Що є Тора і що є закон Тори в духовній роботі

Стаття 37, 1991 р.

(переклад з івриту)

Зоар (глава Хукат, і в Суламі п.2) говорить так: "Тут написано: "Це закон Тори", і написано: "І це - Тора" – і не написано "закон". "І це - Тора" – аби показати, що все в одному поєднанні. І тому ясно, що написано: "І це - Тора", що вказує на зеїр анпін і нукву в одному поєднанні. Але "це" ("зот" – ж.р.) без додавання літери вав, певно, що це – закон Тори, котрим є малхут, що зветься "закон". І походить від зеїр анпіна, що зветься "Торою". І не сама Тора, котрою є зеїр анпін, а лише закон Тори, присуд Тори, що є малхут". Кінець цитати.

І маємо зрозуміти, в чому полягає різниця в духовній роботі між "законом Тори" і "самою Торою", адже закон Тори він відносить до категорії малхут, а Тору він відносить до зеїр анпіна. А також треба зрозуміти те, що написано про червону корову: "На якій не було ярма". Ми бачимо те, що сказали мудреці (трактат Авода зара, 5:2), і ось їхні слова в книзі "Тана де-бей Еліягу": "Завжди хай людина піддасть себе словам Тори, як віл ярму та віслюк поклажі".

Тобто коли хтось приймає на себе ярмо – це таки добра річ. І певно мається на увазі "ярмо Тори", як сказали мудреці (трактат Авот, 3:6): "Кожен, хто приймає на себе ярмо Тори, знімають з нього ярмо царства". Якщо так, то щодо червоної корови, про яку написано: "На якій не було ярма", і вона з’являється, щоб очистити нечистих, - чому написано про неї: "на якій не було ярма"?

І маємо зрозуміти, що таке "ярмо", як сказали: "Завжди хай людина робить себе, як віл під ярмом і віслюк під поклажею". Ми бачимо, що ярмо називається "примусом", що є роботою вище знання. Той віл, на якого господар накладає ярмо, щоб обробляв землю, не розуміє, навіщо він повинен працювати на користь господаря. І не можна сказати, що віл працює для нього через те, що має любов до господаря, через те, що той дає йому їсти, пити й таке інше. Чи тому господар задовольняє волові всі його потреби, що має добре серце? – певно, віл знає, що коли була б у господаря можливість робити ним, не даючи йому нічого, зрозуміло, що чинив би саме так. Проте, господар знає, що коли не дасть волові все необхідне, не буде в вола сил працювати. Тому він дає волові все, для того, щоб міг би ним виконувати роботу, а не тому, що хоче принести йому задоволення. Тобто, він знає, що коли не дасть волові все, що той потребує аби була йому сила працювати, то господар не зможе взяти з землі збіжжя та плоди. Виходить, що всі статки він набуває силою вола. І господар дає волу їсти не тому, що він любить вола, а тому, щоб була в того сила до роботи. Також і віл працює на благо господаря з примусу, а коли бачить, що господар не дивиться на нього, відразу припиняє свою роботу. Це і зветься примусом.

І зі сказаного зрозуміємо, що таке ярмо малхут (царство) небес, і що таке "ярмо Тори", яке людина має прийняти, що є категорією примусу. Тобто, тіло людини подібне волу і віслюку, і треба працювати з тілом, як з волом та віслюком. Тож тим, що людина працюватиме зі своїм тілом, від роботи тіла людина удостоїться статків та багатства, багатства духовного. І людина повинна рахуватися з тілом як з волом, як сказано вище, коли накладають ярмо на вола щоб працював вимушено, попри те, що ні віл, ні віслюк не бажають працювати. І ніхто не бере до уваги думку вола, а чи хоче він, чи не хоче, - роблять ним.

