У Зоар (гл. «Насо», 215 і в коментарі «Сулам», 174) написано так: «Це заповідь, щоб коген благословляв народ кожен день, випрямляючи пальці, - бо пальці, вони в таємниці вищого: п’ять пальців правої руки мають більшу важливість порівняно з тими, що на лівій, тому що праве важливіше за ліве. І тому при благословенні, яким коген благословляє народ, потрібно праву підняти над лівою».

І слід зрозуміти що таке «праве» і що таке «ліве» в духовній роботі, і чому праве важливіше за ліве.

Відомо, що за порядком роботи, коли людина бажає прийти до злиття з Творцем, що є тотожністю властивостей, тобто щоб робити все заради віддачі, - маємо розрізняти дві категорії:

а) стан досконалості, тобто все, що людина думає і робить, немає в цьому жодного недоліку;

б) стан хісарону, тобто все, що людина думає і робить, сповнене недоліків.

І нам потрібні два ці стани. Стан досконалості, він для потреб отримання життєвої сили, радості та втіхи від таких станів. Бо коли людина відчуває недоліки в усьому, що вона робить, немає їй чим жити, бо створена вона з такою природою, що повинна отримувати задоволення весь час, поки живе. І це витікає з причини мети творіння, якою є «Його бажання дати благо Своїм створінням». (І це називається словами Арі «зівуґ для оживлення світів», бо без життєвої сили світ скасується. Тому зветься це явище «постійним зівуґом»). І може бути таке тільки якщо людина задовольняється малим, і вона рада тій частці, що є в неї, і вона каже що не належить їй більше ніж решті людей.

А в духовній роботі це зветься, що людина каже, - я радію своїй долі, - тому, що Творець дав їй бажання і прагнення зробити щось у святості. Тобто, вона радіє тому, що може виконувати Тору та заповіді навіть без ніякого розуміння і без жодного наміру. Бо каже, що бачить вона, - існують люди в яких і того малого, скільки вона займається Торою та духовною роботою, - є багато таких, що і цього в них немає. Як в матеріальному, людина, яка хоче задовольнятися малим, їй слід подивитися на людей, які живуть та радіють, попри те, що немає в них і половини того заробітку, що є в неї. Завдяки цьому вона зможе радіти своїй частці в матеріальному.

Те ж саме відбувається і в духовному. Тобто, вона радіє своїй долі, тому що бачить, що існують люди, які не тримаються Тори та заповідей, і вона рада тому, що має трошки контакту з Торою та заповідями. І від цього вона дістає життєву силу, тобто може славити і вихваляти Творця за те, що дав їй хоч трохи триматися за Тору та заповіді. І маємо пам’ятати, що коли людина складає подяку Творцеві, вона в цей час перебуває в стані наближення до Нього, бо подяка людини, вона про теперішнє і минуле. Виходить, що через це може вона бути в досконалості.

А от коли людина молиться Творцю, щоб задовольнив потреби її серця, вона повинна зміцнитися в час молитви, і зміцнитися у вірі в те, що Творець чує молитву кожних уст. Інакше її молитва не може бути від усього серця, тож вона повинна вірити, що Творець дослухається до кожних уст. І мій пан, батько й учитель казав, що людина має вірити під час молитви в те, що написано: «Бо Ти чуєш молитву кожних уст», і «кожних уст» означає – навіть уст не гідних цього. Тобто коли людина сповнена недоліків, і не має ніяких заслуг, - все одно, Творець допомагає всім, аби тільки людина молилася від усього серця, тобто коли вона вірить вище за знання в те, що написано, що Творець чує кожні уста, - тільки тоді може молитися від усього серця, тобто без сумнівів.

Отже, коли людина працює в лівій лінії, коли дивиться й бачить, наскільки вона позбавлена всього, і хоче, щоб Творець задовольнив би її потреби, тоді важко людині вірити, що Творець допоможе їй, і необхідно їй велике зміцнення, щоби змогла молитися від усього серця. Тому від молитви про недоліки людина не має життєвої сили, оскільки вона живе в сумнівах, тобто бачить, що стільки разів молилася і Творець (боронь боже) начебто й не чує її молитву, тому важко отримати життєву силу від такої молитви.

