Ось, сказали мудреці («Авот де-рабі Натан», 11:2): «Кожен, хто підносить себе над словами Тори, - зрештою принижують його самого. І кожен, хто принижує себе щодо слів Тори, - зрештою підносять його».

І слід зрозуміти це, тобто чому саме щодо слів Тори не можна бути гордієм. Адже і взагалі заборонено бути гордієм, як написано: «Дуже-дуже будь скромним». А також сказали: «Кожен, хто гордує, сказав Творець – не можемо Я і він жити в одному осередку». Якщо так, чому сказали саме щодо слів Тори.

Відомо, що є в нас стосовно виконання Тори та заповідей два поняття:

а) називаються «тарьяґ ітін» (613 порад);

б) називаються «тарьяґ пкудін» (613 вкладів).

І ці два поняття походять від сили двох категорій, що існують у світі:

- перша називається «мета творіння»;

- друга називається «виправлення створіння».

Де мета творіння – це Його бажання дати благо створінням, і через це створив у створіннях бажання та прагнення отримувати задоволення й насолоду. І це клі для отримання насолоди з’явилося з боку Творця. Тому воно, це клі, досконале. Тобто, людині не потрібно працювати, робити собі клі, а воно існує в ній від природи, бо де б людина не бачила, що є від чого отримати задоволення, відразу вона прагне до цього, як написано: «Око бачить і серце жадає».

Однак після цього сталося виправлення, тобто для того, щоб не було сорому під час отримання блага й насолоди, зробилося скорочення і приховання, щоб не видно було, що є насолода. І само собою людина не бачить блага й насолоди, щоб прагнути їх, - того, що Творець бажає дати створінням. Проте, після того як будуть у створінь келім віддачі, коли завдяки отриманню світла в ці келім вже не буде для них сорому при отриманні насолоди, тоді зникає приховання, і бачать вони благо й насолоду, які Творець бажає дати створінням.

Але необхідно знати, що вся наша робота полягає в утворенні клі віддачі, оскільки це клі протирічить нашій природі. А як людина може йти проти природи? Тому починають виконувати Тору та заповіді заради отримання, як каже Зоар, що слід виконувати Тору та заповіді через трепіт, і трепіт цей пояснюється у два способи:

1) людина виконує Тору та заповіді через винагороду й покарання в цьому світі, тобто здоров’я, заробітки й подібне;

2) людина виконує Тору та заповіді через винагороду й покарання у світі майбутньому, тобто щоб був їй райський сад і щоб не було їй пекла.

Виходить, що ці дві речі, вони не протирічать бажанню отримувати, яке є природою людини. А потім уже входить в роботу рівня «неживе святості», адже поняття «неживе» - це перша категорія, і з цієї категорії всі починають. І це належить усьому загалу. Означає, що в формі «навколишнього», світло світить усьому загалу Ісраеля, тобто всім тим, які мають контакт з Торою та заповідями, вже світить їм навколишнє світло. Бо сенс поняття «навколишнє світло» той, що світло світить назовні келім.

І це тому, що світлу потрібно клі, щоб було подібне світлу. Тобто, оскільки світло діє у віддачі, так само і клі має діяти ради віддачі. І оскільки весь той час, поки людина ще не підготувала свої келім, щоб були ради віддачі, - світло перебуває назовні, поза клі. Однак, звідти воно світить для клі і завдяки цьому клі отримує потроху потребу в тотожності зі світлом, і шукає способи, як здобути подібність світлу. Тобто, щоб була в клі, яке зветься «бажання отримувати», сила діяти ради віддачі.

І каже Зоар, що існує спосіб виконувати Тору та заповіді з причини трепоту:

3. Людина виконує Тору та заповіді «тому, що Він – великий і всевладний». Це означає, - з причини трепоту, який приводить її до виконання Тори та заповідей, а не тому, що бажання отримувати буде втішатися цим. Не тому, що завдяки виконанню Тори та заповідей людина отримає щось натомість, так, що від отриманого вона матиме задоволення. А велич і важливість Царя зобов’язують її, так, що вона вже хоче служити Царю. І не бажає отримати нічого за свої зусилля в Торі та заповідях. А зусилля, яких вона докладає аби віддавати Цареві, - це й є її задоволенням.

