Книга Зоар (глава «Емор») каже так: «З добрих справ, які людина чинить у цьому світі, роблять їй у світі прийдешньому коштовне вище вбрання, одягатися в нього. А коли людина утвердила добрі справи, але взяли гору над нею справи лихі, то тоді вона грішник, бо прогріхів більше, ніж заслуг. І вона дивується добрим справам, які чинила раніше, і розкаюється в них, - і тоді вона пропаща в усьому. І запитує: що робить Творець з тими добрими справами, які вчинив той грішник перед цим? І відповідає: незважаючи на те, що лиходій той грішний пропав, - ті добрі справи і заслуги, яких він досяг, не губляться. Бо є праведник, що йде шляхами вищого Царя і утворив (собі) вбрання зі своїх добрих діянь, і не встигши завершити вбрання своє, пішов зі світу. Творець же завершує йому вбрання його з тих добрих справ, які вчинив лиходій цей грішний. Про це написано: «Приготує грішник, а праведник одягне». Той самий грішник виправив, а праведник вкривається тим, що він виправив», кінець цитати.

І маємо зрозуміти, в чому суть того, що каже, що йдеться про людину, яка утвердила добрі справи, то чому взяли гору над нею лихі діяння? Адже існує правило: «заповідь тягне за собою (іншу) заповідь»? То чому подолали її погані діяння, настільки, що доходить до стану зневіри в основах, і тоді вона пропаща в усьому, оскільки зневіряється в основах. І ще слід зрозуміти, чому, якщо не вистачає праведникові вбрання, що утворюються з добрих діянь, тоді потрібно приймати діяння грішника? І говорить, що в цьому сенс слів: «Грішник приготує, а праведник одягне». У простому тлумаченні виходить, що «грішник приготує», але що грішник може робити - тільки погані справи. А тут сказано, що добрі діяння грішника праведник одягне, тобто праведник бере добрі справи, а не погані.

Відомо, що порядок духовної роботи ділиться на дві категорії:

1) Стадія дії: коли той, хто займається Торою і заповідями, і виконує накази Царя, за це він отримає оплату і в цьому світі, і в прийдешньому. У цих людей зазвичай все гаразд, тому що за своїми властивостями, наскільки це можливо, кожен докладає зусиль у виконанні Тори й заповідей і кожен діє згідно з тією мірою віри, яка в нього є. І це називається «частковою вірою», як роз'яснюється в «Передмові до ТЕС»: «І кожен відчуває, що він називається служителем Творця». І, як правило, кожен постійно бачить, що з іншим не все до ладу, тоді як щодо себе в нього завжди є пояснення, що з ним усе гаразд, і він почувається, звісно ж, сповненим заслуг, і, само собою, не зможе ця людина ніколи дійти до поганих думок настільки, щоб зневіритися в основах.

2) Це ті люди, які хочуть удостоїтися злиття з Творцем, що є станом тотожності властивостей, і хочуть працювати лише через велич Царя, коли в міру віри людини в Його велич є у неї сили працювати на благо Царя; а якщо людина не в змозі змалювати собі Його велич і важливість, то немає у неї пального, щоб змогла працювати заради небес.

І тоді вона бачить, що називається "грішником" - за мірою звершення нею добрих справ, тобто коли вона чинить дії, щоб це привело її до «збудження знизу», хоч тіло і не згідне працювати в роботі віддачі, і чинить опір з усіх сил; і людина сподівається, що завдяки примусові, коли вона примушує себе до цієї роботи у віддачі, матиме умови, коли справді буде спроможна робити все заради небес.

Але поки що людина бачить, що в тій мірі, якою вона чинить добрі справи, вона мала б бути вже злитою з Творцем, але практично спостерігає, як лихі дії збільшуються, тобто відступила вона назад, і прийшла до стану зневіри, і дивується вона на основи. І про це каже Зоар, що все пропало в неї, тому й відчуває вона себе грішником. А коли так, виникає питання: які добрі справи є в людини, якщо вона сумнівається в основах, адже все пропало в неї. І, відповідно, буде незрозуміло те, що каже: «Є праведник, який простує шляхами вищого Царя, і утворив (собі) вбрання зі своїх добрих діянь, і не встигши завершити вбрання своє, пішов зі світу. Творець же завершує йому вбрання його з тих добрих справ, які вчинив лиходій цей грішний».

