Бней Барух Академія кабали

І тому той хто займається нею, очищається і потім освячується, як написано "святими будьте". Святими будьте не написано, а саме будете, будете напевно. Тобто, це обіцянка, що завдяки Торі будете святі". Кінець цитати.

І треба зрозуміти те, що говорить, що "завдяки Торі будете святими", а потім говорить: "І тому той, хто займається нею, очищається, а потім освячується". Тому маємо зрозуміти, що означає, що починає з того, що завдяки Торі буде святим, а потім говорить, що завдяки Торі буде йому очищення, лише потім Тора принесе йому святість. А також треба зрозуміти, яка гарантія того, що напевно прийде до святості, тобто, що є чинником та причиною впевненості, що приведе його до святості.

Відомо, що мета творіння походить від Його бажання - дати благо створінням. І тому повинні були створіння отримувати добро й насолоду і, певно, треба зрозуміти, що добро та насолода, які Творець бажає дати створінням, не є тими добром та насолодою, що підходить худобі, а тими, що личать людям. Бо ми маємо вірити тому, що говорить Арі, що "Всі матеріальні насолоди походять лише від того, що впало через розбиття келім (що було в світі Некудім), бо впали звідти іскри святості в кліпот. Але головні насолоди – в святості, і називаються святими іменами".

І для того, щоб створіння змогли отримати добро та насолоду, і щоб не було сорому під час отримання насолоди, було зроблено щодо цього виправлення. І виправлення це – скорочення та приховання вищого світла. Тобто, до того, як людина дістане виправлення бажанню отримувати, щоб було ради віддачі, не може бути ніякого розкриття вищого світла. А щодо заповідей, які ми виконуємо, і мали б відчувати смак добра й насолоди, - ми не здатні відчути цей смак з причини, наведеної вище, щоб не було сорому під час отримання насолоди, через що і зроблено виправлення. І називається воно, що треба спрямовувати намір на "заради віддачі" під час отримання насолоди, інакше щодо дій існує приховання та вкриття.

І тому нам потрібно виконувати Тору та заповіді, щоб це привело нас до чистоти. А поняття чистоти означає чистоту келім від бажання отримувати, що зветься "бруд", і це через те, що є розбіжність властивостей з Творцем, адже Він увесь – віддача. Тому, до того, як очистимо келім, не можна помістити туди нічого що щось варте, бо все, що помістять в брудні келім, зіпсується.

Тому потребуємо добрих порад про те, що саме може очистити наші келім, щоб звалося це "налагодженням і підготовкою", аби змогли б ми отримати добро та насолоду. І через це дані нам 613 заповідей, що називаються мовою Зоар 613-ма порадами, що є порадами як очистити себе від нечистоти наших келім отримання.

І це як написано в передмові книги Зоар: "Заповіді, що в Торі, називаються мовою Зоар вкладами. І також називаються 613-ма порадами. А відмінність між ними та, що в усьому є "панім" (лицьова сторона) і "ахор" (задня сторона), і стан підготовки називається ахор, а стан осягнення називається панім. І на зразок цього є в Торі та заповідях категорія зробимо і категорія почуємо. І коли виконують Тору та заповіді як "ті, хто виконують Його слово перш ніж удостоюються почути", називаються заповіді 613 порад, і вони є категорією ахор. А коли заслуговують категорію "почути Його слово", робляться 613 заповідей категорією вклади, і це від поняття "вклад, внесок".

І треба пояснити ці слова так, що для того, щоб людина змогла отримати добро та насолоду, і щоб було це в злитті, котрим є тотожність властивостей, і оскільки людина створена з бажання отримувати для себе, треба їй очистити себе від егоїстичного отримання. І це не в силах людини, оскільки проти природи. Тому потребуємо допомоги Творця, щоб Він дав нам цю силу, що зветься "бажання віддавати". А як отримуємо це бажання? - за допомогою Тори, як сказали мудреці: "Сказав Творець: "Створив Я зле начало, створив Тору-приправу".

Виходить, те, що ми виконуємо 613 заповідей, то це з наміром, що Тора та заповіді принесуть нам чистоту, що зветься категорією "613 порад". І 613 порад, вони є порадами про дві речі: щодо світла і щодо клі, що зветься "потреба". Тобто, неможливо отримати будь-що, якщо немає потреби в цьому. Тому людина має вивчати Тору, щоб відчути зло, аби зрозуміти, що бажання отримувати для себе є злом. Інакше кажучи, людина повинна просити Творця дати їй потребу в осягненні бажання віддачі. Бо те, що людина розуміє, що вона має дістати бажання віддачі, - це ще не зветься "потребою", бо людині треба знати сперше, навіщо їй потрібно бажання віддавати. Тобто, що саме вона втрачає тим, що немає в неї бажання віддавати. А якщо вона не бачить великого збитку від того, що не має цього бажання, певно що не зможе вона просити з глибини серця, аби Творець дав їй бажання віддавати.

