Зоар (в главі «Бегаалотха», і в коментарі «Сулам» п.66) каже так: «Сказав рабі Йосі: «Кожен з чоловіків» (букв. «чоловік-чоловік») – двічі [повторюється]. Чому? І відповідає: «Чоловік, який є чоловіком», тобто достойний він отримати вищу душу, - але він пошкодив себе, тому що призвів до того, що навів нечистоту на себе. «Чоловік, який є чоловіком» означає, що гідний бути «чоловіком», але був у дальній дорозі, і це тому, що людина, яка робить себе нечистою, - роблять її нечистою згори. Оскільки оскверняють її згори, виходить, що людина в дорозі, далекій від того місця й дороги, якої тримаються нащадки Ісраеля. Сказав рабі Іцхак: «Адже написано: «Якщо буде хтось, нечистий від мертвого, або в далекій дорозі», а це означає, що написано «або». Сказав рабі Йосі: «Тут, коли каже «нечистий від мертвого», мається на увазі – ще до того, як згори зробили його нечистим. Коли ж каже «в далекій дорозі», мається на увазі, - після того, як дали йому нечистоту згори. І впав у «далеку дорогу», що означає сітру ахру. І сенс той, що і на тому й на тому не перебуватиме святість згори, і не святкуватимуть Песах, коли Ісраель відзначають його», кінець цитати.

Сказали мудреці (у трактаті «Шабат», 104): «Приходить осквернитися – відчиняють йому, приходить очиститися, - допомагають йому». І маємо зрозуміти те, що тут написано, - що «людина, яка оскверняє себе, оскверняють її згори», - і не каже, що відчиняють їй, а «оскверняють її згори». І ще слід зрозуміти, - чому відчиняють їй, адже «Творець не входить у чвари зі Своїми створіннями». І пояснив Раші, що Творець не входить у взаємні звинувачення зі Своїми створіннями. Якщо так, чому дають людині згори якусь допомогу ій на горе. Навпаки, з небес мають дати людині таку допомогу, як сказано: «Приходить очиститися – допомагають йому». А якщо не дають допомогу людині на добро, все одно, не зроблять же їй вгорі якусь дію їй на зло. І напевно що є ще багато пояснень простому сенсу написаного.

Слід пояснити це за методикою духовної роботи. Відомо, що коли людина дотримується Тори та заповідей так, як це робиться в широкому загалі, тобто щоб отримати винагороду, і не звертає уваги на «заради віддачі», тоді вона бачить, що кожен день просувається в роботі. Тому що так воно насправді, що з боку практичного виконання все, що людина виконує, записується на її рахунок. І в такому стані, що зветься «ло лішма», людина не здатна бачити, що це – ло лішма. Тобто, людина не може побачити, що є тут недолік, бо має бути лішма, а вона діє ло лішма. Адже загалом має вона світіння від тих дій, які виконує.

І через це людина не в змозі бачити в собі якийсь недолік. Тобто в плані роботи загалу є таке виправлення, що дії, які людина виконує, світять їй як навколишнє світло, що є виправленням з боку практичного виконання. Через це людина має бути уважною, щоб не нехтувати практичним виконанням Тори та заповідей, навіть коли вони обмежені лише матеріальними діями, і немає там ніякого наміру, тобто навіть коли людина здійснює якісь дії через примус, це також вважається річчю великою.

Тому люди, які поки що не здатні працювати в плані наміру заради віддачі, є для них згадане вище виправлення, коли вони не бачать ніякого недоліку в діях, які виконують, для того щоб перебували в радості в своїй роботі, як написано: «Служіть Творцю в радості». Тоді як коли з’являється в людини думка й бажання, і вона починає відчувати, що напевно існує при виконанні Тори та заповідей також і певний намір, і вона збуджується до виконання дій не заради отримання винагороди, а заради віддачі, тоді починається новий порядок.

А порядок такий, що людина переходить тоді до роботи в лівій лінії, і починає вона критично ставитися до своїх дій, чи вони дійсно заради віддачі, і входить в роботу, що зветься «осквернення й очищення», і це означає, що людина починає працювати в справі очищення келім. І неможливо працювати в очищенні, якщо спочатку не взнаємо, що таке нечистота. Тобто, не досить того, що написано, що є така річ як нечистота, а ще й сама людина повинна відчувати, які втрати від нечистоти, тобто що вона втрачає тим, що знає, що стала нечистою. Інакше кажучи, якби вона не була нечистою – що б вона виграла. А тепер, коли осквернилася, що вона втрачає.