І слід пояснити це за методикою духовної роботи окремої людини, тобто коли починає вона йти дорогою, що веде до злиття з Творцем, яке є тотожністю властивостей, тобто віддачею, і чинить добрі справи в плані 613-ти порад, завдяки яким удостоїться бажання віддачі. Однак, як відомо, в мірі цінності роботи людини, відкривають їй згори, наскільки вона занурена у себелюбство, і вона бачить тоді правду, що не існує реальності, в якій вона змогла б вийти з-під влади бажання отримувати, і щоби всі її турботи були тільки про те, як надати задоволення Створювачу своєму. І в усьому, що робить людина, бажає вона своїми діяннями привести до того, щоб зростало і освячувалося велике Ім’я.

І бачить вона, що все це далеко від неї. Допоки не приходить до рішення, що немає жодної можливості того, що вона досягне цього рівня. А коли так, каже людина: "Даремно докладала я зусиль", і зневіряється вона в основах. І тоді вона називається "грішником", "лиходієм".

І тоді починається порядок підйомів. Бо щоразу дають людині збудження згори, і вона починає знову робити добрі справи. А потім знову падіння. І такий порядок, доки не розкривається для людини все зло, що в ній, і вона молиться тоді до Творця, щоб допоміг їй, бо й тоді вона має вірити вище за знання, що врешті-решт людина отримує допомогу згори, тобто Творець таки дасть їй бажання віддавати, яке зветься "другою природою", і вийде вона з-під влади бажання отримувати для себе. І все її бажання тоді - лише давати задоволення Створювачу своєму.

Виходить, що є тут 3 етапи:

1) На початку роботи, коли починає людина робити добрі справи, тоді «і взяли гору над нею погані діяння», і тоді вона «лиходій».

2) У час, коли удостоюється отримати допомогу згори, тобто бажання віддавати, і починає людина чинити добрі справи заради віддачі – і тоді вона називається «праведником, який прямує шляхами вищого Царя». І, перш ніж довершити вбрання своє, пішла зі світу. (Творець) довершує вбрання її тими добрими діяннями, які вчинив лиходій цей грішний. І потрібно пояснити, що означає: «і, перш ніж довершив вбрання свої, пішов зі світу», - перш ніж виправив вбрання з того часу, як був лиходієм.

«Пішов зі світу» - пояснюється це так, що «пішов зі світу», який називається бажанням отримувати. І піднявся на рівень бажання віддавати. Виходить, що і зараз, коли він чинить добрі діяння заради віддачі, з самими діями все гаразд, але бракує йому завершення в справі виправлення келім, які були у стані зневіри в основах. І називає їх «добрими діяннями», бо тільки ці дії, вчинені людиною, і змусили її докласти всіх зусиль до того, щоб Творець наблизив її, тобто дав їй бажання віддавати.

Виходить, що справи, над якими панував стан зневіри в основах, отримали тепер виправлення тим, що розкрилося завдяки їм бажання віддавати. Тому називаються тепер ці справи - коли казала людина, що зневірилася в основах, - добрими діяннями, бо стала відома тепер їхня корисність: вони привели до того, щоб доклала вона зусиль, просячи в Творця наблизити її; інакше, як вона бачила - пропала вона. І завдяки ним піднялася до святості.

І це так, як написано в «Передмові книги Зоар», такими словами: «Однак інколи долають людину сумніви, настільки, що дивується, не приведи боже, численності хороших діянь, що їх вчинила, і каже: «Який зиск від того, що виконували ми службу Його і що ходили понуро перед Творцем Воїнств?». Бо тоді стає людина закінченим грішником, і втрачає всі добрі діяння, які вчинила, в цих недобрих сумнівах. Адже закінчиться виправлення келім отримання, щоб були вони виключно заради надання задоволення Творцеві; і тоді видно буде наочно, що всі ті покарання, які були в дні падіння, доки ми не прийшли до роздумів, - сумніватися в основах, були тим, що очищує нас, бо тепер перетворилися на заслуги, і тому вважали ми тих, хто промовляв ті слова, такими, що тріпочуть перед Творцем та шанують ім'я Його.

І зі сказаного бачимо ми: всі справи їхні, коли були в стадії панування над ними лихих діянь, коли говорили: «Даремна праця на Творця» і «що ходили понуро», що означає падіння духу перед Творцем; і всі ті речі, що були в них під час падіння, - усе долучилося до добрих справ, і утворилися вбрання для праведника, що йде шляхами вищого Царя. І після того, як пішов з цього світу, тобто зі стану отримання, у стан світу прийдешнього, що зветься біною, яка є категорією віддачі, - має тепер добрі справи виключно від келім віддачі, проте бракує їй досконалості; тобто діяння, що їх вчинила, перш ніж удостоїтися прийдешнього світу, теж повинні увійти в святість, і щоб не залишилися вони без виправлення. І про це написано, що «діяння стали вбраннями».

