Що означає в духовній роботі «І бачив ти Мою зворотну сторону, а обличчя Моє не побачать»
Стаття 43, 1991
(переклад з івриту)
Відомо, що процес духовної роботи, для того, щоб прийти до мети творіння, якою є «дати благо Його створінням» має два аспекти:
1) Категорія «моха» (мозок, розум), яка є феноменом віри вище рівня знання і зветься «проти знання». Тобто розум людини визначає, чи варто робити щось, чи ні, і за правилом, що людина не може йти проти розуму, виходить, що вона приймає на себе служити Творцю, навіть якщо здоровий глузд не може втямити, чи варто це робити. І все ж людина приймає на себе віру мудреців, те, як вони визначили для нас, як працювати на Творця.
І вони сказали, що потрібно йти за законами Тори, а не за людським розумом, і це і зветься категорія «моха».
2) Категорія «ліба» (серце), вона означає бажання отримувати, і людина має діяти проти бажання. Тобто працювати й виконувати дії для того, щоб досягти бажання віддачі, - це називається «ліба».
І оскільки людина з боку природи народилася з бажанням отримувати для себе, то коли бажає працювати заради віддачі, тоді розкривають їй, щоб вона знала, що бажання отримувати є злим. Однак не можна їй бачити відразу ж, наскільки бажання отримувати володарює в людині. Тобто знати, наскільки воно зле і має владу над людиною, так, що вона не здатна своїми силами вийти з-під його влади.
І це тому, що якщо вона побачить злу силу, яка є в ній, і наскільки вона віддалена від Творця силою цього зла, тоді людина скаже, що влада цього зла в мене занадто велика, більше, ніж в інших людей, і як я можу перемогти його? А коли так, жалко моїх зусиль, адже всяке зусилля піде в ніщо, бо я не бачу ніякого виходу з-під влади бажання отримувати, а бажання отримувати, воно й є всім злом, тобто тільки воно заважає прийти до стану злиття і тотожності властивостей (з Творцем), а тому краще мені буде, якщо я втечу з цього поля бою.
А отже, не розкривають людині зло за один раз, а потроху, тобто дають їй підйом, і вона думає, що вже немає в неї зла. Адже в час підйому людина почувається наближеною до Творця, і вже не потребує, щоб Творець надав їй ще раз допомогу, тому що думає вона, що тепер вже залишиться у цьому підйомі навіки, бо тепер вона бачить, що все – суєта суєт, а головне – це наближатися до Творця. І оскільки людина повинна бачити все зло, що в ній, для того, щоб була в неї змога підняти молитву від усього серця, бо тільки тоді має вона цільне клі, тобто істинний хісарон, а тому вона дістає падіння згори, тобто розкривають їй ще трохи зла, яке є в бажанні отримувати, а вона й не думала про це. І так повторюється ще і ще, і щоразу розкривають їй все більше зла, і якщо людина не тікає з поля бою, виходить, що коли вона вже прийшла до найбільш ницого свого зла, тоді Творець дає їй необхідну допомогу, що приходить їй для того, щоб врятувати її від влади зла, що в ній. І тоді людина дістає бажання віддачі, яке зветься «інша природа», і тоді дістає розкриття очей в Торі.
І зі сказаного випливає, що все не так, як людина думає, що порядок духовної роботи має бути згідно з розумом людини, бо у Творця є інший порядок, і також про це слід сказати: «Бо не Моїми думками є ваші думки, і не є ваші шляхи Моїми шляхами» (Ішайягу, 55). Тобто, людина розуміє, що порядок у світі такий, що коли хтось вивчає якусь науку або якийсь фах, то щодня ця людина все більше просувається і постійно розуміє все більше й більше, аж поки осягає те, що вивчає, повністю. Тому після того, як людина вже звична до духовної роботи за тими принципами, в яких її колись виховували, тобто що тільки над практичними діями слід працювати. Тобто, коли виховували її приймати на себе віру, вірити у Творця і також вірити вірою мудреців у те, що вони впорядкували для нас, як виконувати Тору та заповіді. А людині слід тільки пам’ятати в час, коли займається Торою та заповідями, що вона виконує заповіді Творця, які заповідані нам через Моше і мудреців, які з’являлися після нього, і завдяки цьому ми отримаємо винагороду в цьому світі й у світі прийдешньому, - це порядок початку роботи людини в Торі та заповідях.
