Бней Барух Академія кабали

Писання говорить: "Пам’ятай, що зробив тобі Амалек в дорозі, при виході вашому з Єгипту, коли застав тебе в дорозі… Зітри пам’ять про Амалека з-під небес, не забудь".

І треба зрозуміти, чому треба пам’ятати саме те, "що зробив нам Амалек", щоб виконати "Зітри пам’ять про Амалека". Тобто, це означає, - якщо не пам’ятаємо те, що він зробив нам, не можемо стерти. А точно стільки, скільки є в нас пам’яті про нього, - саме це зможемо стерти, і не більше. І маємо зрозуміти в духовній роботі, що він говорить: "Зітри пам’ять про Амалека". А якщо немає в нас "пам’яті" – не можемо стерти. Тому дана нам спочатку заповідь "Пам’ятай, що зробив тобі Амалек", а потім, коли вже є в нас "пам’ять про Амалека", тоді можемо виконати заповідь "стирання Амалека".

Ось, відомо, що "Немає світла без клі, немає наповнення без хісарону". Тому людина не здатна зробити нічого, якщо не має вона потреби в цьому. Коли так, як можна виконати "стирання Амалека", якщо немає в людини потреби стерти його. Тобто, людина не знає, що таке Амалек, і навіщо треба виконувати дію стирання Амалека. Тому маємо спочатку знати, що таке Амалек. І знати, які лиха він заподіяв нам. А потім, в мірі, в якій розуміємо те, що він зробив нам лихо, в цій мірі людина готова виконати "Зітри пам’ять про Амалека".

Тобто, відповідно до міри, в котрій людина пам’ятає, яке горе той зробив їй, вона готова стерти його. Отже, точно згідно з тим, як вона пам’ятає те, що він зробив їй зле, цією мірою людина бажає звести його зі світу. А якщо людина не пам’ятає, що той завдав їй багато горя, не має вона потреби в тому, щоби стерти його. І лише в мірі, в котрій пам’ятає, вона може стерти його, і не більше.

Виходить, що неможливо виконати заповідь стирання Амалека інакше, як лиш в тій мірі, котрою людина пам’ятає біди, що він завдав їй. Тому підготовка до стирання Амалека має полягати в тому, що людина повинна знати, що таке Амалек. Про це говорить писання: "Пам’ятай, що зробив тобі Амалек дорогою, при виході вашому з Єгипту, коли застав тебе в дорозі".

І в мірі, в котрій людина відчуває все, "що зробив тобі Амалек", - в цій мірі вона може виконати "зітри пам’ять про Амалека". Тобто, коли людина не пам’ятає, що Амалек зробив їй зле, само собою, нема чого їй стирати його. Інакше кажучи, коли людина робить внутрішній розрахунок, і бажає бачити, хто він, її ненависник, котрий робить їй тільки зле, то це – бажання отримувати ради власної користі, і воно зветься "зле начало", через те, що воно заважає людині, не даючи їй можливості прийти до отримання блага та насолоди, тих, котрі Творець бажає їй дати.

Тому, коли людина вдивляється в це, тоді настільки, наскільки вона відчуває, що бажання отримувати є її ненависником, в мірі підготовки до того, щоб знати та відчувати страждання, котрі той завдав їй, - лиш настільки людина готова звести його зі світу. І це те, що написано: "Зітри пам’ять про Амалека". Тобто, що це вказує нам, щоб ми знали, що ми можемо стерти його лише в тій мірі, котрою ми пам’ятаємо міру зла, що він заподіяв нам.

І зі сказаного зрозуміємо сенс того, що главу "захор" читають перед Пуримом. Перш за все маємо зрозуміти, що таке Пурим в духовній роботі. Ось, важливість Пурима наведено в словах Арі (ТЕС, част.15, стор.1813): "І це сенс написаного: "І пам’ять про них не додасться з їхнього сімені". Бо те світіння – воно в дні Пурима, кожного року. Тому в час, що має прийти, всі свята скасуються, крім Меґілат Естер (Пурима). А сенс в тому, що ніколи не було такого великого чуда, ні в суботи і ні в свято, щоб існувало таке світіння. І в цьому плані є велика перевага у Пурима над усією рештою днів, навіть в суботи та в свято".

