Зоар (гл. «Шлах», стор.28 і в коментарі «Сулам» п.82) каже так: «Сказав рабі Йосі: «Знайшли вони собі раду, - опорочити все. Що означає «все»? Себто і землю Ісраеля, і Творця». Сказав рабі Іцхак: «Щодо землі – це так, а щодо Творця – звідки це відомо?» Сказав йому: «Це видно з того, що написано: «Але дуже міцний народ», що означає – «хто переможе їх?», адже народ міцний. Тобто, навіть Творець не подолає їх. І опорочили Творця», кінець цитати.

І слід зрозуміти, як можна сказати в духовній роботі таке про Творця, адже йдеться про людей, які бажають наблизитися до Нього. Як можна сказати, що вони не вірять, що Творець є Всесильним. І Зоар каже так: «І повернулися з розвідування землі». «І повернулися», тобто повернулися у бік зла, і відвернулися від сторони правди, бо сказали: «Що вийшло нам? До сього дня не бачили добра у світі, труждалися в Торі, а дім наш порожній; а того світу – хто удостоїться? То краще було б нам, якби не докладали ми таких зусиль, адже трудилися й навчалися для того, щоби знати долю того світу, - і добрий він, той вищий світ, як ми взнали з Тори, - але хто може удостоїтися його?»

І слід зрозуміти, в чому полягає гріх розвідників, якщо вони сказали, що все це правда, тільки – хто може удостоїтися його. Тобто, вони казали, що не достойні блага, як написано: «Добрий він, той вищий світ, як ми взнали з Тори, але хто може удостоїтися його», - якщо так, то чому цей гріх настільки великий?

У «Мідраш Раба» сказано так: «Рабі Єгошуа каже: чому були подібні (розвідники)? Царю, який знайшов сину своєму жінку гарну і з доброго роду, і багату. Сказав цар синові: «Жінка гарна і з доброго роду, і багата». Сказав йому син: «Піду й подивлюся на неї», бо не повірив батькові. Це відразу ж збентежило батька і розізлило його. Сказав він: «Що мені робити? Якщо скажу йому – не покажу її тобі нині, він скаже, що вона була потворна і тому не захотів її показати». Зрештою він сказав йому: «Іди побач її, але через те, що не повірив мені, клянуся, що не побачиш її в своєму домі, а синові твоєму я віддам її».

І це незрозуміло, бо виходить, що Творець показав землю, і вона добра, то чи розвідники не бачили ту чудову землю, що сказали, мовляв, не бачили там нічого доброго. А розповіли, що тільки погані речі бачили там, сказавши, що «земля поїдає тих, хто живе на ній». Коли так, то до чого тут притча з царським сином?

І для того, щоб зрозуміти наведене вище, маємо збагнути те, що ми вивчаємо, і є перед нами дві речі:

а) отримати добро й насолоду, що є метою творіння;

б) як досягти добра й насолоди. Адже ми бачимо, що хоча всі єдиної думки, що треба отримати добро та насолоду, але без зусилля людина не досягає нічого. А зусилля в тому, що ми повинні дати якусь оплату Господареві, щоб Він захотів дати нам те, що ми бажаємо. І в духовній роботі це зветься «бажанням віддачі», і тільки лиш в келім віддачі можемо отримати повню святості, і це те, що ми вивчали: «Святими будьте, бо святий Я», - що все має бути ради віддачі.

І перш ніж людина досягає келім віддачі, вона перебуває під скороченням і в прихованні, що утворилося по відношенню до вищого управління, коли людина не здатна побачити правду. Тобто, вона не бачить управління Творця, як Він поводиться зі створіннями управлінням «добрим і добродійним». Як сказав мій пан, батько й учитель (в «Шаматі», стаття «Віра в учителя») про те, що написано: «Очі в них і не бачать», - що людина повинна вірити «вірою в учителя» в те, що той налаштував нам порядок роботи в правій лінії. І тоді людина має змальовувати собі, так наче вона вже удостоїлася повної віри в Творця, і вже є в неї відчуття в органах, що Творець керує всім світом як «добрий і добродійний». Тобто, весь світ отримує від нього тільки благо.