Однак, треба також і рахуватися з тілом, тобто, давати йому все, що йому потрібно, те, чого тіло потребує. Але те, що задовольняють тілу його потреби, треба щоб було не тому, що хтось любить тіло, тобто, своє бажання отримувати, а через те, що інакше не буде в тіла сил працювати. Виходить що все, що людина пильнує тіло, задовольняючи його потреби, - буде це не через любов, а так, наче господар постачає необхідне волові, а це лише для користі самого господаря, а не через любов до вола.

Так само людині треба мати намір, коли вона задовольняє бажання тіла, щоб не було через те, що любить його, а тому, що зможе потім тілом обробляти землю, і вирощувати плоди, як написано: "І багато збіжжя силою вола". Тобто, людина має бути уважною в роботі з тілом, як і в роботі з волом. Тобто, те, що вона задовольняє потреби вола, певно, була б людина більше задоволена, якщо могла б (повинна) працювати волом і не треба було б давати йому те, що тому потрібно.

Так само людина має дійти розуміння, що було б їй більше втіхи, якби не мала б потреби робити щось для тіла і задовольняти потреби тіла, а весь час віддавала б роботі в святості, і весь час дбала б про те, як збільшити славу небес, і щоб тіло працювало без жодних перешкод. Але що може людина вдіяти, якщо Творець бажає, щоб вона мала турбуватися та задовольняти потреби тіла.

І зі сказаного ми вже знаємо, що означає "ярмо малхут небес" і "ярмо Тори", тобто працювати тілом через примус, навіть коли воно не згодне працювати. І все повинно бути на зразок "віл у ярмо й віслюк під поклажу".

Але це велика робота, щоб мати людині сили подолати тіло і працювати ним, примушуючи до роботи, як вола. І з якого джерела може людина дістати цю силу? Про це сказали мудреці: "Сказав Творець: "Створив Я зле начало, створив Тору-приправу". Тобто, лише завдяки Торі, коли людина займається нею навіть ло лішма, і має намір, що бажає займатися Торою, і цим отримає світло Тори, яке дасть їй сили поводитися з тілом через примус, коли воно не згодне ставати до роботи

А головним чином дається взнаки спротив тіла тоді, коли людина бажає робити все заради небес, а не для власної користі. І тут тіло опирається з усіх сил, позаяк воно твердить – чому це ти хочеш вмертвити мене і все, що мені належить? Ти звертаєшся до мене, мовляв, треба працювати лише на користь Творця, а не для власної користі, що є взагалі анулювання бажання отримувати в усьому, що є. І ти говориш мені, що мудреці сказали: "Тора існує лише в тих, хто вмертвляє себе ради неї", тобто, вмертвити все право власної користі, і дбати лише про користь Творця, а до того людина не може заслужити Тору. І бачить людина що немає можливості дістати сил іти проти природи.

І тоді не має вона іншої ради, як лише звернутися до Творця і сказати, що ось, прийшла я до стану, що бачу, - якщо Ти не допоможеш мені, я пропаду, і не бачу можливості, щоб колись була мені сила подолати бажання отримувати, а це ж моя природа, і лише Творець може дати іншу природу.

І людина говорить, що вона вірить, що це був "вихід з Єгипту", коли Творець вивів народ Ісраеля з-під влади Єгипту, як пояснювали мудреці (в Пасхальній Аґаді): "І вивів нас Творець з Єгипту, не за допомогою ангела, і не за допомогою посланця, а Творець власною персоною, - "Я, Творець, Я – Він, і не інший". Коли так, людина також бачить тепер, що лише Творець може вивести її з-під влади бажання отримувати і дати їй іншу природу. Тобто, як перша природа дана Творцем, також і другу природу ніхто не має можливості дати, тільки сам Творець. Тому людина молиться тоді від щирого серця, тобто з глибини серця, і саме тоді час прийняття молитви.

