Що означає в духовній роботі: щоб знати, що Творець, Він – Всесильний, слід «покласти у серце своє»
Стаття 16, 1991 рік
(переклад з івриту)
Зоар (в главі «Ваера», 89) запитує так: «І знатимеш сьогодні й покладеш у серце своє, що Творець, Він – Всесильний» - цей вислів слід було б сказати так: «І знатимеш сьогодні, що Творець, Він – Всесильний». А в кінці – «і покладеш у серце своє». Бо відомість, що Творець є Всесильним, робить людину готовою до того, щоб покласти це у своє серце. А якщо вже поклала у своє серце, то само собою, є в неї знання. І ще «і покладеш у серце своє» слід було б сказати, а не «серця свої» (як в оригіналі). І відповідає: «Однак сказав Моше: “Якщо ти бажаєш стояти на цьому і знати, що Творець, Він – Всесильний, тоді – «і поклади у серця свої”. І знай це, бо «серця свої» означає, що добре начало і зле начало, що мешкають в серці, включені одне в одне і є одним, і це оберне погані властивості злого начала на добрі. Тобто, щоби служити ними Творцю, а не грішити ними. І тоді відкриєш, що Творець, Він – Всесильний, бо властивість суду, що зветься «Всесильний» включається в «Творця», який є властивістю милосердя», кінець цитати.
І слід зрозуміти, чому це бажає нас навчити, - те, що Зоар каже, що неможливо пізнати «що Творець, Він – Всесильний» до того, як людина прийде до рівня «і поклади у серце своє». Іншими словами, необхідно знати, що означає категорія «Всесильний» в духовній роботі, і що таке властивість милосердя в духовній роботі, звана «Творець». А також треба зрозуміти, що означає зле начало в духовній роботі і що таке добре начало в ній. Тобто в такій роботі, коли людина хоче прийти до злиття з Творцем, - що таке зле начало і що таке добре начало.
Бо, з погляду людського загалу, - це річ проста. Адже коли виконуємо Тору та заповіді, це називається, що йдемо згідно зі шляхом доброго начала. А якщо (боже збав) порушуємо Тору та заповіді, називається це, що йдемо за порадою злого начала. Однак, що означає в духовній роботі, коли йдемо, аби прийти до злиття з Творцем?
Ось відомо, що створіння народилися з природою, яка зветься бажанням отримувати для власної користі. Тому людина не здатна нічого вдіяти, якщо не вийде з цього якась вигода для неї. Тому Тора й каже нам: якщо ви будете виконувати Тору та заповіді, я дам вам винагороду, як написано: «І буде, якщо дослухаєтесь до Моїх заповідей, дам Я дощ землі вашій вчасно, і їстимеш, і наситишся».
І як каже Рамбам («Закони повернення», розд.5): «Навчають їх працювати виключно зі страху і ради отримання винагороди, аж поки примножиться їхній розум і помудрішають додатковою мудрістю, - і розкривають їм цю таємницю потроху». Виходить, для загалу «зле начало» і «добре начало» говорить тільки про виконання Тори та заповідей. Але про те, що не можна працювати заради отримання винагороди, взагалі вони нічого не кажуть.
Однак, коли мова йде на тему роботи у віддачі, тоді «зле начало» і «добре начало» мають зовсім інший сенс. Добре начало означає, що воно приводить людину до досягнення блага й насолоди, які були в бажанні Творця дати їх створінням. Як написано, що ціль творіння полягає в Його бажанні дати благо Своїм створінням. Проте, з тієї причини, щоб не було феномену сорому, сталося скорочення й утаєння, так, що створіння не можуть отримати благо, перш ніж матимуть тотожність властивостей [з Творцем], що зветься злиттям. А це досягається тим, що виконують всі дії заради небес, тоді відходить скорочення і з’являється можливість для блага увійти в створіння. І це зветься «добре начало».
