Ось, так казали мудреці про написане «І Творець стоїть над ним»: «Не знайшли ми такого щодо інших праотців. Сказав рабі Сімон: «Цар стоїть на своєму полі не тоді, коли воно зоране, і не коли воно засіяне, а тоді, коли врожай вже обмолочено. Так Авраам зорав землю, як сказано: «Встань, пройди землею», Іцхак засіяв її, як сказано: «І посіяв Іцхак». І прийшов Яаков, який є обмолоченим урожаєм, як сказано: «Святий Ісраель для Творця, первинки Його урожаю, - стоїть над ним».

Слід зрозуміти, чому це хоче нас навчити щодо процесу духовної роботи. Що таке «поле», і що таке «обмолочений урожай». І що означає цей образ, що «цар стоїть на своєму полі»? Відомо, що головне в нашій роботі – виконувати її ради «малхут небес», що зветься вірою. Як сказали мудреці: «Прийшов Хавакук і поставив усе на одну основу, - «праведник вірою своєю житиме». А зміст віри в тому, що слід вірити в Творця, що Він управляє світом управлінням добрим і добродійним.

І хоч людина ще не бачить, щоб виникло в неї таке відчуття, все одно вона повинна вірити і сказати, що те, що вона не бачить добра, того, як воно розкрито в світі, все одно має вона вірити в це вище за знання. Вірити: те, що не бачить вона добра, щоб було розкрито її очам, це з тієї причини, що весь час, поки людина не вийшла з-під влади себелюбства, не має вона сили бачити цього. Адже щодо келім отримання було скорочення, і світло не світить в них через розбіжність властивостей, як написано в коментарі «Сулам» (у «Передмові книги Зоар», п.138).

І з цієї причини людина не здатна бачити правду. Тож має вона вірити, що так це. У процесі духовної роботи, тієї, що належить до людського загалу, не дуже даються взнаки стани, що стосуються управління винагородою та покаранням. Тоді як в особистій роботі, тобто коли людина старається, бажаючи прийти до рівня, щоби всі її дії були б заради небес, - тоді вона починає докладати сил щоб прийти до рівня «той, хто віддає». І тоді вона повинна стати тим, чия основа вся побудована на величі Творця, як каже Зоар, що «людина повинна тріпотіти перед Творцем через те, що Він є великим і всевладним». Тоді починається робота головним чином на основі цієї віри, - що Творець керує світом властивістю «добрий і добродійний».

І тоді з’являються в неї стани підйомів та падінь. Тобто іноді має вона винагороду, тобто може людина вірити в Творця, в те, що Він добрий і добродійний, і може вона вірити у Творця через Його велич. А це приходить до людини завдяки великим зусиллям у вірі у винагороду й покарання. І означає це , що якщо людина діє у вірі вище рівня знання, тоді вона дістає винагороду, яка полягає в тому, що удостоюється відчувати любов Творця до себе. А покарання таке, що коли вона бажає йти саме на рівні знання, вона віддаляється цим від любові до Творця.

І ще гірше за це те, що іноді людина приходить до протилежного, тобто бути серед ненависників Творця. Оскільки є в неї багато претензій до Нього, - адже вона вже молилася багато разів Творцеві, і бачить, що Він, - хай нас омине! – не чує молитву. І через це людина приходить до станів підйомів та падінь. Однак, якщо людина зміцнюється і просувається вище рівня знання, і каже: «Очі в них і не бачать», - вона заслуговує в цей момент винагороди, коли відчуває, що є наближеною до Творця.

І це так, як написано у «Передмові до ТЕС», п. 132: «І потрібно знати, що згадана «міра» - властивість середніх, ведеться також і в той час, коли людина перебуває навіть під управлінням в прихованні лику. Бо завдяки все більшому зміцненню у вірі у винагороду та покарання розкривається їм світло великої впевненості в Творці. І удостоюються на певний термін ступеню розкриття лику Творця в мірі середніх. Але недолік в тому, що не можуть вони встояти в своїх властивостях, щоб залишитися так на постійно. Бо залишитися у постійному стані можна лише завдяки поверненню з трепоту».

