Зоар (гл. «Бегаалотха», стор. 52 і в «Суламі» п. 140) каже так: «Сказав рабі Аба: «Зло, що в серці, яке тримається за всі органи тіла, робить їм це. Є зло, що бачив я під сонцем і велике воно для людини». «Є зло» - це активність зла, що в серці, що бажає панувати в справах цього світу, і не зважає на справи того світу абсолютно. І запитує, - чому серце зле. І відповідає, - вислів, що йде за ним, доводить це. Як сказано (в «Коелет», 6:2): «Людину наділив Всесильний багатством і майном, і пошаною, і немає нестачі душі її ні в чому, чого б не побажала, - але не дано їй Всесильним їсти з цього, бо чужа людина поглине все».

Вислів цей складний, бо якщо написано: «І немає нестачі душі її ні в чому, чого б не побажала», - то чому «не дано їй Всесильним їсти з цього»? Адже не бракує душі людини нічого. І відповідає, що людина, що живе у цьому світі, - Творець дав їй багатство, щоб удостоїлася завдяки йому світу прийдешнього, і залишиться у неї фонд з її грошей. Що таке «фонд»? Це ті «гроші», що існують вічно, через це людина повинна залишити після себе цей фонд. І цей фонд отримують після того, як вийде з цього світу, тому що цей фонд є «древом життя» майбутнього світу, тобто Зеїр Анпіна. І існують від нього в цьому світі тільки ті плоди, що породжуються ним. І тому його плоди їсть людина, яка удостоїлася їх в цьому світі, а фонд існує для неї в світі прийдешньому, - аби удостоїтися його у вищому житті, що вгорі.

А той, хто робить себе нечистим і тягнеться за благом особисто для себе, і не бракує його душі й тілу нічого, тоді «і не дано їй Всесильним їсти з цього і удостоїтися того багатства», кінець цитати.

І слід зрозуміти в плані духовної роботи, - що означає, що «їсть плоди їхні в цьому світі, а фонд існує в світі майбутньому». А також - що означає «наділив Всесильний багатством і майном, і пошаною» в духовній роботі, що про це сказав: «але не дано їй Всесильним їсти з цього, бо чужа людина поглине все».

Відомо, що є в нас в духовній роботі категорія дії, як написано: «що створив Всесильний робити». Тобто, Творець створив людину з бажанням отримувати благо й насолоду, і скільки є в неї бажання й прагнення до будь-чого, настільки вона здатна отримати задоволення від цього. Тому ми й народилися з бажанням отримувати для власної користі. І це ми відносимо до Творця.

І Творець дав нам утворити інші келім, якими є келім, протилежні тим, що Він створив. І ці келім, які створіння повинні утворити, - це бажання віддавати Творцю. Тобто, келім, що створив Творець, вони – щоб створіння отримували задоволення. А келім, які створіння повинні утворювати, вони, - щоб Творець дістав би задоволення. Однак, якщо людина створена з природою бажання отримувати, - як можна змінити природу?

Відповідь така, що є чудодійний засіб, і завдяки цьому засобу можна отримати іншу природу від Творця, і про це - вислів мудреців: «Сказав Творець: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу», оскільки «світло, що в ній, повертає до добра». Тобто, завдяки світлу, що в Торі, отримають зрештою другу природу, якою є бажання дати задоволення Створювачу своєму, і тоді вони удостояться злиття, що зветься «тотожністю властивостей».

Однак, поки приходимо до досягнення бажання віддачі, людина має пройти кільки ступенів:

1) Перш за все людина має зрозуміти, що дійсно потрібно досягти цього бажання. Бо коли вона збирається зробити щось, вона хоче побачити, як люди поводяться. Тобто, чи ті люди, які навколо неї, також розуміють, що необхідно робити все «в ім’я небес». І ясно, що коли людина піде подивитися між тими, хто займається Торою та заповідями, - вона побачить, що навколо неї немає нікого, хто мав би інтерес потурбуватися і дати собі раду в досягненні бажання віддачі.

