Що означає в духовній роботі що добрі діяння праведників є їхнім породженням
Стаття 5, 1991
(переклад з івриту)
Раші наводить тлумачення мудреців щодо слів: «Ось породження Ноаха, Ноах чоловік праведний». Чому не написано імена синів: Шем, Хам і Йефет, а «ось породження Ноаха, Ноах чоловік праведний»? Для того, щоби навчити нас, що основні породження праведників – добрі діяння.
І маємо зрозуміти те, що сказали, що породженнями праведників є добрі діяння. Ця відомість, вона щоби решта людей знали це, чи праведники самі повинні знати це? Відомо що в плані духовної роботи ми все вивчаємо стосовно окремої людини. Виходить те, що решта людей мають знати, що породженнями праведників є їхні добрі діяння – це також йдеться про одне тіло. Тобто, сам праведник повинен знати, що породженнями його мають бути добрі діяння. І слід зрозуміти, - це знання про цього праведника, - що додає йому воно в духовній роботі.
І щоб зрозуміти це, слід нам спочатку знати що є в духовній роботі добрими діяннями, або злими діяннями. Так от, про добрі діяння відомо, що у виконанні Тори та заповідей потрібно вирізнити категорію дії, тобто те, що людина виконує в Торі та заповідях в плані практичної дії, тобто вірить у Творця і виконує Його заповіді, і встановлює собі терміни для вивчення Тори. Однак на питання наміру людина не звертає уваги, тобто заради кого вона працює. Може бути, що намір людини собі на благо, тобто завдяки виконанню Тори та заповідей вона отримає винагороду, що і зветься «собі на благо», або ж людина діє на користь Творця, а це – не заради отримання винагороди.
А відмінність між ними та, що коли людина поки що працює собі на користь і вона досі ще занурена в егоїстичне отримання, хоч на це отримання й було скорочення і утаєння, тоді від мети творіння, якою є «дати благо Його створінням», людина не здатна отримати благо й насолоду. Виходить, що діяння, коли намір – собі на користь, є злими діяннями, бо такі дії віддаляють людину від отримання добра й насолоди. Виходить, що людина, коли чинить якісь дії, повинна щось виграти. А тут, через те, що перебуває в стані відокремлення від Творця, вона навпаки, втрачає.
Тоді як якщо людина виконує всі свої діяння на благо Творця, щоби Творець мав утіху від цього, виходить, що вона просувається вперед так, щоби прийти до злиття з Творцем, що зветься тотожністю властивостей. А коли існує тотожність властивостей, тоді, само собою, відходять від неї скорочення й приховання, і тоді людина удостоюється добра й насолоди, що були в задумі творіння - «дати благо Його створінням». Тому називаються діяння, які людина виконує на користь Творця, добрими справами, тому що ці діяння приводять людину до того, що удостоюється добра.
І сказаним слід пояснити те, що праведник має знати, що породженнями праведника є добрі діяння. Відомо, що породження називаються плодами, вони є наслідками попереднього стану, і зветься це причиною та наслідком, або ж «батьком» і «породженням». Виходить, що людина, коли вона виконує Тору та заповіді і хоче бути праведником, то як вона може знати, праведник вона, чи ні, - як сказали мудреці (в трактаті «Брахот», 61): «Сказав Раба: «Знає людина в душі своїй, праведник вона чи грішник». Однак, як вона може знати це?
Тому сказали: «Породженням праведників є добрі діяння». Якщо людина бачить, - те, що вона займається Торою та заповідями, породжує для неї добрі діяння, тобто Тора та заповіді, які вона виконує, спричинюють їй потім, щоби займалася усім заради віддачі, що означає - на користь Творця, це й є ознакою, що вона - праведник.
Однак, якщо Тора та заповіді, які людина виконує, приведуть до того, що народяться потім, як породження, не добрі справи, а лихі діяння, тобто що діятиме тільки ради власної користі і не приведуть вони до того, що зможе людина чинити добрі справи, - «для користі Творця», - ця людина не відповідає визначенню «праведник». Незважаючи на те, що виконує Тору та заповіді в усіх деталях та подробицях. Проте це лише в плані духовної роботи. Але для людського загалу той, хто виконує Тору та заповіді з усіма подробицями, таки зветься «праведником».