А крім того ще буває іноді, що людина не хоче, щоб Творець дав їй це бажання. І як людина може молитися про те, в необхідності чого вона сумнівається? І доказом тому, що це не так вже й необхідно для неї, є те, що вже багато разів людина взагалі не хотіла, щоб дали їй це бажання. І зі сказаного виходить, що людина має молитися Творцеві, щоби дав їй відчути потребу в цьому бажанні, тобто, щоб прагнула до Творця, аби дав їй це бажання, бо не завжди вона розуміє, що є в ньому необхідність.

І цим маємо пояснити те, що ми говоримо в молитві "мусаф" (додатковій) (на Рош а-Шана та Йом Кипур): "Будь у вустах народу Твого, дому Ісраеля, що стоять і просять, поверни їм те, що проситимуть". Тобто, щоб Творець дав їм, посланцям народу. Іншими словами, кожна людина є окремою громадою, і є в неї посланець громади, тобто, сама людина, що йде молитися за себе. Як відомо, людина, як така, зветься "малий світ". Тому треба перш за все просити, щоб Творець послав би їй, щоб дійсно просити. Тобто, людина має спочатку просити відчути потребу в бажанні віддавати, а це бажання лише Творець може їй дати.

Виходить, що початком роботи людини є усвідомлення зла, тобто, людина просить у Творця відчути, наскільки воно зле, бажання отримувати. А знання про те, що бажання отримувати зветься "зло", лише Творець може дати їй відчути, і це називається, що завдяки Торі людина може прийти до усвідомлення зла. Що означає, - усвідомити, наскільки бажання отримувати є злом. І тоді вона може просити потім, щоб поміняв би їй бажання отримувати, давши за нього бажання віддавати.

Але ж, коли немає в людини хісарону, тобто, щоб були в неї страждання через те, що вона брудна і занурена в нечистоту бажання отримувати собі, тоді вона просить Творця, щоб задовольнив би їй інші потреби, ті, де вона відчуває страждання, тобто відчуває, чого їй бракує. І хоче, щоб Творець виконав би все, чого серце її прагне. І хоча людина й не говорить вустами до Творця, щоб наповнив всі її запити, але це як ми говорили в попередній статті, що прохання – це не те, що людина вимовляє вустами, бо проханням людини до Творця є тільки хісарон, а хісарон пізнається з серця, а не з вуст. І треба знати, що те, чого просять від Творця, немає потреби вимовляти вустами, бо рахуються лише з тим, чого серце вимагає, і саме це зветься "проханням". Тому навіть коли людина не говорить Творцеві: "Наповни мені всі мої пристрасті, котрих прагне серце моє", бо сама лише вимога, те, чого серце прагне, вже зветься "проханням".

Тому людина має знати, що Творець бере до уваги лише те, що є в серці людини. А оскільки вона не може жити без насолоди, тому що бажання Творця – давати благо, тому, якщо людина не може отримати насолоду від святості, тоді тіло змушене діставати насолоду від матеріальних принад. І якщо людина звична іноді отримувати насолоду від Тори та заповідей, виходить, що в період падіння, коли не відчуває відсутності духовного, щоб працювати для досягнення цього хісарону, аби відчувати страждання від того, що не має потреби в духовному, тоді людина дістає ще більшу потребу в матеріальних принадах, аби доповнити те, до чого була звична іноді, отримуючи насолоду від Тори та заповідей.

Тому людина повинна обов’язково під час падіння займатися Торою та заповідями, щоби світло Тори світило б їй аби відчула свій хісарон, тобто, щоб були їй страждання від того, що не має вона любові та трепету щодо Творця. А для того, щоб вона відчула страждання в серці через те, що віддалена від святості, то відчуття це можна отримати завдяки заняттям Торою та заповідями, що приведуть її до правдивих почуттів, аби знала, чого їй бракує, щоб мати можливість прийти до досконалості. І тоді людина дістане це завдяки Торі, а це означає, що відчуття нестачі вона отримує згори, тобто, чудодійною силою Тори. А потім вона отримує наповнення, і це – світло, тобто сила бажання віддавати, що є іншою природою. І це зветься, що людина дістала властивість чистоти, бо завдяки бажанню віддавати, котре отримала, вона тепер в стані чистоти келім.

І сказаним маємо пояснити те, що ми запитували про слова Зоар, що "За допомогою Тори будете святі". А потім говорить: "І тому той, хто займається нею, очищується, а потім освячується".

Відповідь така, що Тора виконує дві дії:

а) очищує, тобто дає клі, інакше кажучи, хісарон;

б) а потім Тора дає людині світло.