3) Виходить, що цей третій етап полягає в тому, що вже приєдналися добрі справи, про які шкодував, прийшовши до стану зневіри в основах. І після того, як пішов зі світу, тобто від бажання отримувати, і прийшов у стан світу майбутнього, тобто до біни, яка є бажанням віддавати, і коли вже є в нього бажання віддавати, - настає 3-й етап, на якому й ті справи, що були втрачені для нього через зневіру в основах, приєдналися тепер як добрі діяння.

І зі сказаного зрозуміємо те, що написано: «Приготує грішник, а праведник одягне». Йдеться про добрі справи, які людина зробила: через те, що зробила добрі справи, вона удостоїлася розкриття згори, яке показало їй те зло, що було в неї, але було воно в неї «в утаєнні», оскільки «в кожного, хто більший за товариша свого, і зле начало його більше ніж у того». Що означає: не розкривають зло людині більше, ніж вона здатна виправити. Сенс цього той, що мають бути добро і зло врівноважені; інакше, якщо людина побачить усе зло, що в ній, перш ніж матиме в собі добро, то, звісно ж, втече з поля бою і скаже, що робота ця не для неї.

Виходить, що тільки згідно з її роботою та зусиллями у здійсненні добрих справ, коли вона хоче робити добро, що зветься «всі справи її хай будуть заради Творця», - що й називається «добрими справами». З іншого боку, якщо людина працює для особистої вигоди, це називається «лихими діяннями», тому що особистий зиск називається отриманням для себе, що є розбіжністю властивостей по відношенню до Творця.

І виходить, що діяння ці віддаляють людину від Творця. Отже, добрі справи, які людина робить, бажаючи тим самим прийти до злиття з Творцем, змушують її щоразу бачити істину: те, як вона насправді віддалена від Творця в плані розбіжності властивостей. Настільки, що доходить інколи до такого стану, що каже, - неможливо їй мати в руках таку силу, щоб перемогти це віддалення, в якому вона настільки далека від Творця. І це в такій мірі, що приходить до стану зневіри в основах.

І про це сказано у книзі Зоар: «А коли людина утвердила добрі справи і взяли гору над нею справи лихі, то тоді вона - грішник». Це означає, що завдяки тому, що робила добрі справи, прийшло згори розкриття, що є в неї зло і вона - грішник. І про це сказано: «І взяли гору над нею справи лихі» - тобто згори дали їй посилення лихих діянь.

І про це написано: «Грішник приготує, а праведник одягне». Коли перемогли грішні діяння, через що людина й називається «грішником», - це була підготовка, щоб людина дізналася, що ніхто не може допомогти їй, окрім лише одного Творця. Виходить, що ці грішні діяння стали вбраннями, в які одягається праведник після того, як став праведником, тобто після того, як виправив справи свої і удостоївся злиття з Творцем. Тоді й ті чинники, тобто ті розкриття зла, які були в нього, через що він і називався «грішником», - також отримують виправлення.

І слід розрізняти тут 2 речі:

1) Добрі діяння, які вчинила людина, тобто старання, коли хотіла досягти стану, в якому всі дії її будуть заради небес.

2) Лихі діяння. Коли вона побачила: через те, що зробила перед цим добрі діяння, повідомили їй потім згори, що є в неї грішні дії, тобто що немає в неї жодної іскри бажання робити все заради Творця, а не для власної вигоди. І це називається: «Добрі справи, які робив, спричинили йому його злі діяння», і як сказано вище: «Коли людина утвердила добрі справи, але взяли гору над нею справи лихі...» - і вона приходить до стану, коли лихі справи спричинилися до того, що прийшла людина до «зневіри в основах».

Виходить тепер, що і з тих, і з інших утворилися грішні діяння, оскільки втратила людина всі свої дії, і стали вони взаємовключеними у вигляді лихих діянь. І тепер, коли удостоїлася увійти у святість, тобто удостоїлася бажання віддавати, - виправилося все, і з усього утворилися вбрання для святості.

І про це сказано: «Грішник приготує» - про стан, коли все стає злом через те, що прийшла людина до «зневіри в основах», але без цих попередніх станів не була б здатна увійти у святість. Виходить, що «грішник приготує», тобто завдяки двом згаданим підготовчим станам, коли стає все злом, що називається станом «грішник», - з цього походить стадія «праведник одягне», як сказано вище.