І називається таке духовною роботою в плані практичних дій, тобто коли людина повинна пам’ятати під час виконання Тори та заповідей, що вона виконує заповіді Творця. І це називається «роботою загалу», і також називається це «неживе святості».
А після цього, тобто після того, як людина вже звична до практичної роботи і дотримується цього з радістю, того, що вона удостоїлася виконувати заповіді Творця, тоді можна говорити про намір. Але перш ніж людина виконує Тору та заповіді в режимі загалу, тобто в плані практичних дій, не слід говорити з цією людиною з боку намірів. І це як сказав Рамбам, що намір, який зветься «в ім’я» або «лішма», - не розкривають це кожній людині, «аж поки не примножиться їхнє знання і помудрішають додатковою мудрістю, тоді розкривають їм цю таємницю потроху».
Тобто, загалу Ісраеля, що зветься категорією «неживе святості», світить їм віра у вигляді навколишнього світла, і завдяки її силі може людина виконувати Тору та заповіді в плані практичної дії. Але ті люди, які ще не виконують Тору та заповіді навіть на рівні загалу, певно що нічого й говорити з ними про намір.
Тоді як ті люди, в яких, згідно з принципами роботи загалу все гаразд, і лише відчувають вони внутрішній тиск, що, мовляв, існує також поняття «наміру», бо чули вони, що є така річ, що потрібно діяти, щоб усі діяння були в ім’я небес, що називається лішма. Тож збуджується в їхніх серцях те, що й вони хочуть бути з тих людей, які займаються Торою та заповідями в ім’я небес. А поняттю «в ім’я небес» є декілька пояснень:
Перше: коли займається Торою та заповідями в ім’я небес, це означає, що Тору та заповіді він виконує не задля пошани чи грошей, а тільки з тієї причини, що це Творець заповідав нам через Моше, щоб ми виконували Його заповіді. Через це ми й виконуємо, а не ради пошани чи грошей тощо. Виходить, що таке називається «в ім’я небес» з тієї причини, що це Творець повелів нам виконувати Тору та заповіді.
Але людина бажає, щоб за це Творець заплатив би їй винагороду, як сказали мудреці: «І вірний Він, Господар роботи твоєї, що заплатить тобі винагороду за діяння твої» (трактат «Авот», розд. 2, 21).
І є друге пояснення поняття «в ім’я небес», тобто не те, коли особиста користь є причиною, через яку виконуємо Тору та заповіді, а важливість і велич Творця, - це зобов’язує займатися Торою та заповідями. Іншими словами, те, що людина (при цьому) служить Царю і виконує накази Царя, - це є причиною того, що бажає займатися Торою та заповідями. Виходить, не те, що оплата є причиною, як ми пояснювали щодо першої категорії «в ім’я небес», що причиною того, що виконує Тору та заповіді є те, що бажає, щоб Творець заплатив би йому винагороду. І це не тому, що виконання Тори та заповідей, воно для людей, як згадано вище, а людина діє в «прихованні взаємин», коли жоден ззовні не знає про її роботу в Торі та заповідях, тільки лиш Творець, тому вона просить у Творця, щоб дав їй її винагороду.
Виходить, що особиста користь є причиною. Але якщо людина бажає працювати тільки ради величі Царя, це називається «в ім’я небес», тобто намір винагороди полягає в тому, що людина служить Творцю. І це як написано в коментарі «Сулам» (у «Передмові книги Зоар», 191) так: «Тобто, коли тріпоче перед Творцем (тому і виконує Тору та заповіді) тому, що Він – великий і володарює в усьому».
І зі сказаного виходить, що саме коли людина працює не задля отримання оплати, а намір її – «в ім’я небес», а отже, велич Творця є тим, що зобов’язує виконувати Тору та заповіді, - це і називається лішма. Тобто не оплата, а велич Творця є причиною, через яку людина виконує Тору та заповіді. Якщо так, слід запитати: тож як пояснюється сказане: «І вірний Він, Господар роботи твоєї, бо заплатить тобі винагороду за діяння твої», якщо людина діє не задля оплати?