А в коментарі "Ор пнімі" пояснює, що те світло, котре було в дні Пурима, може світити лише в ґмар тікуні – при кінцевому виправленні, і не перед цим. І світло це зветься "світло мети творіння". Це означає світло хохма, що одягається в келім отримання. Тобто, що створіння бажає отримати те благо та насолоду, що є там, а це приходить в силу мети творіння. І це світло мети творіння, зване "світло хохма", не може світити без облачення, і воно облачається в світло виправлення творіння, що зветься "світло хасадім". А до ґмар тікуна це світло хохма, зване "велич хохми", не може світити разом зі світлом хасадім.

І тоді сталося чудо: через пости та їхнє волання, - притягнули також світло хасадім. І тоді світло хохма змогло облачитися в світло хасадім. Це й зветься, що сталося чудо, тим, що світило світло ще до кінцевого виправлення, - ґмар тікуна, - оскільки з боку природи це світло може світити лише в ґмар тікуні, що називається "в майбутньому, що має прийти". І було чудо, що світило ще до ґмар тікуна. Тому сказали кабалісти: "Всі свята скасуються, крім Меґілат Естер (Пурима)". Позаяк світло Пурима є світлом, що світитиме в час, що має прийти.

Написано (трактат Шабат, 88): "І стали при підніжжі гори. Навчає нас, що наблизив до них зверху гору як навіс. І сказав їм: "Якщо ви приймаєте Тору, - добре. А якщо ні, там будуть ваші могили". Сказав Раба: "Незважаючи на це, покоління прийняло її в часи Ахашвероша, як написано: "Виконали те, що вже прийняли". Бачимо ми з цього важливість Пурима, - що прийняли Тору з бажанням, але ж до того було це лише примусом. І цим маємо пояснити те, що ми вже запитували, - чому читання глави "захор" перед Пуримом. А це сенс того, що немає світла без клі. Тому мають спочатку згадати те, що зробив Амалек, адже в духовній роботі Амалеком зветься зле начало. І згадати те, що заподіяв лиха народу Ісареля. А потім, коли є в нас клі, тобто, хісарон, є місце для молитви, як було тоді, - "пости та волання їхні", а потім удостоїлися "виконали та прийняли з бажання, через любов до чуда".

І зі сказаного виходить, що нам потрібно робити підготовку до Пурима. Маємо сказати, що підготовка є потребою і необхідним клі для отримання світла. Тобто, коли є відчуття нестачі, можемо отримати наповнення. І це як існують шість "днів дії", - будні, а потім можемо прийти до суботи. Так, як сказали кабалісти: "Хто не старався перед суботою, - що їстиме в суботу?" Бо лише коли є шість "днів дії", то потім, коли приходить субота, - приходить спокій.

Тому той, хто працює в день суботній, зветься "осквернителем суботи". Тобто, він осквернив спокій. Так і підготовка до Пурима є також відчуттям зла Амана, який бажає знищити, вбити й погубити весь Ісраель, від молодого до старого, дітей та жінок – за один день. Тому людина має звернути увагу на властивість "Аман", що в її серці. Як він бажає знищити все, що належить до святості. Тобто, все, з чого може вийти будь-що належне до святості, і не важлива міра цього, навіть найменша річ, - він бажає знищити це. І людина жалкує про те, що немає в неї сили подолати задум Амана, те, що він хоче знищити весь Ісраель.

І маємо тлумачити "весь Ісраель", тобто, навіть дещицю, що має відношення до категорії "в ім’я небес", той бажає занапастити. І це зветься "усвідомленням зла", що є категорією клі та хісарона. А потім можна отримати на це наповнення, зване "світлом", що приходить наповнити хісарон, котрий є в клі. Тому потім удостоїлися Ісраель феномену "і назворот воно", коли запанували "ісраель" над своїми ненависниками, і удостоїлися отримання Тори як "отримали з бажанням, а не примусом".

