Раші тлумачить слова «Ось закон Тори» так: «Оскільки сатан і народи світу вказують на Ісраель, кажучи: «Що це за заповідь і що за сенс є в ній?» Тому написав щодо неї: «Закон і присуд вона переді Мною, не маєш ти права сумніватися в ній. «Хай візьмуть тобі» - назавжди вона зветься на твоє ім’я. «Червона корова», - як притча про малого сина рабині, який загидив палац царя. Сказали, - прийде його мати і вичистить екскременти, так само з’явиться корова і спокутує за [гріх золотого] теля».

І слід зрозуміти, на що вказує нам в духовній роботі спалювання корови, що попіл її очищує, а також маємо зрозуміти проблему дати відповідь тим, хто ставить питання, - який сенс є в червоної корови. Бо за звичаєм світу якщо хтось ставить питання, дають йому відповідь, щоб була прийнятна серцю того, хто запитує. А тут він запитує, - який сенс корови, а відповідь яка? – закон і присуд, - то чи відповідь ця прийнятна серцю? І ще слід зрозуміти: каже, що це закон, а потім дає притчу про корову: «Прийде мати і очистить свого сина», якщо так, то вже є сенс, що мати очистить свого сина.

І маємо зрозуміти все це за методикою духовної роботи. Відомо, що метою творіння є – дати благо Його створінням, і через це створив Творець в створіннях бажання і прагнення отримувати задоволення. Однак для того, щоб добро й насолода, які створіння отримають, не дали б відчуття сорому в час отримання задоволення, адже якщо будуть соромитися, насолода не буде досконалою, тому сталося виправлення, щоб людина не отримувала благо й насолоду собі на користь. Тобто щоб не вона тішилася царським подарунком, а навпаки, щоби Творець мав би втіху від того, що виконують Його волю і отримують задоволення від Нього. Адже Творець бажає дати благо створінням, тому людина виконує наказ Творця, інакше, тобто заради самовтіхи, - людина поступилася б цим задоволенням. Виходить, що вже немає тут сорому, оскільки все, що людина робить – все заради небес, а не для власної користі.

Проте, мій батько й учитель дав ще одне пояснення, чому потрібно робити все заради віддачі. З боку природи, людина, коли вона в доброму гуморі і насолоджується життям, немає в неї потреби ще докладати сил і досягати більшого, ніж є в неї, якщо власність, що є в неї, приносить їй повне задоволення. Тому, оскільки духовні насолоди дають задоволення людині, тобто навіть найнижчий рівень в духовному дає насолоду набагато більшу за всі насолоди матеріальні, то через це людина задовольнялася б малим і не мала б потреби досягти НАРАНХАЙ своєї душі. Тоді як коли вона працює заради віддачі, тобто вся її робота лише аби було задоволення її Створювачу, то якщо людина досягає якогось ступеня в духовному і приймає цю насолоду через те, що Творець втішається цим, вона не може сказати: «Володаре світу, я не хочу ще більшого рівня ніж той, що є в мене. Адже всі насолоди, що я отримую, вони лише для того, що я бажаю насолодити Тебе. Але вже дала я Тобі багато насолоди, і не хочу давати Тобі, щоб Ти втішався занадто багато, вже досить того, що дала я Тобі, і не хочу давати Тобі більше».

І слід знати, що коли людина отримує заради віддачі, тоді вона дістає щоразу ще більший смак в наданні задоволення Створювачу своєму. Якщо так, людина не може сказати, що «я не хочу більше отримувати насолод, бо задовольняюся малим». Тому коли людина працює на благо Творця, це спричинює, що кожного разу вона мусить отримувати рівень ще вищий, тому що не може вона сказати Творцеві, - «вже дала я Тобі багато насолод, і не можу давати тобі більше». Отже, це й є причиною, що потрібно працювати ради віддачі.

І ще є причина, чому необхідно діяти заради віддачі, - через розбіжність властивостей, адже в духовному тотожність властивостей називається єднанням і злиттям, а розбіжність властивостей спричинює віддалення і розбрат. І оскільки головне, до чого людина повинна прагнути в своєму житті, - це злитися з Творцем, бо має вона змальовувати собі, що немає нічого важливішого в світі, ніж перебувати в палаці Царя, тому завдяки тотожності властивостей, - як сказали мудреці про «злийся з Його властивостями»: «Як Він милосердний, так і ти милосердний», - людина входить в царський палац і удостоюється щоразу розмовляти з Царем.

Виходить, що загалом існують три причини того, що ми повинні працювати на користь Творця, а не для власної вигоди, і про це написано: «Благословен Всесильний наш, який створив нас Собі на славу». І на перший погляд, слід зрозуміти, що означає, що ми дякуємо Творцеві за те, що Він створив нас для слави Своєї, а не для нашої слави. Адже розум зобов’язує, - якби Він створив нас ради нашої слави, усі створіння благословляли б Його, а писання каже, що ми маємо складати Йому подяку за те, що Він створив нас на славу Собі, - то який зиск ми маємо з цього?

