Ось, Зоар (в главі «Ваїкра», 4:31 і в коментарі «Сулам». п. 94) каже так: «І через це створив його – чоловіком і жінкою, - щоби був досконалим подібно до вишніх. І пішли від нього і його дружини сини й дочки, і тоді він є людиною досконалою, подібно до вишніх, а сам він доповнює внизу, на кшталт вищого святого імені. Бо «юд-гей» це суть батька й матері, а «вав-гей» це суть сина й дочки. І тоді проголошено над ним святе вище ім’я. А людина, яка не хоче довершити святе ім’я внизу, тобто народити сина й дочку, краще їй було б не бути створеною, адже не має вона зовсім частки в святому імені», кінець цитати.

І слід зрозуміти, на що це вказує нам в духовній роботі, тобто, якщо немає в людини сина й дочки, «краще було б їй не бути створеною».

Відомо, що необхідно нам розрізняти в світі дві речі:

1) Мету творіння, якою є «дати благо Його створінням», тобто щоб створіння отримали благо й насолоду, і через це створив таку природу в створіннях, щоб було в них бажання і прагнення отримувати задоволення й насолоду. І якщо створіння отримують від Творця добро і насолоду, Він має задоволення від того, що вони виконують Його бажання і втішаються від Нього.

2) Виправлення створіння, тобто для того, щоби створіння не відчували б «сорому» в час отримання насолод, вони повинні отримувати насолоди лише для того, щоб давати втіху своєму Створювачу, а не для особистої користі. Тобто, те, що вони бажають мати задоволення від життя, це тому, що Творець бажає цього, а вони зі свого боку готові поступитися насолодами через те, що бажають бути злитими з Творцем, що зветься «тотожністю властивостей».

Тому ми розрізняємо в нас два види келім:

1) «Келім віддачі» і світло, що притягується в них, зветься «світлом хасадим». І це світло називається «світлом «захар» (чоловічим), тому що клі, в яке зодягається це світло, є клі віддачі, а «захар» (чоловіча суть) називається «тим, хто віддає». А світло, що облачається в келім отримання, називається «світлом хохма», або ж «світлом життя», а клі отримання світла хохма називається категорією «некева» (жіноча суть), тобто категорія отримання. І це означає, що оскільки це світло називається «світлом мети творіння», якою є «дати благо Його створінням», тобто Творець, він Той, хто дарує і хоче, щоб нижні отримували, - тому келім отримання називаються «некева», бо вона отримує від Творця, а Творець є Тим, хто дає. Тоді як в «келім віддачі» все навпаки, - нижній дарує вищому. А отже називається нижній через це категорією «захар», тому що він віддає, а Вищий є отримувачем, як сказали мудреці: «Ісраель живлять Батька свого, що на небесах».

І зі сказаного виходить, що порядок роботи такий, що людину створено з природою бажання отримувати для власної користі, тому початок духовної роботи людини полягає в тому, що вона має прийти до стану, коли все, що вона робить, буде все на благо Творцю. І тут людина починає працювати й робити все, що в її змозі, тобто виконувати Тору та заповіді, для того, щоби прийти цим до «усвідомлення зла». Тобто Тора та заповіді, які людина виконує, за них вона хоче оплату, а оплата така, щоб мала людина «усвідомлення зла». Тобто, знала б, відчуттям і знанням своїми, що бажання отримувати для себе є річчю поганою і шкідливою для її життя, і через нього вона не зможе удостоїтися духовного життя. І це й є винагородою для людини, і зветься це «усвідомленням зла», і тепер вже вона визнає, що бажання отримувати собі є шкідником і її ангелом смерті.

Тому, якщо людина каже, що вона ще не відчуває, що бажання отримувати є ангелом смерті, вона повинна знати, що це випливає з того, що бракує їй ще світла бачити істину, адже в темряві не бачать. А світло називається «Торою», як написано «і Тора – світло». Тому вона має примножувати заняття в Торі з наміром отримувати світло від Тори, аби світило їй, щоб побачити їй правду, - хто її ненависник і її ангел смерті, що не дає жити справжнім життям, яке є життям духовним.