А головне в чуді те, що запанував Ісраель над ненависниками своїми. Тобто, коли властивість "ісраель", що в серці людини, панує, тоді, само собою, робота Творця може виконуватись з бажанням а не вимушено. Виходить, головне в чуді це в час, коли існував стан, що панував Аман, і хотів знищити всю властивість "ісраель". Але ж коли "ісраель" панує в серці людини, тоді може бути "виконали й отримали з бажанням, а не примусом".

І це так, як сказали кабалісти: "Цур вибудовується лиш тільки з руйнування Єрусалиму, і також навпаки, - коли цей піднімається, той падає". Тому головна робота людини в тому, щоб молилася Творцеві, аби дав їй бажання віддачі, що є головним в молитві, як написано: "Тому, хто приходить очиститися, допомагають". І це те, що Творець дасть йому бажання віддавати. І це є головним в чуді. І зветься "другою природою", бо це в руках Творця, - дати людині другу природу.

Тому читають главу "захор" перед Пуримом. Проте перед главою "захор" читають главу "шкалім". І це вказує нам в духовній роботі, що поняття "шкалім" (шекелі) – це як говорить Зоар: "Бо "шкалім" є поняттям "камінь, щоб важити ним (в тексті "ле-мішкаль ба")". Бо людина повинна зважувати порядок духовної роботи своєї, дивитися, чи вона "ради небес", чи ні. Тобто, неможливо прийти до стирання Амалека до того, як знаємо силу зла, що є в ньому. Як він спричинює все віддалення від Творця.

Тому в час, коли зважують роботу, щоб бачити, чи гаразд все, чи ні, тоді можуть прийти до усвідомлення зла. І тоді міра, котрою відчуваємо зло, і не можемо його подолати його, тобто те, що бачимо, – не можемо перебороти, - це ще не називається "усвідомленням зла". А мається на увазі, що людина бачить збитки, котрі зло завдає їй. І вона бажає позбавитися зла, і не може. Це зветься "усвідомленням зла", тобто, відчуттям зла. Інакше кажучи, людина бачить втрати, котрі зло спричинює їй. Це називається "усвідомленням зла".

І відчуття це приходить до людини завдяки зусиллям в Торі та заповідях. Бо світло, що в Торі, дає їй відчуття, що стан, в котрому вона перебуває є дуже поганим, тому що це спричинює, щоб була вона далекою від святості. Але інакше це, коли людина не відчуває, що те, що вона занурена в себелюбство, спричиняє їй зло (що це зветься усвідомленням зла). І саме Торою та заповідями, котрими людина старається отримати допомогу в духовній роботі, то Тора розкриває їй зло, що в ній. І перша допомога, котру вона отримує, - це усвідомлення зла. Тобто, усвідомити, що зло, тобто бажання отримати собі, є річчю злою і шкідливою для духовного. Виходить, що усвідомлення зла означає, визнати, що зло, тобто бажання отримувати, є шкідником для людини. І коли людина відчуває, що воно шкодить, тоді вона здатна утворити молитву з глибини серця.

Однак треба зрозуміти, через що має бути молитва з глибини серця. Відповідь така, що оскільки людина не здатна відчути справжній смак ні в чому, - якщо не має вона прагнення до цього, - тому бажають вгорі, коли людина просить чогось, щоб задовольнили її прохання, - має бути справжнє відчуття нестачі. Це зветься "молитва з глибини серця". Це означає, як відомо, що серце зветься бажанням.

Тому, коли людина молиться, щоб дали їй якесь наповнення, повинен бути в неї хісарон до наповнення. Отже, якщо є в серці людини ще якесь бажання, - це є ознакою, що не має вона великого хісарону, оскільки це бажання її поділяється на два. Виходить, що обидва вони не великі. Але ж, коли є в людини лиш тільки одне бажання в серці, це називається, що її прохання - з глибини серця. Тобто, немає в неї жодного бажання посередині. Бо може бути, що є в людини одне бажання, - вивчати Тору, але має вона також бажання жити в спокої і не напружуватися, - це також зветься двома бажаннями. І вже те, що вона хоче вивчати Тору не є одним бажанням, позаяк вона бажає отримувати задоволення також од відпочинку.