А причина того, що людина не бачить цього в інших, - проста: бо вони не йдуть шляхом, що веде до «заради віддачі». Тоді вона бачить правду. Однак ті, хто таки займаються Торою та заповідями ради віддачі, вони певно працюють, приховуючи свої діяння. Бо якщо буде розкрита їхня робота назовні, вже буде домішана в неї категорія зовнішнього. Адже існує природне правило: коли людина бачить що є хтось, хто дивиться на дії, які вона виконує, тоді вона думає, що той інший цінує її роботу, і само собою вже є в неї сила до роботи. Не тому, що Творець зобов’язує її діяти, а той, другий, що дивиться на неї, - він зобов’язує людину займатися Торою та заповідями. Тому ті, хто бажають працювати заради небес, вони приховують свою роботу від інших. Через це людина й не може побачити, чи є хтось, хто працює ради віддачі.

Отже, має людина велику роботу, аж поки прийде до відчуття, що бракує їй бажання віддавати. І хоч іноді вона починає розуміти, що таки бракує їй бажання віддачі, однак, як сказано вище, вона бачить, що є багато людей, які займаються Торою та заповідями, і вони люди відомі, і не бачить вона в них відчуття нестачі, тобто щоб вони страждали через те, що немає в них бажання віддачі. Виходить, що найперша робота це намагатися досягти потреби удостоїтися бажання віддачі.

2) Після того, як людина вже дістала потребу в бажанні віддачі, [бачить] що не вмить і не відразу, як почала досягати потребу, то тут же отримує і наповнення. А це тому, що відчуття потреби залежить також від міри, якою відчуває страждання від того, що не має вона бажання віддавати. Але, коли людина починає відчувати наскільки бракує їй цього, і згори хочуть, щоб відчувала вона істинну потребу, тоді вона дістає згори допомогу у відчутті хісарону. Тобто показують людині, наскільки вона віддалена від цього, іншими словами, те, що вона бачить, наскільки важка це річ – досягти бажання віддачі, - це спричиняє людині великий хісарон. Однак, чому нам потрібен великий хісарон? Сенс у тому, що річ не дуже важливу, - не знають як її зберігати, щоб не пропала. Тому, перш ніж є в людини істинна потреба, не дають їй згори цю річ, бо річ роблять важливою хісарон і прагнення.

Але в духовній роботі ведеться так, що коли людина бачить, що важко досягти бажаного, вона тікає від роботи. І каже: «Я вірю, що є люди, які удостоїлися, щоб Творець дав їм бажання віддачі, і це сталося тому, що вони мали більший хист, ніж я. Але людина, така як я, властивості якої гірші ніж у інших, - не має жодних шансів удостоїтися цього». Тому вона тікає з поля бою і переходить на рівень роботи усього загалу. І тільки ті люди, які кажуть, що хочуть втекти з поля бою, але немає їм куди йти, позаяк ні від чого вони не можуть відчути задоволення, - ті люди не відходять від духовної роботи. І хоча й є в них підйоми й падіння, вони не зневіряються. І це як написано: «І застогнали сини Ісраеля від роботи, і закричали, і піднявся лемент їхній до Всесильного від роботи». Тобто, кричали «від роботи» через те, що не просувалися в роботі Творця, щоб змогти працювати ради надання задоволення Створювачу своєму. І тоді вони удостоїлися виходу з Єгипту, що зветься роботою «виходу з-під влади бажання отримувати і вхід у роботу віддачі».