Однак, як людина може дістати це відчуття величі та важливості Царя, коли щодо них існує приховання, що з’явилося через скорочення. І якщо так, звідки людина дістане велич Творця?

І тут починається робота в плані «віра вище знання». Тобто, коли людина повинна вірити у велич та важливість Царя. І ця робота називається, що людина повинна просити у Творця, щоб «звеличилося і освятилося б Його велике ім’я». Тобто, щоб розкрилися у світі велич і важливість Творця. Бо, як ми вивчали, весь той час, поки людина занурена в бажання отримувати, існує виправлення, що зветься «приховання вищого управління», того, що Творець управляє світом властивістю «добрий і добродійний».

Бо інакше не буде ніякої можливості вибору, щоб було можна зробити щось ради віддачі. Як відомо, меншими насолодами легше поступитися і сказати, що якщо це не заради віддачі, я не хочу користуватися цим. Тоді як великі насолоди, - ясно що важко поступитися ними, - тому мусило виникнути приховання вищого управління.

Однак, для того, щоб людина існувала в світі, - а без насолоди немає ніякого існування створінням, і це й є причиною мети творіння: дати благо створінням, - тому каже Арі, що завдяки розбиттю келім, що сталося в світі Некудим, впали іскри в кліпот, і вони оживляють кліпот, щоб не анулювалися. І вони називаються мовою Зоар «тоненьке світло». І від цього «тоненького світла» походять всі матеріальні насолоди.

Тоді як справжні добро й насолода облачаються в Тору. Тому на цих матеріальних насолодах, що не такі вже й великі, як духовні, - починають навчатися на них отримувати їх заради віддачі. І в мірі, в якій людина входить в роботу віддачі, цією мірою відходить від неї приховання і вкриття, які існують щодо насолоди Тори та заповідей.

Але як людина здобуде силу працювати ради віддачі з маленькими насолодами, - адже вона здатна працювати лише собі на користь. І коли так, яким чином вона може почати, щоб була їй можливість чимось поступитися з власної користі. А відповідь така, що про це є слова мудреців: «Сказав Творець: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу, бо світло що в ній, повертає людину до добра». Тобто людина, коли займається Торою, вона повинна мати намір, що Тора дасть їй світло, щоб вона захотіла працювати на благо Творця, а не для власної користі. І ця властивість зветься «613 порад». Тобто, це тільки лиш поради, як прийти до тотожності властивостей, званої «злиттям з Творцем».

А після того, як людина удостоїлася досягти клі, зване «бажанням віддачі», вона заслуговує потім категорії «Тора», яка є «іменами Творця». І цей феномен називається мовою Зоар «613 вкладів», і означає, що в кожну заповідь внесено особливе світло, що належить до тієї заповіді, і ця Тора зветься «іменами Творця».

І в результаті людина може досягти блага й насолоди, які є в задумі творіння, який зветься «Його бажанням дати благо Своїм створінням». І тоді вона удостоюється категорії «Тора і Ісраель, і Творець є одне». І до цього ступеня людина повинна прийти, як написано в книжці «Прі хахам» (ч.2, стор.65).

Однак основна робота людини починається, коли вона бажає виконувати Тору та заповіді з причини величі Творця, тобто хоче прийти до того, що всі її дії будуть заради віддачі. Тоді починаються в людини підйоми та падіння, адже оскільки все збудовано на категорії віри вище за знання, тому іноді світить їй віра, а іноді не світить. І людина повинна вірити тоді, що «Немає нікого крім Нього», тобто що «Немає жодної іншої сили у світі крім сили Творця».

