Ось, такий порядок духовної роботи. Коли людина бажає все робити в ім’я небес, тобто щоби дії її були заради віддачі, а не для отримання винагороди, то оскільки це проти природи, - адже людину створено з бажанням отримувати ради власної користі, - тому дана нам робота: вийти з себелюбства і працювати тільки лиш на благо Творця.

А для того, щоби змогли ми виконувати цю роботу, тобто виходити з-під влади себелюбства, дана нам заповідь «Полюби ближнього свого як самого себе», як каже рабі Аківа, це – «головне правило в Торі». І як пояснено в статті «Дарування Тори», завдяки цьому ми вийдемо з-під влади бажання отримувати для себе. І зможемо працювати на користь Творця. А щодо «Полюби ближнього свого як самого себе» слід пояснити два тлумачення:

1. В його простому сенсі, між людиною та її ближнім.

2. Між людиною і Творцем, згідно з висловом мудреців (у «Мідраш Раба», гл. «Ітро», 27:1): «Ближнього свого і ближнього батька свого не покидай». «Твій ближній» це Творець, як написано: «Заради братів моїх і ближніх моїх». І тлумачать: це Творець, який називає їх «братами» і «ближніми». Виходить, що у вислові «Полюби ближнього свого як самого себе» мається на увазі «прийти до любові до Творця як до самого себе». Виходить, що є дві категорії «любові до ближнього як до самого себе»:

1. Маємо сказати, - як чудодійний засіб. Тобто, те що повинні ми любити товариша, це тільки тому, що завдяки цьому зможемо прийти також до любові до Творця, як пояснено в статті «Дарування Тори». Тому, як в любові до товаришів: людина, яка бажає злитися з товаришами, обирає для себе з ким поєднатися, тобто, коли вибирає для себе товаришів, вона шукає таких, щоби мали вони добрі властивості.

Так само, коли бажає людина любити Творця, вона повинна намагатися бачити велич і важливість Творця. І це пробуджує в ній любов до Творця. А якщо людина не здатна побачити велич і важливість Творця тому що зло, що в ній, злословить про Нього, тому вона повинна молитися Творцеві, щоби Він допоміг їй, щоби мала вона силу подолати і сказати вище рівня знання: «Я хочу вірити у велич і важливість Творця, щоби змогла я любити Його». Як написано: «Полюби Творця Всесильного свого всім серцем своїм і всією душею своєю». Тобто, товариська любов є засобом, завдяки якому можемо прийти до мети, якою є любов до Творця.

І цим слід пояснити те, що сказали мудреці: «Добре коли Тора поєднана зі шляхом земним, бо зусилля щодо них обох дає забути прогріх». Тобто, тим, що людина докладає зусиль у «шляху земному», що є роботою між людиною та її ближнім, - це є «сґулою», чудодійним засобом, щоб змогла вона прийти до любові до Творця, що і зветься категорією «Тора». А головне в Торі те, що завдяки їй приєднуємося до «Дарителя Тори». І про це сказали мудреці: «Сказав Творець: «Створив Я зле начало, створив Я Тору-приправу». Тобто, завдяки Торі, яка є «приправою», удостоюються злиття з Творцем, що і зветься «повертає до добра».

І це: «зусилля в них обох дають забути прогріх». Тобто, завдяки зусиллям [об’єднання] між людиною та її ближнім і між людиною та Творцем, а це - завдяки зусиллям в Торі, - «дає забути прогріх». Тобто гріх древа пізнання, від якого походять всі гріхи, - виправляється обома.

Написано (в «Теилім», 33): «Ось, око Творця на тих, хто тріпоче перед Ним, хто сподівається на Його милість, - врятувати від смерті душі їхні і оживити їх в час голоду». І слід зрозуміти, що означає, що «око Творця» саме на тих, хто тріпоче перед Ним. Чи не дивляться очі Творця повсюди? Також маємо вірити, що Творець усім світом управляє особистим управлінням, властивістю «добрий і добродійний», - а не тільки тими, хто тріпоче перед Ним.

