Бней Барух Академія кабали

Батько й учитель мій сказав про те, що написано: "Свічки ці є святістю, і не маємо ми права користуватися ними, а лише дивитися", - що треба знати різницю між чудом Хануки і чудом Пурима. Бо в Хануку був присуд лише про духовне, що позбавили народ Ісраеля виконання заповідей. А чудо було те, що в час, коли перемогли Хасмонеї, тоді могли вже виконувати заповіді. А оскільки в духовному немає келім, бо "келім" називаються саме келім отримання, що зветься "створене "суще з нічого", що є бажанням отримувати, тому з’являється натяк на це: "Свічки ці є святістю, і не маємо ми права користуватися ними".

Зовсім інше це чудо Пурима. Був присуд також щодо тіл, як написано: "Знищити, вбити і погубити…" (Меґілат Естер, 3:13). Виходить, що чудо стосувалось тіл. А "тілами" звуться келім отримання. Тому про Пурим написано: "Радість і бенкет і свято", де поняття "бенкет" вже належить до тіла. А в Хануку дано нам чудо "Лиш тільки бачити їх, і немає в нас права користуватися ними".

І це те, що сказали кабалісти, - Ханука це "хану-ко" (зупиніться тут). І запитав, - що це за натяк "зупиніться". І сказав, що поняття "зупиніться" означає зупинку. І розповів про це притчу: буває багато разів посеред війни дають відпустку якомусь загону вояків, і вони йдуть додому, щоб після цього вони мали силу бути дужими вояками. А потім, після цієї зупинки, повертаються на поле бою. То є дурні, які думають: навіщо дана їм свобода йти додому? - певно, війна закінчилася. Тому вже вони не потрібні.

Але ж тямущі серед них розуміють, - те, що дали їм відпустку, це щоб відпочити, для того, щоб набути нових сил, аби могли битися з ненависником. Тому вони розуміють, що відпочинок він для того, щоб отримати силу воювати.

Так само й тут, в Хануку було визволення тільки щодо духовного, бо присуд був лише про духовне, як написано ("За дива... "): "Коли постало злочинне царство грецьке на народ Твій Ісраель, щоб забули вони Тору Твою і відійшли від законів бажання Твого, а Ти, в милосерді великому Твоєму став за них в час лиха їхнього… і т.д."

Виходить, що визволення було лише щодо духовного. А поняттям "духовне" в роботі звуться келім віддачі, які називаються "світло хасадим", що зодягається в келім віддачі. Але при цьому, коли заслуговують лише келім віддачі, - це тільки половина роботи, тобто половина війни. Інакше кажучи, людина повинна заслужити, щоб і келім отримання також увійшли в святість, тобто, щоб користуватися ними з наміром віддачі.

А після того, як і келім отримання ввійдуть в святість, тоді це зветься, що людина вже має келім для отримання. І тоді цей рівень називається підсолодженням ґвурот. Тобто, до того, як досяг келім отримання, щоб були вони заради віддачі, не міг користуватися світлом, котре проявилося для келім віддачі. Бо келім віддачі означають, що людина дає щось, а за те, що віддала, не хоче нічого, через те що вона вірить, що служить великому Царю. Тому вона радіє тим що заслужила обслуговувати великого Царя.

Але ж коли людина користується келім отримання, тобто, бере насолоди від Творця, і оскільки отриманням цим вона робиться відокремленою від Творця через розбіжність властивостей, тому звуться ці келім отримання "гіркі ґвурот". Тому що гірко людині через віддалення від Творця. Адже ґвурот означають, що оскільки є в людини два види келім: один вид зветься "хесед", тобто, коли вона віддає, і один зветься "ґвура", це тому, що вона отримує, і називається ґвурою бо є тут феномен переборення (івр. "ітґабрут"), щоб не отримувати, а якщо таки отримає, людина буде віддалена від Творця. І стан цей є гірким для неї. Тому, коли вона може надати бажанню отримувати намір ради віддачі, виходить, попередні ґвурот, коли вона користувалася келім отримання, було гірко їй через розбіжність властивостей.

А зараз підсолодилися, тобто тепер, коли користується келім отримання, відчуває солодкість, оскільки намір її – заради віддачі. І це вже є категорією тотожності властивостей. Тому тепер людина може втішатися ними. Бо в отриманні такого виду, - ради віддачі, - немає нічого гіркого, а все добре.

Ось, ми промовляємо (в пісні "Твердиня, оплот порятунку мого"): "Греки зґуртувалися проти мене, тоді, в дні Хасмонеїв. І пробили стіни веж моїх". Отже, "греками" звуться ті люди, що діють в рамках знання. Тобто, не можуть вони зробити щось, коли це проти знання. І тоді була влада греків, тобто ця влада панувала над народом Ісраеля.