І попри те, що коли людина дивиться на себе, вона бачить, що вона «гола-боса й позбавлена всього», про це вона повинна сказати: «Очі в них і не побачать», де «в них» означає, що весь той час, коли людина перебуває у володінні багатьох, що зветься «в них», то «не побачить» істину. А що таке «володіння багатьох»? - це означає два бажання.

Інакше кажучи, є в людини бажання отримувати для власної користі, і воно відмінне від бажання Творця, адже Його бажанням є віддавати, а людина хоче все виключно для власного блага. Тому коли вона збирається перевірити те, що Творець дає нам, тоді вона бачить лише муки та страждання, тому що два бажання існують у світі.

А отже, коли повинна людина скласти подяку Творцеві і сказати: «Благословен Той, Хто сказав – і постав світ», піднести хвалу й подяку за те, що Творець дав нам світ, сповнений всякого блага, - сама вона при цьому бачить зовсім протилежне. Тому покладено на неї докласти зусиль і йти вище знання, і сказати, що все, що вона бачить, це неправда, і вірити в те, що написано: «Очі в них і не побачать» істини, як зазначено вище.

Виходить, що вся робота й зусилля, які людина повинна докласти, вони для того, щоб досягти бажання віддачі, і тільки тоді людина здатна побачити, що Творець створив світ, сповнений всякого блага. Такого, що сказали мудреці: «Не було перед Творцем такої радості, як в той день, в який створені були небо і земля». І це тому, що у Творця не існує часу. Тому побачив відразу досконалість створіння в кінці його виправлення. Бо метою творіння було, як написано: «Його бажання насолодити Свої створіння», а в Нього - минуле і майбутнє рівні перед Ним, - і само собою побачив тоді добро й насолоду, які отримають створіння.

Однак, коли людина починає працювати для того, щоб досягти бажання віддачі, тоді починається процес підйомів та падінь. Адже в усьому існує такий феномен: «те, що добре одному – зле іншому», - але все має бути змішаним (врівноваженим). І багато разів буває, що коли людина не дотримується тієї стежини, що йде посередині, між крайностями, а схиляється в якийсь бік більше, ніж в інший, - вона псує все.

І відомо, що в роботі віддачі людина повинна йти двома лініями, званими «права та ліва». Бо «права» називається досконалістю, а «ліва» в духовній роботі зветься шляхом, що потребує виправлення. І через це є в нас робота двох видів:

1) Оспівування та хвала, - і це належить до досконалості. Тобто, коли людина задоволена управлінням Творця, тим, як Він поводиться з нею, тоді вона дякує Творцеві за те благо, що Він дає їй.

2) Молитва і прохання. І це належить саме до того моменту, коли людина бачить, що має нестачі, і бажає, щоби Творець задовольнив би її потреби. Тоді вона просить у Творця, щоб виконав її прохання. Однак, оскільки вони протилежні одне одному, тобто коли людина підносить подяку Творцеві, - а ясно, що людина, коли дякує, має старатися скласти Йому велику подяку, - то потрібно, щоб подяка відповідала величині добра, яке Творець дарував їй. Якщо так, то покладено на людину змальовувати собі велич і важливість цього. Тобто, каже вона, що не припадає їй такого блага, яке Творець дає їй.

Якщо так, як вона може сказати потім, що має вона нестачу, адже зрозуміло, що її молитва повинна бути з глибини серця. Тобто, щоб відчула свою нестачу в усіх своїх органах, інакше молитва не буде з глибин серця. І якщо так, як можна людині сказати, після того, як склала подяку Творцеві за численне добро, що отримала, сказати потім що вона має нестачі і молитися, і плакати, щоб Творець задовольнив би її потреби.