Однак маємо запитати, - чому людина зобов’язана працювати примусом проти бажання отримувати. Відповідь така: це тому, що зробилося виправлення, щоб не було сорому під час отримання добра та насолоди. Тому потрібні тут дві речі:

а) з одного боку, людина прагне отримувати задоволення й насолоду. Інакше, якщо немає прагнення до насолод, людина не відчуває втіхи;

б) щоб отримувала задоволення й насолоду з наміром заради віддачі.

Отже, нам потрібні обидві. Тобто, спершу починаємо працювати з бажанням отримувати, що зветься ло лішма, а потім навчають людину працювати ради віддачі. Інакше кажучи, те, що людина дотримується Тори та заповідей, - вона бажає цим прийти до властивості "віддача", тобто, щоби удостоїтися своєю другою природою, що Творець дасть їй цю силу, як написано: "Світло, що в ній, повертає до добра". А потім людина заслуговує категорії "отримує ради віддачі".

І це як написано (трактат Авот, 6): "Рабі Меїр говорить: "Кожен, хто займається Торою лішма, заслуговує багатьох речей, а крім того, весь повністю світ вартий йому, і розкривають йому таємниці Тори".

Виходить, що після цього людина приходить до стану, що отримує добро та насолоду. І тоді вже немає місця примусу, бо період примушування був лише для того, щоб прийти й дістати келім віддачі, бо завдяки їм буде отримання насолоди без жодної неприємності, бо феномен сорому буде виправлено саме тим, що людина вже буде здатна все робити ради небес.

І зі сказаного треба пояснити те, що ми запитували щодо написаного про червону корову, - "на якій не було ярма". І ми запитували, на що вказує нам те, що червона корова має бути не з під ярма. А зі сказаного вище можна пояснити, що означає "червона корова", котра очищає нечистих. І що досягнуть цим очищенням.

Як відомо, всяке поняття нечистоти вказує нам на бажання отримувати. І треба працювати з бажанням отримувати, що зветься "тілом", через примус, тобто "як віл у ярмо і віслюк під поклажу". А ця робота під примусом, вона існує лише до того, як людина удостоїться властивості чистоти. А от після того, як удостоїться стану чистоти, на що вказує нам феномен червоної корови, людина заслуговує роботи у вигляді "на якій не було ярма", і тоді вже робота її – не вимушена, а працює вона тоді на Творця з любові.

Тому маємо розрізнити тут два періоди:

1) Перед тим, як людина удостоїться очищення келім, щоб були ради віддачі, в цей час її робота в стані примусу, що зветься категорією "закон". Тобто, якщо тіло запитує, - що це у вас за робота? – говорять йому, - ти ставиш питання згідно з розумом бажання отримувати. На це немає в мене ніякого пояснення, і твоя правда, бо я не бажаю пояснювати в рамках розуму, тобто, щоб і бажання отримувати зрозуміло це. Вийде тоді, що я працюю на своє бажання отримувати, бо інакше це бажання не було б згідне з роботою.

Тому людина говорить тоді, – ти маєш рацію в тому, що запитуєш, "що буде мені?", тобто бажанню отримувати, з цієї роботи. То ж я й говорю тобі, що я не бажаю працювати для тебе. Чому? – це тому, що я вірю вірою мудреців, що треба працювати на користь Творця, вище знання, незважаючи на те, що тіло не розуміє. А я приймаю цю роботу як "віл у ярмо і віслюк під поклажу", тобто, як сказано вище, через примус.

2) Людина говорить: "Але після того, як я заслужу властивість чистоти, тоді робота моя буде в любові, а не в примусі. Але мій намір, коли я працюю нині через примус, не в тому, що потім я заслужу працювати у властивості любові. Бо вийде, що й це також на потребу бажання отримувати, адже потім воно дістане добро та насолоду". А те, що людина говорить, що потім заслужить властивості любові, - це з іншої причини, тобто, це їй лише знак, щоб знати, чи дійсно вона працює на користь Творця, а не на власну користь.