Тож відповідь, як сказано вище: ми маємо знати, що Творець не потребує, (боже збав), щоб ми давали Йому щось, а вся мета творіння, вона лише для створінь, як написано: «Його бажання дати благо Своїм створінням», щоб створіння могли б отримувати благо, з трьох наведених вище причин, які можуть завадити реалізації мети творіння, щоб вона не прийшла до своєї реалізації:

а) з причини сорому;

б) для того, щоб людина не могла б задовольнитися малим, а кожен має досягти НАРАНХАЙ своєї душі;

в) заради злиття, що є тотожністю властивостей. Тому людина повинна діяти заради віддачі, як і Творець. Отже, Творець створив нас і дав нам Тору та заповіді, щоб завдяки їм ми змогли би прийти до того, щоб усе робити, аби з цього була слава Творцю.

Тому виходить, що ми благословляємо Творця за те, що створив нас на славу Собі, а це означає, що Він навчив нас і дав нам засоби, щоб змогли ми діяти Йому на славу, - цим ми зможемо досягти мети творіння, що зветься «дати благо Своїм створінням». І це у той спосіб, як сказали мудреці: «Сказав Творець, - створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу», і це й є засобами, щоби змогли ми почати робити все Йому на славу. Тому ми й складаємо Йому подяку за це, і ми кажемо: «Благословен Всесильний наш, який створив нас Собі на славу».

А для того, щоб людина змогла прийти до дій заради віддачі, тобто діяти не ради власної користі, дана нам робота у моха і в ліба. Де «моха» зветься, що людині слід іти вище того, що «моах», - розум і знання, зобов’язує її робити, що і зветься «вище рівня знання». Тобто коли людина вірить, - попри те, що її розум і думка не згодні з тим, що людина бажає робити. Отже те, що дана нам заповідь вірити вище за рівень знання, а те, що знання зобов’язує нас робити, - ми цього і не слухаємо. А віра, те, що нам заповідано вірити в те, що каже нам Тора, - це ми виконуємо і кажемо, що віра є набагато важливішою, а знання, - те, до чого розум зобов’язує нас, - все це низьке за своїм значенням. І ясно, що слід дослухатися до того, що більш важливе, і це і зветься «вірою вище знання».

Також і в вірі маємо розрізнити три категорії:

1. Це як, наприклад, один чоловік дає товаришеві тисячу доларів, і той бере їх, і вірить: певно, що цей чоловік, він мій товариш, і людина порядна. Ясно, що якщо він дає мені цю суму, напевно є там тисяча доларів, і не треба перелічувати, - і це зветься вірою, яка нижче за знання. Тобто те, що він вірить йому, це через те, що знання його не протидіє тому, у що він вірить, тобто немає протиріччя між тим, що він вірить тому і його знанням. Виходить, що в нього віра нижче за знання, а знання важливіше, тобто те, що він вірить тій людині, це тому, що знання цьому не суперечить. Однак, якщо це буде суперечити знанню, ясно що він не віритиме. І таке ще не зветься вірою вище за знання.

2. Коли той каже йому, - ось тобі тисяча доларів. І отримувач йде і перелічує їх тричі, і бачить, що є там та сума, і каже тому, хто дав, - я вірю тобі, що є тут та сума, яку ти назвав, - то певно що ця віра не вважається вірою.

3. Коли перелічив тисячу доларів три рази і побачив, що бракує там одного долара, і каже він тому, хто дав: «Я вірю тобі, що є тут тисяча доларів». І тут, - адже знання й розум кажуть, що є тут недолік, а він говорить, що вірить. Виходить, що це називається «вище істинного знання». І це те, що людина може дотриматися «віри вище за знання», тобто сказати, що я поступаюся своїм знанням і те, що я перелічила тричі, це не важливо, а я вірю вірою вище за знання, тобто, як сказано, віра за своєю важливістю вища за знання, - і це важка робота.

І з цього розуміємо, що віра в Творця, коли людина має вірити і анулює своє знання в тому, що воно каже їй, виходить, що тим, що вона говорить, що знання моє буде анульоване як прах земний, тобто буде нікчемним як порох на землі, це зветься, що людина скасовує свою думку перед думкою Тори, і зветься роботою в «моха».