І влада ця зветься "злочинне царство грецьке", функція котрих – "(примусити) їх забути Тору Твою і відвести їх від законів бажання Твого". Тобто, влада, що [примушує] діяти саме в рамках знання, - призводить до того, що пробивають мур, що охороняє вежу. Смисл "вежі" такий, що є в людині певна міра величі Творця, а "стіною" називається віра вище знання, що саме за допомогою віри вище знання людина може прийти до відчуття величі Творця. І, також, уявити собі велич Творця.

А в час, коли є в людини відчуття величі Творця, вона подібна "як свічка перед смолоскипом", що анулюється перед ним. Але греки, тобто влада, що в рамках знання, які не дали йти вище знання, - означає, що "пробили стіну веж моїх". Інакше кажучи, категорію віри вище знання, що є стіною, і за цим муром можна будувати "вежі", тобто осягти велич Творця, що зветься "вежею". Тобто, саме завдяки вірі вище знання заслуговуємо знання святості.

Виходить, велич людини, коли вона заслуговує відчуття величі Творця, з’являється саме завдяки тому, що людина принижує себе, тобто, принижує своє знання. І тоді вона може удостоїтися величі Творця, що зветься "знання святості". І цим можна пояснити те, що написано: "Сказав рабі Йоханан: "В кожному місці, де ти знаходиш велич Творця, там ти знаходиш Його скромність, і т.д." Певно, є цьому тлумачення більш просте. Проте, коли ми говоримо про шлях духовної роботи, маємо зрозуміти те, що написано, - що ми знаходимо скромність Творця, що Він – скромний. І треба зрозуміти, як можна сказати, що в Творця є властивість скромності. Бо це означає приниження. І як можна говорити щодо Творця про таку властивість. Адже зазвичай пишеться: "Творець воцарився, в гординю вбрався".

І треба пояснити так, що мається на увазі людина. Тобто, в кожному стані, коли людина удостоюється величі Творця, осягти щось в величі Творця, - "там ти знаходиш Його скромність" – людини. Бо відповідно до величі Творця, котрої удостоюється людина, - в цій мірі людина бачить свою ницість.

Це означає, що саме в час, коли людина просувається вище знання, саме тоді приходить до неї знання і хоче заважати їй. І починає сперечатися з нею. І людина бачить тоді, що немає їй що відповісти. Тоді вона відчуває зло, що є в ній, і що вона потребує ще більшого зміцнення, аби була в неї можливість врятуватися від розуму злого начала, яке зветься властивістю "греки". І бачить тоді, за мірою зла, яке розкривається в ній, що немає більше настільки ницого, як вона, позаяк зло, що розкривається в ній – більше, ніж в інших людей. Як зазначено вище, відповідно до добра, котре робить людина, якщо вона йде шляхом істини, коли хоче робити все ради віддачі.

Виходить, що в час, коли людина удостоюється величі Творця, хоча б трошки, вона не знає, чому Творець допоміг їй більше ніж решті людей. Бо вона відчуває, що є гіршою за всіх людей на світі. І говорить собі: певно, що якби інші люди знали шлях істини, так, як це зрозуміло їй, напевно були б вони людьми великими, а не такими, як вона. Виходить, що в час, коли людина відчуває трохи велич Творця, вона відчуває стан ницості, від того, що Творець допоміг такій нікчемі як вона. І це те, що написано: "Там, де ти бачиш велич Творця, там ти бачиш Його скромність".

Тому, коли людина говорить Творцеві: "Ти дав руку злочинцям і правиця Твоя простягнута прийняти тих, що повертаються" (в молитві "Неіла"). Означає це, що коли людина просить Творця, щоб він наблизив її, а це зветься "Даєш руку для примирення і правиця Твоя простягнута прийняти тих, що повертаються". Тобто, людина говорить Творцеві: я відчуваю своє становище, наскільки я перебуваю в стані грішника і злочинця більше ніж увесь світ". І це відбувається тому, що зверху розкрили їй зло, як зазначено вище, що не розкривають людині зло більше, ніж те добро, що є в ній.

Як ми пояснили те, що сказали кабалісти: "Грішники, - здається їм зле начало як волосина, а праведникам – як висока гора". І на перший погляд це має бути навпаки. Грішники, які не можуть перебороти зле начало, саме вони повинні були б сказати, що зле начало – як висока гора. Але ж праведники, в яких була сила подолання, мали б бачити зле начало як волосину.

А відповідь така, що не показують людині зло, що в ній, інакше, як лише за мірою добра, яке є в ній. Для того, щоб було добро і зло врівноважені. Тому у праведників, в яких є багато підйомів та падінь, всі падіння їхні з боку злого начала. І з багатьох падінь робиться "висока гора".

А слово "гора" (івр. "гар") треба пояснити як сумніви (івр. "гіргурім"). Тобто, кожний сумнів, коли людина сумнівається у властивості Творця, і не вірить в Його управління, що Він є Добрим і Тим, хто дає добро, - це зветься "злий сумнів".