І слід пояснити це так, що ми говоримо про Творця тільки лиш в плані «з дій Твоїх пізнали ми Тебе». Тобто, саме «ті, хто тріпоче перед Ним», - вони відчувають, що «око Творця» наглядає за всім світом. Отже, лише ті, хто тріпоче перед Творцем, осягають, що Творець управляє світом особистим управлінням, властивістю «добрий і добродійний». Але зовсім інша справа - людський загал світу, бо для них існує стан «приховання обличчя» щодо управління. І вони не можуть осягнути управління Творця, що діє властивістю «добрий і добродійний».

І це як написано в «Передмові книги Зоар», стор.138: «І поки отримувачі не прийдуть до довершеності, щоб змогли прийняти досконалість Його блага, яке Він задумав для нас в задумі творіння, - управління мусить йти шляхом добра і зла». Тобто, весь той час, поки клі отримання наші ще забруднені егоїстичним отриманням, неможливо побачити вище управління як добре і добродійне. А як сказано вище, - хто той, хто може побачити «око Творця», те, що Його управління діє властивістю «добрий і добродійний»? - тільки ті, хто «сподіваються на Його милість». Бо «Його милість» означає, що вони сподіваються отримати від Творця властивість «хесед» (милість), тобто надіються отримати від Творця властивість віддачі, що зветься «тотожністю властивостей», званою «злиття з Творцем».

Тому, коли вони удостоюються властивості віддачі, вже їхні келім отримання не брудні. Тоді вони удостоюються «ока Творця», тобто відчути, що Його управління ведеться властивістю «добрий і добродійний». Тоді як ті люди, які не сподіваються досягти властивості «хесед», тобто келім віддачі, - вони перебувають під владою добра і зла.

Однак кому Творець дає хесед, званий «келім віддачі», що зветься другою природою? Не всім. Дійсно, існує багато людей, які уповають на Його милість, тобто на те, що Творець дасть їм властивість хеседу. Однак тим людям, які думають, що феномен хеседу це щось додаткове, тобто вважають себе людьми досконалими, просто їм потрібна властивість хеседу, щоби Творець дав їм, і буде вона в них як гарний додаток, - таким людям Творець не дає хеседу, званого «келім віддачі».

І це тому, що згори дають тільки тим, які мають келім для наповнення, тобто, якщо немає справжньої потреби, то немає й можливості наповнення. А коли можна наповнити тим, чого не вистачає? Коли людина просить не зайвого, а необхідного, тоді вона отримує, тому що [бажання] надмірностей не називається «потребою».

І це те, що написано: «Око Творця на тих, хто тріпоче перед Ним, на тих, хто сподівається на Його милість». Про яких людей йдеться, які сподіваються на Його милість, тобто, для якої потреби вони сподіваються, що Творець дасть їм властивість хеседу? Це саме про тих людей, які відчувають, що потрібна їм властивість хеседу, щоби «врятувати від смерті душі свої».

Тобто мова йде саме про тих людей, які бажають прийти до злиття з Творцем, тобто бути злитими з життям життів. Інакше, якщо вони не в стані злиття, то почуваються, що вони «мертві», як сказали мудреці, «грішники за життя свого звуться мертвими». Тому вони просять у Творця, щоби врятував їх від смерті, бо розбіжність властивостей відокремлює їх від життя життів.

Тоді як злиття з Творцем є категорією життя. Як написано: «А ви, злиті з Творцем Всесильним вашим, живі ви всі сьогодні». Виходить те, що вони просять властивість хеседу, це тому, що не бажають належати до «грішники за життя свого звуться мертвими». Їм Творець дає властивість хеседу, тобто келім віддачі.

І це те, що написано: «Врятувати від смерті душі їхні», тобто, як зазначено вище, те, що він просить у Творця, щоби дав йому властивість хесед, це з причини «врятувати від смерті душі їхні», і називається це «хісарон», і є таким клі, яке може отримати наповнення. Тоді як ті люди, які потребують допомоги Творця як надмірностей, немає в них справжніх келім, тобто істинного хісарону, щоб Творець дав їм келім, щоб «врятувати від смерті душі їхні», - а все через [бажання] надмірностей.

Тому вони залишаються з келім отримання, в яких вони дбають тільки про власну користь. І вони не відчувають, що келім їхні – брудні, так що не може увійти в ці келім святість, бо святість і особиста користь протилежні одна одній.