І з цього зрозуміємо те, що написано (у молитві «Неіла» - заключній молитві Дня спокути): «І хочеш Ти повернення грішників, і не бажаєш Ти їхньої смерті... Не бажаю Я смерті грішника, але щоб повернувся грішник зі шляху свого, і буде жити». Сенс у тому, що в час, коли людина робить добрі справи, тобто хоче досягти злиття з Творцем, - тоді розкривають їй згори те зло, що є в ній, і вона доходить до стадії грішника, як сказано вище. Тоді людина хоче втекти з поля бою і каже, що робота ця не для неї, бо бачить вона щоразу істину: як природне бажання отримувати не в змозі погодитися, щоб людина відкинула його, і прийняла натомість бажання віддавати.

І хто розкрив їй цей стан, що вона є грішником? Хіба не Творець розкрив їй це? І виникає питання: заради чого розкрив їй Творець? Чи для того, щоб помер грішник? Але ж не бажає Творець смерті грішника. Так для чого розкрив людині, що вона грішник? Тільки для того щоб «вчинила повернення». Про це написано: «щоб повернувся грішник зі шляху свого, і буде жити».

Отже, нема чого людині дивуватися тому, що приходять до неї сторонні думки, які не відповідають духу святості. Людина має вірити, що Творець послав їй знання того, що вона є грішником, щоб повернулася, тобто щоб повернулася до бажання Творця, яке називається «бажанням віддавати». Тобто щоб і людина попросила у Творця, аби дав їй бажання віддавати, як ми пояснювали слова: «Скасуй бажання своє перед бажанням Його», тобто щоб людина скасувала своє бажання отримувати перед бажанням Творця, яке є бажанням віддавати. Іншими словами щоб людина відкинула і анулювала бажання отримувати перед бажанням віддавати, тобто, щоб замість нього взяла бажання віддавати.

І зі сказаного випливає, що під час падінь, коли людина багаторазово доходить до відчаю та зневіряється в основах, вона повинна прийняти на себе віру та вірити у Творця, у те, що Творець надсилає їй ці думки, щоб з їхньою допомогою повернулась до Нього у каятті. Тобто людина має намагатися приймати на себе «малхут небес» (владу властивості віддачі) як під час підйому, так і під час падіння.

І це відповідає тому, що написано у «Передмові книги Зоар», і ось її слова: «Сказав Рабі Елазар: «Зрозуміло, трепет не повинен бути забутий у всіх заповідях. Що стосується цієї заповіді - любові, - повинен трепіт зливатися з нею. Бо любов, з одного боку, добро, коли вона дає людині багатство і благо, довголіття, синів і прожиток. І тоді потрібно пробудити трепіт, і боятися, щоб не спричинити гріх. І про це написано: «Щасливий той, хто завжди боїться». Тому треба пробуджувати трепіт з іншого боку - боку суворого суду. Таким чином, трепіт утримується з обох боків: з боку добра і любові, і з боку суворого суду».

Також і тут, в нашому питанні, слід тлумачити за тим самим принципом, маючи на увазі, що людині слід приймати «малхут небес»:

- і в час, коли відчуває, що добре їй, коли вона займається Торою та заповідями, тобто в час, коли людина перебуває на етапі підйому і називається тоді «сітра де-туво» (тобто стан, коли добре їй);

- і з «сітра де-діна кашія» (тобто під час, коли відчуває, що погано їй) також.

Людина має вірити у Творця, в те, що Він керує властивістю «добрий і добродійний»; тобто стан, у якому вона відчуває, що зле їй, - це також на благо людині. Тому й у падіннях потрібно приймати на себе почуття трепоту.

Тому людина повинна остерігатися під час падіння, і думати про того, Хто дав їй це падіння. І якщо вона вірить, що Творець дав їй це падіння, вже вона близька до Нього. Згідно з відомим правилом: «про що людина думає, - там вона й перебуває». Тому, коли вона думає, що Творець дав їй це падіння - є в неї вже контакт із Творцем.

І якщо вона вірить у це, то ця віра, коли вона думає про Творця, це з'єднання вже здатне вивести її зі стану падіння. І навпаки, якщо людина думає про себе, про те, що вона в падінні, тоді вона перебуває в падінні разом зі своїм тілом - оскільки воно злите з людиною, яка падає, - і не думає про Творця, і вже немає в неї жодного з'єднання з Творцем. Однак слід зрозуміти, чому Творець дає їй падіння.