І це через те, що оскільки Творець бажає дати добро й насолоду, але поки що немає келім для отримання, адже ще не працюють ради віддачі. Тому це є ознакою, чи працює людина ради віддачі, тобто, якщо ще не отримала добро й насолоду, - це знак того, що поки що перебуває під владою бажання отримувати. Але не в її намірах дістати добро та насолоду, а хоче вона знати, чи насправді працює заради віддачі.

Як сказав Маґід із Дубни про вислів " Не Мене ти кликав, Яакове, бо тяжився ти Мною, Ісраелю". І сказав, що коли ти гаруєш у виконанні Тори та заповідей, це є ознакою, що ти не для Мене працюєш, тобто не ради небес. Бо той, хто працює заради небес, той не має важкої праці в Торі та заповідях, а навпаки, він відчуває насолоду коли знає, що служить Цареві. Виходить, те, що він бажає працювати в любові, а не примусом, - це не тому, що хоче дати задоволення бажанню отримувати, а через те, що чітко знає, що працює ради небес.

І цим треба пояснити те, що написано: "на якій не було ярма". Що означає – перед тим, як взяли її, не було на ній ярма. І треба пояснити, що в духовній роботі це натякає нам на те, чому має бути "на якій не було ярма". Вказує нам, що коли людина очищується червоною коровою, вона отримує цим очищенням, що удостоїться працювати у властивості любові, а не через примус. Тобто, тіло чинило опір роботі заради небес, а тим, що людина очистилася, то тіло також згодне працювати ради небес. Бо тоді реалізується "Полюби Творця Всесильного свого всім серцем (букв. "серцями")", тобто двома своїми основами. Це означає, що зле начало також згодне з роботою на Творця, тобто працювати ради віддачі.

І зі сказаного маємо пояснити те, що говорить, що малхут зветься "законом Тори", а не "Торою", а зеїр анпін називається "Торою". Оскільки прийняття малхут небес повинно бути вище знання, як закон, тому малхут зветься "законом". Але потім удостоюємося категорії "Тора", що зветься зеїр анпіном, і вони в єдності, - і зветься це "Єднання Творця та Його Шхіни". Тобто тим, що приймають малхут небес як закон, без жодного міркування, а вище знання, як сказано "Тому що "сатан" і народи світу вказують на Ісраель, говорячи: "Що це за заповідь, і який сенс є в ній?". Тому написано про неї: "Закон постановлений це від Мене, і не маєш ти права сумніватися в ньому".

Тому в час, коли людина приймає на себе ярмо малхут небес, тоді вона заслуговує категорії "Тора". І це те, що сказано: "І це – Тора, щоб показати, що все в єдиному єднанні", це означає, що врешті-решт все стало поєднаним, і дається взнаки задум творіння, який є "дати благо створінням", і він розкривається тоді, бо бажання отримувати поєднується з бажанням віддавати, і утворюється феномен тотожності властивостей.

І тоді немає вже двох бажань, а існує одне бажання, що є бажанням Творця віддавати створінням. А бажання створінь отримувати анулюється і включається в бажання Творця віддавати, це означає, що існує лише одна влада в світі. І це зветься "влада Єдиного". І тоді відчувається добро й насолода в світі.

Однак, робота має бути в двох лініях, в правій та лівій, де права зветься "досконалість", а ліва зветься "недосконалість". І треба зробити там виправлення. А в час, коли людина займається "законом Тори", тобто бажає прийняти ярмо малхут небес, а тіло опирається цьому, вона розпочинає з ним війну, цей стан зветься "лівою лінією", тому що людина відчуває тоді свою недостатність, наскільки вона віддалена від любові Творця, і тіло тоді з’являється зі своїми питаннями "хто і що". І в цей час немає від чого отримати життєву силу, бо нестачею людина не може жити.