Тож людина приходить іноді до станів, що звуться «дні, в яких немає бажання», тобто немає їй сил нічого робити, - ані в думці, ані в мовленні, ані в дії. А сенс цього, - оскільки Творець створив людину «щоб робити», як написано «що створив Всесильний робити», тому, коли людина бачить, що не має вона поступу в роботі, тоді втрачає вона келім для роботи, тобто бракує їй пального. І тоді виникає питання: що людині робити, коли вона перебуває в цьому стані?

А відповідь така, що людина має тоді вірити «вище рівня знання», що також і цей стан, тобто коли немає в неї ніякого хісарону, щоби збудився в ній і можна було б наповнювати його, а хоче вона наразі змиритися зі станом, в якому перебуває, - це прийшло з боку Творця, і послано їй з попереднім задумом. І це в плані «як перевага світла із темряви».

Інакше кажучи, людина бачить, що перебуває в стані падіння, а потім, коли удостоїться вийти з цього стану, то вмітиме цінувати важливість стану підйому. Тобто, тоді зможе розрізняти між світлом та темрявою. І буде в людини можливість скласти подяку Творцеві за те, що наблизив її до духовного. І тоді, коли вона цінує важливість цього, людина матиме силу залучати світло Тори, бо тоді «благословенний зливається з Благословенним». Тобто, згідно з мірою, в якій вона цінує свою досконалість, наскільки вона «благословенна» в своїй долі, тим що Творець наблизив її, цією ж мірою вона може притягнути благословення, як написано, що «благословенний зливається з Благословенним».

Тому, якщо людина не відчуває темряви, вона не може цінувати і світла. Якщо так, людина не дуже й радіє, порівняно з тим, як коли могла б отримати наближення до Творця, і могла б цінувати стан підйому. І тому «міра за міру». І згідно з мірою, якою людина дякує і славить Творця за те, що наблизив її до Себе, і відчуває себе «благословенною Творцем», тією ж мірою вона може продовжити згори вище благо. Виходить, що це виглядає так, наче міра вищого блага, яке людина може притягнути, відповідає стану, коли вона є «благословенною», як зазначено вище.

І коли людина зміцнюється, - просить допомоги у Творця, після того, як вже приходить до рішення, що є в неї шкідник у серці, що зветься «бажанням отримувати», і не в її силах відокремитися від нього, тобто після кількох підйомів та падінь, що були в неї. І зрештою людина бачить, що вона залишається в нестачах і позбавленою всього. І тоді молитва її – з глибини серця, тобто вона бачить, - «якщо Творець не допоможе їй, вона не подолає його».

І хоча й може людина сказати, що вона вірить «вище рівня знання», що тільки лиш Творець допомагає їй, але в рамках знання не має вона такого відчуття, тому що знає, що вона сама доклала сил і труда, аби досягти чогось в духовному. Разом з тим, коли вона після всіх старань, бачить, що не здатна вийти з-під влади бажання отримувати собі, тоді вона бачить на рівні знання, що лише Творець може допомогти їй.

Виходить, те, що сказали мудреці: «Зле начало людини постає проти неї щодня і якби Творець не допоміг їй, не подолала б його», - у це не потрібно вірити «вище рівня знання», як «прості служителі Творця», які виконують Тору та заповіді і вірять «вище знання», що так це, що Творець допомагає їм. А в тих людей, які бажають працювати ради віддачі, - у них це «в знанні», настільки, що вони повинні вірити вище рівня знання, що Творець таки може допомогти їм вийти з-під влади бажання отримувати.

І це так як написано в Зоар про розвідників, які сказали, що «господар не здатний врятувати свій посуд». І сказав про це мій батько й учитель, що пояснення таке: розвідники говорили зле про землю Ісраеля, - мається на увазі про землю, що є категорією «малхут», і казали розвідники, що також і Творець не може допомогти врятувати Свої келім, «келім святості», тобто «келім віддачі». Виходить, що всім відомо те, що не в силах людини вийти з-під влади егоїстичного отримання, а слід вірити, що Творець дійсно може допомогти.