Про написане: «Ноах чоловік праведний, цільним був у своїх поколіннях» Раші наводить пояснення мудреців, що «Є такі, що тлумачать як хвалу, а є, що тлумачать це як ганьбу». І слід пояснити, чому тлумачать як хвалу і чому тлумачать як ганьбу. Тобто, що є правдою? В плані духовної роботи, коли все йдеться про одну людину, виходить, що і під словом «покоління» не мається на увазі якась кількість тіл, а одне тіло в різні моменти часу. Якщо так, що тоді означає «на хвалу» чи «на ганьбу»? Ось, у «Передмові книги Зоар» (в коментарі «Сулам» п.140) – сказано там так: «День дню передає слово і ніч ночі висловлює думку». І ось, управління добром і злом спричинює нам багато разів підйоми й падіння. І знай, що кожен підйом вважається через це окремим днем, бо з причини великого падіння, яке сталося в людини поки що, коли вона «дивувалася на основи», виходить що під час підйому вона – як новонароджена. І через це вважається кожен підйом особливим окремим днем, і таким же чином кожне падіння вважається окремою ніччю. Так, що в кінці виправлення удостоїться повернення через любов, бо завершаться виправлення келім отримання, щоб діяли вони лише заради надання задоволення Творцю. І розкриється нам все благо і велика насолода задуму творіння. І тоді побачимо наочно, що всі покарання, що були в дні падінь, і також усі зловмисності – перетворюються буквально на заслуги. І це «день дню передає слово».
І сказаним маємо пояснити «Ноах чоловік праведний, цільним був у своїх поколіннях», і можна тут тлумачити як хвалу, але можна тлумачити і як ганьбу. І те, і те є правдою. Тобто, якщо написано «в поколіннях своїх» - це множина, і виходить, що одне покоління розділяється на декілька фрагментів. Тому існує багато поколінь. І це, можливо, тому, що в період духовної роботи було в нього багато падінь та підйомів. Тому й розділилися на декілька поколінь.
Виходить, що під час падіння називається стан «ганьбою», як каже в «Суламі», що доходить іноді до того, коли «дивується на основи», і немає більшої ганьби за це. А отже є такі, що тлумачать як ганьбу, тобто говорять про падіння. А також є такі, що тлумачать як хвалу, тобто як час підйомів, бо це хвала, - те, що є в людини тоді зв’язок зі святістю.
А «цільним» називається те, що всі покоління стали категорією довершеності, що і зветься «цільним». Тобто, що удостоїлася людина кінця виправлення, тому що, як зазначено вище, закінчили виправляти келім отримання щоб отримувати заради віддачі. Виходить, що вся кількість поколінь, між якими були перерви, тобто падіння, - дістали виправлення і стали «цільний в своїх поколіннях». І є те, що тлумачать як хвалу, і те, що тлумачать як ганьбу, - то обидва праві, і з обох утворюється одне, зване «цільний у своїх поколіннях».
Однак зазвичай ті, хто займається Торою та заповідями в плані практичних дій, у них немає підйомів та падінь, настільки, що могли б прийти до стану «дивується на основи». Тому що весь час, коли не хочуть уразити бажання отримувати, то тіло не дуже й протидіє духовній роботі. Отже ці люди вважають себе цільними. І коли дивляться в Тору, вони бачать себе, що вони, хвала богові, без проблем, більш-менш з ними все гаразд.
І це зветься «сімдесят облич в Торі», тобто слід тут розрізняти дві категорії:
1) Заздрісний надає своє обличчя Торі. Тобто він пояснює Тору як заздрісний (івр. «цар аїн», букв. «вузьке око»), що зветься «цар мі-хасадим» (вузький - не вміщає хасадим), тобто він взагалі не розуміє, що є щось більше ніж власна користь, мовляв, як таке може бути. Тому він тлумачить Тору так, щоб нічого не завдавало шкоди власній користі. І це як сказали мудреці (в трактаті «Авода зара», 19): «Людина вчиться тільки з того, чого бажає її серце». Тобто, якщо він заздрісний, «цар аїн», виходить, що «аїн» (сімдесят) облич в Торі» - він [тлумачить] так, щоб зросло з цього себелюбство.