Тому читають главу "шкалім" перед главою "захор", оскільки спочатку треба знати, що бажання отримувати називається "зле та шкідливе". А потім можемо сказати "Пам’ятай те, що зробив тобі Амалек". Тобто, поставив бажання отримувати панувати над Ісраелем, як у "моха" (розумі), так і в "ліба" (серці). І позаяк знають, що він робить зле, тоді є бажання стерти Амалека.

І треба знати, що в порядку роботи маємо розрізняти кілька категорій:

1) В час, коли людина починає входити в роботу виконання Тори та заповідей, вона не відчуває що є в неї хісарон. Оскільки вона знає сама, що більш-менш вона дотримується Тори та заповідей. Коли так, то немає в неї жодної причини сказати, що є в неї зло, боронь б-же.

2) Людина починає робити перевірку своїх дій, і починає відчувати сама, що є в неї зло, і вона є грішником. Але не закінченим грішником, тому що бачить, що є люди набагато гірші за неї. Тому вона називається "не закінчений грішник".

3) В час, коли людина бажає працювати заради віддачі, то бачить, наскільки вона далека від цієї роботи. І тому приходить до неї грішник і задає "запитання "хто" і "що". І тоді людина приходить до стану, коли бачить, що вона в категорії "закінчений грішник", як в "моха", так і в "ліба".

4) Коли людина приходить до стану підйому, то вже думає про себе, що вона вже є праведником, тобто, що залишиться в стані підйому назавжди. А потім, коли стається з нею падіння, бачить, що вона – грішник. Коли так, то вона не знає, що сказати про себе. Якщо сказати що вона є закінченим грішником, - то адже бачить вона, що бувають в неї підйоми, і тоді виглядає в її очах, що вона вже праведник. А якщо сказати, що вона – праведник, то бачить же, що в час падіння вона є грішником.

І позаяк людина є найближчою собі самій істотою, тому вона приймає хабар від тіла, котре вона любить, і воно говорить їй, що насправді вона – праведник, але "праведник не закінчений". Тобто, є в неї падіння, і тоді вона перебуває в стані грішника. І не говорить, що через падіння вона є "грішник", - через зазначену вище причину, бо отримує хабар від тіла. Тому воліє скоріш сказати, що вона є "праведником, але ще не закінченим". Як написано: "Бо хабар осліпить очі мудрих і сфальшує слова праведних".

І можемо бачити приклад цього в звичаях світу. Адже ми бачимо: ведеться в світі так, що є багато людей, які купують лотереї, аби виграти, і кожен з них думає про себе, що він виграє в розіграші велику суму грошей. При тому, що в лотереї можуть брати участь мільйон учасників, і лише один з них виграє, все ж кожна людина, що бере участь в лотереї, говорить, що може бути, що вона виграє. Тому й купляє лотерею. Тобто, хоч це й сумнівна річ, все ж людина думає, що може статись, що вона виграє.

І порівняно з цим ми бачимо, що всі ті, хто беруть участь в купуванні лотерей, коли вони їдуть в машині кудись, - а ми зазвичай бачимо, що в одного з мільйона трапляється аварія, і бувають, - хай нас омине! – поранені, та людина, що придбала лотерею, не страшиться, що може станеться з нею, боронь б-же, якась аварія, і не говорить, як коли йде купувати лотерею, що може бути, трапиться з нею аварія.

А сенс цього, як зазначено вище, - в тому, що людина є найближчою до себе, тому не може бачити для себе щось зле. А якщо й існує щось зле, певно це стосуватиметься інших, а не її самої. Також і при купуванні лотереї, хоч і існує сумнів, все ж думає, що вона виграє. Але ж щодо аварії, - хтось інший зазнає аварії, а не вона. При тому, що невідомо, яким розумом людина керується, вважаючи, що існує різниця між лотереєю та аварією. Але, як сказано, бо " Хабар осліпить очі мудрих і сфальшує слова праведних".