А також існує робота, що зветься категорією «ліба» (серце), бо серцем називається бажання, оскільки людину створено з природою бажання отримувати для власної користі, тобто щоб людина мала втіху від свого життя. І коли кажуть їй, що вона повинна працювати на благо Творця, то це ж проти природи, і навіщо це потрібно. Але, як сказано вище, - те, що людина має робити все на користь Творця, - це через три вищезгадані причини, тому це є особлива робота. І оскільки людина знає: те, що вона хоче все робити для власної користі, тому що народжується з природою бажання отримувати собі, мусить вона розділити свою роботу на два види: а) категорію «моха», коли людина повинна звернути увагу, наскільки її стан відповідає категорії віри. Однак в стані віри людина може працювати заради отримання винагороди. Тобто коли вона виконує Тору та заповіді тому, що завдяки цьому отримає потім оплату, щоб мати з цього власну користь, і само собою, залишиться відокремленою від Творця.

Тому є ще особлива робота, що зветься категорією «ліба», і це – любов до ближнього. Але якщо людина працюватиме тільки лиш над любов’ю до ближнього, тоді вона також залишиться за межами святості, тому що любов до ближнього не є метою творіння. Бо мета творіння це – дати благо Його створінням, тобто створіння мають отримувати від Творця добро й насолоду. А якщо не мають вони віри, як вони можуть отримувати щось від Творця, коли відсутня в них віра в Творця, - тому робота має відбуватися в двох формах.

Однак, сказав мій батько й учитель, що те, що потрібно йти лінією віри і що не дає нам Творець, щоби служили ми Йому в плані знання, - це також тому, щоб робота наша не була ради власної користі. Бо якщо буде відкритим Творець для створінь, і не будуть потребувати віри, тоді не буде жодної можливості щоб людина здатна була зробити щось для блага Творця. І людина може бачити також і щодо матеріальних насолод, - як важко отримувати ці насолоди лише задля віддачі, а тим більше щодо духовних насолод. Адже в духовній насолоді, навіть у щонайменшій мірі, є більше задоволення ніж у матеріальних насолод. Тож певно не зможе прийняти заради віддачі, тому існує робота в обох:

а) в моха;

б) в ліба.

І сказаним слід пояснити те, що ми запитували, в чому полягає справа очищення попелом корови в духовній роботі, про що мудреці сказали, що сатан і народи світу вказують на Ісраель, кажучи, - що це за заповідь? А відповідь така, що тому й написано про неї: «закон». І запитали ми: якою є все ж таки прийнятна відповідь, - адже вони запитують «чому це так?», і розум зобов’язує, що потрібно дати відповідь, щоби той, хто запитує, зрозумів, - чому, - то яка ж вона, відповідь? Кажуть їм: «Закон, присуд це переді Мною, не маєш ти права сумніватися в ньому». Але справа в тому, як це зазначено вище, - оскільки порядок духовної роботи такий, що потрібно почати роботу в плані моха, тобто прийняти на себе віру вище рівня знання, тому якщо народи світу не запитують, - що це за заповідь, - а просто коли людина приймає на себе категорію віри, коли вона вірить вище рівня знання, - це вважається вірою першого виду. Як сказали ми вище, - подібно чоловікові, який дав людині тисячу доларів, і та вірить йому, що сума дійсно така, і не лічить гроші.

Але коли вони приходять і запитують, - що це за заповідь така і який сенс є в ній, то це подібно до віри третього виду, як ми сказали вище, тобто коли перелічив гроші і сума неповна, і він вірить йому вище рівня знання. Іншими словами, скасовує свою думку і розум перед тим, хто йому дав, - це зветься вірою вище знання. Тому саме народи світу, що існують в тілі людини і запитують, - що це за заповідь і який сенс є в ній, адже тіло не відчуває ніякого сенсу того, що проти розуму і знання. Якщо так, істинна і правильна відповідь, це відповісти тілу, що я вірю, що запитання ці послані мені згори, для того, щоб була в мене нині можливість виконувати заповідь віри вище знання. Тому правильна відповідь, вона саме з боку «закону і присуду», і не можна відповісти тоді тілу логічними обґрунтуваннями, чому ти бажаєш працювати на користь Царя.

Виходить, що саме відповіддю «закон і присуд» людина може йти вперед в роботі Творця, хоч і бачить, що не в її силах подолати претензії народів світу. І в це вона також повинна вірити вище рівня знання: те, що не може перебороти, це не тому, що слабохарактерна і через це не може встояти, а так бажають згори, щоб не було можливості їй перебороти.