І тоді приходять до людини сумніви, що може це і правда, що Творець може допомогти в цьому, але ж, каже вона, вже кілька разів просила у Творця щоб допоміг їй, щоби дав їй бажання віддачі і щоб удостоїлася вона любові до Нього, - і не отримує ніякої відповіді на свої молитви. Якщо так, важко тоді людині вірити, що Творець таки допоможе їй. Тож само собою, після всіх трудів, які вона пройшла, - а вона таки не тікає з поля бою, і удостоюється досягти бажання віддачі, - тоді людина бачить на рівні знання, «що якби Творець не допоміг їй, не подолала б його».

Виходить тепер, після того як Творець допоміг їй і прийняв її молитви, коли вона просила щоби Він допоміг їй, як кажуть «Він розкриє серце наше в Своїй Торі і вкладе в наше серце любов Свою і трепіт перед Ним і прагнення виконувати Його бажання і служити Йому від усього серця», - як людина вихваляє Творця за те, що допоміг їй згідно з її молитвами і наскільки вона цінує міру благословення, яке отримала від Творця! Виходить, що наразі вона називається насправді «благословенною». І в мірі цінності цього ми кажемо: «Благословенний зливається з Благословенним», тоді людина може отримати найбільше світіння, тому що рівень її, «благословенний» - він найвищий, як зазначено вгорі.

Однак, після того як людина удостоїлася келім віддачі, для неї це зветься, що народила сина, тобто «захара», отже, досягла «келім віддачі», і це зветься, що удостоїлася вже категорії «виправлення створіння», що є категорією «хесед», віддача, - тобто служити Творцю келім віддачі, що приходять згори (з рівня Зеїр Анпін, бо звідти притягуються хасадим, бо Зеїр Анпін називається «захар», що дає саме хасадим). Виходить, що підготовка називається «батьком», адже підготовка до чогось зветься «причиною», а наслідок називається «породженням». І це зветься, що людина народила сина «захара», - те, що вона отримала нині бажання віддачі, що є категорією виправлення створіння, завдяки чому зможуть отримувати добро й насолоду.

Виходить, після того як вже є в людини «син», що зветься категорією «виправлення створіння», приходить тепер час, коли людині слід старатися і досягати мети творіння, якою є «Його бажання дати благо Своїм створінням». І це визначається, що вище благо приходить згори вниз, тобто нижній є отримувачем, і це зветься, що наразі «народилася категорія «дочка». Тобто отримує світло мети творіння, а це – категорія «нуква», яка отримує від Того, хто дає, і називається ступенем «малхут», остання літера гей в імені АВАЯ.

Тобто тепер уже є в людини «син» та «донька», які вказують на «вав» і «гей» імені АВАЯ, (бо ім’я АВАЯ – це літери юд-гей-вав-гей, де юд – це хохма, перша гей – це біна, і від них походять зеїр анпін, що зветься «хесед», який отримує хасадим. А також і малхут походить від юд-гей, і вона отримує хохму, що зветься «дочка»). Тому, коли людина удостоюється породити завдяки своїй роботі категорії сина й дочки, це зветься, що вона «довершила святе Ім’я».

Але якщо не породила своєю роботою сина й дочку, як зазначено, - виходить, що не довершила ще святе Ім’я. Тому каже Зоар: «Краще їй щоб не була створена, «бо людину створено в світі чинити виправлення і довершити святе Ім’я», як сказали мудреці про написане (в кінці глави «Бешалах») «Бо рука [піднесена] над престолом Творця, - війна у Творця з Амалеком». Сказали: «Поклявся Творець, що ім’я Його неповне і престол Його нецільний, аж поки не зітре ім’я Амалека».

І слід пояснити сказане вище, що ім’я юд-гей, що звуться хохма і біна, повинні світити у вав-гей, а це відбувається завдяки роботі людини, що народжує сина й дочку. Тобто категорію «захар», що є келім віддачі, і в них світить світло хасадим. А також притягнути до категорії малхут, що зветься «дочка», що є келім отримання, і світить в них світло хохма. І тоді людина, завдяки своїй роботі, довершує святе Ім’я, що зветься юд-гей-вав-гей. І це робиться завдяки «стиранню Амалека», тобто завдяки тому, що займаються Торою та заповідями заради довершення святого Імені. І тоді розкривається досконалість, звана «Він і ім’я Його є одне».