І зі сказаного виходить в нас порядок роботи в три етапи, аж поки приходимо до виходу з роботи, - це категорія людини. І це так, як сказали мудреці (в трактаті «Ніда», 31): «Троє беруть участь в людині: Творець, її батько та її мати. Батько її сіє білину, мати її сіє червоність. А Творець дає людині «руах» і «нешама». А в процесі духовної роботи це з’ясовується так, як ми вивчаємо, що існують три лінії, якими є хесед (милість), суд і милосердя. І це подібно тому, як ми говорили в попередніх статтях, що людині, щоб мати можливість ходити, потрібні їй дві ноги, і це – права і ліва. І це – два вислови, що заперечують один одного, аж поки прийде третій вислів і вирішить між ними. Тобто дві лінії народили лінію, що вирішує.

І цим слід пояснити поняття оранки і сівби, і обмолоченого врожаю, - в поняттях духовної роботи. Де поняття правої лінії це «оранка», що є порядком роботи того, хто хоче почати діяти у віддачі. А оскільки людина створена з такою природою, що вона дбає тільки лиш про власну користь, тож щодо бажання отримувати собі сталося виправлення, щоб не існувало феномену сорому через розбіжність властивостей з Творцем. Адже коли ми говоримо про Нього, то тільки в тому плані, що Він дає створінням, а поняття отримання для себе в Ньому немає. Тому зробилося скорочення й утаєння щодо бажання отримувати собі, і створіння не можуть отримувати добро й насолоду, які Він бажає дати їм.

І це було для того, щоб існувала можливість, аби людина могла б виправити клі отримання, щоб діяло тільки заради віддачі. Тобто людина повинна перетворити бажання отримувати, що в ній, взявши замість нього бажання віддачі. Тобто те, що було в неї спочатку вищим за важливістю, а це – бажання отримувати, буде тепер нижчим за важливістю. І не бажатиме користуватися ним, а навпаки, бажання віддачі, яке було для неї неважливим і не хотіла користуватися ним, буде віднині найважливішим. Тобто, віднині бажання віддачі є в неї річчю важливою і бажає користуватися тільки бажанням віддавати.

І це зветься «оранкою», коли перевертають ґрунт, - те, що було вгорі, робиться відтак низьким, а те, що було внизу, піднімається вгору. І зветься це правою лінією, категорією Авраама, хеседу, тобто людина хоче відтепер діяти тільки в категорії «хесед», що зветься бажанням віддачі. І права лінія називається досконалістю. Тобто, хоча й бачить людина, що не в її змозі поки що творити «хесед», милість, - все одно слід їй змальовувати собі, начебто вже удостоїлася властивості віддачі, званої хесед. І скласти за це подяку Творцеві, за те, що удостоїв її виконувати дії заради віддачі.

І все це відбувається тільки вище рівня знання. І хоча якщо людина подивиться на свій стан, в якому перебуває, вона побачить інакше, - проте це справа, що вище рівня знання, тобто вона повинна змальовувати собі, начебто вже удостоїлася бажання віддачі, і наче вже заслужила стан «оранки». І хоча й слід людині принижувати себе й казати, - скільки Творець дає мені думки і бажання робити щось в духовному, я рада цьому, і дякує Творцеві за те, що удостоїв її хоч трошки прислужитися Йому, тобто що може вона зробити щось на благо Творцю. І бути радою цьому, адже вона бачить, що решті людей Творець не дав можливість служити Йому. Тому вона радіє цьому. І це визначається як досконалість через те, що людина вірить тепер вище рівня знання, що Творець управляє світом властивістю «добрий і добродійний». І само собою людина може нині проявити любов до Творця і бути постійно в радості.

Але разом з цим повинна людина користуватися і «другою ногою», і це – ліва лінія, тобто критично перевіряти свої дії. І буде в неї бажання і прагнення бачити істину, тобто скільки сил вона може докласти заради віддачі і наскільки важливим є духовне. Так, що коли насправді людина розуміє, що варто діяти лише на благо Творця, а не собі на користь, тоді вона бачить зовсім інше, тобто що всі її діяння, - коли йшла правою лінією і думала, що вона й справді «людина миру», то наразі бачить, коли перейшла на ліву лінію, що не має вона нічого, що дійсно було б заради небес.