І ця робота називається "уникай зла", тобто, людина повинна віддалятися від зла, котре є в ній, і зветься воно бажанням отримувати, як в розумі так і в серці. І хоча робота ця обов’язкова, оскільки це є найпершою основою, що людина має прийняти на себе ярмо малхут небес, але разом з цим говорить писання, - ще є що робити, тобто роботу правої сторони, що зветься "досконалістю". І робота в правій стороні називається в писанні "і роби добро". Слід пояснити, що людина повинна займатися добром, а добро називається "досконалістю". Тобто, повинна людина робити розрахунок, скільки добра є в ній, і це зветься "і роби". Тобто, працюй над розрахунком, скільки добра є в тобі. Іншими словами, людина має цінувати все, що в святості, як великі статки, і вірити, що все, в чому є в неї якийсь контакт зі святістю, хай він буде щонайменший, людина має вірити, що Творець дав їй деяке бажання та прагнення, мати спільність зі святістю, тобто хай навіть ло лішма, все ж це є річчю дуже важливою. І складе Творцеві подяку за ту дещицю добра, що є в неї. І в цьому плані людина може отримати життєву силу, і матиме добрий настрій. І так вона може виконати те, що написано: "Служіть Творцю в радості". Виходить, що треба людині реалізувати як праву, так і ліву сторону. І це те, що написано: "Уникай зла і роби добро".

Проте, з’являється у неї питання. Наприклад, була людина заклопотана весь день і не було їй часу згадати, що існує в світі служіння Творцю. А потім вона згадала, що весь день її пройшов у справах, котрі ніякого відношення не мають до духовної роботи. Коли так, - що їй тепер робити? Чи журитися про те, що не займалася весь час духовною роботою, або проаналізувати це собі та сказати, - хто нагадав мені наразі, що існує в світі духовне і маємо робити щось для святості? – певно, Творець дав мені нині цю думку. Коли так, то треба мені подякувати Творцеві, і бути щасливою тим, що Творець кличе мене до Себе, і радіти з цього, і дякувати та славити Творця, або сумувати про те, що була весь день взагалі віддаленою від духовної роботи? І оскільки це правда, тобто була людина віддаленою від Творця весь день, але також і те правда, що нині Творець дав їй пробудження, щоб знала, в якому стані вона перебуває. Коли так, то питанням є: "Що робити?"

Тож згідно з тим, що сказав мій пан, батько й учитель: "В місці, про яке людина думає, там вона й перебуває", виходить, що коли людина думає про той час, коли була віддалена від Творця, і горює про це, отже, вона приліплена до стану віддалення від Творця, і думала про речі нікчемні, котрими займалася весь день. Виходить, що думка людини прилипла до речей, позбавлених справжності. Тому варто людині більше думати про те добре, що має вона зараз. Тобто, про те, що нині вона може думати – що зробити для святості, і не важливо те, чим займається, а важливо те, що є в неї бажання працювати в Торі та заповідях, - і є в неї вже поєднання з Торою та заповідями, згідно зі згаданим правилом "В місці, про яке людина думає, - там вона".

А тепер треба пояснити написане іншим чином, що нині людина має бути в "уникай зла", тобто не думати про той поганий стан, коли була відокремлена від Творця, а "роби добро", що все, що вона бажає зараз робити, належало б до того добра, котре треба нині чинити.

І згідно зі сказаним, маємо запитати, як людина збирається працювати в лівій стороні, адже вона тоді буде в стані "ліве", коли думають лише про хісарони, коли так, то людина тоді приліплена до недоліків.

А відповідь така, що людині не треба працювати в лівій лінії інакше, як тільки коли перед цим була в правій лінії. Лише коли вона перебуває в стані досконалості і відчуває смак в духовній роботі, що зветься "станом підйому", тоді треба виділити час також для стану "ліве". Тобто, який має стан з боку розуму та серця – гаразд чи ні. І тоді людина удостоїться потім, що Творець дає душу, "нешама", що зветься "душею живою".