Виходить, той, хто не довершив святе Ім’я тим, що не народив «сина й доньку», тобто не виправив «келім віддачі», в яких світить світло хасадим, що є категорією «захар», і навіть якщо породив категорію «син», що зветься «захар», але поки що не довершив свою роботу, щоб породити також категорію «некева», тобто келім отримання, щоби увійшли в святість. Тоді як в них світить світло хохма, зване «категорією некева», що є світлом, що приходить згори вниз до створінь, а отримувачі вищого блага називаються категорією «некева», отже, кажуть нам, що поки що не довершив свою роботу. Тому «краще йому не бути створеним, адже немає йому зовсім частки в святому Імені».

І це, як сказано вище, не притягнув вав-гей, бо притягнення світла у вав-гей залежить від діянь нижніх, а це – «те, що створив Всесильний робити», і нижні мають продовжити силами своїх добрих справ. І це як каже Арі: «Усі діяння нижніх, чи то добрі справи, чи то, - хай нас омине! – злі діяння, - належать саме до вав-гей, що звуться категорією «зеїр анпін і малхут».

І сказаним слід пояснити те, що написано: «Місяць цей вам…» і маємо пояснити за методикою духовної роботи, що оскільки «немає нового під сонцем», якщо так, - то який зміст «поновлення» (івр. «хідуш») в тому, що написано: «Місяць (івр. «ходеш») цей для вас…» А відповідь, вона – для вас, бо вся справа поновлень і змін, - все це саме вам, тобто для вас. Інакше кажучи, щодо Творця написано: «Я, Творець, не змінювався», і це означає, що відносно Творця не існує жодних змін. А вся численність ступенів і змін, все це лише з боку отримувачів. Але чому щодо отримувачів існують зміни, - адже в духовному немає змін. Відповідь така, що оскільки неможливо отримати жодного світла інакше як тільки згідно з величиною вбрання для світла, тому саме вбрання, вони утворюють зміни в світлі, бо які вбрання для світла, таке й осягнення самого світла.

А що є тим вбранням, в яке світло одягається? Цим вбранням є відбите світло, що означає, - оскільки сталося виправлення, для того, щоб не було «сорому» в час отримання блага й насолоди, було зроблено скорочення й приховання, коли не бачать світла інакше, як тільки коли людина здатна отримувати заради віддачі. Тобто, в тій мірі, в якій людина здатна спрямовувати намір на заради віддачі, розкривається їй світло.

Виходить, що основним в клі, що може отримувати світло, є міра, якою людина може віддавати Творцеві, і не робити нічого інакше, крім як на користь Творця. А оскільки феномен «заради віддачі», він проти природи, тому ця робота просувається повільно. І згідно з мірою подолання, коли людина переборює себе аби діяти заради віддачі, в цій мірі вона облачає і осягає світло. І само собою утворюється багато ступенів, згідно з мірою роботи отримувачів. Але з боку Того, хто дає, немає ніяких змін. І це те, що написано: «Ходеш» (місяць) цей – для вас», тобто всі «хідушім» (поновлення) – це вам, а отже, це є ваша робота, для вас, тобто для потреб нижніх.

А головне в роботі те, що необхідно велике подолання, а це – «віра вище рівня знання», тобто, все поновлення в роботі приходить від «віри вище рівня знання». Тоді як ті люди, які діють в категорії «віри в рамках знання», немає їм ніяких поновлень. І це те, що написано: «Немає нового під сонцем». Тобто саме під сонцем немає поновлення, але вище за сонце є поновлення.