Тому ті дві речі спричинюють падіння та підйоми, оскільки кожна з них скасовує іншу. Але треба й зрозуміти, чому потрібні обидві, чому не достатньо або молитви, або подяки, а необхідно і те, і інше. Це тільки через те, що неможливо, щоб були в одному носієві в один час, - тому ми впорядковуємо їх одну за одною.

Тобто, спочатку ми дякуємо Творцеві за те, що Він обрав нас з усіх народів, хоч ми й низькі, малоцінні порівняно з Його величчю, а Він обрав нас між усіма народами. І це як сказали мудреці: «Завжди хай складе людина хвалу Творцеві, а потім молиться». Якщо так, то коли людина дякує Творцеві за те, що Він по-доброму ставиться до неї, тобто певно що дає їй все, чого вона потребує, то як можна потім молитися про свої потреби, про те, чого їй бракує, - і щоб молитва була з глибини серця?

А відповідь така, що з одного боку людина має отримати життєву силу під час духовної роботи. Бо коли немає людині чим жити, вона неспокійна і не в її силах виконувати Тору та заповіді як годиться, щоб усе було злагоджено, як написано: «І хай будуть ті речі, які Я заповідую тобі сьогодні, на серці твоєму, і повторюй їх синам своїм, і говори про них, сидячи в домі своєму, і йдучи дорогою, і коли лягаєш, і коли встаєш». Отже, є цілий порядок виконання Тори та заповідей. І якщо людина неспокійна, неможливо щоб її робота відповідала порядку, який має бути. Тому, коли вона складає хвалу Творцеві, і наскільки це можливо, вона змальовує собі велич та важливість Творця, від цього вона може дістати життєву силу, відчути важливість Творця, те, що саме Творець дав їй думку та бажання говорити до Нього. І від цього людина повинна отримати втіху.

Тож слід їй уявити собі, в якому піднесеному настрої вона була б, якби якийсь великий чоловік покоління, якого весь світ славить, і цей великий чоловік дав би їй дозвіл поговорити з ним, - у якому піднесеному настрої вона була б тоді. Адже в час, коли мала б вона цю насолоду, що може поговорити з ним, не відчувала б що чогось у світі їй не вистачає. Бо насолода, яку людина відчуває в мірі, більшій ніж звичайно, примушує її забути про всі свої турботи, і все її тіло віддане насолоді, яку вона відчуває в цей момент. І це означає, - якщо в час отримання насолоди є ще місце в голові думати про щось крім як про насолоду, яку отримує наразі, це є ознакою, що та насолода, що вона отримує зараз, не є досконалою.

Тому в час, коли людина уявляє собі, що Творець дав їй дозвіл говорити з Ним, не важливо, що вона говорить, а важливим є те, що є їй шанс розмовляти з Творцем, - від цього людина має отримувати радість та насолоду, що має вона таку честь. Виходить, коли робота відбувається в правій лінії, людина повинна вірити, що вона розмовляє з Творцем, і немає їй наразі нестачі ні в чому.

Однак людині слід знати, що в усьому, що залежить від віри, тіло не згодне з такою роботою. І головним чином тому, що ця робота – в категорії виправлення, а всьому, що належить до виправлення, тіло опирається. І це походить від розбиття келім, що було в світі Некудим. Тому є в цьому багато роботи.

А про роботу в правій лінії, якою людина починає нехтувати через те, що вона починає працювати в лінії, яка протилежна правій, і це – ліва лінія, - казав мій батько й учитель, що робота в правій, яка є роботою в категоріях досконалості й істини, тобто коли людина має вірити, що Творець є великим і важливим, а сама людина повністю ницою, виходить що й те і те – правда. Цією лінією важко йти, і тіло противиться й каже, що людина в стані правої сторони називається «благословенною», оскільки вона «радіє своїй долі», як зазначено вище, і не бракує їй нічого. Тоді людина підготовлена для отримання блага згори, в плані «благословенний зливається з Благословенним», і в цьому сенсі є в неї злиття з Творцем. Тому саме в цьому стані людина підготовлена піднятися на більш високий рівень.