А злим началом називається воно тоді, коли внутрішній побудник радить людині, щоб діяти лише для власної користі, тобто тільки лиш аби отримувати. І оскільки це є розбіжністю властивостей з Творцем, бажання Якого лише віддавати, і ця розбіжність властивостей спричинює те, що ніколи людина не прийде до отримання блага й насолоди, тому цей внутрішній побудник і називається «злим». Тому що приносить зло людині тим, що не дає працювати заради віддачі, і це призведе до того, що не зможе вона отримати благо й насолоду.
І сказаним ми зможемо пояснити, в чому полягає те, що людині слід працювати з собою, щоб любити Творця двома своїми основами. Справа в тому, що весь час, коли є в людини дві основи, вони завжди в суперечці. Іноді перемагає добро, а іноді бере гору зло. Виходить, що дві сили діють в людині в суміші. І це зветься, що «світло» і «темрява» діють разом. І весь час, коли зло не підкоряється, панує над ним скорочення і приховання, що сталося щодо келім злого начала, званого бажанням отримувати собі. І, природно, воно не гідне отримувати добро й насолоду.
Виходить тоді, що людина не осягає добра. Тому вона й перебуває в стані «суду, обмежень», тобто каже, що не бачить милосердя Творця, щоби змогла сказати, що Творець управляє світом властивістю милосердя, а [каже, що] властивістю суду, оскільки не здатна людина побачити управління Творця у вигляді добра і насолоди.
Виходить, що весь час, коли немає в людини келім віддачі, не має вона келім, щоби змогла отримати благо й насолоду. І, само собою, залишається вона з нестачею добра й насолоди.
І людина каже: «Хто винуватий в цьому? Тільки Творець, в тому, що не дає створінням те, що Він повинен дати, адже творення відбулося для того, щоби дати благо Його створінням. А через виправлення, яке сталося, щоб не було феномену «хліба сорому», створіння не готові дивитися на це з боку того зла, що є в людині від природи, і котре зветься в плані духовної роботи «злим началом».
І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували: що таке суд, обмеження, і що таке милосердя на шляху духовної роботи. І що таке добре начало, і що таке зле начало в духовній роботі. Бо «суд» означає, що стався суд щодо келім отримання, які звуться бажанням отримувати собі, так, що світло не світить в ньому. Виходить, коли ми кажемо, що існує, - хай нас омине! – суд у світі, це означатиме, що в світі немає келім віддачі, які змогли б отримати благо й насолоду. Тому і панують у світі страждання й недоліки.
І зовсім інакше, коли існують у світі келім віддачі, що звуться властивістю милосердя, як сказали мудреці про написане «і злитися з Ним», - «як Він милосердний так і ти милосердний». Тобто як Творець є Тим, Хто віддає, так слід і людині пильнувати, щоб були в неї келім віддачі. А в час, коли є в людини келім віддачі, тоді стає відчутною властивість милосердя Творця, тобто коли Творець дарує добро й насолоду створінням у келім милосердя, що вже є у створінь.
Виходить, відповідно, що після того, як людина досягає келім віддачі, тобто коли зле начало вже підкоряється добру, інакше кажучи, що і зле начало вже бажає працювати заради віддачі, що зветься «і поклади у серця свої», тобто у два серця, тоді людина усвідомлює, що «Творець, Він – Всесильний», тобто що й досі існувало лише милосердя, а не суд. Отже те, що людина бачила, що управління Творця є категорією суду, то тепер вона бачить, що це було причиною прийти до властивості милосердя. Тому впевнились ми нині, що «Творець, Він – Всесильний», що властивість суду включена в Творця, який увесь є милосердям. Тоді як до того, як прийшла людина до стану «і покладеш у серце своє», виглядало для неї все так, що управління Творця здійснюється добром і злом.