І зі сказаного виходить, що тільки лиш ті, хто розуміє, що коли вони не здатні діяти у віддачі, вони відокремлені від життя життів, - тільки ті просять у Творця, щоби дав їм силу віддачі, що є іншою природою. Як сказав мій пан, батько й учитель, що як першу природу, яка є бажанням отримувати, дав Творець, так само неможливо змінити першу природу на другу, а може це зробити тільки сам Творець.

Як сталося при виході з Єгипту, коли Творець сам вивів їх з-під влади фараона, царя Єгипту, як сказали мудреці (у «Пасхальній Аґаді»): «І вивів нас Творець з Єгипту не через ангела, і не через серафима, і не через посланця, а сам Творець власною персоною».

Однак, коли людина дістає ту допомогу, що Творець виводить її з-під влади Єгипту, який є бажанням отримувати для себе? - це саме тоді, коли є в людини істинний хісарон, а не [бажання] надмірностей. Тому, якщо людина бажає прийти до злиття з Творцем, тоді вона отримує допомогу для свого хісарону. Таку, щоб відчула, що таки є в неї хісарон. Інакше кажучи, не те щоб бракувало їй якоїсь «досконалості», а немає в неї буквально життя, тому що зло, що в ній – його дуже багато. І тоді повідомляють людині згори, що вона грішить. Як написано в Зоар про те, що сказано «або повідомив йому гріх його». І запитує: «Хто повідомив йому?» І відповідає: «Творець повідомив йому, що він згрішив».

А пояснення цього те, що Творець показує людині правду, наскільки вона віддалена від Нього, і буквально бракує їй життя святості. Виходить, що людина просить тоді у Творця, щоби допоміг їй, щоби дав їй бажання віддачі, тому що бракує їй життя. І тоді, оскільки вже є в людини істинний хісарон, тоді Творець дає їй бажання віддачі, що й є іншою природою.

І сказаним слід пояснити те, що написано: «А Ти в милосерді Своєму великому віддав сильних у руки слабких, великих у руки малих і нечистих у руки чистих». Цим хоче повідомити нам, що людині слід дійти до стану, коли вона бачить, наскільки вона слабка і бачить, наскільки зло в ній численне, так, що не має вона жодних сил його подолати, і наскільки вона нечиста, і неможливо дістати наповнення згори, бо поки що немає в неї цільного клі, щоб могла отримати наповнення, що відповідає хісарону клі.

І це те, що написано: «Бо ви – найменші з усіх народів», що означає, як сказано, що «не через те, що ви численніші за всі народи, побажав вас Творець і обрав вас», адже «ви – найменші з усіх народів». Отже, коли людина бачить, що вона – гірша за весь світ, і саме в стані ницості Творець «обирає вас» і «виводить вас» з-під влади Єгипту, як написано: «Я, Творець Всесильний ваш, який вивів вас з землі єгипетської, - бути вам Всесильним». Ось, написано в «Теилім»: «Піднесу Тебе, Творцю, бо підняв Ти мене і не дав Ти ворогам моїм тріумфувати наді мною». І слід зрозуміти, хто вони, ті вороги Давида, про яких Давид сказав: «Не дав Ти ворогам моїм тріумфувати». То маємо пояснити так, що відомо: «Давидом» зветься категорія малхут, тобто малхут небес, і створіння повинні прийняти на себе тягар малхут небес з наміром не задля отримання винагороди, а «через те, що Він – великий і всевладний», - але не в ім’я особистої користі.

І цьому протидіє весь світ і ненавидять робити все в ім’я небес а не для своєї користі. Тому, оскільки святість уся є віддачею, тобто на благо Творця, як написано: «Святими будьте, бо святий Я, Творець». Тобто, як Творець, Він лиш тільки віддає створінням, так само і створіння повинні віддавати Йому, бо це називається «тотожність властивостей», що є категорією злиття з Творцем.

Виходить, всі ті, хто бажає працювати виключно собі на користь, а не в ім’я небес, ті називаються «ворогами Творця», тобто ворогами малхут небес. І цим вони звуться «ворогами Давида». І це те, що каже Давид: «І не дав Ти моїм ворогам тріумфувати наді мною». І зазвичай ми маємо говорити тільки про дві категорії:

а) Творець;

б) створіння.