Однак, повинні ми також іти й лівою лінією, і це є способом, як людині побачити ті недоліки, які слід виправити. Тобто, в правій лінії робота лише в тому, щоб уявляти велич Творця, і вірити у Його велич і важливість. Але в категорії лівої, - тоді якраз [слід] дивитися на саму людину, бачити недоліки, що є в ній, для того, щоб виправити себе, щоб не було в неї жодного хісарону. А головний недолік, який людина повинна бачити, це те зло, що є в ній, тобто що є основним в тому злі, яке потрібно знайти, тобто необхідно шукати і знайти.

Ясно, що кожна людина знає, що є в ній зло, але справа в тому, що слід знати, що саме є коренем зла, що заважає людині, щоб бути здатною отримати благо, що є у світі. Адже світ створено задля якоїсь потреби, і потреба в створенні світу, як кажуть нам, це те, що «Його бажання дати благо Своїм створінням». І оскільки людина терпить страждання у світі, і запитує, - чому так воно виглядає в наших очах, то мусить вона вірити вірою мудреців, які сказали, що людина повинна знати, що було виправлення щодо мети творіння, і це було для того, щоб не існувало сорому в час отримання блага. І це може бути тільки якщо отримання блага буде [робитися] заради віддачі, тоді немає місця сорому.

Тому тільки тоді, коли людина віритиме вірою мудреців, що потрібно досягти келім віддачі, інакше неможливо отримати благо, яке створіння повинні отримати, тоді людина приходить до усвідомлення, що все зло - в бажанні отримувати для власного блага. І людині слід вдаватися до всіх дій, що є в світі, для того, щоб винищити його і дістати замість нього бажання віддачі, зване «другою природою». І тоді вона удостоїться блага й насолоди, що були в задумі творіння.

І зі сказаного витікає, що потрібно працювати двома способами:

1) Правою лінією, і це час, коли людина працює щоб відчути в собі досконалість. І вона задоволена своїм станом, і цим вона може дати подяку Творцеві. І це час, коли може отримати згори благо, - просуватися ступенями святості. Однак, хоч тоді й час отримати благо згори, але людині не бракує нічого, тобто немає в неї келім отримувати благо, тому потрібно перейти до другої лінії, що визначається як «ліва».

2) Лівою лінією, - через критичне ставлення людини до себе. Як сказано вище, правою лінією називається, коли людина дивиться тільки на Творця, тобто аби зрозуміти і засвоїти міру величі Творця, - не на себе саму дивитися, чого їй бракує, - а дивитися на те, що є в неї, тобто те, що Творець дав їй і дякувати за це Творцеві.

Але шлях «лівою лінією», він у тому, щоб дивитися на себе, скільки зла є в неї, і що то за зло, що є в ній, і намагатися виправити це. І тоді починається феномен «розвідників», які ганьбили землю Ісраеля, де під поняттям «земля» мається на увазі «малхут небес», коли казали, що «малхут небес» - це не для них. І зі сказаного слід пояснити те, що написано: «Сказав рабі Йосі: «Знайшли вони собі раду, - опорочити все. Що означає «все»? Себто і землю Ісраеля, і Творця. І це означає те що написано: «Але дуже міцний народ», що означає – «хто переможе їх?», адже народ міцний. Тобто, навіть Творець не подолає їх». І неславили цим Творця.

Бо сказали, що оскільки ми народилися з природою робити все для власної користі, то як можна прийняти тягар малхут небес з наміром на користь Творця, тобто робити все ради віддачі? Адже ми вже починали багато разів цю роботу, і, на нашу думку, зробили все на що були спроможні, і мало того, що Творець не допоміг нам хоч трошки просунутися в «заради віддачі», а ще й назад ми відступили. І якщо так, нам слід встановити, що і Творець не може допомогти нам вийти з-під влади бажання отримувати, інакше ми повинні були б просунутися хоч трошки вперед. Але після всіх зусиль, які ми вклали для того, щоб досягти бажання віддачі, як ми бачимо, все пішло у ніщо. І от, ми перебуваємо в стані, коли немає в нас ні матеріального, ні духовного світу.