І цим слід пояснити зміст того, що написано: «А Всесильний зробив, щоби тріпотіли перед Ним». Тобто те, що існує влада у кліпот, Творець зробив це з попереднім наміром «для того, щоби тріпотіли перед Ним». Тобто для того, щоб була потреба осягти велич Творця, інакше б усі залишилися на рівні неживого, без знання святості, і задовольнялися б роботою виконання Тори та заповідей без ніякої потреби діяти, аби удостоїтися категорії величі Творця. І залишалися б з тим же розумом, який мали, коли були малими дітьми, і не було в них ніякого бажання помочі з боку Творця, щоби допоміг їм. Бо необхідно знати і зрозуміти те, що сказали мудреці: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Отже, лише коли є в людини зле начало, тоді вона потребує «приправи», що є в Торі. Інакше вона не потребує Тори, через те, що в її змозі виконувати заповіді й без Тори. Тоді як коли є в неї зле начало, і приходить, і питає: «Що це у вас за робота?», або ж ставить запитання фараона: «Хто такий Творець, що слухатимусь я Його?», і людині необхідно перебороти його, - тоді вона потребує допомоги Творця.
А «допомога Творця», каже Зоар, вона дається світлом Тори. Тобто це зветься, що дають людині душу згори, і завдяки їй вона може подолати зло в собі. Виходить, що якби не було кліпот, не було б людині потреби отримувати від Тори згори допомогу. І це називається, як написано: «І Всесильний зробив, щоб тріпотіли перед Ним». А стосовно допомоги, що приходить згори, то є в цьому багато аспектів:
1. Це те, коли допомога проста, - Творець дасть людині малхут небес, що зветься «постійною вірою». І оскільки коли ще не удостоїлася людина келім віддачі і через це не може бути, щоб була в неї віра, тому що існує розбіжність властивостей між створінням і Творцем, - тому вона ще не достойна отримати вище благо. Отже, коли відчуває зло, вона вимушена втратити всю міру тієї віри, що була в неї. Тому що це є виправленням, щоб не говорити, боронь боже, зле про Творця. А отже, людина мусить до того, як удостоїться віри, мати келім віддачі. Бо в час, коли є в неї тотожність властивостей, відходить від неї скорочення, яке діяло щодо келім отримання, і, само собою, вона дістає благо й насолоду. І лише тоді вона може бути на рівні постійної віри. Виходить, що Творець має дати першу допомогу, щоб дати людині келім віддачі, звані «іншою природою».
2. Коли через те, що є в людини завжди перешкоди з боку кліпот, вона постійно потребує допомоги Творця. І тому має вона потребу в допомозі Творця. І завдяки допомозі, яку отримує щоразу згори, існує можливість щоб розкрився людині НАРАНХАЙ, що є в її душі. Як відомо, не існує наповнення без потреби, виходить, що кліпот спричинюють, щоби розкрилася святість, і це те, що написано: «А Всесильний зробив, щоби тріпотіли перед Ним».
І зі сказаного виходить, що думки, які кліпот посилають людині, це є тим, що призводить до недоліків в людині. А недоліками називаються келім для отримання наповнень, які задовольнять потреби, що існують в келім. Тобто коли запитання, які ставлять кліпот, як зазначено вище, а вони, - це «запитання грішника» і «запитання фараона», звані «хто» і «що», - спричинюють недоліки в людині, що підштовхує її просити Творця, аби надав їй допомогу подолати ці питання. Виходить, що ті кліпот зберігають людину, щоби йшла вона правильним шляхом, який приводить її до того, що заслуговує злиття з Творцем. І тоді бачимо, що кліпот не протидіяли святості, як це здається під час духовної роботи, а бачимо, що вони сприяють тому, щоби удостоїтися святості.
І на кшталт цього наведено в Зоар (гл. «Берешіт», ч.2, і в «Сулам» п.175) таке: «В написаному «І немає Всесильного (івр. «Елокім») зі мною», мається на увазі «інші боги» (івр. «елокім ахерім»), котрими є Сам і змій. Бо тоді розкривається, що Сам і змій ніколи не відокремлювали Творця від Шхіни, і не було нічого, крім дії прискорення спокутування душ наших, щоби розкрилося управління Творця завчасно в усьому світі, і тоді «зникнуть гріхи з землі і грішників більше немає». Тобто назворот тому, що здається нам впродовж шести тисяч років, що існує управління, протилежне святості, котрим є Сам і змій».