Тому, коли людина бачить, що в час, коли є в неї підйоми й падіння, вона говорить, що насправді вона є праведником, - то чому трапляються з нею падіння? – і тоді, під час падіння, вона бачить, що є грішником. Тому вона говорить про себе, що вона – праведник, просто "не закінчений".

5) Коли людина вже удостоїлася постійної віри, і вже може спрямовувати свою роботу на "ради віддачі", але лише в келім віддачі, і це можна визначити так, що є в неї любов до Творця, просто ще лиш тільки від доброго начала. Але ж келім отримання, котрі належать злому началу, вони поки що за межами святості.

6) Коли приходить людина до стану "повернення до Творця", тобто коли вже удостоїлася стану любові до Творця двома своїми основами, як написано: "Полюби Творця Всесильного свого всім серцем (досл. "серцями), тобто двома основами, - добрим началом і злим началом". Що й зветься "той, хто повернувся до Творця". Це означає, що і зло, що в людині, котре є келім отримання, - увійшло в святість, і вона може працювати ними ради віддачі. Тому сказали кабалісти: "Там, де стоять ті, хто повернулися до Творця, - праведники не можуть встояти в цьому". Пояснення цьому: закінчені праведники не можуть встояти в святості, тобто закінчені праведники не можуть користуватися келім злого начала, котрі є келім отримання для власної користі так, щоб ті виправилися, щоб були в святості, - тобто щоб їхня робота була б на користь Творця.

Виходить, що все йде за порядком духовних ступенів, від легкого до важкого. Тому порядок роботи такий, що починають з "ло лішма", а потім приходять до "лішма". І в цей спосіб треба пояснити те, що сказали кабалісти про написане: "Виконали й прийняли. Виконали те, що вже прийняли". Тобто, до цього моменту все йшло через примус, як написано: "І стали при підніжжі гори", і пояснили: "Бо наблизив до них зверху гору як навіс. Сказав їм: "Якщо ви приймаєте Тору, - добре. А якщо ні, там будуть ваші могили".

Виходить, що до цього часу йшло примусом, а тепер, в Пурим, отримали з бажанням. І це зветься "порядок роботи", тобто початок роботи людини повинен бути вимушено. Іншими словами, людина з боку природи, коли бажає працювати ради небес, її тіло опирається цьому. І ми насправді починаємо "ло лішма", і тоді немає великого спротиву з боку тіла, бо воно вірить, що отримає винагороду за поступки щодо невеликих насолод, і отримає за це великі насолоди. І людина обіцяє тілу, що воно отримає за свою роботу в Торі та заповідях велику оплату для власної користі, - і це не проти природи. Тому насправді це є першим початком. Але потім, коли вона починає роботу в віддачі, тоді тіло опирається цьому, оскільки це проти природи, в котрій людина народилася, – мислити лише собі на користь. Тоді робота – через примушення. Тобто, не можна їй дивитися на тіло, чи згідне воно працювати на користь Творця. А зобов’язана робити все примусом, навіть якщо тіло не згідне. І це примушення, до котрого вдається людина, визначається як "молитва". Оскільки людина бажає виконати "Полюби Творця Всесильного свого", але бачить, що немає в неї любові до Творця. А є правило: там, де є любов, немає місця для примусу. Проте саме там, де немає любові, і людина бажає працювати для Того, щодо Кого немає в неї любові, - вона може працювати ради Нього.

Коли так, маємо запитати, якщо немає в людини любові до Творця, чому вона працює для Нього? Тобто, чому вона повинна діяти вимушено? Відповідь така: оскільки дана нам віра, і людина має вірити, що примусом, коли вона змушує себе, і дійсно бажає любити Творця, - це є молитвою. І цим вона заслужить прийти до стану "Прийняли з бажанням, через любов до чуда". Тобто, що Творець дав їм другу природу, котрою є бажання віддавати. І, само собою, удостоїлися любові Творця, і прийняли все з бажанням.