І зовсім інше – в правій лінії, коли людина йде дорогою досконалості, й усім, що вона робить, вона задоволена, тим, що має заслугу, що Творець дає їй щось робити в Торі та заповідях. І тоді саме час, коли заборонено дивитися на недоліки, бо життя отримують тільки від досконалості. Тому людина повинна докласти всіх своїх сил і дивитися, наскільки Творець є досконалим на всіх рівнях, і змальовувати собі найрізноманітніші картини, як Творець управляє світом в повній досконалості. І як сказав мій батько й учитель, людина повинна вірити вище рівня знання, що Творець управляє світом абсолютними благом та насолодою, настільки, що немає чого додати до цього. І хоч людина перш ніж удостоїться бажання віддачі, не може бачити цього, все одно вона повинна вірити, що це так.

Випливає з цього: коли людина йде шляхом досконалості, і підносить подяку Творцеві, тоді вона вже знає, що коли дякує Творцеві, то це тому, що вже є в неї віра у велич Творця, в певній мірі, і через це вона й дякує Йому. За те, що Творець закликав таку ницу людину як вона, і бажає, щоб вона служила Йому, тобто щоб виконувала Його заповіді. Отже те, що вона може виконувати щось в Торі та заповідях, це тому, що Творець дав їй думку і бажання робити щось в Торі та заповідях. Це зветься, що Творець закликав людину і сказав їй: «Я даю тобі дозвіл увійти в палац святості і виконувати для Мене певну службу».

Виходить, у тій подяці, яку людина дає за минуле і за теперішнє, - вона вже не має сумнівів. Бо інакше, якщо людина не йде в усьому вище рівня знання, не має вона сили дякувати Творцеві. Тоді як в молитві, адже вона – на майбутнє, - людина не знає ясно, чи Творець допоможе їй, бо не може вона сказати нічого про те, що буде в майбутньому.

І зі сказаного висновується, що хоч людина повинна діяти як в правій лінії, так і в лівій, - ми пояснили, що «праве» називається досконалістю, і це має бути постійним станом, бо лише від досконалості людина може отримати життєву силу. Але від досконалості вона не може породити більш високий рівень, оскільки немає в неї хісарону, а той, хто каже, що йому необхідно йти вперед, - це зветься, що він має породити більш високий рівень (що називається словами Арі «зівуґом для породження душ», і цей зівуґ – не постійний, а тільки під час підйому). Тобто, поняттям «досконалість» називається, що людина діє в стані «хесед», і хоч це дія без наміру, для людини вона є важливою, і вона рада своїй долі, бо від цього вона отримує життєву силу. (І як сказано вище, це зветься «зівуґом для оживлення світів», що є категорією хасадим в плані «бо бажає хеседу Він», і не потрібно більше нічого, і людина радіє своїй долі. І це зветься «постійний зівуґ»).

Але для того, щоби прийти до більш високого рівня, що називається «єднанням для породження душ», то, як зазначено вище, породження душ може бути тільки від нестачі, а не від досконалості. І це так, як написано в Зоар «той, хто приходить очиститися», що означає, - людина, коли вона бачить, що нечиста, тобто перебуває під владою бажання отримувати, - а це нечистота, що є в серці людини, - і вона робить все, що може, і не здатна вийти з-під влади бажання отримувати, тоді людина молиться від усього серця, щоб Творець допоміг їй. І реалізується те, що сказали мудреці: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають», і запитує Зоар, - «чим?», і відповідає, - «святою душею».

Отже, ми бачимо, що саме від недоліків можна породити категорію «душа», тобто від молитви з глибини серця. І цим слід пояснити слова Арі, що зівуґ для породження душ – не постійний, - а саме під час підйому, що означає, в час, коли людина бажає піднятися рівнем і досягає кожного разу більш високу душу. Тоді вона повинна шукати в собі якийсь хісарон для того, щоб задовольнити цей хісарон. І це саме тоді, коли вимагає допомогу від Творця, - це спричинює народження нових душ. Тобто, саме тоді, коли не задовольняється малим і відчуває в собі недолік, це приводить до того, що дають їй згори більш високу душу, аж поки досягає НАРАНХАЙ в своїй душі.