Бачимо ми звідси, що феномен кліпот, яким святість повинна давати існування за принципом «одне проти одного утворив Всесильний», полягає в тому, що повинні кліпот бути «рабом» і допомагати святості, що розкривається лише в кінці виправлення - і для всього загалу і окремим людям, - коли закінчується робота. Тоді «розкривається річ невчасно», як каже «не було нічого, крім дії, що прискорює спокутування душ наших».
І в Зоар (гл. «Тазріа» і в «Сулам» п.6) сказано так: «І вище перлин її ціна». Запитує: [про ціну] сказано «міхра» (продажа), але «мікха» (покупка) було б слід сказати, тобто купити її важче за перлини. Чому ж каже «міхра»? І відповідає, - всі ті, що не приліплюються до неї (Шхіни) в досконалості, і не в мирі з нею, вона «продає» їх і віддає їх в руки іншим народам. І тоді всі вони стають далекими від тих вищих святих перлин, котрі є внутрішніми таємницями Тори, так, щоб не мали вони і частки від них. Це те, що написано «і вище перлин її ціна».
І згідно з цим виходить, що кліпот є категорією «інші народи». Вона продає їх, тобто, оскільки існує категорія «інші народи», і коли людина починає просуватися до стану злиття, а посеред роботи вона починає працювати недбало, тобто попадає під владу «інших народів», які панують над нею, і вона не може вийти з-під їхньої влади і прийти до злиття з Творцем, що зветься тотожністю властивостей, - тоді людина думає, що це тому, що вона не придатна до цієї роботи, тому вона перебуває під їхньою владою.
Тоді каже нам писання, що те, що людина впала під владу «інших народів», це їй на благо, щоб людина не обманювала себе, думаючи, що вона йде прямим шляхом, а цей стан може тривати й далі без жодного відчуття, що вона не йде правильною дорогою. Тому й існують кліпот, що звуться «іншими народами» поза межами святості, і тоді людина бачить, що вона – в стані падіння, і немає їй зв’язку зі святістю. Тоді вона шукає порад, як врятуватися від них і піднятися на правильний шлях, що веде до злиття з Творцем. Виходить, що кліпот оберігають святість.
Отже, якби не було кліпот, щоби Шхіна могла б продати людину туди, під їхню владу, тоді людина залишалася б у своїй ницості і думала б, що вона просувається дорогою, яка веде до злиття. Тоді як, коли розкривають людині згори недоліки, в котрих вона перебуває, тоді вона має можливість відчути, що їй слід виправити свою путь. І це те, що написано: «І вище перлин її ціна», що Шхіна передає людину під владу кліпи.
Тобто тоді людина бачить, наскільки вона занурена в себелюбство, і не має вона жодного бажання стати «дарителем», тим, хто віддає, тобто вона настільки глибоко сидить в себелюбстві, що ніколи й не думала, що вона є такою ницою людиною, що й не знайдеш таку. Виходить, що маємо пояснити цим те, що написано: «А Всесильний зробив, щоби тріпотіли перед Ним». Тобто саме завдяки кліпі, коли людина бачить, що та володіє нею, - це дає їй поштовх зробити все, на що тільки спроможна, для того, щоби прийти до злиття з Творцем.
Проте, в час, коли людина бачить, що перебуває вона під владою кліпот, і оскільки видно їй, що це вони послали їй відомі запитання, звані «хто і що», і не в змозі вона дати на них правильні відповіді, щоб були прийняті серцем. І думає, що напевно вона така низька, настільки, що не здатна пояснити ці прості питання. Тоді слід людині знати, що все не настільки [погано], як вона думає, тому що їхні запитання, вони й насправді важкі.
І це з причини, наведеної вище, що Творець дав силу кліпот, щоби ставили сильні запитання, для того щоб людина знала свій істинний стан, наскільки у відмінному від Творця стані її створено, а повинна вона прийти до тотожності властивостей. І дано це людині навмисно, те, що не в силах вона пояснити ці питання, - для того, щоб вона потребувала Творця, адже тільки Творець може пояснити їх. Тому що весь розум людини збудовано на основі, щоб усе робила вона в рамках знання, а знання людини розуміє лише те, що стосується власної користі, якщо так, то і правда за ними.