2) Існує категорія «око благословиться», як написано, «доброзичливий благословиться», і це «той, хто доброзичливий (івр. «тов аїн», букв. «добре око»)», тобто він любить віддавати – а це протилежно «заздрісному». Тому, оскільки він бажає діяти заради віддачі, то коли дивиться в Тору, він бачить в усіх місцях в Торі, що людина має працювати заради віддачі, і це називається, що він навчався з того місця, де він бачив, що потрібно діяти тільки заради віддачі. Виходить, що «добре око» - він заслуговує благословень, що звуться категорією «хесед», і сам він удостоюється злиття [з Творцем]. І завдяки цьому він заслуговує потім блага і насолоди, які були в задумі творіння.
Виходить, що людина повинна докласти зусиль для того, щоб набути потреби аби Творець допоміг би їй, щоби дав їй іншу природу, що зветься бажанням віддачі. Однак кожна людина хоче спочатку оплату, а потім вона може вкласти свій труд. Тобто, кожна людина хоче, щоби спочатку дали їй бажання віддачі, хоч поки й не розуміє людина, що [для цього] їй нагально необхідне бажання. Але вона чула, що винагорода, яку отримують за роботу, така, що дають їй з небес бажання віддачі. Тому вона хоче щоби дали їй це бажання. І весь її намір – щоб не треба було працювати аби здобути його.
Проте, немає світла без клі. Тобто те, що людина повинна докласти спочатку зусилля для того, щоб здобути бажання й потребу в цьому, адже «не існує наповнення без потреби». Тому вона повинна отримувати щоразу падіння, оскільки завдяки падінням вона дістає потребу в тому, щоби Творець допоміг їй, щоб дав їй силу – мати їй цю силу аби перемогти бажання отримувати що в ній і удостоїтися бажання віддачі.
І тому коли ми просимо у Творця, аби дав нам бажання віддачі для того, щоб було в нас злиття з Ним, то самі ми, зі своєї сторони, не маємо змоги подолати своє бажання отримувати і підкорити його щоб скасувало себе і поступилося б своїм місцем, аби бажання віддачі панувало б над тілом.
І порядок молитви такий, як написано: «Батьку наш, Царю наш, зроби заради Себе, якщо не заради нас». І формулювання це на перший погляд важко зрозуміти, бо ведеться в світі так, що коли просять у людини якусь ласку, кажуть їй: «Зроби мені ласку заради тебе», тобто тобі на добро. А якщо ти не хочеш зробити мені добро щоб це було тобі на благо, зроби це тільки лиш для мене».
Адже ясно, якщо той не хоче зробити людині добро, хоч і буде це також йому самому на благо, і все одно не хоче, - певно що коли з цього не буде йому ніякого добра, ясно що не зробить прохачу цю ласку. Якщо так, то що означає «зроби заради Себе», а якщо ні, тобто якщо не ради Тебе, «зроби це заради нас», тобто тільки лиш для нас. Чи можливо таке?
Отже, слід пояснити сказане так, - ми говоримо: «Батьку наш, Царю наш, зроби заради Себе». Ми просимо, щоби Творець дав нам силу щоби ми змогли чинити всі наші дії «заради Тебе», тобто на користь Творцю. Якщо ж ні, тобто якщо Ти не допоможеш нам, тоді будуть всі наші діяння виключно для нашої особистої користі. І це є поясненням «якщо ні», тобто, якщо не допоможеш нам, будуть всі наші діяння лише заради нас самих, собі на користь. Бо немає нам сил для подолання нашого бажання отримувати. Отже, допоможи нам, щоб мали ми змогу працювати для Тебе, тому Ти мусиш допомогти нам. І це зветься «зроби це заради Себе», тобто виконай це діяння, дай нам силу бажання віддачі. Інакше, тобто, «якщо ні», - ми пропали. Це означає, що ми залишимося в бажанні отримувати ради особистої користі.
