Мудреці (у «Мідраш Раба», розд. «Насо», 11:7) про те, що написано: «Зверне Творець обличчя Своє до тебе», сказали так: «Один вислів каже: «Зверне Творець обличчя Своє до тебе», а інший вислів каже: «Який не віддає переваги (букв. «не звертає обличчя»)». Як можуть існувати обидва ці вислови? Коли Ісраель виконують волю Творця, тоді «Зверне Творець обличчя Своє до тебе». А коли не виконують бажання Творця, тоді – «Який не віддає переваги», кінець цитати.

І слід зрозуміти: якщо Ісраель виконують бажання Творця, чому потрібно ще і звернення обличчя? А для того, щоб зрозуміти, якщо побажаєте, то потрібно збагнути спочатку що таке «бажання Творця», і що таке «обличчя Творця». Ось, згідно з тим, що ми вивчаємо, виходить, що бажання Творця, це – віддавати, як написано, що метою творіння було Його бажання дати благо Своїм створінням, тобто дати їм відчувати добро та насолоду. А обличчям Творця називається розкриття лиця, тобто, людина удостоюється осягнення відкритого управління, того, що Творець керує світом як «добрий і добродійний».

Як написано (у «Передмові до ТЕС», 83): «І ось, першим ступенем розкриття лику є «розкриття управління винагородою та покаранням з абсолютною очевидністю» і приходить до людини лише завдяки визволенню Творця, коли удостоюється розкриття очей в святій Торі чудесним осягненням, «і стає немов джерело, що посилюється» (трактат Авот, 86). І в кожній заповіді, що в святій Торі, яку людина вже виконала зусиллями за своїм вибором, удостоюється і бачить в ній винагороду за заповідь, призначену для неї в майбутньому світі. А також велику втрату, яка є в порушенні».

І сказаним слід пояснити те, що ми запитували про написане тут: «До тих, хто виконує бажання Творця, Він звертає обличчя». Адже вони виконують волю Творця, то як можна сказати тут, що вони потребують, щоб [як написано] «і зверне Творець обличчя до тебе».

А справа в тому, що «обличчя Творця» це категорія розкриття управління Творця в Його діях як «доброго і добродійного». І оскільки було виправлення, - адже перш ніж людина виправляє бажання отримувати, щоб було воно ради віддачі, має бути приховання і вкриття Його управління, - після цього людина приходить до рівня «виконують Його бажання», що означає: як бажанням Творця є віддавати, також і людині необхідно, щоб її бажанням було віддавати.

І коли існує тотожність властивостей, тоді є можливість у Творця розкрити людині Своє обличчя, що є категорією розкриття очей в Торі, і удостоюється вона осягнути, що Творець керує світом властивістю «добрий і добродійний». І це може бути тільки після того, як людина виконує бажання Творця, тобто вона вже удостоїлася бажання віддачі, і саме тоді відходить скорочення і приховання.

У той час, як коли Ісраель не виконують бажання Творця, а хочуть, щоб Творець дав їм все в келім отримання, що є протилежним бажанню Творця, адже Його бажання – віддача, тоді мусить бути Його управління у вигляді «не надає переваги», у вигляді «ахораїм», що зветься прихованням обличчя Творця. І називається «Який не надає переваги». І це задля виправлення, щоб не було феномену сорому.

А також маємо пояснити наведений вище вислів про час початку духовної роботи, тобто до того, як людина удостоюється бути з тих, що вже заслужили бути тими, хто «виконують бажання Творця». І слід пояснити «виконують Його бажання»: це означає, - йдуть тим шляхом, щоб стати виконавцями бажання Творця. А оскільки йдуть цим шляхом, вже їхнім ім’ям є назва шляху, яким вони простують. І це так, як сказав мій пан, батько й учитель про те, що написано: «Дає мудрість мудрим». І запитав, - чи не слід було б сказати «дає мудрість дурним»? І відповів, що маються на увазі ті, хто бажає мудрості, - вони вже називаються «мудрими», тому що йдуть дорогою осягнення мудрості. А оскільки вони утворюють «збудження знизу», тому дають їм згори мудрість.