Маємо пояснити, що ті люди, які працюють не задля отримання винагороди, означає це, що вони бажають діяти заради віддачі, однак тіло протидіє цьому і не в їхній змозі подолати бажання отримувати для себе. Але є в них бажання й прагнення до цього, і вони моляться Творцю, щоб допоміг їм, щоб змогли працювати без жодної винагороди. Тоді Творець чує їхню молитву і дає їм іншу природу, звану бажанням віддавати, і це й є їхня оплата – в тому, що вони удостоюються діяти виключно на благо Творця.
Проте слід знати, що саме тоді, коли людина починає працювати заради віддачі, тобто коли бажає дійти до цього рівня, - але оскільки це проти природи, і людина зі свого боку не спроможна прийти до цього, то це Творець має дати їй бажання віддачі. І тому, що існує правило, що немає наповнення без хісарону, бо неможливо наповнити будь-що, в чому немає місця для отримання, званого хісарон, а оскільки хісарон, коли неспроможна людина виконувати дії віддачі – це також вона не здатна відчути, а щодо цього відчуття, що людина повинна діяти заради віддачі, вона запитує: задля якої потреби я бажаю виконувати дії віддачі? І тоді певно повинна спочатку відчути, що без бажання віддачі вона перебуває в нестачах, тобто відокремлена від Творця через розбіжність властивостей, - але також і це немає в людини сил відчути. Також і це, тобто відчуття зла, що існує в бажанні отримувати для себе, бо цим вона стає відокремленою від Творця, - також і цього вона не може зрозуміти, бо запитує: що буде тобі з того, що ти робитимеш усе заради віддачі, - з такими запитаннями пропадає в неї бажання й потреба робити все заради віддачі.
Тому саме завдяки світлу Тори, що світить людині, навіть коли вона навчається ло лішма, це світло дає людині можливість відчути нестачу і потребу досягти бажання віддачі. Проте, як сказано, не показують людині все зло, яке існує в бажанні отримувати, як сказано вище, а показують їй кожен раз трошки, тобто після кожного падіння, коли вона бачить, що відокремлена, і не має прагнення до духовної роботи, дають їй стан підйому. І після кожного підйому вона знову дістає падіння, аж поки не розкриється в ній все зло, і тоді, після того, як є в неї вже цільний хісарон, тоді вона отримує згори бажання віддачі. Але посеред роботи, коли людина отримує падіння і бажає втекти з поля бою, - цей стан називається «ахораїм», тобто коли не світить їй віра, щоб продовжувала вона роботу. А розуміє вона так, що Творець повинен поводитися з нею таким чином, як сама людина мислить, але Творець діє згідно зі Своєю думкою, а не за думкою людини. Хоч вона і розраховує собі, що порядок духовної роботи має бути подібним до всіх видів діяльності, які людина вивчає, щоб кожен день вона просувалася вперед. А тут людина бачить, що кожен день вона відступає назад, тобто щодня вона бачить, що перебуває в «ахораїм». Але правда в тому, як сказано вище, що Творець поводиться з людиною так, як Він розуміє, а не як людина розуміє.
І зі сказаного ми бачимо, що порядок роботи є протилежним поглядам людини, бо людина думає, що тим, що буде в неї кожного разу підйом ще на щабель, вона прийде до втілення мети. Але Творець розуміє навпаки, оскільки, якщо людина залишиться в стані підйому, вона думатиме про себе, що вже є досконалою, тобто що вона не бачитиме ніякого недоліку в своїй роботі, - тоді вона залишилася б в стані «неживе». І те зло, яке є в ній з боку бажання отримувати, не відчувала б вона, що воно – зло, бо не бачить, щоб воно заважало їй займатися Торою та заповідями. І не знала б людина, що таке «ахораїм», тобто що таке, коли Тора та заповіді не світять, - а була б постійно рада тому, що служить Творцю і виконує Його заповіді. І є правило, що згори не дають надмірного, тобто коли людина не відчуває, що їй бракує основного, не можна давати їй надмірностей.