І це те, що написано: «Бо сказали, - що вийшло нам? До сього дня не бачили ми добра у світі. Труждалися в Торі, а дім наш порожній, і того світу – хто його удостоїться?» Тобто, як сказано, вони побачили, що не просуваються в духовній роботі. І в чому полягав гріх, - в тому, що вони були повинні вірити в Творця, що всі ці падіння, які відчуваються в роботі, це зовсім не тому, що не йдуть уперед. А те, що кожного разу людина бачить, що вона далека від цілі, - це для того, щоб розкрилася в ній істинна потреба в порятунку з боку Творця. І потреба ця називається «клі для отримання наповнення». А чого їм бракувало, що не могли продовжувати і хотіли втекти з поля бою, - це через нестачу правої лінії.

А поняття «праве», це як сказано вище, що людина мусить отримувати життя під час духовної роботи. А життя отримують саме від досконалості, що можливо саме в час, коли людина не дивиться на себе, а дивиться на Творця, і всі її зусилля будуть лише в тому, щоб думати про велич Творця, а не про себе, - чи здобула вона якийсь прогрес в роботі. Тож хай думає, яку велику заслугу вона має в тому, що є в неї якийсь контакт з бажанням Творця.

Інакше кажучи, коли людина виконує якусь заповідь, або промовляє якесь благословення й тому подібне, тоді вона має сказати, - я рада тому, що вірю, що виконую бажання Творця тим, що виконую Його заповіді. Хоч я й розумію, що потрібно виконувати заповіді Царя з більшим відчуттям важливості, ніж я ставлюся до виконання заповідей, але не в моїх силах цінувати важливість дії, навіть коли дія досконала. Але я радію тому, що Творець дав мені бажання і прагнення зробити щось у виконанні Тори та заповідей, навіть коли ці дії не такі вже й важливі. Але мені і це важливо, тим, що є в мене нині можливість сказати, що я виконую бажання Творця.

І від цього людина має отримувати життєву силу і радість, оскільки це – правда, що Творець є великим. Тому людині, в час, коли є в неї бажання робити щось в духовній роботі, - для неї це дуже важливо. І вона повинна вірити, що навіть коли виконує дії через примус, - це також важливо, і хоч в плані дії немає що додати, але вона, дія, робить свою справу.

А отже, оскільки розвідники не йшли також правою лінією, тому й хотіли втекти з поля бою, і казали, що і Творець не може допомогти їм. Тобто, вони розуміли так, що Творець повинен наблизити їх тим шляхом, на якому вони розуміються, а не тим, до якого Тора зобов’язує нас. Як написано, що є «два вислови, що заперечують один одного, аж поки не прийде третій вислів і вирішить між ними». Через це розвідники, які збочили, щоби йти лівою лінією і покинули праву, побачили, що вони не можуть іти й успадкувати обіцяну землю. А все було тому, що не йшли правильною дорогою, так, як Моше приготував для них.

І це те, що написано: «Про царя, який знайшов сину своєму жінку… я покажу її тобі, (але) клянуся, що не побачиш її в своєму домі, а синові твоєму я віддам її». І запитали ми, - адже розвідники бачили її, що вона «гарна і доброго роду, і багата». І слід тлумачити це за методом духовної роботи, що «батько і син» - це «причина і наслідок». Нинішнє називається «батько», а майбутнє називається «син». І в духовному «баченням» зветься «осягнення». І оскільки вони не пішли правильним шляхом, тому не змогли побачити її «в домі своєму», тобто в стані, коли вони перебувають в келім отримання. А «синові твоєму», тобто після того, як розкаєтеся, тобто удостоїтеся отримати келім віддачі, тоді ви зможете побачити всі великі переваги, що є в успадкуванні землі, яку Творець пообіцяв праотцям нашим.