<- Кабалістична бібліотека
Продовжити читання ->
Кабалістична бібліотека

Моше

Рашбі

Рамхаль

Аґра

Домашня сторінка кабалістичної бібліотеки /

Рабаш / Що означає в духовній роботі "Бо Я обтяжив його серце"

Що означає в духовній роботі "Бо Я обтяжив його серце"

Стаття 17, 1991 р.

(переклад з івриту)

Про написане "Бо Я обтяжив його серце" можна запитати: чому не написано, що Творець обтяжив серце фараона відразу, з самого початку? Адже бачимо ми, що лише після того, як фараон визнав і сказав: "Творець – Він праведний, а я і народ мій – грішники", тоді говорить писання: "Бо Я обтяжив його серце". А також всі коментатори запитують, - чому забрав Творець свободу вибору у фараона?

Відомо, що порядок духовної роботи такий, що починаємо з роботи задля отримання винагороди, і в тій мірі, в якій тіло чує, що отримає платню, і якщо не матиме страждань, - це дає людині працювати в роботі дотримання Тори та заповідей. Тобто, в мірі, якою вона вірить у винагороду та покарання, в цій мірі вона має «паливо», щоб була можливість виконувати Тору та заповіді в усіх деталях та подробицях. І так людина бачить, що просувається з дня на день, і тому вона втішається своєю працею, через те, що бачить просування в роботі. І це відповідно до правила, за яким людина не здатна працювати, якщо вона не бачить прогресу в роботі. Подібно до людини, яка вивчає якусь професію, і бачить, що не просувається в цій професії, тоді вона йде пошукати – робити щось інше, роботу, яка легша для неї, бо без поступу нічого неможливо робити. І це витікає з принципу "Що створив Творець – робити", тому в усьому має бути просування. Як кінь, коли меле жорнами, і крутиться весь день, і по правді, він ходить по одному й тому ж місці, тому мусять затулити йому очі, щоб не бачив правди, а щоб думав, що він іде щоразу кудись в інше місце. Тобто, навіть тварини також мусять бачити просування в своїх діях. А весь поступ в роботі видно лише тоді, коли працюють ради отримання винагороди.

Але ж коли починають працювати заради віддачі, тобто, коли бажають прийти до злиття з Творцем, що є категорією тотожності властивостей, тоді людина не здатна дивитися на справи, які вона робить. Тобто, хоч и бачить вона, що виконує тепер набагато більші діяння, ніж тоді, коли працювала заради отримання винагороди, все одно, є в неї зараз інший вимір, і це – наскільки вона тримається наміру, щоби дії її були ради віддачі, а не для власної користі. І тоді вона бачить, наскільки вона далека від цього. Хоч і є в неї зараз багато підйомів, тобто, піднімається на вищий рівень, і бажає робити все на користь Творця, - а це лише з причини, що отримала пробудження згори, і тоді людина бажає анулювати себе перед Ним, як це у "свічки перед смолоскипом", - але потім знову спускається з цього стану, і падає знов у себелюбство. І бачить тоді, як щоразу робиться ще гіршою, тобто, бачить кожного разу, наскільки вона віддалена від роботи у віддачі, так, що приходить багато разів до стану "дивується основам".

І людина запитує себе, - чому в час, коли працювала для отримання винагороди, відчувала вона смак в роботі, тобто, молилася з жаром, і вчилася з бажанням, а тепер, коли вона бажає докласти більше зусиль, ніж тоді, коли працювала заради отримання винагороди, бачить, що бракує їй смаку, котрий був у неї тоді. І людина запитує, - тепер, коли я бажаю працювати "в ім’я небес", розум підказує, що я повинна відчувати більше наближення, ніж коли працювала задля власної користі, а бачу я зараз – навпаки, мало того, що не просуваюсь, а ще й відступаю назад.

А відповідь така, як говорив мій пан, батько й учитель, благословенної пам’яті, що людина повинна вірити, що все, що вона відчуває зараз, - що вона більше віддалена від Творця, - це приходить зверху і є обтяженням серця, яке Творець дає аби людина розкрила б справжній хісарон. Тобто, щоб відчула, як без допомоги Творця вона не здатна вийти з-під влади бажання отримувати собі, бо тільки сам Творець може допомогти. Іншими словами, як дав їй Творець природу бажання отримувати собі, хай дасть їй зараз іншу природу, звану бажанням віддавати, через те, що немає світла без клі, що зветься хісароном. Тобто, хісарон – він дає смак наповненню, інакше кажучи, якщо дають людині наповнення, і немає в неї до цього відчуття нестачі, людина не здатна відчути справжній смак, що є в наповненні. І коли дадуть їй наповнення до того, як є в неї хісарон, вона не зможе скористатися наповненням, взяти з нього те, що є в ньому. Виходить, що відчуття нестачі, хісарон, є частиною наповнення, бо одне без другого не працює. Виходить, як дають наповнення згори, так само мають дати людині також і хісарон. Отже, те, що людина бачить, що зараз вона більш віддалена від роботи у віддачі, це дають їй згори з причини, зазначеної вище, бо хісарон є частиною наповнення. Тому, як наповнення дає Вищий, також і хісарон дає Вищий.