Це можна зрозуміти на прикладі. Два учні прийшли до одного майстра вчитися певної професії. На одного учня вчитель не звертав уваги, чи добре він працює. А другому він щодня говорив про помилки, які той робив. Цей син прийшов і розповів про це своєму батькові: «Чому вчитель - на мене він кричить увесь день, що я не вмію працювати, а другому учневі, який працює гірше за мене, він не говорить нічого? Напевно, батько другого учня платить йому більше грошей, тому він не робить йому жодних зауважень. Тому я прошу в батька, щоб теж дав йому грошей більше, ніж платять решта учнів; і тоді вчитель не казатиме мені про недоліки, як не робить він зауваження іншим учням».

І батько його пішов і сказав учителеві: «Чому немає в тебе жалю до мого сина? Чи не тому, що я не плачу стільки, скільки інші, тому ти мстишся моєму синові?» І тоді управитель каже йому: «Знай, що з усіх учнів я отримую задоволення тільки від твого сина, бо я бачу, що він талановитий і здатний стати зіркою у світі. Тому я вкладаю у нього стільки сил, адже це того варте, бо зусилля мої не пропадуть. На відміну від цього, решту учнів я навчаю за загальною системою, бо вони не такі талановиті, як твій син; і тому за кожну дрібницю в його роботі я роблю йому зауваження.

Тому ти помиляєшся в усьому, що ти думаєш про мене, що я начебто хочу спричинити твоєму синові невдачі, або серджуся на вас, боже збав, через те, що ви платите мені мало грошей. Знай же: якби я не боявся осоромити вас, займаючись із твоїм сином безкоштовно, повір мені, я вчив би його безоплатно, оскільки я отримую від нього задоволення, і варто мені докладати всіх тих сил, які я в нього вкладаю».

І мораль у тому, що саме всіма тими падіннями, які Творець завдає тим, хто хоче йти шляхом віддачі заради Творця – саме ними Він приділяє увагу тому, як вони працюють. І щоразу, коли людина робить добрі справи, Творець показує їй вади: як вона занурена в любов до себе і не в змозі працювати заради Творця. Виходить, критичне ставлення, яке Творець демонструє їй, що справи її неправильні, зумовлено тим, що Творець бачить, як людина намагається діяти заради небес, що називається «добрими діяннями». І тоді Творець показує їй, наскільки вони не такі як треба, як сказано вище в притчі.

Тоді як тим людям, які працюють на загальний лад, Творець не показує Своє критичне ставлення, що діла їхні, мовляв, не в порядку, і це тому, що вони не придатні поки що до індивідуальної роботи. Виходить, що коли люди працюють на зразок роботи загалу, їхні недоліки їм не розкривають, бо в цьому немає потреби.

А отже, не повинна людина обурюватися тому, що Творець дає їй завжди падіння, коли показує, що вона грішник. Це не тому, що вона гірша за загал, а навпаки, тільки їй дають особисту опіку, що називається «особливим наглядом», бо тільки вона підготовлена до того, щоб почати здійснювати святу роботу. Тому не може людина сказати, що вона бачить зараз, що не наглядають за нею, хоч вона й молиться до Творця, щоб допоміг їй, - а навпаки, вона повинна вірити, що їй дають особливий нагляд, оскільки вона справді гідна цієї роботи у віддачі.

І зі сказаного випливає, що неможливо, щоб була в її руках спроможність отримати від Творця благо, що зветься «бажанням віддавати», перш ніж матиме вона справжню потребу в цьому. Тобто коли людина бачить, що вона є грішником, тоді кричить вона Творцеві: «Врятуй душу мою від глибин пекельних, бо бачу, що зовсім я пропала».

І цим слід витлумачити написане: «Немає праведника на землі, який зробив би добро, не згрішивши». І маємо пояснити слова «немає праведника на землі» - тобто неможливо бути праведником, якому допоможе Творець, якщо не згрішив раніше. Тобто спершу людина має прийти до стану «гріх», коли бачить, що, як сказано вище в словах Зоар: «Після того, як вчинила добрі діяння, тоді взяли гору над нею справи лихі, і тоді вона кричить до Творця, щоб допоміг їй. І тоді вона отримує допомогу від Творця, і Він рятує її від руки грішника, - і стає праведником». Таким чином, Творець дає їй другу природу, що називається «бажанням віддавати».