І зі сказаного виходить, що поняття «правої лінії», тобто досконалості, - цей шлях має бути постійним, оскільки людина повинна все робити з життєвою силою. А від хісарону немає людині радості, щоб могла вона отримати життєву силу від того, що є в неї недолік. І через це ліва лінія є категорією хісарону, - від неї людина не отримує життєву силу, адже коли бачить, що вона в недоліках, - то чому їй радіти? Тому, загалом і постійно, людина має перебувати в правій лінії. А [в лівій] - тільки частинку свого часу, який вона звична віддавати Торі та духовній роботі, тобто слід встановити особливий термін. І не тоді, коли вона в стані падіння, а саме в час підйому, тоді буде впевнена, що не впаде в журбу, коли побачить свої недоліки.

І тоді вона може бути впевненою, що буде в змозі підняти молитву з глибини серця, тобто під час молитви світитиме їй сила впевненості в те, що Творець чує молитву кожних уст. Але решту годин роботи вона буде йти тільки правою лінією, оскільки в правій лінії людина перебуває в згоді з Творцем, тому вона отримує тоді від навколишнього світла. А як каже Арі, навколишнє світло світить здалеку, і це означає, сказав мій батько й учитель, що навіть коли людина стоїть поки що далеко від стану тотожності властивостей, тобто навіть вона ще не удостоїлася бажання віддачі, все одно світить їй навколишнє світло, і від цього вона отримує життєву силу і радість, тоді як у лівій лінії – навпаки.

І сказаним слід пояснити те, що написано: «Для цих поділи землю у спадок, за числом імен. Великому примнож спадщину його, а малому зменш спадок його». Коментатори Тори запитують, - якщо написано «великому примнож спадщину його», то зрозуміло само собою, що «малому зменш спадок його». Коли так, чому тут подвійний зворот - і щодо зменшення також. І слід пояснити це за методом духовної роботи: відомо, що в духовній роботі все вивчаємо як таке, що відбувається в одній людині, тобто «великому примнож» і «малому зменш» - все це відбувається в одній людині.

І слід пояснити це, - що таке «великий» і що таке «малий». Бо «великий» слід розуміти як досконалість, а «малим» зветься хісарон. І як ми вивчаємо, права лінія називається досконалістю, тому права лінія називається «великим», як сказано вище, що людина каже: все, що є в неї , - трохи контакту з духовною роботою, - вона вірить, що це Творець дав їй думку й бажання виконувати Тору та заповіді, і каже, що вона не є більш важливою за інших людей. А до того, як почала роботу в лівій лінії, була в неї життєва сила і насолода під час роботи, яку вона виконувала, і вона знала, що це дуже важливо, і певно що вона отримає за це велику винагороду.

Так і зараз, коли починає йти лівою лінією, людина повинна бути приниженою, як написано: «Дуже-дуже будь приниженим духом», тобто і після того, як уже почала йти лівою лінією, побачити свої недоліки, які ліва лінія показує їй, те, що отримала від категорії «І загордиться серце його на шляхах Творця». Але тепер, коли вона працює в правій лінії, і повинна принизити себе, - це велика робота, тому що називається «два вислови, що заперечують одне одного». І зовсім інше тоді, коли йшла однією лінією.

Але такі вони, шляхи Творця, і людина повинна вірити вірою мудреців, що такий він, порядок роботи. Виходить, що є величезна різниця в плані роботи, між тим, коли духовна робота людини в правій лінії, або коли - в одній лінії. Але згідно з тим, що ми вивчаємо, нам потрібні дві лінії. І обидві вони не можуть бути одночасно і в одному носії. Але можуть бути [станами], - один за одним. І буде тепер питання, - якщо потрібні нам дві лінії, і слід дати певний час правій і певний час лівій, то виникає питання: який термін в духовній роботі людина повинна йти в правій лінії, і скільки часу вона повинна йти в лівій.