Тобто, Творець створив створіння для того, щоби дати їм добро й насолоду, як написано: «Бажання Його – дати благо створінням». А Адам а-Рішон, перед гріхом, мав досконалу душу-«нешама», і була в нього тоді категорія НАРАН (нефеш-руах-нешама) від БЄА, і також НАРАН від Ацилуту. Тільки після гріха стався в нього відхід його НАРАН, і залишився тільки лиш рівень нефеш.

І тоді було б треба вчинити «повернення», тобто підняти всі свої келім, що впали в кліпот і знову поєднати їх зі святістю. Що означає – повернутися до злиття з Творцем в стані заради віддачі, що зветься «поверненням», як написано в Зоар: «Поверни гей до вав».

Літера «гей» означає малхут, зміст якої – отримання заради отримання, і від неї походять всі душі. Тому малхут називається «спільнота Ісраеля» і вона включає в себе всі душі. І цій малхут дано виправлення, - виправити її заради віддачі. І ця робота дана створінням, бо тим, що займаються Торою та заповідями заради віддачі, вони спричинюють цим, кожен в корені своєї душі, в Малхут світу Ацилут, щоб була вона заради віддачі, і цим утворюють поєднання вгорі, що зветься «єднанням Творця і його Шхіни». Тобто, категорія Малхут, що зветься «Шхіною», з Зеїр Анпіном, що зветься «вав» імені АВАЯ. І це й є змістом «повернення», те, що каже Зоар: «Поверни гей до вав».

А в загальному плані слід розрізняти три категорії, що звуться «Один, Єдиний, тільки Він». І як написано в першій частині ТЕС: «Один» вказує, що Він повністю однорідний. «Єдиний» вказує на те, що походить від Нього, що і ці множини, вони в Нього такі ж єдині, як і Його суть. А «тільки Він» показує, що хоч Він і здійснює багато дій, проте, єдина сила робить все це, і всі вони знову повертаються і з’єднуються у формі Єдиного».

І «Один» означає, що Він однорідний, тобто створив створіння єдиним бажанням, яким є – «дати благо Його створінням». А «Єдиний» означає, що хоч ми й бачимо, що є численність дій, тобто добро і зло, інакше кажучи, здається Він нам, (боронь боже) як той, хто чинить добро і чинить зло, - і тоді зветься «Єдиний», і це через те, що у всіх Його різноманітних дій є єдиний результат, - дати благо. І виходить, що Він є єдиним у кожному зі Своїх діянь і не змінюється в усіх своїх різноманітних діяннях. Тобто, кожна з дій має форму Єдиного, і це - тільки лиш чинити добро.

І людина має вірити в це. Тобто, хоч й відчуває, що згідно з її чуттям дана дія, - а людина вірить, що прийшла вона від Творця, - але дія ця не добра, і все одно людина має вірити, що ця дія спричинить їй те, що вона зможе досягти добра. І це є роботою людини, - вірити в те, що це так, хоч вона й не розуміє цього. І піднести подяку Творцеві за це.

І це як сказали мудреці: «Людина повинна благословляти зле так як благословляють добре». Тобто, людина повинна вірити, що це їй на добро, інакше Творець не дав би їй відчути ці стани, тому що бажання Його є те, що Він хоче давати благо створінням, бо саме це було задумом творіння.

А «тільки Він» називається тоді, коли людина вже удостоїлася побачити, як вся множина окремих [форм] здобула форму Єдиного, тобто заслужила побачити, як кожне «зле» набуло [властивості] «добре», що належить до його категорії. І осягти це «тільки Він» людина удостоюється лише після того, як виправила свої келім, щоб були «заради віддачі». Тоді вона заслуговує мети творіння, яка є абсолютним добром.

І це те, що написано: «Мелодія пісні освячення дому Давидового». Де поняття «освячення дому» має на увазі «Дім святості», Храм, адже в плані духовної роботи серце людини має бути Храмом для Творця, як написано: «І зробіть Мені Храм і буду перебувати серед вас». Адже людина має удостоїтися перебування Шхіни, як сказали мудреці: «Милосердний бажає серця», що означає, - тільки серця людини потребує Творець для того, щоби дати їй те, що бажає їй дати.