Тобто, хоч перш ніж почала роботу віддачі, знала, що є поняття нечистоти і чистоти, але не знала вона, чому нечистота то річ погана, а чистота є річчю хорошою. Тому покладено на людину займатися усвідомленням зла, тобто щоб старалася вона збагнути, що феномен бажання отримувати задля власної користі називається «нечистотою». І ця нечистота віддаляє людину від святості, отже, - від Творця, як написано: «Святими будьте, бо святий Я, Творець Всесильний ваш», а це означає – «відокремленими будьте» [від егоїзму]. Тобто як Творець є Тим, хто дає, так і людина – потрібно, щоби всі її діяння, які вона виконує, були б діяннями віддачі, що і зветься «святістю». А зворотне цьому називається «нечистота».

І людина повинна просити Творця, щоби допоміг їй усвідомити зло, що існує в бажанні отримувати для себе. Тобто, щоби Творець допоміг людині відчути програш, який завдає їй бажання отримувати. Якби ж була у неї сила бажання віддавати, наскільки б вона вигравала з цього. Отже, велика нечистота, чи мала нечистота, а також і навпаки, - велика святість і мала святість не вимірюються величиною нечистоти чи святості, а мірою шкоди, яку завдає нечистота і мірою важливості, що її приносить людині святість. Тобто, скільки страждань вона відчуває, коли знає, що нечиста, і скільки б насолоди вона відчувала, коли знала б, що перебуває у святості.

І з цього маємо пояснити те, що ми запитували про сказане мудрецями: «Тому, хто приходить осквернитися – відкривають йому». І запитували ми: «Але ж Творець не входить у чвари зі Своїми створіннями», а коли так, чому «відкривають йому», адже це означало б, що показують людині, що може входити й далі, всередину нечистоти. Тоді як перед тим, як прийшов осквернитися, було місце нечистоти зачиненим. І саме тоді, коли приходить стати нечистим, відкривають йому. Чи ж не треба було згори змилосердитися над людиною, як написано: «І милосердя Його на всіх Його створіннях».

І маємо пояснити поняття «приходить очиститися», що означає: людина, коли бажає увійти в роботу віддачі, ясно, що неможливо працювати ради віддачі, якщо людина не знає, який програш в роботі заради отримання. Тому вона приходить тепер взнати міру зла, що існує в бажанні егоїстичного отримання. Тобто, якою є міра зла, що існує в бажанні отримувати, яке зветься «нечистотою», і є зворотним святості. І людина просить у Творця, щоби повідомив їй міру зла, що є в бажанні отримувати, яке зветься «нечистим», тобто нечистим від мертвого. І коли вона просить у Творця, щоби допоміг їй, на це приходить відповідь «відкривають йому» - побачити зло, що існує в нечистоті бажання отримувати.

Існують два стани:

1. Приходить осквернитися.

2. Коли вже бачить, що сам нечистий, і хоче побачити ще більше, ніж бачить наразі. І якщо він просить більше бачити, дають йому допомогу згори, тобто як написано в Зоар: «Людина, яка оскверняє себе, оскверняють її вгорі».

Тобто після того, як відкривають їй, і тоді вона бачить, що зробилася нечистою, і просить далі щоб показали їй істину, наскільки вона віддалена від святості. Тоді оскверняють людину згори тим, що показують їй втрати, які терпить бажання отримувати собі. І це називається, що вона приходить до стану «усвідомлення зла». І тоді народжується в ній потреба, що зветься «клі», щоби Творець допоміг їй і дав би їй чистоту, як написано: «І покроплю вас чистою водою».

І цим слід пояснити те, що ми запитували: чому каже Зоар: «Людина, яка оскверняє себе, оскверняють її вгорі», - але ж Творець не входить в чвари зі створіннями. А відповідь така: те, що роблять її нечистою вгорі, це зветься «допомогою», тобто допомагають їй згори побачити істину, наскільки бажання отримувати є злим і нечистим, оскільки вона просить наразі цієї допомоги, тобто побачити насправді що таке зло.