Так само й тут, коли вони бажають прийти до осягнення сили бажання віддачі, це вже називається, що виконують волю Творця. І згідно з правилом «тому, хто приходить очиститися, допомагають», вони отримують допомогу від Творця. Тому їм каже вислів: «Зверне Творець обличчя Своє до тебе», тобто Творець світить їм Своїм обличчям, що означає, - дає їм допомогу. А що є допомогою? Це як написано в Зоар: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають», і запитує – «чим?» А відповідь: «Святою душею», що і зветься «обличчям Творця», як написано: «Бо у світлі обличчя Свого дав Ти нам Тору життя і любов до милосердя». Тобто, завдяки світлу обличчя вони отримують любов до милосердя, що є властивістю віддачі, тобто Творець дає їм силу любити милосердя, а отже, любити бути дарителем.

І це зветься «зверне Творець обличчя Своє до тебе і подарує тобі мир», де поняття «мир», - це як написано (в «Теилім», 85): «Послухаю, що каже Вишній Творець, чи скаже мир до народу Свого, і не повернуться до глупства». Виходить, що термін «мир» означає, що Творець каже «мир», щоб не грішив [народ] більше, а удостоївся б миру з Творцем. І це означає «коли виконують бажання Творця», тоді вони отримують допомогу Творця. І це те, що каже: «Зверне Творець обличчя Своє до тебе».

Але ж «коли не виконують бажання Творця», тобто не прямують до того, щоб прийти й досягти бажання Творця, що є бажанням віддачі, в такому разі сказано про них: «Який не надає переваги», тобто не може дати їм допомогу, щоб задовольнити їхні бажання, тому що бажання їхні є протилежними святості. І як може дати їм те, що протирічить бажанню Творця, - адже все, що має людина вдіяти в своїй роботі, це лише виправити свої діяння, щоб були ради віддачі. І якщо Творець зверне до них Своє обличчя, тобто отримають вони допомогу, щоб були спроможні більше працювати заради бажання отримувати собі, виходить, що Творець начебто спричинює їм невдачу. Тому те, що Творець не звертає до них обличчя (надаючи цим перевагу), цим Він допомагає їм, щоб не залишилися в себелюбстві. А сказано про це: «Тому, хто приходить стати нечистим – відчиняють йому», але не надають йому допомогу, а от «тому, хто приходить очиститися, - допомагають».

І зі сказаного зрозуміємо, у чому полягає «повернення». Тобто що саме повинна людина повернути, адже «повернення» означає, що отримала щось, і вона має (повернути) те, що отримала. А справа в тому, що оскільки людина народжується з природою, яка є бажанням отримувати ради власної користі, тому вона хоче працювати тільки лиш на благо «людини», тобто вона бажає, щоб Творець наповнив би її клі отримання. І щодо цього людині треба вчинити повернення, тобто робити все «в ім’я небес», інакше кажучи те, що вона отримує, вона не бажає отримувати для власної користі, а все, що вона отримує, це для того, щоб надати Творцеві задоволення. Адже Творець бажає, щоб людина отримувала, як написано: «Бажання Його – дати благо Своїм створінням». Виходить, що все, що людина отримує, це для того, щоб повернути, а інакше вона не хоче отримувати. І зветься це «поверненням», тобто вона повертає все, що отримує.

І це так, як написано в Зоар, такими словами: «І кожен, хто робить повернення, він неначе повертає літеру гей, яка є «малхут», до літери вав, яка є зеїр анпіном, «сином юд-гей», і довершується цим АВАЯ, і це вже напевно повернення (івр. «тшува» - остання літера - гей), яке є літерами «ташув (поверни) гей до вав». І в Зоар сказано так: «А «тшува» ця, що в АВАЯ є малхут і гей , називається «життям», бо написано: «Бо від Нього витоки життя», що є душею Ісраеля, і вони є витоками малхут, званої «життям». І вона є парою, що виходить і входить в уста людини без труда і без зусиль, що є суттю «гей» слова «бе-гібар’ам» (при створенні їх), бо звук гей промовляється устами легше за всі інші звуки, і про неї сказано: «І образ «гей» бачив» (літерою «гей» позначається, скорочено, Творець). Бо малхут зветься «образом Творця». А також «Тільки з образом [Творця] ходитиме людина», і оскільки він на голові в людини, не можна їй пройти чотири ліктя з непокритою головою, бо щойно він зникає з голови людини, відразу ж зникає від неї життя».