Бо існує правило, що коли бракує людині необхідного для життя, тобто коли не вистачає їй «душі життя», що називається злиттям з Творцем, званого «повною вірою», не можна сказати, що мають дати їй надмірного. Тобто такого, щодо чого людина не відчуває, що цього їй бракує і без нього вона не може жити, - в духовному таке називається для людини надмірним. Тобто саме тоді, коли вона просить у Творця, щоб дав їй дещо, і це настільки нагальне для неї, ця річ, так, що без цього життя її нічого не варте, - це називається необхідним, і зветься істинним бажанням, тобто хісароном, який гідний отримати наповнення. У той час як коли бажання людини не таке вже й велике, це вважається надмірним.
Тому, коли є в людини задоволення від Тори та заповідей з боку практичних дій, не слід говорити, щоб дали їй рівень ще більший, бо вона не так вже й потребує спасіння.
І зі сказаного випливає, що людина здатна підніматися духовними сходами лише тоді, коли відчуває, що вона перебуває в повній ницості, що зветься станом «ахораїм». Тобто в час, коли вона в стані ахораїм, - тоді вона може отримати клі, яке зветься хісароном для отримання допомоги згори. А допомога, яка приходить згори, називається «душею», як написано в Зоар: «Тому, хто прийшов очиститися, допомагають», і запитує – чим? – а відповідь: святою душею».
І щоразу, коли людина просить про допомогу, вона щоразу отримує щабель ще вищий, аж поки удостоюється досягти НАРАНХАЙ своєї душі.
І цим слід пояснити те, що ми запитували: що таке «і бачив ти Мою зворотну сторону, а обличчя Мого не побачать». Існує тут відмінність: «і бачив», тобто якщо людина бажає удостоїтися бачення, що означає розкриття очей в Торі, іншими словами – категорії «Тора», яка є іменами Творця, - людина не може удостоїтися цього в період підйому, тобто коли вона бачить, що світить їй Тора та заповіді. Інакше кажучи, від того, що відчуває задоволення і хоче щоб щоразу мала б вона ще вищий ступінь, як це ведеться в матеріальних справах, коли людина кожен раз бачить, що їй все більше додається в досягненні бажаного. І коли вивчає якийсь фах, і коли вивчає якусь науку, виходить так, що людина завжди в стані підйому, званому «панім», лицьова сторона.
Тоді як в духовному воно навпаки, бо (отримує) саме від «ахораїм», тобто від станів, які не світять, а це якраз від падінь, а це означає, що кожного разу розкривається в людині все більше зла. Тобто міра зла, яка є в бажанні отримувати, в тому, як воно заважає людині прийти до її мети, задля якої вона створена. І це тому, як сказано вище, що людина може отримати допомогу від Творця саме в стані, де вона відчуває істинний хісарон. Виходить, що вона не може сказати, що Творець не дивиться на неї, через те, що відчуває вона, що йде назад, бо ті «ахораїм», які людина відчуває, це прийшло згори, тобто Творець дав їй допомогу тим, що відчуває вона зло, яке існує в бажанні отримувати.
Виходить, що людина таки просувається, але, як сказано вище, не згідно з людською думкою, а відповідно до того, як Творець розуміє, і це те, що написано: «Бо не є Мої думки вашими думками». Тобто Творець дає спочатку допомогу людині, щоб відчувала щоразу ще більше міру зла, що є в бажанні отримувати, бо не можна розкрити їй все зло за один раз, тому щоразу розкривається воно людині малою мірою. Адже якщо людина побачить все зло за один раз, вона втече з поля бою, тому розкривають їй потроху, аж поки побачить його справжню міру. Тоді є вже в людини істинна потреба в допомозі Творця, і удостоюється вона залучити категорію НАРАНХАЙ, що в її душі.
І це те, що написано: «І бачив ти Мою зворотну сторону», - а саме завдяки станам «ахораїм», зворотної сторони, людина може удостоїтися мети. І цим можна пояснити те, що написано (в главі «Ваетханан»): «Не тому, що ви численніші за всі народи, забажав вас Творець, бо кількістю ви менші за всі народи».