І сказаним маємо пояснити те, що рабі Іцхак запитував про рабі Йосі, який сказав про написане: «Кожен чоловік, коли буде нечистим від мертвого, або в далекій дорозі», де далека дорога, вона також є категорією нечистоти. Просто коли роблять людину нечистою вгорі, називається «далекою дорогою». Адже написано «або в далекій дорозі», виходить, що це - дві речі, тобто далека дорога не є категорією нечистоти? І пояснює рабі Йосі: «Коли каже – нечистий від мертвого», а означає це - перш ніж зробили його нечистим згори. А тут, коли каже «в далекій дорозі», означає – після того, як осквернили його згори, - і впав у «далеку дорогу», яка є сітрою ахрою.

І маємо пояснити, що існують дві категорії в нечистоті в плані духовної роботи:

1. Приходить осквернитися, тобто приходить подивитися, чи бажання отримувати є категорією нечистоти (івр. «тум’а»), а отже, приводить до отупіння (івр. «тімтум») серця. Тоді відкривають людині – побачити зло. Тоді як перед тим, як вона приходить осквернитися, тобто побачити те зло, що в ній, існує виправлення згори, коли людина не здатна побачити зло. Бо є правило, що не показують людині зло більше, ніж вона спроможна виправити себе. Як в матеріальному, де не повідомляють людині її справжню хворобу, якщо вона не зможе вилікувати цю хворобу.

Тому саме той, хто приходить стати нечистим, тобто бажає побачити правду, тоді відкривають йому. А якщо людина хоче йти вперед, і молиться, щоби розкрили їй істинну міру зла, що є в бажанні отримувати собі, тоді дають їй допомогу згори, тобто роблять її нечистою вгорі, інакше кажучи, посилають їй згори побачити, яка шкода від нечистоти. Тоді вона починає молитися з глибини серця, щоби Творець дав їй бажання віддавати замість бажання отримувати, яке вона має від природи, і щоб дали їй другу природу, що буде подарунком згори.

І цим можемо пояснити те, що написано: «І виходить, що і на тому й на тому – не перебуватиме святість з небес, і не буде святкувати Песах в час, коли Ісраель відзначають його». Тобто, що і коли людина перебуває в першому стані, приходячи осквернитися, і коли перебуває в другому стані, який є «далекою дорогою», коли показали їй з небес, наскільки вона віддалена від святості, - вона не може святкувати Песах в той час, коли робить це Ісраель.

І слід пояснити, що категорія «ісраель» - мається на увазі, що вже він має властивість «ісраель», тобто він вже в стані «яшар-ель» (прямо до Творця), що означає, що всі його дії спрямовані на Творця, а це визначається, що людина вже перебуває в правій лінії, в категорії чистоти. Тобто чистоти келім, коли всі її дії – заради небес. І це називається категорією «лішма», як сказали: «Рабі Меїр каже: «Той, хто вивчає Тору лішма, розкривають йому таємниці Тори». І слід пояснити так, що коли людина удостоїлася властивості «ісраель», тоді час принести пасхальну жертву. Адже поняття «ісраель» є категорією чистоти. А коли людина очистилася, тоді час принесення жертви Творцю, а справа принесення жертви є категорією досконалості.

І це як написано в Зоар (глава «Ваїкра», 39 і в коментарі «Сулам» п.109): «Почав рабі Єгуда і сказав: «Служіть Творцю в радості», а якщо скажеш що таким є служіння принесення жертви, то це неможливо, бо та людина переступила заповідь Пана свого, заповідь Тори, і повернулася до Пана свого – то з яким обличчям стане перед Ним? А ким це виправляється? А тими коенами та левітами, які довершують все для людини радістю та співом».

І пояснює там в коментарі «Сулам», що це виправляється порядком трьох ліній. Тому виходить, що коли йдеться про пасхальну жертву, що є справою виходу з Єгипту, тому має бути натяк в нашій роботі, що спочатку маємо прийти до чистоти, а потім іде наближення [до Творця], і удостоюємося святості.