І слід пояснити слова Зоар, де сказано: «Бо «тшува» (повернення) називається «поверни гей до вав». А справа, вона в тому, як сказано вище, що вся наша робота полягає у прийнятті на себе тягаря «малхут небес», попри те, що вона в стані приховання і вкриття. Тобто, хоча задумом творіння є дати благо Його створінням, все одно сталося скорочення і приховання щодо «малхут небес», щоб була можливість вибору, тобто щоб людині мати можливість сказати, - те, що вона приймає тягар «малхут небес», це не через себелюбство, а для того, щоб принести задоволення Створювачу своєму. А якби Цар був відкритим, то напевно людина приймала б відкритість Царя через себелюбство, бо ми маємо вірити, що немає більшої насолоди у світі, ніж споглядати «обличчя Царя». Виходить, що в час прийняття «малхут небес» людина мусила б бути відокремленою від Творця через розбіжність властивостей, бо як відомо, розбіжність утворює відокремлення в духовному. Виходить, що приховання це спричинює для нас стан, коли важко прийняти на себе тягар «малхут небес» і вірити, що управління Творця ведеться властивістю «добрий і добродійний». І лише в час, коли людина йде шляхом, що веде до тотожності властивостей, тобто коли всі її дії будуть заради небес, тоді в тій мірі, якою її наміром є віддача, - цією мірою відходить від неї приховання та скорочення. У такому разі людина може досягти добра та насолоди, бо вона отримує тоді за принципом «відбитого світла», тобто все її задоволення від того, що бажає принести задоволення Творцю. Тому отримання насолоди не утворює стану відокремлення, адже людина отримує вище благо за принципом: «Більше, ніж теля хоче смоктати, корова бажає його нагодувати». Тому тоді немає для людини роботи для того, щоб досягти чогось, тому що Вищий вже може давати, адже людина має тоді келім в стані тотожності властивостей. Виходить, що основне в роботі людини це досягти келім віддачі.

І зі сказаного слід пояснити що таке «тшува», повернення. Те, що сказано «поверни гей», яка є малхут, і вона відокремлена від імені АВАЯ, тобто малхут, що є сукупністю душ, і їй потрібно живити душі. І якщо створіння працюють згідно з тим, що покладено на них, тобто робити все ради віддачі, тоді вони викликають, кожен в корені своєї душі, бажання віддачі. Тоді малхут приходить до тотожності властивостей з Творцем, який є дарителем.

Виходить, що благо дається нижнім без жодного труда й зусилля, як сказано вище в словах Зоар, оскільки дарування блага належить Творцеві, щоб Він давав, і людині не коштує труда досягти цього, а вся робота людини – тільки з келім, щоб був у них стан тотожності властивостей, що зветься «роботою землі». Тобто, робота полягає в тому, щоб їхня «малхут небес» була ради віддачі.

І це як написано (трактат «Брахот», 33): «Усе в руках небес крім трепоту перед небесами», і слід пояснити, що слово «все» має на увазі наповнення, яке дає Творець. Й існує багато видів віддачі. А загалом вони називаються НАРАНХАЙ, або ж «хохма», або ж «хасадим». І все це Творець дає без клопоту з боку людини, крім трепоту перед небесами, бо поняття «трепіт» означає, що людина повинна працювати, щоби був у неї страх того, що «може статись, що вона не зможе діяти заради віддачі». І це відноситься до роботи самої людини.

Тобто, людина страшиться отримувати, бо «може не зможе вона спрямувати намір ради віддачі». Поняття «щоб не отримувати» ми відносимо до людини, а поняття «дарування» ми відносимо до Творця. Виходить, трепіт перед небесами, коли людина боїться отримувати, бо «може прийде через це до відокремлення від Творця», - цю роботу (ми) відносимо до людини. Тобто, що це є всією роботою людини, як досягти келім віддачі. Але не слід людині шукати способів досягти блага, бо про це не слід турбуватися, а всі турботи людини повинні бути – як придбати бажання віддачі. Бо малхут називається «життям», і від неї – результати життя.