А сенс цього, що саме завдяки тому, що людина не може перебороти, вона дістає наразі можливість молитися, щоби Творець допоміг їй, щоб змогла подолати. А виграш з цього той, що саме завдяки допомозі згори є можливість удостоїтися НАРАНХАЙ що в її душі. Бо щоразу, коли людина отримує допомогу, - це завдяки тому, що отримує світіння згори. Виходить, що є в неї тепер можливість удостоїтися великого стану своєї душі через те, що має вона наразі потребу, щоби Творець допоміг їй. І відомо те, що каже Зоар: допомога Творця в тому, що дають людині згори душу. Тому вона повинна бути уважною, коли тіло запитує: чому це тобі потрібно докладати зусилля в Торі та заповідях, чи не бачиш ти, що не відчуваєш в них жодного смаку. То хай людина не думає щодо різних способів, як давати йому логічні відповіді, а хай відповість тілові: «Наразі я тобі дякую за те, що ти приходиш до мене з цими претензіями, бо я кажу, що з боку розуму ти маєш рацію, тобто з боку розуму я повинна бути зараз в стані «сиди й нічого не роби». Але вище за рівень знання я все ж таки дію, і хоч ти й не даєш мені зміцнитися, а я бажаю зараз саме встояти, скільки стане сил. Тому я і прошу допомоги у Творця, щоб змогла я подолати тебе, і ясно, що саме тепер існує найважливіша можливість, що цим я можу удостоїтися увійти в святість і все робити заради віддачі». Виходить, що відповідь «закон, присуд це переді Мною», є відповіддю істинною, для того, щоб людина просувалася в духовній роботі і прийшла би до постійної віри. Щоб Творець допоміг би їй удостоїтися моха і ліба.

І зі сказаного зможемо пояснити те, що ми запитували, що з одного боку каже, що «корова» це закон без пояснень, а потім мудреці пояснюють сенс, як «притчу про сина рабині, який загидив царський палац, то сказали: прийде мати його і вичистить екскременти, - так з’явиться червона корова і спокутує гріх тільця». Коли так, то вони таки дають сенс феномену червоної корови. І відповідь, що прийде мати і вичистить, - це відповідь, що червона корова є законом без пояснень. А проблема того, що справа гріха золотого тільця була, як написано в Зоар: «А ті, хто згрішили з тільцем, сказали про сенс цього: «Це – всесильний твій, Ісраелю», - отже, вони уразили цим зовнішнім, і вийшло вище благо до «інших богів». А пояснення те, що вони бажали отримати світло хохма без вбрання хасадим, а це означає, - не хотіли прийняти вбрання хасадим, що зветься вірою вище знання.

Тому для цього і дається заповідь червоної корови, що вся вона є законом і присудом, і вся вона – вище за рівень знання. Адже ця корова зветься «матір’ю», і виправить гріх того, що не хотіли йти вірою вище за знання, і цим виправився б гріх. Виходить, що сама по собі червона корова, не має вона сенсу, а навпаки, оскільки весь феномен її, - весь він вище рівня знання, і саме цим виправиться те, чого бажали в час гріха тільця, - щоб усе було в рамках знання, коли казали: «Це – всесильний твій, Ісраелю». Виходить, що вся справа червоної корови, все це вище рівня знання, що вказує на феномен віри, яка очищає нечистих. Бо справа нечистоти приходить від бажання отримувати собі на користь, а виправлення, вийти з бажання отримувати, означає прийняти на себе роботу в вірі вище рівня знання. І тоді людина просить допомоги у Творця, і завдяки цьому вона виходить з-під влади бажання отримувати, бо це називається «виходом з Єгипту», коли тільки Творець власною персоною виводить їх з Єгипту, як написано: «Я, а не посланець».

Виходить, що сенс червоної корови в тому, що попіл її очищує, а попіл вказує на те, що скасовується. Також і після спалення корови залишається тільки лиш попіл, що вказує на анулювання, тобто після того, як людина анулює своє знання й бажання перед бажанням Творця, тоді вона заслуговує категорії «бажання Творця». А бажання Творця – це бажання віддачі, і коли є у людини бажання віддачі, тоді вона зветься «людиною чистою». Бо вона не робить тоді нічого крім того, що принесе задоволення Створювачу її.

І зі сказаного слід тлумачити те, що написано: «Очистити нечистих, зробити нечистими чистих словом святим». І слід зрозуміти, як може бути дві протилежності в одному носії. А за методикою духовної роботи слід пояснити, що коли людина починає готувати себе, - прийняти на себе віру вище рівня знання, відразу вона робиться нечистою. Тобто, до того, як почала цю роботу і працювала заради отримання винагороди, почувалася праведником. Адже бачила, що дотримується Тори та заповідей. І не знаходить в собі жодного ґанджу. Тому вона знає, що є людиною чистою і не приймає нечистоти. І дбає вона тільки про інших, які не йдуть дорогою Творця, і бажає наділити їх вірою. А вони не хочуть слухати, тоді як сама ця людина знає про себе, що має стільки віри, що може ощасливити багатьох людей, якщо вони тільки захочуть прийняти.

Однак в час, коли людина починає працювати у віддачі, і вірити в Творця вище рівня знання, тоді вона бачить правду, - що сама вона занурена в себелюбство, і бракує їй віри. Виходить, що тепер вона стала нечистою, це і зветься «робить нечистими чистих», а потім вона удостоюється «очищати нечистих».