І казав мій пан, батько й учитель, що людина повинна вірити, що падіння також дає Творець. Тобто, людина має вірити вище рамок знання, що Творець чує молитву кожних уст, - як людини важливої, так і людини простої. Іншими словами, навіть коли людина відчуває, що вона є «простою», тобто бракує їй Тори і не вистачає їй сили до духовної роботи, все одно, завдяки молитві Творець дає їй все, якщо вона молиться щоб Творець наблизив її до Себе, і бажає вона служити Цареві без жодної винагороди.

Але що людина може зробити, коли тіло не згоджується на це… Тому вона просить у Творця, щоби взяв її за раба, щоб вона служила Йому. І хоча й немає в неї заслуг більших, ніж у інших, але вона відчуває внутрішній поштовх, що збуджує її бути служителем Царя. Але не має вона влади над тілом. Тому просить вона Творця, щоб Він зміг би допомогти їй. І це називається, що людина вірить, що Творець чує молитву кожних уст. Однак буває, що вона бачить свої недоліки, і відчуває свою нікчемність, - то існує правило, що «недоліками людина не може жити, людина може жити лише наповненням». Тобто тільки тим, що відчуває смак досконалості, тільки з цього вона може жити.

А тому, дано їй працювати в інший спосіб, що зветься «правою лінією». І це шлях, на якому людина відчуває досконалість. Однак тут, коли людина хоче перейти [до правої] від «лівої лінії», яка є тим, що потребує виправлення, і зветься «ліве» в духовній роботі, а про «виправлення» можна сказати тільки тоді, коли існує зіпсуття, і належить його виправити, і коли людина бачить в лівій лінії, наскільки немає в неї ніякої влади над тілом, і не бажає діяти інакше, крім як ради власної користі, якщо так, - то як вона може потім перейти до правої лінії і радіти тому, що досягла досконалості, і скласти хвалу і подяку, що Творець наблизив її до Свого служіння? Адже вони (лінії), – це «два вислови, що заперечують один одного».

А справа в тому, як сказав мій батько й учитель, що в роботі на Творця завжди є суперечності, які називаються «праве» і «ліве», - таке ведеться у вищих світах. Вони у протиріччях між собою доти, аж поки приходить середня лінія і вирішує між ними. Як написано: «аж поки з’явиться третій вислів і вирішить між ними». І ще сказав, що в порядку духовної роботи також є протиріччя. Це походить від вищих коренів, бо з одного боку ми бачимо, що писання каже: "І загордиться серце його на шляхах Творця», а з іншого боку сказали мудреці: «Дуже-дуже будь скромним». Однак, те і те ведеться у два різних періоди, одне за одним, і лише по завершенні роботи це відбувається одночасно. Тобто, після того, як з’являється середня лінія, як сказали мудреці: «Троє беруть участь в людині: Творець, її батько і її мати. Батько дає білину, мати дає червоність, а Творець дає душу», бо тільки в середній лінії все відбувається разом.

Тому в час, коли людина йде лівою лінією, вона повинна пишатися, як сказано: «І загордиться серце його на шляхах Творця», тобто, людина повинна стверджувати, як сказали мудреці (трактат «Сангедрін», 37): «А тому кожен повинен сказати, - для мене створено світ». Тобто, людина повинна намагатися прийти до мети творіння, якою є «Його бажання дати благо Своїм створінням».

Якщо так, вона повинна докладати зусиль, щоби в ній реалізувалася мета творіння. А перш ніж досягне мети, їй необхідно мати хісарон. І жалкувати про те, що не прийшла до рівня досконалості, як личило б створінню, яке створив Творець. І це зветься категорією «ліве», тобто, хісароном. Однак, що робитиме людина, перш ніж дійде до досконалості, коли сама вона - в стані хісарону, недоліків. Але з недоліків людина не може існувати, а мусить вона отримувати життєву силу. А життєву силу можемо отримувати тільки від досконалості, бо коли є в людини задоволення й насолода, - завдяки цьому вона може існувати. Тоді як від лівої сторони неможливо жити.