І це зветься «сівба». Як коли беруть добру пшеницю і сіють зерно в полі, тоді той, хто не розуміє польових робіт, дивиться на людину, яка взяла пшеницю і кидає її на землю, як на когось несповна розуму. Так само діють і тут, коли беруть добрі стани, в яких є досконалість, і вже підніс за ці свої діяння подяку Творцеві, а тепер от він анулює їх. І це подібно до того, хто бере добірне зерно і розсіює його в полі.

Однак правда в тому, що на одній нозі не можна ходити. І отже, дві ці ноги вважаються як два вислови, що заперечують один одного. Тому Іцхак, який «засіяв поле своє», вважається категорією «лівої сторони». Як слова мудреців: «Завжди хай людина відштовхує лівою і наближає правою». І слід пояснити, що коли людина відчуває себе наближеною до Творця, це зветься «наближає правою». А «відштовхує лівою» пояснюється так, що коли перевіряє, то бачить, що вона відштовхнута від роботи віддачі. Тобто, мудреці хочуть сказати нам, що людині потрібні обидві ці речі, тобто і права, і ліва. Бо однією ногою не можемо просуватися. І це є категорією Іцхака, що зветься «сівбою».

Виходить, що Авраам називається категорією «праве», тобто хесед, досконалість. І це зветься «білиною», як згадано вище, що троє беруть участь в людині, і це – батько її, мати її і Творець. Де батько є однією категорією, тобто однією лінією, і це – хесед, що вказує на досконалість. А досконалість зветься «білим», як написано: «Якщо й будуть гріхи ваші як червона нитка, - як сніг побіліють». І це зветься «права наближає». Тобто людина відчуває себе наближеною до Творця.

«А мати сіє червоність», де «червоність» вказує на хісарон, нестачу, категорію нукви, тобто там людина бачить, що вона взагалі відштовхнута від роботи віддачі. Тому вона перебуває в стані підйомів та падінь. І це зветься, що людина має лише часткову віру, як каже (у «Передмові до ТЕС», 14), тому що є в неї багато падінь. А під час падінь існує в людині нестача віри, як зазначено вище.

Однак, не слід їй приділяти багато часу лівій лінії, яка зветься «другою лінією», тому що тоді людина перебуває в стані відокремлення від Творця. Тому вона повинна бути більшість часу своєї духовної роботи в стані досконалості. І це зветься «хідуш а-левана» (поновлення місяця). Тобто, кожного разу людина повинна «лехадеш» (поновлювати) «ловен» (білину) в собі, що є правою лінією, категорією білини.

Тоді як в час падіння, коли відходить від неї віра, залишається вона іноді, як наче втратила свідомість, як людина, яка впала під вантажівку і дістала ушкодження, і не знає, що вона впала. Це означає, що людина лежить під своїм вантажем, як написано: «Якщо побачиш віслюка ненависника свого, що лежить під своїм вантажем…» - через те, що вона не може йти вище знання, тому що робота, – йти вище за знання, - це для неї тягар і вантаж, які вона не може винести. Тому, якщо людина відволікається від цього, відразу вона падає під вантажний автомобіль. І це зветься, що дістала ушкодження в аварії. Отже, людина має пильнувати і завжди дбати про праву лінію.

І зі сказаного виходить, що виправлення, коли людина йде лівою лінією, в тому, що не чекає поки прийде стан падіння і вона впаде, і ще чекатиме аж поки прийде їй збудження згори. А вона сама притягує на себе ліву лінію. І тоді людина бачить, що вона в стані падіння. Тобто не має жодної іскри бажання працювати у віддачі, а не собі на користь. Тоді вже є в неї можливість для молитви.

І це так, як сказав мій батько й учитель про слова мудреців щодо царя Давида, який сказав: «Я пробуджую світанок, а не світанок пробуджує мене». І це означає, що цар Давид не чекав до світанку (івр. «шахар»), що зветься чорнотою (івр. «шахор»), і є категорією темряви, тобто як наче темрява його пробуджує, - а сам він збуджує темряву. І молиться про це, - щоби Творець освітив би йому обличчя, отже, природно, він виграє час тим, що є вже в нього підготовка до стану темряви, і тоді легше виправити його.