Проте, людині слід знати, що немає світла без клі, немає наповнення без нестачі. Тому вона має спочатку відчути, що бракує їй бажання віддавати. Тобто, те, що вона хоче бажання віддачі, не є для неї надмірністю, - як наче: по правді кажучи, вона в повному порядку, лише бракує їй бути більш досконалою. Слід знати, що таке не зветься хісароном щодо духовного. Бо в духовному все повинно бути досконалим, тобто: досконале світло, досконалий хісарон. Тоді як надмірності не звуться досконалою потребою. І само собою, не зможе увійти досконале світло.
Тому те світло, коли Творець дає людині бажання віддачі, воно називається світлом повернення [до Творця].
Бо до того, як людина дістане бажання віддачі, вона покладена під тягар влади бажання отримувати, яке є протилежним святості, званій бажанням віддачі, а бажання отримувати належить до кліпот. Тому сказали мудреці: «Грішники за життя свого звуться мертвими».
І це те, що написано в ТЕС (стор.18, п.17): «І тому називаються кліпот мертвими. Бо ті їхні властивості, що зворотні до життя життів, вони відрізані від Творця, і не мають вони від Його блага абсолютно нічого. І тому й тіло, що живиться завдяки «дріжджам кліпот», - виходить що й воно відрізане від життя життів. І все це через бажання тільки отримувати, - а тому грішники за життя свого звуться мертвими.
І згідно зі сказаним, людина не може отримати бажання віддачі, щоби Творець дав їй його, перш ніж буде в неї досконала потреба, тобто відчуватиме, що вона є грішником через те, що покладена під тягарем влади бажання отримувати і відокремлена від Творця. І людина хоче повернутися в каятті, тобто повернутися і злитися з Творцем, щоби не бути відокремленою, бо відокремлення утворює стан смерті, як сказано вище, що «грішники за життя свого звуться мертвими».
Виходить, що коли людина не відчуває себе грішником, вона не має повного хісарону, потреби, щоби Творець надав би їй допомогу, тобто силу бажання віддавати, яке мій батько й учитель називає «інша природа». Тому не можна сказати про повернення в каятті в плані духовної роботи, перш ніж людина відчує спочатку, що вона є грішником.
А потім вона просить у Творця, щоби допоміг їй, оскільки вона хоче повернутися до Нього. І бачить, що не має вона сил вчинити повернення без допомоги Творця. Тому в подібному стані, коли має вона повний хісарон, званий досконалим клі, тоді людина підготовлена аби отримати повну допомогу від Творця. Тобто, бажання віддачі. Однак, мудреці сказали: «Людина не вважає себе грішником». А сенс той, що в духовній роботі «порушив і повторив» - сказали мудреці, - «робиться йому як дозволене». Якщо так, людина не вважає себе грішником, щоб могла сказати, що є в неї цільне клі, тобто буквально що вона віддалена від Творця, настільки, що відчуває себе мертвою. Іншими словами, поняття «грішники за життя свого називаються мертвими» слід пояснити так: коли людина може сказати, що вона почувається грішником перед Творцем? - слід сказати, - коли відчуває себе мертвою. Тобто, якщо бачить вона, що не має ніякої життєвої сили святості, тоді вона почувається грішником.
Коли так, звідки людина бере це відчуття? А відповідь така є як ми казали в попередніх статтях, що і відомість ця і відчуття приходять згори, як написано в Зоар про вислів «Якщо відомий стане йому гріх, який скоїв». І запитує, - хто повідомив? І відповідає: «Творець повідомив йому». Виходить, що і повідомлення і відчуття того, що згрішив, також приходить згори. Отже, і хісарон, і наповнення, тобто і світло, і клі приходять згори. Але відомо, що для кожної речі потрібно збудження знизу. Відповідь така, що людина повинна спочатку чинити добрі справи. Тобто порядок духовної роботи починається з того, що людина хоче чинити добрі діяння, і це називається - бажає діяти на благо Творцю, що зветься «в ім’я небес». І тоді, тим, що вона хоче наблизитися до Творця, і думає, що бракує їй тільки трішечки досконалості, а так насправді в неї все гаразд, просто оскільки бачать згори, що вона хоче наблизитися до Творця, починають відкривати їй щоразу хісарон, що є в ній, - те, що вона віддалена від Творця повністю.