І зі сказаного виходить, що початок духовної роботи людини полягає в тому, що вона приймає на себе «малхут небес». Тобто, замість того, щоб дбати про те, щоб тільки лиш задовольняти бажання «царя старого й дурного», - щоби вся її робота була тільки задля власної користі, - вона ставить над собою іншого царя, званого «малхут небес», коронує над собою Творця, над усіма своїми органами. Тобто щоб усі її органи служили б Творцю. І це називається в духовній роботі «вихід з Єгипту», що означає «вийти з-під влади особистої користі і прийняти на себе служіння Творцю». Як написано: «Я, Творець Всесильний ваш, який вивів вас з землі єгипетської, бути вам Всесильним». І слід пояснити так, що вивів їх з-під влади бажання отримувати собі і дав їм бажання віддачі, що називається «бути вам Всесильним», отже, - Я дав вам бажання віддачі, щоб змогли працювати в ім’я Моє. І це називається, що Я дав вам силу відчути, що Я – Творець.

Однак, як людина дістає це відчуття, що бажання отримувати є річчю поганою? Хто повідомляє людині, що вона повинна виправити свої діяння? Ось, в коментарі «Сулам» пише так: «І тому вніс Творець страждання в справу егоїстичного отримання, що втілено в природу людини з часу її народження, - як тілесні болі, так і душевні болі. Так, що коли займатиметься Торою та заповідями, навіть для власного задоволення, все одно, завдяки світлу, що в ній, відчує низькість і страшне здирство, що існує в природі егоїстичного отримання. І тоді покладе на серце своє відокремитися від природи цього отримання, і віддатися повністю тому, щоб працювати тільки для надання задоволення Створювачу своєму, в мірі написаного: «Усе Творець учинив для того, щоб звеличували Його». І тоді відкриє Творець очі людині й побачить вона перед собою світ, сповнений абсолютної довершеності, і тоді візьме участь в радості Творця, як в час створення світу (бо сказали мудреці: «Не було радості перед Творцем такої (більшої), як в день, в який створені були небо і земля»)».

Виходить, що світло Тори дає людині хісарон, щоб була в неї потреба просити у Творця дати їй силу прийняти на себе тягар малхут небес, і всі діяння її щоб були ради небес. А потім, коли вже удостоїлася категорії «малхут небес», існує інший ступінь, що зветься «Тора», яка є «іменами Творця», що є категорією «Тора і Творець, і Ісраель є одне».

І сказаним слід пояснити слова Зоар: «Через те, що цей «фонд» є древом життя прийдешнього світу, який є Зеїр Анпіном, і не дає він цьому світові нічого, крім тих плодів, що походять від нього, тому плоди його їсть людина, яка заслужила їх у цьому світі, а «фонд» його існує в світі прийдешньому». І маємо пояснити те, що написано: «А фонд існує в світі прийдешньому», і це – Зеїр Анпін, оскільки Зеїр Анпін називається «Тора», і зветься це «світом прийдешнім», тобто «світ, що приходить після цього світу», бо цей світ називається «малхут», а світ майбутній - «після». Світ цей Зоар називає іменем «Зеїр Анпін», що є «древом життя», категорією «Тори». І відомо, що порядок роботи такий, що спочатку людина повинна удостоїтися категорії «малхут небес», щоб було все ради віддачі. А як людина може удостоїтися властивості віддачі? Це, як сказано: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Виходить, що Тора, тобто світло, що в ній, «повертає людину до добра». Отже Тора у людини – у вигляді «порад», як прийти до категорії «малхут небес», де малхут зветься «цим світом», а «світло, що повертає до добра» називається «плодами». Тобто, коли людина бачить плоди від своєї роботи, - коли докладала старань в Торі й досягла цим плодів, адже «плодами» називається винагорода за роботу. Тому слід пояснити так, що вона їсть «плоди Тори», те, чого удостоїлася завдяки Торі, - бажання віддачі, і це зветься «повертає її до добра». І зветься «613 порад».