І зі сказаного слід пояснити те, що написано: «Великому примнож спадщину його». «Великому», тобто тій категорії в роботі, що зветься досконалістю і правою лінією, що зветься «великим» і що є категорією «досконалості». «Примнож спадщину його», тобто примнож в часі, коли приділиш правій лінії багато від свого часу, в який ти займаєшся Торою та заповідями.

І це те, що написано: «А малому зменш спадок його», і пояснюється: «малому», тобто категорії хісарону, що зветься лівою лінією, де людина починає робити розрахунок, що вона придбала з того, що покинула одну лінію й увійшла в роботу віддачі. І вона бачить, що мало того, що не просунулася в роботі, а ще й відступила назад, тобто немає в неї тепер життєвої сили й радості, що були в неї, коли вона йшла однією лінією. І хоча й піднімає молитву, щоб Творець дав їй силу бажання віддачі, але бачить, що вже молилася багато молитов про це, але не дивляться на неї згори, і багато разів вона хотіла втекти з поля бою. І хоч робота в лівій лінії є річчю важливою, як сказано, що справа породження душ походить саме від лівої лінії, все ж слід вірити вірою мудреців, що лівою лінією можемо займатися саме в час підйому, коли людина зміцнена і може перебороти ліву лінію молитвою. Але на короткий час, - як написано: «А малому зменш спадок його». Де «зменш» означає, що не даш йому багато від часу своєї роботи.

Виходить, що слово «малий» має два значення:

а) мало, тобто нестача, як, наприклад, кажуть, що в цієї людини малий заробіток;

б) обмаль часу.

Виходить, те, що написано: «А малому зменш», - «малому» означає нестача, обмаль роботи віддачі, а «зменш» - це зменшення часу. І зі сказаного слід пояснити, що означає, що права сторона має бути більшою за ліву в духовній роботі. І також те, що каже Зоар, - «коли коген благословляє народ, то треба піднімати праве над лівим». Необхідно пояснити, як сказано вище, що поняття «праве» вказує на досконалість, що є категорією хесед, де хесед означає, що людині не потрібно нічого, тільки віддавати. Тому в час, коли людина відчуває свою нікчемність, і каже, що Творець робить хесед з нею, тим, що дає їй трошки триматися в Торі та духовній роботі, вона за це дякує Творцеві.

Тому, - коген благословляє народ, і коли йдеться про духовну роботу, де все відбувається в одній людині, «когеном» називається робітник Творця. «Благословляє народ», тобто – саму людину, що зветься «народом» в духовній роботі, як сказали мудреці (трактат «Сангедрін», 37): «Тому кожен зобов’язаний сказати «Для мене створено світ», а отже, щодо духовної роботи ми вивчаємо, що увесь світ - в одній людині. «Треба підняти праву над лівою», для того, щоби знати, що праве важливіше за ліве, при тому, що від лівого удостоюємося породження нових душ.

І все одно, коли людина займається недоліками, вона не може отримати від цього життя, тому потрібно людині працювати також і в правій лінії. І хоче Зоар сказати нам, що основну долю часу людина повинна віддати правій стороні. І це те, що каже, що «коген повинен підняти праве над лівим», тому що праве – важливіше. І каже Зоар так: «Бо головне це те, щоб ліва не була більшою за праву». І це сенс того, що сказали мудреці (трактат «Євамот», 63): «Той, хто спускається зі свого рівня, бере собі дружину».

І там він каже щодо рівня у вищих світах. І так само як воно на вищих ступенях, так ведеться також і внизу, в роботі людини, навіть ще до того, як удостоїлася розкриття очей в Торі. І там пояснено «ліве» - це тоді, коли світить світло хохма, а це – в келім отримання. І ясно, що це має бути ради віддачі, і ще не отримав праву сторону, що є світлом хасадим. І називається «лівою» тому, що все де є хісарон, називається «лівим».