Однак, людина має знати, що дано нам шлях виконувати Тору та заповіді вище рівня нашого знання, оскільки все наше знання не має жодного розуміння, крім того, що стосується особистої користі. І це зветься «віра вище за знання», і до того, як людина зможе просуватися вище за знання, певно що той, хто прийде до неї і поставить питання, котрі базуються на знанні, що є у тіла, ясно, що неможливо дати на них відповідь таку, щоби знання зрозуміло це.
Коли так, то навіщо приходить кліпа і ставить ці питання, адже ясно, що людина не зможе відповісти на них. Тобто кліпот знають, що правда на їхньому боці. І ясно, що не отримають відповіді на них. А проблема, вона відповідно до правила, відомого в духовній роботі, що те, що кліпа приходить і ставить ці питання, - це походить від святості, як сказано вище, - «А Всесильний зробив, щоби тріпотіли перед Ним».
Якщо так, то чому з’являються в людини ці питання? А відповідь така, як сказано вище, що згори послали їй ці питання, бо саме завдяки їм є можливість у людини виконати заповідь віри вище рамок знання. І це й є поясненням слів «Всесильний зробив, щоби тріпотіли перед Ним». Тобто те, що з’являються у людини питання, це аби дати їй можливість, щоб мала змогу розкрити феномен віри вище знання. Тоді як якщо немає в неї запитань, людина не може знати, що вона йде вище рівня знання. А от коли вона бачить ці запитання, і не бажає давати відповідь, тобто робити те, до чого зобов’язує знання, а каже: “Тепер, коли ці запитання з’явилися в мене, я можу виконати заповідь віри, яка вище рівня знання, і я хочу скористатися цією можливістю”.
І зі сказаного можемо зрозуміти, чому, якщо Творець знає, що ці запитання є запитаннями важкими, настільки, що не в змозі людина пояснити їх своїм розумом, то навіщо Він послав їх? Відповідь, як і зазначено вище, вона, як написано: «А Всесильний зробив, щоби тріпотіли перед Ним». Тобто саме завдяки цим запитанням є в людини змога виконати заповідь віри, що зветься трепотом перед небесами. Тобто що саме тепер має вона можливість виконувати заповідь віри вище рівня знання.
Як сказали мудреці: «Заповідь, яка прийшла тобі до рук, не упусти її». І можемо пояснити «заповідь, яка прийшла тобі до рук», тобто заповідь віри, що прийшла до тебе завдяки запитанням «хто і що». «Не упусти її», а прийми її негайно, і не сперечайся з запитаннями цими, думаючи дати пояснення на них, а прийми їх такими, як є. Бо наразі є можливість у людини виконати заповідь віри, і «не упускай», приймаючи її таку, як вона є, це означає, з усією силою гостроти запитань.
І це тому, що в будь-якій речі, котра проти розуму, проти того, що розум стверджує, що немає тут такого, щоб було варто йти цим шляхом, - віра, яка вище за рівень розуму і знання, більша в ній. Тому сказали: «не упускай її», тобто не втрачай можливість, котра є в людини нині завдяки їхнім запитанням.
Тому завдяки питанню «що», котре є запитанням грішника, який каже: «Що це у вас за робота?», - тобто коли ви бажаєте працювати лише заради віддачі, він запитує: що ви виграєте з цього, адже потрібно працювати тільки для власної користі, - виникає клі, тобто [новий] хісарон, який Творець дасть людині замість хісарону, котрим запитання грішника заважає людині здобути сили працювати заради віддачі. А це називається, що людина удостоїться іншої природи, що зветься заради віддачі. І це те, що сказано вище: «і покладеш у серця свої», тобто що і зле начало працюватиме заради віддачі. А завдяки запитанню фараона, який каже: «Хто такий Творець, щоб я слухався Його?», - коли переборює це запитання, людина удостоюється постійної віри, про що написано в Зоар: після того, як удостоїлася «і покладеш у серце своє», приходить до рівня «бо Творець, Він – Всесильний».