Тоді їй слід перейти до правої лінії, що зветься «досконалістю». Але як людина може відчути досконалість, тоді як бачить, що вона «гола-боса й без нічого». І від чого вона може дістати досконалість? Тобто від чого вона може отримати задоволення й насолоду в цьому стані?

А відповідь така, що людина має сказати тоді, що вона не бачить, що є важливішою за інших людей, які не заслужили, щоб було в них бажання і жага до Тори та заповідей. Тобто, навіть в ло лішма немає в них ніякої потреби. Але вона бачить, що Творець дав їй бажання та прагнення діяти, хоч якось, в Торі та заповідях. І хоч немає в неї ніякого смаку в духовній роботі, але з боку практичної дії вона удостоїлася робити щось. Тільки лиш наміри її не дуже в порядку, але вона бачить, що невеликий контакт є в неї.

Тоді як іншим Творець не дав бажання і прагнення зробити щось в Торі та заповідях. І людина вірить в те, що це є великою справою. При тому, що не відчуває ще важливість цього, все ж таки вона вірить в це, вірить вище за рівень знання. І ще вона бачить, що існує багато людей, які радіють тому, що займаються Торою та заповідями. І вони веселі й дивляться на людей світських як на просту худобу. А про намір вони взагалі не думають. А коли так, то чому б і їй самій не бути радою, як і вони. Тобто, вони ж відчувають в своїй роботі досконалість. То чому мені належить більше досконалості. Тобто, якщо я бачу, що не спроможна діяти ради віддачі, я почуваюся сповненою недоліків. Хто сказав, що мені належить більш високий ступінь ніж той, що є в них?

Отже, людині треба принизити саму себе і сказати, що не належить їй мати ступінь вищий, ніж у інших. І від цього вона може прийти до досконалості, тобто радіти тому, що є в неї трохи контакту з роботою Творця. І через це вона має бути в радості цілий день.

І сказаним слід пояснити те, що ми запитували про написане: «Кожен, хто підносить себе над словами Тори, - зрештою принижують його. І кожен, хто принижує себе перед словами Тори, - зрештою підносять його». І ми запитали: чому саме щодо слів Тори заборонено. Адже сказали мудреці: «Дуже-дуже будь скромним». І не тільки відносно слів Тори.

А відповідь така, що тут йдеться про тих людей, які бажають іти дорогою Творця істинно. Тобто, щоби всі їхні діяння були лише заради віддачі. І людина виконує те, що написано: «І загордиться серце його на шляхах Творця». Де поняття «гордості» - це не те, що вона бажає чогось для власної користі, а хоче вона скасувати себе перед Творцем, а щодо себе вона хоче лише вмертвити це бажання, що зветься «бажанням отримувати». І бажає виконати те, що сказали мудреці: «Тора існує тільки в тому, хто вмертвляє себе ради неї».

Виходить, що гордість його не як у того, що є гордієм, про якого сказано: «Кожен, хто гордує, - каже Творець: «Не можемо Я і він жити в одному осередку». А тут його гордість в тому, що він бажає вмертвити своє бажання отримувати, і не бути як інші люди, які турбуються тільки про власну користь.

І все ж сказали, що є час, коли людина має бути в стані низькому, тобто задовольнятися малим. Тобто, не слід їй бути робітником Творця більше за весь загал, а бути як ті люди, що працюють лише в дії, а на намір не звертають уваги, і цим вони задовольняються, і все роблять з радістю, кожен відповідно до свого рівня, якого набув, коли отримував виховання. Тому людина каже тоді, - також і я «в народі своєму живу», і не потребую чогось великого. І насправді маємо зрозуміти, - чи не краще буде, якщо працюватиме аби прийти до стану лішма?

А відповідь така, що для того, щоби прийти до рівня лішма, необхідна дуже велика робота, аж поки приходимо до цього. А тим часом, тобто під час цієї роботи, є підйоми й падіння, тому що ця робота, вона проти природи. І коли людина бачить, що немає їй поки що прогресу в тому, щоби прийти до бажання віддачі, виходить, що вона в стані хісарону. А від хісаронів людина не може жити і отримувати від них радість. Тому існує вона тоді без життєвої сили.