Тоді спосіб виправлення той, що світло хасадим, що називається «правим», має бути більшим, ніж світло хохма. Тобто, світло хохма не можна щоб займало більше, ніж половину рівня. А світло хасадим, що є правою стороною, і це – збереження для світла хохма, щоб залишилося ради віддачі, - має бути більшим за світло хохма. І тоді буде існувати світло хохма на цьому рівні. І це, як сказано вище, що коген, коли благословляє, хай підніме праве над лівим, тобто хесед повинен бути важливішим за ліве.

І так написано: «І це суть: «Спускається зі свого рівня, бере собі дружину», що означає: в час, коли людина збирається отримати світло «хохма», яка є категорією малхут, де малхут називається «нижньою хохмою», щоб не отримувала б її у своєму великому стані. А - «спускається рівнем», бо людина має старатися, коли вона збирається отримати світло хохма, що зветься «жінкою», і це – малхут, - щоб уже спуститися, тобто, щоб мала тільки половину того, що в неї було. І тоді людина може отримати хасадим, і хасадим будуть більшими за хохму, - і тоді буде їм існування. І це – «той, хто спускається зі свого рівня, бере собі дружину».

Зі сказаного слід пояснити те, що написано (в трактаті «Сангедрін», 44:2): «Сказав рабі Ельазар: «Завжди хай упередить людина молитву лиху». І слід пояснити, що людина не входить в роботу в лівій лінії перш ніж працювала спочатку в правій, що визначається як досконалість. Тобто, не бракує їй нічого, а вона дякує Творцеві і славить Його за те, що дав їй невелику частку в роботі для Нього, а потім вона входить в роботу лівої лінії. І тоді людина бачить, що вона в скруті, тобто немає в неї ні Тори і ні духовної роботи, як це личило б робітнику Творця. І вона відчуває тоді, наскільки вона віддалена від любові до Творця, тобто щоб працювати для Нього, інакше кажучи, працювати тільки з наміром дати задоволення Створювачу своєму, а зовсім не для власної користі. І бачить тоді людина, як тіло протидіє цьому. І не бачить вона, щоб було колись таке, що таки зможе зробити щось виключно для віддачі.

А отже, коли людина входить на шлях «лівого», це називається «скрутою», і немає іншої ради як тільки піднести молитву до Творця, щоби Він допоміг їй, щоби дав їй бажання віддавати, що зветься «другою природою», і тоді її молитва з глибини серця, і Творець чує її молитву.

І сказаним вище слід пояснити те, що сказали мудреці: «Завжди хай упередить людина молитву лиху». Адже може бути, що коли прийде працювати в лівій лінії, і побачить в якому стані падіння вона знаходиться, то може прийти (боже збав) до відчаю. Тобто захоче втекти з поля бою, що зветься «лихом», і вона повинна упередити цьому молитву, тобто повинна спочатку побачити, чи є в неї сили молитися в час, коли буде в стані скрути, інакше не можна їй входити в роботу лівої лінії. І це те, що сказали, що «коген, коли благословляє народ, повинен підняти праву над лівою». Тобто, права повинна бути більшою за ліву, а отже, слід чекати на слушний час, аби вийти з роботи в правій лінії до роботи в лівій. І слід пам’ятати, що робота в правій, що зветься досконалістю, є роботою загалу, і це робота в практичній дії, тобто виконує Тору та заповіді через те, що це заповідь Творця і для того, щоб отримати винагороду в цьому світі й у світі прийдешньому. І це називається «роботою в практичному плані». Але щодо наміру ради віддачі, що зветься «робота в лівій лінії» - до цього людина не торкається. Тому вона відчуває досконалість під час роботи. І ця робота, в досконалості, називається «однією лінією». А та робота загалу, в досконалості, коли людина починає працювати з наміром, та «одна лінія», тобто категорія дії загалу, здобуває інше ім’я, і зветься тепер «правою лінією». Тому важко тепер перейти до роботи лінії досконалості, практичної дії, коли вже отримує нове ім’я, «права».