І цим можна пояснити два питання, що ми задавали:

1) Чому саме після того, як фараон сказав: "Творець – праведник, а я і народ мій – грішники", Творець обтяжив його серце, а не раніш за це.

2) Чому забрав у нього свободу вибору, як написано: "Бо я обтяжив його серце".

Відповідь така: оскільки спочатку, коли входять в духовну роботу, людина повинна бачити, що все в її руках, і таке – весь час, коли вона працює аби отримати оплату, бо тоді вона може сказати: "Творець – праведник, а я і народ мій – грішники". Тому в час, коли людина бажає працювати заради віддачі, тобто, прийти до злиття з Творцем, тоді вона мусить бачити правду, що це не в силах людини, через те, що це проти природи, з якою людина народилася. І лише Творець може дати їй іншу природу. Проте без відчуття нестачі немає справжнього смаку в наповненні, тому Творець дає обтяження серця, щоби людина відчула б хісарон повністю. І з цього зрозуміло, що лише потім Творець "обтяжив його серце", тобто після того, як людина увійшла в роботу заради небес, а не перед цим. А також, - чому потрібно було обтяження серця? - це з іншої причини, бо якщо б не відчували справжнього хісарону, не могли б отримати справжнє наповнення, бо немає світла без клі. Виходить, що справа обтяження серця була не на зло людині, тобто, спричинити їй, щоб відчула себе віддаленою від Творця, а навпаки, - обтяження серця стане причиною того, що вона прийде до злиття з Творцем.

І зі сказаного ми бачимо, що також і те відчуття нестачі, яке відчуває людина через те, що вона віддалена від Творця, також і це приходить згори, а не від пробудження людини. І цим маємо пояснити те, що сказали кабалісти (трактат Авот, 2:5): "І в місці, де немає людей, намагайся бути людиною".

І треба пояснити це в поняттях духовної роботи: в час, коли людина починає роботу, то починає працювати аби отримати винагороду. А потім вона бачить, що тут "немає людей", бо про духовну роботу вчимо, що все – в одній людині, виходить, що побачила, що немає в її серці властивості "люди", а всі потяги, що є в її серці, вони лише як худоба, бо більше ніж власна користь, нічого не знають. І вона думає про себе, - як можна сказати про обраний народ, як написано: "Ти обрав нас з усіх народів, полюбив нас…", щоб не було в обраного народу в серці більшого, ніж бажання худоби? Про це сказали кабалісти: "Там, де ти бачиш, що немає людей в твоєму серці, не дивися на інших людей, як вони поводяться, а намагайся бути людиною". Тобто, оскільки ти прийшов до бачення правди, - що треба бути людиною, а не худобиною, - а інші люди не прийшли до цього знання, і немає "людей" в їхньому серці, отже, оскільки не отримали це знання, це ознака, що вони ще не належать до особистої роботи, котра є категорією роботи у віддачі. І це те, що написано: "в місці", - тобто в тому місці, де з’явилося розуміння, що "немає людей", тобто, в тій людині, яка одержала це розуміння, - саме вона має старатися бути людиною, а не худобиною.

Тому зазвичай людина почувається в досконалості, тобто, вона і молиться, вона і Тору вивчає, і заповіді виконує, і думає, що треба лише збільшити кількість, але на якість роботи нема їй чого й дивитись, оскільки думає, що певно вона все робить заради небес.

І зі сказаного виходить: те, що людина відчуває, що є в неї хісарон, тобто, відчуває, наскільки вона занурена в себелюбство, і наскільки вона віддалена від поняття віддачі, - це не приходить з боку самої людини, а через пробудження згори. Тобто, зверху повідомили їй про її справжній стан, наскільки вона віддалена від Творця, і не бажає анулюватися перед Ним. Це означає, що коли людина відчуває свою ницість, вона повинна вірити, що це прийшло їй з боку святості, на кшталт того, як написано про Моше: "І виходив до братів своїх, і бачив їхні страждання, і побачив чоловіка єгиптянина, який б’є єврея, з братів його, і побачив, що немає нікого (досл. "немає людини").

