А там, зазвичай, кожен отримує задоволення від роботи. Бо слід знати, що в одній лінії світить, загалом, «навколишнє світло», яке є світлом, що світить здалеку. Тобто, хоч людина поки що далека від стану тотожності властивостей, і все одно вона отримує світіння від цього світла. І тоді немає вона нічого спільного з «двома висловами, що заперечують один одного», бо немає в неї нічого, крім лиш одного шляху.

І зовсім інше, коли людина переходить до лівої лінії, і бажає вчинити повернення [до Творця]. А це може бути тільки тоді, коли настановляє собі суддю, перевіряти її стан. Якщо суддя чинить істинний суд, тоді людина бачить, наскільки вона «негаразд». Тобто, все, що вона робить, усе це задля власної користі. І тоді саме час молитися, що вона бажає вчинити повернення, тобто хоче повернутися до Творця. Інакше кажучи, щоб була злитою з Творцем, і не була б відокремленою. Тоді з однієї лінії утворюється для неї права лінія.

І зі сказаного слід пояснити слова мудреців («Мідраш Раба», 19), що Реувен почав з каяття, як написано: «Дитини немає, а я, - куди мені подітися?» І тлумачать це як натяк на порядок каяття, коли людина каже «дитини немає». Відомо, що є в людини дві сили:

- перша називається «цар старий та дурний»;

- друга називається «дитина убога». Як написано («Коелет», 4): «Краще дитина убога та мудра, ніж цар старий та дурний».

Тобто, коли людина починає повернення в каятті, вона має знати, за що каятися. І щодо цього з’являється натяк в тому, що сказав Реувен: «Дитини немає, а я, - куди мені подітися?» Тобто, «дитина», що зветься добрим началом, - її немає. І тільки бачить людина, що вся влада над тілом, вона у царя, старого та дурного, і це – зле начало. А як відомо, добре начало називається бажанням віддачі, а зле начало називається бажанням отримувати.

Виходить, що перш ніж людина бачить, що бажання отримувати панує над нею, і ця його влада завдає їй лиха, тобто спричинює, щоб вона була віддаленою від Творця, - то поки що немає їй про що каятися. І тільки коли бачить, що «дитини немає», утворюється в ній потреба зробити повернення, тобто повернутися до Творця, що зветься «злиттям з Творцем». Інакше кажучи, замість того, що раніше була віддаленою від Творця, стала тепер наближеною до Нього. І це називається «поверненням в каятті».

І це зветься «лівою лінією» за правилом «усе, що потребує виправлення, називається «лівим». А оскільки людині потрібно просуватися також і в стані досконалості, званому «права», тому утворилися «два вислови, що заперечують один одного, і з’являється третій вислів і вирішує між ними». Тобто тоді Творець дає людині бажання віддачі, і вона досягає істинної досконалості. Інакше кажучи, вона удостоюється потім категорії Тори, званої «Тора і Ісраель, і Творець є одне».

Однак, не забувати, що хоч основна дія повинна відбуватися в категорії правого, що зветься «досконалістю», бо від правого людина дістає «пальне» для духовної роботи, все ж таки прогрес в роботі, тобто можливість прийти до довершеності мети, а отже, отримати благо й насолоду, - це залежить саме від лівої лінії. Тому що там людина бачить нестачу і є можливість виправити це молитвою щоб Творець наповнив її нестачу. Бо тільки лиш завдяки допомозі Творця людина рухається вперед, а як написано в Зоар, допомога, що приходить згори, це «свята душа». І так людина просувається аж поки удостоюється прийти і досягти мети творіння, якою є добро і насолода.

І сказаним слід пояснити написане (Псалми 78:70): «І обрав Давида, раба Свого, і взяв його з загород овечих, після дійних овець привів його пасти Яакова, народ Свій і Ісраель, уділ Свій». Де слід пояснити: те, що обрав Давида, раба Свого, - які були в того гідності, більші ніж у інших? Про це каже: «І взяв його із загород овечих». «Міхлаот» (загони) слід пояснити, що це – «маахалот» (страви). Тобто його їжа, те, чим він живився, він називає «цон» (дрібна худоба). А поняття «цон» пояснив мій батько й учитель, що це – «єціот» (виходи).

Тобто те, що людина відчуває, що вийшла з роботи на Творця, і відчуває стан падіння, вона не переймається цим. А навпаки, це дає їй можливість молитися Творцеві, щоб вивів її з-під влади зла і наблизив би до Себе. Тому кожен з виходів, які були в неї, мала вона від цього «пальне» – про що молитися. Але коли людина перебуває постійно в стані підйому, немає в неї потреби просуватися вперед. І це те, що написано «взяв його з загород овечих».

А також написано «після дійних овець привів його». Де маємо пояснити, що «алот» (дійні вівці) – це стани «алійот» (підйоми). «Після дійних овець», тобто після підйомів, що означає - падіннями «привів його пасти [народ] Яакова». «Яаков» зветься категорією «я-екев», бо «екев» (п’ятка) зветься категорією віри, тобто тим, що людина топче своїми п’ятками. Інакше кажучи, те, що низьке за своєю важливістю. І саме з тих станів, що після підйомів, які є падіннями, - саме з падінь «пас» свою віру.

Як наслідок, від падінь людина дістала силу розширити віру. І це те, що написано «Яаков, народ Свій», тобто народ Творця. І «Ісраель, уділ Свій». Інакше кажучи, після того, як удостоїлася людина від падінь стану «я-екев», що є категорією віри, як зазначено вище, - удостоїлася потім стану «успадкування землі». І це те, що написано «Ісраель», бо потім дісталася людина до рівня «яшар-ель» (прямо до Творця), і тоді досягла рівня успадкування землі, що є метою творіння. І це те, що написано «І Ісраель, спадщину Свою».

"А саме", "Внаслідок", "Як наслідок", "Через це", "Завдяки", "За рахунок цього"

Проте, не забувати, що основна увага в духовній роботі має бути звернена на праву лінію. Бо хоч зі стану «ліве» просуваємося і йдемо вперед, але не можемо йти без правої, бо людина повинна бути в стані радості, як написано: «Працюйте на Творця в радості». А це можемо отримати тільки від правої лінії. І хоч це і суперечить лівій лінії, але оскільки людина має бути в піднесеному настрої, а цього досягаємо лише тоді, коли вона вірить у Творця і має віру мудреців, у те, що вони казали нам, що людина повинна намагатися зважати на всі свої дії, навіть коли вони ще не настільки до ладу, як це має бути. І в тій мірі, в якій людина складає подяку Творцеві, навіть за невеличкі діяння, які вона в змозі зробити, це спричинює те, що є в неї зв’язок з Творцем.