І це не те, що людина думала раніше, що бракує їй якоїсь крихти досконалості. Бо згори розкривають їй, наскільки вона віддалена від Творця протилежністю властивостей, так, що людина відчуває себе грішником перед Творцем і не спроможна вона зробити будь що для того, аби принести задоволення Створювачу своєму.
І тоді людина приходить до рівня грішника, і бачить вона, що життєвої сили святості немає в неї анітрохи і вона буквально мертва. І тоді є в неї повний хісарон, що зветься досконалим клі. А отже, є можливість, щоби Творець дав людині повне світло, тобто повну допомогу, якою є бажання віддачі. І це називається ,що вона стала при цьому «тим, хто повертається».
Однак, слід знати, що в процесі духовної роботи маємо ще вирізнити, що перед нами існує категорія віри, і це явище вище за рівень знання, і зветься законом. І існує категорія Тори, званої судом. І сказав мій батько й учитель, що «Законом називається віра вище рівня знання, а судом зветься категорія Тори», де все існує саме в рамках знання. І сказав, що «той, хто не знає наказів Пана свого, як він може служити Йому?» Тому людина повинна намагатися зрозуміти слова Тори, що звуться категорією суду.
І цим маємо пояснити те, що написано: «І взяв собі Лемех дві дружини, ім’я однієї Ада, а ім’я другої Ціла». І слід зрозуміти, чому це хоче нас навчити в духовній роботі, те, скільки в нього було жінок. І ще й знати їхні імена. А справа в тому, що Лемех це літери слова «мелех» (цар), що натякає нам на те, що людина має утворювати добрі сполучення, при чому мається на увазі, щоби удостоїлася відчути, що існує Цар світу, і має людина велику честь, якщо вона служить Цареві світу.
А поняття «жінка» є категорією «помічниця», як написано: «Не добре бути Адаму самому, зроблю йому помічника, відповідного йому», де «жінка» мається на увазі «помічниця». Інакше кажучи, в тому плані, як вона допомагає чоловікові, вона зветься жінкою, тобто довершує його роботу тим, що він користується її рівнем. Тому визначається це так, що вона допомагає чоловікові досягти своєї досконалості.
І слід знати, що досконалість духовної роботи проявляється у двох категоріях:
а) категорія заповіді;
б) категорія Тори.
І відомо, що заповідь називається вірою вище знання, а знання зветься «сонцем», як написано: «Якщо ясна для тебе річ як день». Виходить, що «вище за знання» зветься тим, що протилежно сонцю. І це зветься «тінню». І цим слід пояснити, що якщо людина бажає відчути, що існує цар, вона повинна взяти собі «цель» (тінь), тобто віру вище знання, що і означає «а ім’я другої Ціла». Тобто, людина отримує допомогу щоб удостоїтися служити Цареві завдяки вірі. Однак це ще не визначається як досконалість. Бо «тінь на сонці», тобто вище за знання, - те, що має бути на вірі, - це ще не вважається досконалістю роботи.
Тож необхідна також категорія Тори, що зветься «судом». І відомо, що те, чого не розуміємо, - входить не у визначення «Тора», а у сферу віри. Тоді як Тора зветься свідоцтвом. Як відомо, свідоцтвом вважається не те, що почуто, а те, що побачено. Бо «бачення» й називається знанням.
І це те, що написано: «І ім’я однієї Ада», що походить від слова «едут» (свідоцтво), коли чоловік повинен дістати допомогу від помічниці, що зветься дружиною, яка допомагає йому в плані Тори, яка є світлом, а не тінню. І саме коли є в нього і Тора і заповідь, тоді він зветься чоловіком досконалим.
«Ада» (літери «аїн-далет – гей) = «ед Ашем» (свідок Творця – ті ж літери), або «про Творця», - це Тора, звана «свідоцтвом».
«Ціла» (літери «цади-ламед – гей) = «цель Ашем» (тінь Творця – ті ж літери) – тінь на Творця, тобто «віра».