І слід зрозуміти, що означає «сонце» в духовній роботі. Ось, сонце світить вдень, а «день» означає, як написано (в трактаті «Псахім», 2): «При світлі дня постане вбивця, уб’є бідного й убогого, - так сказано, якщо проста для тебе річ як світло». І зрозуміло те, що якщо річ проста для тебе як день, це зветься «сонце», тобто знання. Тоді як «ніччю» зветься сумнів. Виходить, «під сонцем немає поновлення», тобто якщо сонце, яке є знанням, воно вище за важливістю, тобто коли знання є причиною дій, в такому разі немає поновлення в духовній роботі, бо робота не протидіє знанню, немає там новизни.

Але якщо людина бажає працювати вище сонця, тобто вище за знання, тоді є в неї поновлення в роботі, оскільки щоразу приходить до людини грішник, і ставить запитання фараона, а також запитання грішника, і це зветься категорією «хто і що». І людина повинна розв’язувати їх. Ця робота належить вам. А від цих запитань та відповідей народжуються завжди поновлення. І це те, що написано: «Немає нового під сонцем», але вище за сонце, тобто вище рівня знання, є поновлення.

Ось, робота вище рівня знання має бути безумовним підкоренням, тобто коли людина повинна прийняти на себе тягар малхут небес так, щоб це було вище за знання. Коли людина повинна сказати: «Я бажаю бути служителем Творця, навіть при тому, що не маю жодного поняття в духовній роботі, і не відчуваю жодного смаку в цій роботі, і все одно я готова працювати з усіх своїх сил, так наче мала б я осягнення і відчуття смаку в духовній роботі. І готова я працювати без жодних умов». І тоді людина може йти вперед, і не трапиться їй тоді жодного місця, де могла б упасти зі свого стану, тому що приймає вона на себе працювати навіть коли лежить буквально на землі, тобто неможливо ж бути нижче за землю.

І це як написано (в «Коелет», 1): «Покоління відходить і покоління приходить, а земля віковічно стоїть». І слід тлумачити це, що поняття «покоління відходить і покоління приходить» в духовній роботі це поняття підйомів та падінь. Бо буває, що людина прагне дійти до знання, тобто коли хоче працювати не вище за рівень знання, а саме в рамках знання. І тоді вона каже, що якщо тіло зрозуміє, що варто працювати й виконувати заповіді Царя, тоді вона готова докласти зусиль і роботи, але вірити вище за знання, - тіло не згодне з цим. І людина стоїть і чекає, коли прийде стан, що тіло зрозуміє це, а інакше вона не здатна працювати в духовній роботі. А іноді вона таки переборює ці думки й бажання. І це спричинює людині підйоми та падіння.

Однак, якщо людина вирішує, що вона хоче працювати в стані «прах», тобто навіть коли вона відчуває смак пороху в духовній роботі, вона каже, що це є дуже важливим для неї, якщо вона може щось зробити на благо Творцю. А щодо себе – неважливо їй, який смак вона відчуває, і говорить, що ця робота, коли відчувається смак пороху, тобто коли тіло сміється з цієї роботи, людина каже тілові, що на її думку ця робота зветься категорією «підняття Шхіни з праху».

Тобто, що хоч тіло і відчуває в цій роботі смак пороху, людина каже, що це – святість, і не вимірює, скільки смаку вона відчуває в роботі. А вірить вона, що Творець таки має задоволення від цієї роботи, адже немає тут ніякого домішку бажання отримувати, оскільки немає людині що отримувати, бо не існує ніякого ні смаку, ні запаху в цій роботі, а тільки смак праху є тут. Тому людина вірить, що це є святою роботою, і само собою, вона рада й весела.

І сказаним слід пояснити «покоління відходить і покоління приходить», що є поняттям підйомів та падінь, і означає: «покоління відходить», тобто стан підйому йде від людини, і «покоління приходить» - це коли приходить до людини інший підйом. І так без кінця. Однак, «земля віковічно стоїть», - тобто земля, що є категорією праху, який людина відчуває, коли «лежить на землі», бо немає нічого нижче за те, коли людина в такому стані. І якщо вона працює в категорії «землі», тобто навіть в категорії «пороху» людина згодна працювати, - це й є «віковічно стоїть», бо немає для неї ніякого падіння, тому що вона вже «лежить на землі», і вона освячує землю.