А в плані духовної роботи треба пояснити, що саме в час, коли є в людині властивість "Моше", що зветься категорією Тори, - тоді вона може бачити, як "чоловік єгиптянин", тобто бажання отримувати для себе, говорить, що саме він зветься "чоловік, людина", і тією силою, що зветься Тора, він бачить, що той "б’є єврея". Тобто у "єврея" "людиною" зветься саме те, що не діє як худобина, інакше кажучи, "людиною" зветься, коли не користується тваринними бажаннями, і це те, що написано: "І побачив, що немає нікого (людини)". Що означає, що ніколи своїми силами людина з нього не вийде. І це через те, що є в людині властивість "Моше", що є категорією "вірний пастир" (бо це в сенсі "пасе віру" для загалу Ісраеля), - і ця сила спонукає людину бачити правду, що вона ніколи не досягне властивості "людина" своїми силами. І це те, що написано: "І побачив, що немає нікого (людини)", - це приводить людину до того, щоб просити Творця, щоб дав їй категорію "віра в Творця", і цим вона прийде до злиття з Творцем.

Але після того, як людина заслуговує категорії віри, - це поки що не є досконалістю, хоча вже й зветься "категорія людини", а не худобини, проте людина має удостоїтись також категорії "Тора". Бо саме завдяки Торі людина приходить до своєї досконалості, бо вона повинна прийти до стану "Тора і Творець, і Ісраель є одне". Адже це зветься категорією "медабер" (той, хто говорить), як написано про Моше, який сказав – "І сказав Моше до Творця: "Будь ласка, Пане мій, я людина не мовна (івр. тут - "іш дварім")". В плані духовної роботи треба пояснити, що просив, що не досить того, що він вже категорія "людина", а він бажає бути "мовним", тобто удостоїтись властивості "медабер", що зветься категорією Тори, бо саме стан "медабер", що є категорією Тори, визначається як досконалість.

Проте, не треба забувати, що в духовній роботі є поняття "правої сторони", що протилежна "лівій". Тобто, йдучи в лівій лінії, - що більше людина бачить у себе хісарону, вона є більш вагомою, тому що хісарон називається "клі", і, само собою, великий хісарон є великим клі. Те ж саме в правій лінії, тобто, що більш досконалою відчуває себе людина, то є в неї більше клі. Це означає: як в час, коли людина бачить, що сповнена недоліків, вона може підняти сильнішу молитву порівняно з людиною, в якої не так багато вад, і тому молитва її буде не настільки з глибини серця. Бо саме хісарон диктує міру молитви.

Так само і права лінія, що називається, коли людина має відчувати, що існує досконалість, і тоді також, - наскільки відчуває досконалість, в цій мірі вона може скласти подяку Творцеві. Тобто, досконалість, в котрій людина перебуває, визначає міру подяки Творцю. Тому покладено на людину шукати ради, як побачити, що вона є досконалою, проте вона повинна пильнувати, щоб її досконалість не була побудована на основі неправди. І треба запитати: якщо людина бачить, що не має вона ніякої потреби в духовному, і занурена вона в себелюбство, то як вона може сказати собі, що є в неї досконалість.

Перш за все ми маємо цінувати зв’язок, котрий є в нас з Творцем, тобто, людина повинна вірити, що той стан, котрий вона відчуває, є порожнім і нічого в ньому немає, тобто відчуває, що не має в серці зараз ніякої потреби в духовному, це почуття, - хто дав їй? Бо загалом людина турбується про те, чого їй не вистачає, і не хвилюється через те, чого не бракує їй. Коли так, треба запитати, - хто дав їй зараз, щоб турбувалася про те, чого їй не бракує? А відповідь така, що насправді є в людини внутрішнє бажання, що таки бракує їй наближення до Творця, але цей хісарон ще не розкритий в ній в великій мірі, так, щоб була в неї потреба шукати ради, як задовольнити цю потребу. Тому людині треба радіти з цього, бо все ж таки є в неї потреба в духовному, в той час як решта людей, - немає в них зовсім ніяких справ з духовним.

І коли людина цінує це, попри те, що річ ця для неї не важлива, але вона все ж цінує це, і намагається скласти подяку Творцеві, - це приводить до того, що здобуває важливість духовного, і завдяки цьому людина може перебувати в радості, і цим вона може заслужити злиття. Через те, що, як говорив мій батько й учитель: "Благословенний зливається з благословенним", тобто те, що людина в радості, і дякує Творцю, тоді вона відчуває, що є в неї відчуття, що Творець благословив її тим, що дав їй відчути хоч трошки святість. Тоді "Благословенний зливається з благословенним", і завдяки цій досконалості людина може досягти справжнього злиття.

І мій пан, батько й учитель сказав, що людина має змальовувати собі, навіть в час, коли вона перебуває в цілковитій ницості, і думає тоді, - якби Творець посвітив би їй великим пробудженням, яке вона відчувала колись в час підйому, певно була б вона готова виконувати роботу святості. Але ж тепер, коли нічого не відчуває, - як вона може обманювати себе, що має вона досконалість? Тоді людина повинна вірити вірою мудреців, в те, що вони сказали нам, що людина має уявляти собі неначе вже удостоїлася відчувати дійсність Творця всіма своїми органами, і як би вона тоді дякувала б Творцеві та славила б Його, - так само вона повинна нині дякувати Творцю і славити Його, неначе удостоїлася вже справжньої досконалості.