І з двох зазначених ліній, тобто правої та лівої, породжуємо третю лінію, яка є середньою, і це те, що сказали: «Творець дає їй «руах» і «нешама». Іншими словами, потім, тобто після того, як людина завершує роботу в двох лініях, і тоді вже розкрито для неї зло, - що це прийшло до неї тому, що ці дві лінії є категорією «двох висловів, що заперечують один одного», і людина бачить, що не видно й кінця підйомам та падінням. Тому вона підносить істинну молитву аби Творець допоміг їй щоб отримала вона бажання віддавати.

І коли Творець допомагає їй, людина удостоюється тоді категорії постійної віри. Адже є вже в неї келім віддачі. Бо перш ніж людина досягне келім віддачі, неможливо, щоб була в неї постійна віра. Адже віра пропадає в неї під час падіння. Виходить, що людина не може вірити в Творця безперервно.

І це як пояснено (у «Передмові книги Зоар»), і сказано так: «Бо оскільки ми користуємося келім отримання назворот тому, як вони створені, отже, ми неминуче відчуваємо в діях вищого управління, що вони є зло для нас. І тому, коли людина відчуває зло, в тій же мірі перебуває над нею – хай нас омине! - заперечення вищого управління і зникає для неї Той, хто діє».

І зі сказаного ми бачимо, що перш ніж людина удостоїться келім віддачі, неможливо їй мати постійну віру. Виходить, що тим, що вона удостоюється бажання віддачі, що походить від роботи в двох лініях, завдяки яким розкривається повністю все зло, настільки, що людина приходить до рішення, що тільки Творець може допомогти їй. І вона трудиться в цій роботі і не тікає з поля бою, і тоді вона удостоюється середньої лінії, що зветься «Творець дає «руах» і «нешама». І як сказано вище, це зветься «розкриття обличчя», і зветься також, як написано: «Яким є повернення до Творця? - воно таке, що засвідчить про людину Той, хто знає таємне, що не повернеться більше до своєї глупоти».

І цим маємо пояснити те, що ми запитували, - що означає в духовній роботі те, що написано: «Прийшов Яаков, який є обмолоченим урожаєм, як сказано: «Святий Ісраель для Творця, первинки Його урожаю, - стояв над ним». І про це сказали мудреці притчу, що «цар стоїть на своєму полі лиш тільки коли врожай вже обмолочено». І слід пояснити, - те, що цар стоїть на своєму полі, мається на увазі людина. Бо людина походить від малхут (букв. «царство»), а малхут зветься «поле». І людина повинна прийти до стану «поле, яке благословив Творець», а це – зусиллями в двох лініях, як сказано, якими є «оранка Авраама» і «сівба Іцхака».

А потім з’являється стан «обмолочений урожай», коли вже бачимо винагороду за роботу, і це – урожай, що є категорією Яакова. І це, як сказано, після того, як удостоїлася людина допомоги від Творця, коли Творець дав їй «нешама», що зветься «розкриття обличчя Творця», і це називається, що Творець присутній для людини постійно, тобто вона тоді заслуговує постійної віри. І це те, що написано: «І Творець стоїть над ним», тобто після того, як людина прийшла до рівня середньої лінії, що є категорією Яакова, - вже «Творець стоїть над ним». Як сказано в притчі, що цар стоїть на своєму полі коли врожай вже обмолочено.

І це як наведено (у «Передмові до ТЕС», 54): «Однак, після того, як бачить Творець, що людина довершила міру своїх зусиль і закінчила все, що належало їй зробити силою свого вибору та свого зміцнення у вірі в Творця, тоді допомагає Він їй і удостоюється вона осягнення відкритого управління, тобто розкриття обличчя. І тоді удостоюється повного повернення».