І коли людина вже удостоїлася категорії «тільки Він», тоді вона бачить, що заслужила будови Храму. І про це сказав Давид: «Піднесу Тебе, Творцю, бо підняв Ти мене і не дав Ти ворогам моїм тріумфувати наді мною». Тобто, всі вороги є бажаннями егоїстичного отримання, вони були тим, що перешкоджає святості, а Творець врятував його від усіх ворогів, і удостоївся увійти в святість. І це те що написано: «Творцю, підніс ти з пекла душу мою, оживив мене, не давши впасти в яму».

Ми кажемо: «Ти – той, Хто перший, і Ти – той, Хто останній, і без Тебе немає в нас царя, - визволителя і рятівника». А також ми кажемо: «Ти – той, Хто до створення світу, Ти – той, Хто при створеному світі, Ти – той, Хто в цьому світі і Ти – той, хто в світі прийдешньому». І в простому сенсі ми розуміємо, що говоримо про велич Творця. Однак, в плані духовної роботи – що це нам хоче сказати?

Відомо, що порядок духовної роботи такий, що людина повинна виправити своє клі отримання, щоб мати силу все робити у віддачі. І повинна людина докласти сил і зробити все, що вона в змозі вдіяти. І тоді вона приходить до рішення, що без допомоги Творця нереально вийти з-під влади бажання отримувати для себе, що і називалося б «визволенням». Тобто, коли виходить з єгипетського вигнання, а це означає - з-під влади бажання отримувати.

А визволення, - всі розуміють, що воно належить Творцеві, оскільки людина бачить, що немає жодної можливості вийти з вигнання своїми силами. Проте, слід запитати, звідки вона знає, що вихід з вигнання у бажанні отримувати, залежить лише від Творця і це не в руках людини. Відповідь така, що оскільки вже зробила людина, на свою думку, те, що в її змозі робити, і анітрохи не зсунулася зі свого бажання отримувати, а навпаки, бачить вона, що з того часу, як почала виконувати цю роботу, аби піднятися до рівня «щоб усі дії були в ім’я небес», бачить наразі буквально щось інше – що відходить назад.

Тобто, людина бачить, наскільки нині вона занурена в себелюбство, - більше ніж завжди. І з цієї причини - коли удостоюється визволення, тобто виходу з цього вигнання, - вона каже, що тільки Творець може вивести народ Ісраеля з Єгипту, іншими словами, визволення належить Творцеві.

Тоді як увійти у вигнання, тобто підкоритися пануванню бажання отримувати, певно це стосується людини. Тобто, людина винувата в тому, що вона не може подолати бажання отримувати для себе. Виходить, що людина сама входить у вигнання.

На це каже нам писання, що не так воно, як людина розуміє. І хоч вона повинна сказати: «Якщо не я собі, - хто мені?», тобто все залежить від вибору людини, все одно вона має вірити, що все перебуває під вищим управлінням, тобто все залежить від Творця. І про це сказано: «Ти – той, Хто до створення світу». Де щодо поняття «світ» (івр. «олам») відомо, що це від вислову «приховання й утаєння» (івр. «геелем ве-естер»). І слід знати, що стосовно вигнання слід вирізнити дві категорії:

а) коли людина не відчуває, що існує приховання й утаєння;

б) коли людина відчуває, що вона перебуває в стані приховання й утаєння.

І це те, що написано: «Ти – той, Хто до створення світу». Тобто те, що людина не відчуває, що перебуває в стані приховання, - це Творець вчинив. І воно – на благо людині, оскільки перш ніж людина здатна виправити зло, що в її нутрі, існує виправлення, щоб не бачити зла. Виходить, що Творець утворив стан що перед входом людини в приховання й утаєння. І це те, що написано: «Ти – той, Хто до створення світу». Тобто до того, як було створено світ. А потім людина входить у стан приховання й утаєння. І в цей стан вона входить саме згідно з мірою її зміцнення в Торі та заповідях заради того, щоби піднятися на рівень «щоби всі діяння її були заради віддачі».

І це те, що написано: «Ти – той, Хто при створеному світі». Тобто те, що людина прийшла до стану приховання й утаєння, - це прийшло від Тебе. Про це й написано: «Ти – той, Хто при створеному світі». А після того, як людина вже у вигнанні, тоді приходить визволення. І це: «Ти – той, Хто перший, і Ти – той, Хто останній».