І є правило: коли говорять людині, - я дам тобі добру річ, то спочатку повідомляють, що то за добра річ, а потім говорять про деталі. Тобто, спочатку говорять людині: ти спершу заслужи святість, - а потім говорять про деталі. Інакше кажучи, - ти не можеш втішатися святістю, бо знай, що це річ надто важлива. Тому тобі потрібно, щоб Тора дала клі для отримання святості. А до того, як буде в людині клі, вона не може дістати наповнення. Виходить, що Тора дає людині світло а також і клі. Але про клі спочатку не говорять, а лише про світло, а потім говорять також про клі, тому й написано: "Святими будьте".

А тепер зможемо зрозуміти те, що ми запитували, - що то за впевненість: "святими будьте", що означає – "напевно будете святими", "бо завдяки Торі станете святими". Маємо пояснити це так, що оскільки бажання Творця дати благо створінням, а з причини розбіжності властивостей сталося виправлення скороченням та прихованням, коли світло вже не світить нижнім перш ніж вони мають келім, здатні отримувати. Тобто, щоб келім мали виправлення "заради віддачі", що зветься "очищенням". Тому, оскільки завдяки Торі вони дістануть очищення, як сказали мудреці: "Створив Я зле начало, створив Тору-приправу", виходить, що келім можна очистити Торою, тому що "світло, що в ній, повертає до добра".

Тому, якщо будуть в них чисті келім, тоді напевно удостояться світла, адже світло зветься "святістю". А щодо світел немає нестачі, бракує лише келім. Виходить, очищення називається, по суті, клі, тобто виправленням "отримання ради віддачі". А в роботі келім є власний порядок, тобто, вся робота, котру людина має виконати, - це лише келім, щоб були готові отримувати. І це, як говорять: "Більше, ніж теля хоче смоктати, корова бажає його нагодувати". Виходить, що головне – це очищення келім.

Тому, після того, як людина займалася Торою, і Тора приводить її до очищення, як сказано: "Створив Я зле начало, - створив Тору-приправу", тоді напевно удостоїться святості, де святість зветься "світлом", яке є іменами Творця. І це те, що сказано, що Тора називається "святістю", бо написано: "бо святий Я, Творець". І це те, що говорить: "Не написано будьте, а саме будете напевно, тобто це обіцянка, що завдяки Торі будете святими". І тоді людина удостоюється довершеності, так, що може реалізувати "Полюби Творця Всесильного свого всім серцем (букв. "серцями") своїм", тобто, двома своїми основами: добрим началом і злим началом, через святість, яку людина отримала згори, тоді все тіло анульоване перед святістю. Виходить, що також і зле начало згоджується працювати ради небес. І цим треба пояснити те, що сказали мудреці (трактат Брахот, 35:2): "Коли Ісраель виконують волю Творця, їхня робота виконується іншими".

Як сказано, коли людина вже удостоїлася виконувати бажання Творця, тобто, як бажання Творця – віддавати, так само і людина бажає віддавати Творцеві, тоді "їхня робота", тобто те, що вона хоче, щоб її служіння, її робота, була досконалою, а це дається їй, коли людина працює з добрим началом, - тоді, після того, як людина вже заслужила бажання віддавати, "робота небес" виконується іншими. А хто ті, інші? – це зле начало, котре є "іншим" щодо святості, тобто інша сторона, бо воно проти святості. Однак, коли людина працює за бажанням Творця, яке є бажанням віддавати, тоді й "інший", тобто зле начало, також виконує роботу Творця.

Проте, перед тим, як людина заслуговує бути серед людей, які виконують бажання Творця, тоді й добре начало також не може діяти, оскільки зле начало панує ним. Тому зветься зле начало "цар старий та дурний". І називається "царем", тому що воно панує над людиною, і щоразу приходять їй думки й бажання усіх видів, що в світі. Тому, коли з’являються в людини якісь добрі думка або бажання, вона повинна вірити, що це прийшло їй з небес, і має скласти за це подяку Творцеві, оскільки тим, що вона дякує Творцю, цим набуває в неї духовне щоразу все більшої важливості.

І людина має знати, що поняття "вигнання" в духовному, це коли важливість святості йде від нас, що зветься "Шхіна в поросі". Виходить, що тим, що людина складає подяку Творцеві про щось мале в святості, не зважаючи на кількість, то оскільки це дає певну допомогу для духовного, вона повинна дякувати Творцю. Зі сказаного треба пояснити те, що сказали мудреці (трактат Авот, 1:15): "Зустрічай кожну людину привітно".