І це зветься «робота в лівій лінії». Тому змушена людина перейти до роботи в правій, а права називається досконалістю. І в час, коли людина відчуває себе, що вона в стані досконалості, від цього вона може дістати радість та життєву силу і мати втіху від своєї роботи, від того, що вона – служитель Творця, і піднести хвалу та подяку Йому за те, що удостоїв її тим, що дав їй трохи контакту з роботою Творця, інакше людина не могла б існувати і мусила б упасти в стан смутку.

А коли людина в смутку, вона не спроможна працювати. А всі свої насолоди може знайти в насолоді сну. Тому що коли людина спить, вона відчуває неначе втекла від своїх страждань. І через це вона мусить увійти в роботу загалу. Але потім знову входить в роботу лівої лінії. Проте все має бути за мірою й вагою. І більшу частину часу людина повинна бути в роботі правої лінії, аж поки Творець допоможе їй і дасть їй середню лінію, як сказано, що «Троє беруть участь в людині: Творець, батько її та її мати».

І сказаним слід пояснити те, що написано (в гл. «Балак»): «Витекла вона з відер його». Ось, «водою» називається Тора. «Далав» (його відра) від слова «длі» (відро), тобто з відра беруть воду. А «длі» від слова «даль» (злиденний), а «злидні» - це стан бідності, і «бідним є лише бідний знанням».

Цей вислів хоче сказати нам, що тому, хто бажає удостоїтися Тори, тобто щоб Творець дав йому розкриття очей в Торі, потрібно пройти багато-багато станів, аж поки удостоїться розкриття очей в Торі. І слід знати, що неможливо удостоїтися Тори, перш ніж людина заслужить келім, придатних для Тори.

І це як сказано вище, що перш ніж заслужимо категорії «613 вкладів», маємо спочатку пройти реалізацію «613 порад», що є порадами, як людині мати засоби підготувати себе піднятися до рівня 613-ти вкладів. І тоді діють ліва лінія і права лінія. А як відомо, початок повинен бути в одній лінії. А потім переходимо до лівої лінії. І тоді робиться та «одна лінія» правою. І коли одна лінія стає правою лінією, вже важко йти однією лінією, тобто бути в радості й відчутті життєвої сили від того, що займається тільки практичним виконанням, і не аналізує для себе, чи це – заради віддачі.

… І тепер, коли пройшов період роботи лівої лінії, тобто стан гордині, за принципом «І загордиться серце його на шляхах Творця», тобто коли людина не хоче бути як увесь загал, а бажає працювати як особистість, то як вона може потім принизити себе і йти дорогою, що спочатку називається «одна лінія», - а означає це, що не знала, що існує ще одна лінія. А зараз, коли вона бачить, що є поняття лівої лінії, - як вона може принизити себе і знову стати на ту путь, яку вже покинула, і сказати, що я повертаюся на шлях, про який сказала вже, що він годиться для людей простих, а не для мене. Тому важко людині тепер повертатися на шлях, званий «правою лінією».

І про це хоче повідомити нам, що слід людині повернутися до категорії «бідний та злиденний», начебто й думки не має про те, що вона повертається на шлях досконалості, що зветься тепер «праве». Але щоразу вона має повертатися до лівої лінії. Виходить, поверненням до правої робиться вона злиденною. І з багатьох «далім ве-аніїм» (злиденних та бідних) утворюється «длі» (відро). А із цього «длі» робиться «далав», і з нього витікатиме «вода». А «водою» зветься Тора.

Тобто, завдяки цим «длаїм» (відрам) потім удостоюється категорії Тори. І це те, що написано: «Кожен, хто підносить себе над словами Тори, в результаті принижують його», тому що він повинен принизити себе і йти правою лінією. А кожен, хто принижує себе і йде правою лінією, - підносять його і удостоюється Тори.