Однак, людина має вірити: коли вона збуджується до входу в духовну роботу, а це приходить їй згори, тобто згори наближають її, щоб мала вона зв’язок зі святістю, то напевно повинна вона скласти подяку Творцеві за те, що витягнув її зі стану ницості, і підняв її у володіння святості. Тобто почала вона відчувати, що існує місце набагато вище, з якого можна отримувати живлення. І зовсім не обов’язково щоби прожиток її був як у тварин, а потрібно їй отримувати прожиток як «медабер» (людина, букв. «мовець»). І наскільки людина примножує подяки, в цій мірі вона посилює відчуття.

Але разом з цим слід людині знати, що необхідно їй просити у Творця, щоби підняв її на більш високий рівень ніж той, на якому вона стоїть. Тобто, щоби удостоїлася категорії «Тора». Інакше кажучи, хоч і змальовує собі людина, що стан, в якому вона перебуває, є дуже важливим, тобто вона не може уявити ще більшу важливість у світі, все одно, вона повинна сказати, що наскільки я змальовую собі свій стан, в якому нині перебуваю, що він дуже шанований, все одно, не в змозі я уявити істинну цінність. І скільки б я не змальовувала собі стан величі, повинна сказати, що хоча й підношу подяку Творцеві, наскільки це можливо, і все одно – вище рівня знання я вірю, що існує стан набагато вищий ніж той, що в ньому я перебуваю. І я прошу Тебе аби Ти дав мені більший подарунок.

І цим слід пояснити те, що написано («Теилім», 71): «А я завжди сподіватися буду», тобто що є рівні набагато вищі за ті, які я можу уявити собі. Хоч і повинна людина знати, що наскільки вона цінує нинішній стан і він дійсно набагато цінніший тим, що людина своїм осягненням не здатна оцінити крихітну мить духовного, все одно, вище рівня знання вона вірить, і про це вона просить.

І це те, що написано: «А я завжди сподіватися буду», тобто, щоб була в мене можливість уявляти, що існує більша велич, ніж я можу собі уявити. І це те, що написано: «і примножувати всяку хвалу Тобі». Тобто, хоч зараз я прославляю Тебе, однак я прошу щоби зміг я вихваляти Тебе більше ніж я здатен, і я хочу примножувати хвалу Тобі.

Однак, в час, коли людина повинна вчинити суд і розрахунок щодо свого духовного стану, і кладе це перед суддею, що в її серці, щоби той дав присуд, чи людина винувата, чи виправдана. Тобто, суддя іноді виправдовує її через те, що не може вона сплатити свої борги, які має віддати. Тоді людині потрібне милосердя. Тобто, буває іноді, що суддя, що в її серці, належить до грішників, тобто до тих людей, які звинувачують свого Господаря, а не себе. Виходить, що ці судді спричинюють, щоб людина пішла б у в’язницю для тих, хто грішать проти Царя, як написано («Теилім» 107): «Ті, хто сидять в темряві й у смертній тіні, закуті в злидні та залізо, - бо спотворили слова Всесильного і задум Вишнього лаяли».

І хоча й можуть бути добрими суддями, але вони отримують хабар, тобто суддя, який в серці, дбає про власну користь. Тому він завжди тримається того, що приносить зло людині, і немає в неї іншої ради як тільки просити милосердя від Творця, щоби дав їй істинного суддю. І людина бачить, що істинний суддя є ніхто інший, як лише Сам Творець. І це слід пояснити тим, що сказав цар Давид: «Постань, Всесильний, суди землю, бо Ти успадкуєш усі народи», що означає, що Творець буде суддею. І тоді людина отримує силу від Творця, «бо Ти успадкуєш усі народи», бо тоді вона успадкує всі народи, що є в людському серці.

А процес роботи має відбуватися головним чином щодо однієї речі, і це – виконувати роботу, яка проти думки самої людини. Тобто те, що кажуть людині, що вона повинна працювати на користь Творця, а не на власну користь, це проти поглядів самої людини. Бо ж написано: «і житиме ними, а не те, щоб помирати». Виходить, що це протирічить меті творіння, якою є «дати благо Його створінням». І це можна пояснити на прикладі випробування Авраама, коли з одного боку сказав йому Творець: «Бо в Іцхакові наречеться тобі потомство», а потім написано: «І сказав: «Візьми-бо сина свого, єдиного свого і принеси його там в жертву всеспалення». Слід пояснити це шляхом духовної роботи. «Сина свого» (івр. «бінха») – від слова «біна», тобто розуміння. «Єдиного свого» означає єдине розуміння, що є в людині, яке людина береже серцем і душею, щоб не було завдано йому жодної шкоди (боже збав), і це – бажання отримувати собі на користь. «І принеси його там у жертву всеспалення», тобто щоб зарізав бажання отримувати для власної користі, а отже, скасував би його. І працюватиме виключно бажанням віддачі, а не бажанням отримувати.