І це після того, як людина вже дістала келім віддачі, тим, що повернула малхут, що зветься «клі, що отримує», щоб було воно тепер в стані «клі, що віддає». Тобто, коли створіння вже зробили виправлення в корені своїх душ, яким є малхут, щоб була вона заради віддачі, а не отримання. Тоді малхут дає їм життя, як написано «Бо від Нього витоки життя». І це людина отримує без труда і без зусилля, що є суттю «гей» слова «бе-гібар’ам» (при створенні їх). Тобто, як зазначено вище, після того, як людина виправила малхут, - яка є останньою гей [в АВАЯ], - до стану тотожності властивостей з юд-гей-вав (рештою літер АВАЯ), тоді до людини, яка виправила її, благо вже приходить без труда і без зусиль.

І це те, що каже: «І про неї сказано: «І образ Творця бачив», бо малхут називається «образом Творця». І слід пояснити це так: хоче сказати нам, що вся робота, вона тільки лиш в стані «трепоту», тобто «щоб не отримувати благо, бо може не стане сили спрямувати намір на «заради віддачі». І це як написано про Моше: «І закрив Моше обличчя своє, бо боявся дивитися», сказали, що в заслугу за «і закрив Моше обличчя своє, бо боявся дивитися», удостоївся «образ Творця бачив».

Тобто, як зазначено вище, зусилля стосується трепоту (страху), як написано: «бо боявся дивитися», а потім надійшла винагорода, без труда й зусилля, коли удостоївся бачити образ Творця, що є категорією малхут, як каже: «бо малхут називається «образом Творця». Виходить, що все життя приходить потім від малхут, як каже: «вав-гей в АВАЯ називається життям», а воно приходить без труда й зусилля.

І це те, що написано: «Тільки з образом [Творця] ходитиме людина», де поняття «образу» це як сказав мій батько й учитель, що «целем» (образ) – це від слова «цель» (тінь). Бо тінь це саме те, де не світить сонце, і вона є категорією приховання. Тобто після того, як людина приймає на себе «малхут небес» в стані приховання вище рівня знання, тоді вона удостоюється знання святості. І це те, що написано: «Тільки з образом [Творця] ходитиме людина», тобто саме коли людина приймає на себе «малхут небес» як «образ», завдяки цьому вона може йти ступенями святості, що й є сенсом «ходитиме людина». А також слід пояснити те, що написано: «Не можна людині пройти чотири ліктя з непокритою головою», де «голова» означає знання та розум. «Покриття голови» є те, що покриває розум і не дивиться на нього, а йде вище за рівень знання. «Чотири ліктя» - так називається людина, бо такий зріст людини, і мається на увазі, що не можна їй просуватися без віри вище за знання. А якщо вона йде в рамках знання, тобто «з непокритою головою», «відразу відходить від неї життя». А саме завдяки «покриттю голови» вона удостоїться знання святості.

Однак ця робота у вірі вище знання повинна бути в стані усталеності, бо лише тоді людина може зрозуміти, що це таке – вище рівня знання. Інакше людина помиляється у визначенні поняття «вище рівня знання». І це як сказали мудреці: «Не примиряйся з ближнім своїм в час, коли він сердиться». Тому, коли людина сердиться, тобто вона не задоволена станом, в якому перебуває і починає робити самоаналіз, тоді вона припускається помилки і не здатна зробити істинний розрахунок, як сказали мудреці: «Коли входить у стан злості, може помилятися в усьому».