І каже у «Передмові до ТЕС», 56 так: «Але з’ясовується, що людина дійсно не впевнена повністю, що вона більше не згрішить, - доки не удостоїться осягнення управління винагородою та покаранням, тобто розкриття лику. А розкриття лику – це те, що з боку визволення, яке дає Творець, називається «свідченням» - воно гарантує людині, що не згрішить більше». І це означає, що тоді людина удостоюється постійної віри, як зазначено вище.

І сказаним слід пояснити те, що написано: «Живий Творець і благословенна Твердиня моя, Творцем славитиметься душа моя». Де маємо зрозуміти що означає «живий Творець», сказане про Творця, - що це за хвала для Нього? Тож з боку процесу духовної роботи маємо пояснити «живий»: хто той, хто зветься «живий Творець», - це той, хто вірить у Творця, що Він управляє світом властивістю «добрий і добродійний», - ця людина зветься «живою».

А «благословенна Твердиня (івр. «цурі») моя», тобто той, хто отримує від Творця форму (івр. «цура») тієї віри щодо Творця, що Його бажання - дати благо створінням, і людина ця благословляє Творця, який дав їй віру. Інакше, своїми силами, людина не здатна прийняти на себе віру вище рівня знання, адже це – подарунок Всесильного.

А також слід пояснити «Творцем славитиметься душа моя», де «Творцем» означає те, що Творець наблизив людину до Себе, цим «славитиметься душа моя», - душа людини дає величезні подяки Творцеві за те, що наблизив її, як сказано. І це зветься що «Творець дає «руах» і «нешама». А своїми силами людина не здатна на це. За це вона славить Творця, що людина, нині, коли є в неї віра, вона є тільки тим, що Творець дав їй, за це вона благословляє Його. Адже Творець зветься «середньою лінією», як сказано вище, і тільки завдяки роботі людини в двох попередніх лініях вона удостоюється потім стану, коли «Творець дає «руах» і «нефеш».

І зі сказаного [випливає,] що тільки Творець може допомогти вийти з-під влади келім отримання. Тому в час падіння людині не слід сперечатися зі своїм бажанням отримувати і просити його, що їй варто, щоби бажання отримувати покинуло це місце і віддати його місце бажанню віддавати, і хоче дати зрозуміти, щоб те підкорилося йому. Людина має знати, що тіло ніколи не піде на це і жалко викидати слова на вітер. А хай попросить Творця, бо тільки в Нього є сила анулювати егоїзм, і ні в кого іншого. Тобто, ніколи тіло не згодиться на це. Тож само собою, нема чого сперечатися з тілом, а коли хоче людина зробити щось заради небес, вона повинна попросити Творця, щоби дав їй силу подолати бажання отримувати для себе.

І сказаним маємо пояснити те, що сказано (в трактаті «Авот», 1:5): «І не примножуй розмов з жінкою. Йдеться про його дружину. А тим більше стосовно дружини ближнього». І хоч основним є просте тлумачення, однак в аспекті духовної роботи можна пояснити, що «жінка» й «чоловік» - це в одному тілі, і жінкою щодо чоловіка називається бажання отримувати, зване «некева», жіноча суть, і вона хоче завжди тільки лиш отримувати.

Тому буває іноді, що людина хоче зробити щось заради віддачі, що зветься категорією «захар», чоловіча суть. А бажання отримувати протидіє. І людина хоче ще більше говорити до свого бажання отримувати і дати йому зрозуміти, що варто, щоб воно дало їй діяти заради віддачі. Тоді мудреці й сказали: «Жалко даремно витрачати слова». І сказали, - «про його дружину йдеться», тобто про те бажання отримувати, що в самій людині. «А тим більше щодо дружини ближнього», тобто сперечатися з бажанням отримувати своїх товаришів, з якими людина сперечається і давати їм зрозуміти, що варто все робити заради віддачі. Бо тільки Творець може допомогти їм вийти з-під влади бажання отримувати собі.

Тому ті люди, які бажають іти шляхом, що веде до стану коли всі дії людини будуть заради небес, не можна їм повчати ближнього, чому той не займається роботою віддачі. Бо якщо людина хоче виправити бажання отримувати ближнього, - це начебто є в неї сила, в цієї людини. Але насправді те, що людина іноді діє на віддачу, - це лише силою Творця. Тому не можна повчати товариша.