А потім приходить феномен 613-ти вкладів, і це вже – сама Тора в плані «Тора і Творець, і Ісраель є одне». І називається категорією «Тора по суті». І це те, що каже: «Зеїр Анпін, він - древо життя, що є Торою», і є суттю написаного «а фонд існує для нього в світі прийдешньому», а також є Торою, що зветься «фонд, який є сутністю Тори». Тоді як малхут небес, яка є категорією цього світу, там Тора лише як плоди, тобто, як зазначено, вона тільки «світло Тори, що повертає до добра». У той час як Зеїр Анпін називається «фонд, який є сутністю Тори». І це зветься «плоди їхні в цьому світі», що називається «малхут», тобто категорія постійної віри. А потім надходить інший ступінь, званий «світом прийдешнім», тобто приходить він після малхут, і є категорією «зеїр анпін», землею життя, яка є сутністю Тори.

І зі сказаного можна пояснити те, що запитав: «Чому серце зле?» І відповідає, - те, що написано: «Людину наділив Всесильний багатством і майном, і пошаною, і немає нестачі душі її ні в чому, чого б не побажала, - але не дано їй Всесильним їсти з цього, бо чужа людина поглине все». І запитує, - оскільки написано: «І немає нестачі душі її ні в чому, чого б не побажала», - чому «не дано їй Всесильним їсти з цього», адже немає нестачі душі її ні в чому. І на це відповідає: в понятті, що «людина їсть плоди їхні в цьому світі», - як з’ясували ми, мається на увазі категорія «малхут небес», це те, що світло, що в Торі, повертає людину до добра, то світло це зветься «плоди». А потім приходить вона до категорії «фонд існує їй в світі прийдешньому», як сказано вище, - удостоюється «сутності Тори». І це називається «досконалістю».

І цим пояснює Зоар, так: «А той, хто робить себе нечистим і тягнеться за особистим благом, і немає нестачі душі його ні в чому, тоді - «і не дано їй Всесильним їсти з цього й удостоїтися того багатства».

Слід пояснити: «багатство» означає, що «бідним є лише бідний знанням», тобто удостоїлася людина вивчати Тору і знати всі галахот (закони). І є в неї майно, тобто вона знає, що, хвала богові, має вона великі надбання Тори та заповідей, добрих діянь. І користується пошаною, що можна пояснити, що всі поважають її через пошану до Тори, і все одно - «не дано їй Всесильним їсти з цього».

А сенс той, що попри те, що є в людини багатство і пошана, і добрі діяння, все одно, оскільки тягнеться до особистого блага, тобто власної користі, як написано: «і немає нестачі душі її ні в чому», тобто всі турботи людини в тому, щоб не утворилося, боронь боже, нестачі в плані особистої користі, то само собою, немає їй чим користуватися для святості, а все йде до сітри ахри.

І це те, що написано: «а чужа людина поглине все», тобто все заберуть кліпот, і це тому, що вся її робота була задля бажання отримувати, що є володінням кліпот. Виходить, що все багатство, про яке людина думала, що є в неї знання Тори і майно, - надбання Тори та заповідей, - все перебуває у володінні кліпот.

І з цього зрозуміємо те, що запитує: «Чому серце зле?» Слід пояснити що то за зло, що є в бажанні отримувати. І на це відповідає: «Вислів, що після цього, доводить те, що написано: «Людину наділив Всесильний багатством і майном». Тобто, разом з тим, що Творець дав їй зробити багато чого у святості, але через те, що все було для власної користі, тому увійшло все в «інше володіння». Як написано: «а чужа людина поглине все», тобто кліпот, тому що людина працювала для них, а не для святості. Але маємо знати, - в час, коли людина виправляє свої діяння, вона забирає все з кліпот, і все повертається до святості, як написано: «Силу поглинула і виригнула». А щодо сказаного, що існує поняття «плоди в цьому світі» в плані «світло, що в ній, повертає людину до добра», і від цього отримує «малхут небес», то робота полягає в тому, щоб вийти з-під влади бажання отримувати і робити все ради віддачі. А потім є поняття «а фонд існує для неї в світі прийдешньому».