А основне в злості людини на себе виражається в роботі в смутку через той стан, в якому перебуває. Тому всі розрахунки, які людина робить, є неправильними, тому що вона сама перебуває в стані неусталеному. І в цьому стані не слід їй робити ніяких розрахунків, а потрібно прийняти на себе «малхут небес» без жодних розрахунків. І лише після того, як прийме на себе тягар «малхут небес» примусом, і коли заспокоїться її злість, тоді вона може робити підрахунки, аби знати, що таке «вище за знання» і що таке «нижче за знання», і що таке «в знанні». Бо треба знати, що коли людина сердиться на щось, вона відчуває себе в стані, незручному для себе. І неможливо в цей час вірити в особисте управління, що Творець керує всім світом властивістю «добрий і добродійний». Тому в цьому стані людина злословить на управління Творця. І само собою, вона відокремлена від віри. Бо є виправлення згори, що зветься мовою мудреців «Людина грішить лише тоді, коли входить в неї дух дурості». А це означає, що дух святості, що був у ній, відійшов від неї. І це сталося на добро людині, бо в час, коли немає в неї духу святості, вона не може завдати шкоди тому, чого немає в неї.

Тому, коли людина падає в стан журби, тобто коли немає їй звідки взяти радість, вона відокремлена тоді від святості. І є їй тоді лише одна рада, - щоб прийняла на себе, примусово, тягар «малхут небес» і хай піднесе молитву до Творця, щоб допоміг їй, щоби з примусом цим, який вона прийняла на себе, Творець допоміг би їй бути в радості, як написано: «Працюйте на Творця в радості». Але оскільки ця робота для людини завжди примусова, то звідки вона візьме радість?

Тому необхідно людині молитися до Творця, щоб допоміг їй аби змогла вона виконати те, що написано: «Працюйте на Творця в радості». І також повинна людина тоді зміцнитися в плані «збудження знизу», і вірити, що є в неї велика заслуга, - мати можливість і силу подолати свій стан і зробити щось проти свого розуму, що зветься «вище рівня розуму». А також вірити, після того, як вона зміцниться в сенсі віри вище знання, що цей стан її зветься «робітник Творця». Тобто те подолання, якого вона добивається нині, зветься «служінням Творцю», оскільки людина працює зараз в категорії віри вище рівня знання. І тільки тепер вона називається «робітником», тому що тіло не згодне з цією роботою.

І зі сказаного витікає, що якщо людина приходить до стану, коли тіло не бажає працювати в роботі святості, і позбавлена вона духу життя, цей час зветься, що немає в неї віри в Творця. Адже віра в Творця приносить радість. Тому коли людина злиться і сердиться на себе, настільки, що не може терпіти нічого навколо себе, тоді вона в стані «займається ідолопоклонством».

І це як сказали мудреці: «Кожен, хто сердиться, той неначе займається ідолопоклонством». І це, як зазначено вище, через те, що немає в людини віри. Тому хай старається вона - за кожний контакт, що є в неї з духовним, дати за це подяку Творцеві. Тоді вона утворює зв’язок з Творцем. Тобто, навіть коли людина перебуває в стані, коли тіло відштовхує все, що належить до святості, також і цим вона може встановити зв’язок з Творцем. Тобто, вона має сказати тоді, - те, що я відчуваю, що не маю я ніякого бажання до духовної роботи, це також називається «контактом».

Інакше кажучи, людина бачить що не завжди вона думає про духовну роботу, тобто чи бажає вона в ній працювати, чи ні, але потрібно їй думати та дбати про решту речей, що не належать до духовного. Тому наразі, коли є в неї контакт, за це людина складає подяку, і тоді завдяки цьому вона може увійти знову в духовну роботу і почати жити життям святості.

І хоча багато є категорій зв’язку, яким людина зв’язує себе з Творцем, але кожен контакт є річчю великою і про це написано (в «Теилім», 48:11): «Як Твоє ім’я, Всесильний, такою є слава Твоя». Це означає, - наскільки людина може цінувати велич і важливість Творця, цією мірою вона може дякувати і славити Його. І зрозуміло, що коли людина може змалювати собі ще більше велич та важливість Творця, певно що матиме можливість дати Йому ще більшу хвалу. Однак, тим, що людина зміцнюється і вихваляє Творця за щось, немає значення за що вона складає подяку Йому, сама ця дія вже дає зв’язок з Творцем. І цим вона може увійти в роботу святості дорогою істини. Тому в будь-яких станах тільки молитви допомагають.