Тому у праведників зле начало робиться високою горою. Але в грішників, в яких немає підйомів та падінь, оскільки не можна дістати падіння до того, як людина піднімається, як ми пояснювали щодо сну Яакова, де написано "І ось, ангели Всесильного сходять і спускаються нею", де треба було б сказати спочатку "спускаються", а потім "піднімаються". Але ж в плані духовної роботи, всі люди прийшли в цей світ почергово здійснювати те, для чого послав кожного Творець. А "ангел називається посланником". Тому перш за все повинен піднятися ступенями духовної роботи, коли відчувається трохи наближення Творця. А потім може бути спуск. Тому грішники, в яких немає підйомів, само собою, немає в них падінь. І насправді, чому вони не піднімаються? Це тому, що зле начало заважає їм піднятися. Тому вони залишаються в злому началі, котре не більше за волосину.

А праведники, котрі мають в собі зло в справжній його формі, і тому, коли Творець допомагає їм, вони відчувають свою ницість, бо Творець наблизив їх. І це зветься, як написано: "Зі сміття піднімає злиденного". Це означає, що людина говорить: коли я була в смітті, і втішалася від того, де всі тварини дістають своє харчування, тобто, від покидьків... І це те, що написано: "Там, де велич Творця, ти знаходиш Його скромність".

Проте, треба пояснити це, як згадано вище, що не можна людині говорити зараз, що вже удостоїлась я категорії величі Творця, і вже я не потребую віри вище знання, адже є мені на чому будувати свою роботу, - на основі того, що удостоїлася нині величі Творця.

А потрібно, як говорив мій пан, батько й учитель, щоб людина була обережною, і в час, коли вона удостоюється якогось наближення з боку Творця, то хай не говорить, що тепер вона знає, що варто працювати в роботі святості через те, що відчуває зараз смак в роботі. А має вона сказати, - зараз я бачу, що варто працювати вище знання, бо саме тим, що я бажаю йти вище знання, Творець дає мені трохи наближення до Себе.

Отже, людина сприймає це наближення як ознаку того, що йде шляхом істини. Тому вона приймає на себе, що від сьогодні й далі не захоче сприймати жодну роботу в знанні, а все – вище знання. Виходить, що людина не сприймає наближення до Творця як основу, щоб про це сказати, що варто бути робітником Творця, тому що є в мене зараз основа. А навпаки, що від сьогодні й далі вона працюватиме лише вище знання.

І це те, що написано: "У місці величі Творця ти знаходиш Його скромність". Тобто, в місці величі, інакше кажучи, там, де людина осягає трохи велич Творця, там треба знайти Його скромність. Іншими словами, там, де людина знаходить велич Творця, вона має знайти скромність людини, що є категорією віри вище знання, що зветься "ницість", "скромність".

Оскільки властивість «віра» - низька за своєю важливістю, тому віра називається категорією "внизу". Тобто, коли людина знаходить велич Творця, вона має шукати і знайти можливість працювати в категорії віри, а не в тому плані, що вона вже знайшла місце величі Творця.

Отже, людина має сказати, - те, що удостоїлася трохи розкрити місце величі Творця, це тому, що до цього працювала в віри, що зветься станом "внизу", станом "ницість". Тому вона продовжує просуватися таким шляхом, який є вірою вище знання. Через те, що вона бачить, що цей шлях є шляхом істини, і доказом цьому є те, що саме завдяки цій підготовці фТворець наближає її до Себе.

І це те, що написано: "Греки згуртувалися проти мене… і пробили стіну моїх веж". Де справа в тому, що людина має берегти цей мур, що зветься "віра в Творця вище знання". Тобто, не треба людині чекати, аж поки повірить, що варто вчитися, а також що варто молитися тощо. І хай не дивиться на те, що її знання радить їй. А повинна вона йти згідно з тим, до чого Тора зобов’язує людину. Так людина має поводитись. І лише в такий спосіб, що зветься "безумовне підкорення", людина може заслужити знання в святості.

А головне це молитва. Тобто, людина має молитися Творцеві, щоб допоміг їй іти вище знання. Тобто, робота має бути в радості, неначе вже удостоїлася знання в святості. І те, яка радість була б тоді їй від роботи, так само вона повинна просити у Творця, щоби дав їй силу, щоб вона могла б іти вище знання тіла.

Тобто, незважаючи на те, що тіло не згодне з цією роботою, заради віддачі, але людина просить у Творця, щоб мати можливість працювати в радості, як це личить тому, хто служить великому Царю. І вона не просить у Творця, щоб показав Свою велич, і тоді б вона працювала в радості. А бажає, щоб Творець дав би їй радість в роботі вище знання, щоб це було важливо для людини, неначе вже є в неї знання.