І маємо запитати, чому це хоче нас навчити, і чи є в когось думка, що народ Ісраеля численніший за всі народи, і тому писання приходить повідомити нам, щоб ми не помилялися, що Творець обрав нас через те, що народ Ісраеля численніші за всіх. А особливість у тому, що коли ми говоримо про духовну роботу, то чи про Ісраель, чи про народи світу, - йдеться про те, що все це в одній людині, як написано в Зоар, що «кожна людина є маленьким окремішнім світом».
Тому є відмінність, що іноді людина перебуває в стані, коли властивість «ісраель», що в ній, більша за властивість «народи світу», що в ній. Тобто в стані підйому, що зветься станом, коли людина відчуває, що вона є досконалою в Торі та заповідях, тому завдяки цьому людина може удостоїтися любові Творця. Бо розум зобов’язує, що коли людина відчуває, що вона, згідно з її розумінням, йде прямим шляхом, коли вона діє так, як діє загал, то через це Творець повинен любити її.
На це приходить відповідь: «Не тому, що ви численніші за всі народи, забажав вас Творець».
І виникає питання: чому не бажає Творець людину, коли вона відчуває себе, що є служителем Творця в досконалості. На це приходить відповідь, наведена вище, що людина не потребує допомоги Творця, щоб удостоїтися Його любові, бо вона почувається досконалою в плані практичних дій, і це – рівень неживого святості.
А каже писання: Я бажаю вас тому, «бо ви нечисленніші з народів». Інакше кажучи, саме в стані, коли ви відчуваєте, що ви найменші з усіх народів, тобто всі бажання народів світу панують над вами, а властивість «ісраель», що в вас не варта нічого, і ви бачите зло, що в вашому нутрі, наскільки воно й насправді зло, - тоді ви молитесь, щоб Я дав вам допомогу. А оскільки є в вас в цей час істинний хісарон, і ви відчуваєте, наскільки ви далекі від того, щоб вдіяти будь-що заради віддачі, тоді приходить належний час дати вам допомогу, оскільки тоді ви просите необхідного, а не надмірного, як сказано вище.
У стані підйому людина не має потреби, щоб Творець допоміг їй, може тільки щодо надмірностей, і це те, що написано: «Не тому, що ви численніші за всі народи, забажав вас Творець». Адже тоді ви не потребуєте Мене для чогось необхідного, оскільки стан ваш, це - «численніші за всі народи», і ви відчуваєте, що пануєте над злом, що в вас, за мірками людського загалу, тобто в плані практичних дій. А чому Творець забажав вас саме в тих станах, коли ви є найменшими з народів, тобто коли народи світу в вас панують над категорією «ісраель», що у вас, і ви кричите до Мене від усього серця: «Рятуй!» Тоді Я люблю вас, і лише тоді Я можу виконати все, що Я пообіцяв праотцям про успадкування землі. Тому що тепер вже є в вас келім отримати Моє благословення, тобто келім віддачі, адже в час, коли є в людини келім віддачі, тоді вона може отримати благословення згори.
Виходить з усього сказаного, що людина не повинна перейматися тим, що під час падіння приходить до неї зло, що в ній, сперечатися з нею, і дає їй зрозуміти: чи не бачиш ти, що не просуваєшся в духовній роботі, тому я раджу тобі тікати з цього шляху, яким є робота у віддачі, і йти діяти так, як весь людський загал діє, тобто тільки в плані практичної дії. І саме тоді це час вибору для людини, тобто або зміцнитися і сказати: тепер я бачу правду, наскільки я віддалена від Творця, і тільки Творець може допомогти мені, і людина вірить у те, що написано: «Бо Ти чуєш молитву кожних уст», навіть той, хто не гідний допомоги, - і йому Творець допомагає. Тому людина каже: я напевно отримаю допомогу згори, тому що відчуваю, що допомога, яку Творець дасть мені нині, це по-справжньому є «воскресінням мертвих». Але якщо людина не удостоюється, тоді вона тікає з поля бою і каже, що ця робота належить до людей підготовлених, але вона не готова до цього. І про це тлумачили мудреці: «Бо прямими є шляхи Творця, праведники йтимуть ними, а грішники зазнають невдачі на них», тому – не тікати.