І можна пояснити те, що каже Зоар (гл. «Бегаалотха», стор.9 і в «Суламі» п.26): «Написано, - «а про Звулуна сказав: «Радій, Звулуне, при виході своєму, і ти, Іссахар, в наметах своїх», навчає тому, що співпрацювали разом, той виходив і влаштовував війну, а цей сидів і займався Торою, і той давав частину цьому від своєї здобичі, а цей давав частину тому від своєї Тори. Бо Іссахар, за суттю, тіферет, а Звулун, за суттю, малхут, і тому успадкував Звулун [властивість] виходити і вести війну, тому що він є категорією малхут, тобто [отримання] вищого блага через війни. А Іссахар, - частка його була в Торі. І тому співпрацювали, і благословлявся Звулун від Іссахара, бо благословення що в Торі є благословенням усього».

І слід пояснити, що співпраця Іссахара і Звулуна в духовній роботі відбувається в одному тілі, тобто духовна робота повинна бути налаштована двома способами:

Перший - це в плані «малхут небес», адже тоді є поняття війни зі злим началом, - вийти з-під влади себелюбства і прийняти на себе, щоб усі діяння людини були ради віддачі. І тоді, завдяки війнам, вона захоплює здобич. Тобто, вона бере сили у бажання отримувати, і міняє їх на бажання віддачі, і це зветься, що війною людина підкорює його. І змушене бажання отримувати робити все за її волею, тобто всі діяння будуть тільки ради віддачі. А звідки категорія «Звулун» дістає сили, щоб бути в змозі перемогти у війні, - бере вона їх від Іссахара, тобто від Тори Іссахара.

І це як написано: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». І це те, що сказано: «А цей давав частину тому від своєї Тори. Бо Іссахар є суттю тіферет», і від Тори Іссахара є сила для Звулуна, перемагати у війнах. Як сказано вище, це зветься «Їсть їхні плоди у цьому світі», тобто, він бачить ті плоди, що Тора дає йому. Отже, бачить, що завдяки світлу, що в Торі, удостоївся бажання віддачі, а плоди називаються «прибутками від духовної роботи».

І це, як сказано вище, є категорією 613 порад, і зветься, що «Іссахар дає частину тому від своєї Тори», від якої той їсть плоди. Як сказано: «Той давав частину цьому від своєї здобичі». І завдяки здобичі, яку Звулун дає йому, він сидить і займається Торою, що означає, - якби Звулун не давав би йому від своєї здобичі, то наче він і не міг би удостоїтися Тори.

Необхідно пояснити, що тут йдеться про категорію Тори, яка є «іменами Творця», і це в плані «613 вкладів», що є «сутністю Тори». А сутність Тори неможливо придбати, перш ніж людина удостоїться віри, «малхут небес» в плані «заради віддачі», і тоді бажання отримувати підкоряється, а бажання віддачі – панує.

Тому, коли є у малхут бажання віддачі, бажання, якого удостоїлася вона завдяки війнам, і це зветься що «взяла здобич на війні», і вона дає йому бажання віддачі, тоді він може «сидіти в наметі Тори», коли ця категорія називається «тіферет», Зеїр Анпін. Але якщо немає поки що на цьому ступені бажання віддачі, немає місця для сутності Тори. І це зветься «співпрацею Іссахара і Звулуна» на шляху духовної роботи, тобто, як зазначено вище, коли малхут виходить на війни, а Зеїр Анпін, «що зветься Торою», дає їй, малхут, від своєї Тори.

Тобто, слід розрізняти два види в Торі:

а) з боку «світло що в ній, повертає до добра», і від цього походять «плоди» для малхут;

б) з боку «сутності Тори», що зветься «а фонд існує для нього в світі прийдешньому», а це саме після того, як є вже у малхут бажання віддачі, якого удостоїлася завдяки «світлу Тори», що зветься «плодами».

І це тим способом, як сказали мудреці: тфілін руки, він передує тфіліну голови. Отже, тфілін руки, каже Зоар, є категорією малхут, «слабка рука», бо потребує зміцнення, адже «малхут небес» - належать їй усі війни, [що ведуться] для того, щоб підкорити бажання отримувати. А потім приходить тфілін голови, який є категорією Тори.