А потім сказав: «Не простягай руки своєї до юнака», і це слід пояснити так, що не тільки не можна сказати, щоб анулював бажання отримувати, а повинна людина працювати, аби змогла б користуватися бажанням отримувати ради віддачі. А ті частини, які не зможе спрямувати на «заради віддачі», ними не можна користуватися. І це можна пояснити тим, що сказав: «І пішов Авраам і взяв барана замість сина свого». «Бараном» називається на ім’я біни, як написано в Зоар, що запитав: «Чому баран а не ріг». І пояснив, що баран це категорія біни, а ріг це категорія малхут. Де слід пояснити, що «малхут» - так зветься бажання отримувати, тому там, де не можемо спрямувати намір щодо келім отримання, щоби діяли ради віддачі, ними не можна користуватися. І замість них користуємося келім біни, що звуться «келім віддачі».

І зі сказаного зрозуміємо: те, що людина відчуває, що вона негаразд, тобто що вона грішить, це дається їй не через те, що вчинила багато поганих дій. Бо є правило: «Порушив і повторив – робиться йому як дозволене». Тому багато гріхів не приводять людину до того, щоб відчувала свої недоліки. А величина гріха виміряється відчуттям людини, наскільки вона відчуває, що віддалена від Творця. Тобто, за мірою того, що людина відчуває і вірить у Творця, цією мірою вона відчуває, наскільки вона віддалена від великого Царя.

Це означає, що в час, коли людина відчуває, що грішить, тоді має вона знати, що Творець дав їй відчути трохи, що існує Цар у світі. І це відчуття, що його отримала згори, приводить її до того, що відчуває, що грішить. Коли ж не має вона ніякого зв’язку з Творцем, - як вона може відчути, що грішила перед Творцем і чинила погані діяння, які проти Тори, коли вона не знає, що в світі існує Той, хто дає Тору. А відчуття гріха відповідає мірі віри людини у велич Царя, так людина може відчути величину гріха. Тобто, величина гріха виміряється тим, кому завдано шкоди.

І це як сказали мудреці (трактат «Бава Кама», 83): «Міра сорому – все згідно з тим, хто соромить і тим, кого соромлять». І слід пояснити: якщо той, хто соромить, має розум, тоді він може знати, що коли завдають сорому комусь великому, це великий гріх. Тобто є у того, хто соромить, розум оцінити велич і важливість того, хто соромиться. Виходить, що він робить великий гріх.

Однак, якщо у того, хто спричиняє сором, немає розуму оцінити важливість того, кого соромить, то не можна сказати про нього, що вчинив великий гріх і має бути велика спокута за ураження, яке завдав комусь. Тому, яка величина відчуття величі Царя, такий він і гріх. Виходить, якщо людина є праведником, тобто є в неї трохи розуміння щодо величі Царя, певно що ураження від неї більше, ніж від людини простої.

Виходить, відповідно, що завжди виміряють відчуттями людини величину важливості Царя, що є у людини. Тому, якщо вона відчуває, що згрішила, ясно що згори дали їй трохи наближення до святості, тому вона відчуває, що згрішила. І це як мій пан, батько й учитель вказав на простий сенс того, що сказали мудреці, що «Творець прискіпливий до праведників на товщину волосини», як написано: «А довкілля Його збурене сильно». Він запитав: чому належить їм покарання більше, ніж іншим? І сказав, що той, хто є праведником, він каже, що Творець прискіпливий до нього на товщину волосини. Тому, коли людина відчуває, що вона грішить, то хай не бентежиться, а навпаки, - це є ознакою того, що наближають її згори. Тому покладено на неї змужніти і прийняти на себе тягар малхут небес, - і щаститиме їй.