Тому, оскільки в людини завжди з’являються думки та бажання, як тваринні, так і людські, - тобто такі думки й бажання, що не належать до тваринного рівня, - то ведеться зазвичай так, що людина зважує, чого варта ця річ, тобто, вирішується, що відійде, а що залишиться. Іншими словами, людина здатна відмовитись від тваринних принад для того, щоб одержати приваби, що пасують рівню "людина". Однак, людина говорить – я бажаю поступитися тваринними пристрастями, але за це отримати статус людини великої та важливої. Тобто, якщо, поступившись тваринністю, я відчуватиму смак в Торі та молитві, тоді варто мені поступитися. Але щодо стану малої людини, тобто, яка не відчуває жодного смаку в Торі та заповідях, і для цього я маю поступитися матеріальними потребами і радіти більше ніж від свого тваринного єства?.. Про таке людина говорить, що не варто їй поступатися.

Про це сказали мудреці: "Зустрічай кожну людину привітно", тобто, в час, коли з’являється в неї думка й бажання бути людиною, а це зветься, "що людина набула зараз властивість "людина", - хай не говорить вона, - я хочу попервах побачити велич цієї людини, що вона обіцяє мені, ця людина. На це приходить відповідь: "кожну людину". Це означає, що не треба розрізняти між великою та важливою людиною і простою, бо "кожна" – включаючи всіх людей не розрізняючи. Аби вона була лише, за властивістю, людина, - тобто якщо думка й бажання належать створінню "людина", - вже треба приймати її привітно. Отже, радіти їй, тобто з такими думкою та бажанням, неначе відчуває її людиною великою.

І треба скласти подяку Творцеві, що Він послав людині це бажання. А те, що вона дякує Йому, - це не тому, що Творцю треба, щоб Йому казали "дякую", а через те, що коли людина зосереджує свою думку, складаючи подяку Творцеві, - є в цьому трохи злиття з Творцем. Іншими словами, неможливо скласти комусь подяку, якщо не люблять цю людину.

Оскільки, зазвичай, кому дякують? – тому, хто зробив добро людині. І з боку природи воно так, що той, кому зроблено якесь добро, він любить того. Виходить, що це дає любов до Творця, - те, коли людина думає про подяку, яку складає Творцеві. Тому не важлива велич та вагомість властивості "людина", яку вона отримала, (однак треба пам’ятати, що під властивістю людина мається на увазі те, що сказали мудреці, що "Ви зветеся "людина", а не народи світу"). А "привітність" виражається в радості, яка є в неї в час отримання властивості "людина". Тобто, людина повинна докладати зусиль, щоб мати силу розширити важливість цього. І має чоловік вірити, що Творець послав йому це бажання, тому покладено на нього змальовувати собі в думці, немовби Творець розмовляє з ним і говорить йому: "Сину, поводься так, як Я говорю тобі".

Проте, коли людина бажає цінувати думку та бажання, що з’явилися в неї, і хоче реалізувати це, тоді з’являються бажання та думки сімдесяти народів, які є в тілі людини і глузують з неї, - через той невеличкий смак, який ти відчуваєш, що є щось в духовному, вже ти бажаєш зрадити матеріальні потреби. І вони говорять людині, - чи дійсно через ту дещицю, котра позбавлена цінності, ти вже не бажаєш цінувати власну користь?

І людина починає говорити, - я надіюся й вірю словам мудреців, які сказали: "Заповідь веде за собою заповідь", коли так, я напевно заслужу цим прийти до досконалості, бо на це я сподіваюся. І повинна людина зміцнитися і говорити, як написано: "Глянь з небес і дивись, як стали ми глумом та посміховиськом серед народів". А "народи" означає "сімдесят народів в тілі людини", і вони глузують з людини, коли вона хоче виконувати роботу святості, і їй треба просити допомоги від Творця.

І зі сказаного треба пояснити те, що сказали мудреці: "Хай не соромиться людей, які глузують з нього в роботі Творця". Означає це: оскільки людина складається з усього світу, тому існують властивості в ній, що насміхаються над тим, що вона хоче цінувати малі речі та дії, які бажає виконувати, і говорять про це невеличке діяння, тобто про заповідь, щодо якої не може спрямувати жодного наміру, - не варто трудитися і докладати сил для виконання цього всього. Тому сказали мудреці, що "Не соромся перед глузіями", а треба людині вірити, що все в роботі Творця є важливим, і певно, якщо вона може спрямовувати намір під час виконання заповідей, - це краще, проте і дію щонайменшу цінують вгорі, а людина не в змозі цього оцінити.

І вже ми говорили про те, що мій пан, батько й учитель сказав, - людині треба вірити, що хоча на її думку вона вміє цінувати дію лішма, як річ велику й цінну, то повинна вірити, що дія ло лішма є ще більшою та важливішою за своєю цінністю, більше, ніж людина думає, що лішма є великим та важливим. Тому покладено на людину намагатися вірити вірою мудреців при кожній дії, котру вона збирається вчинити, що вона є щасливчиком, - виконувати дії святості, навіть без жодного наміру, - також і це є великою та цінною річчю. І скласти за це подяку Творцю.