Що означає в духовній роботі «Повернися, Ісраелю, до Творця Всесильного свого»

Стаття 2, 1991 р.

(переклад з івриту)

Писання говорить: «Повернися, Ісраелю до Творця Всесильного свого, бо спотикнувся ти об прогріх свій. Візьміть із собою слова і повертайтесь до Творця. Скажіть Йому: «Всі гріхи пробач і візьми добро, і биків [жертовних] замінимо [молитвами] вуст наших».

І слід зрозуміти, що за зв’язок тут, бо виходить, що оскільки «бо спотикнувся ти об прогріх свій», тому «повернися до Творця Всесильного свого». А також що таке: «скажіть Йому: «Всі гріхи пробач». І також що таке треба зрозуміти те, що сказали мудреці: «Великим є каяття, що торкається «трону слави», як сказано «до Творця Всесильного свого».

Відомо, що в порядку духовної роботи треба розрізнити два аспекти:

1. Те, що стосується всього загалу. Їхня робота - в сфері дії, а над наміром вони не працюють, тобто спрямовувати, щоб було ради віддачі. І тому в плані дії більш-менш всі думають, що вони благополучні. Просто кожен вірить, що напевно неможливо людині бути досконалою. Тому зазвичай людина вважає себе досконалою, і коли дивиться на ближніх, вона бачить їхні недоліки, отже всі вони - недоладні. Але ж сама вона «в порядку».

Однак, чогось їй бракує. І це вона трактує так - адже написано: «Немає на землі праведника, що вчинить добро, не згрішивши». Тому, певно, також і в неї є недоліки. І також і вона береже в собі властивість ницості, як сказали мудреці: «Дуже-дуже будь скромним». Хоча й бачить людина, що вона вища за решту людей, і все ж вона вірить вірою мудреців, і вірить вище знання, що напевно вона є ницою, тобто гіршою за інших людей. Проте це в неї в аспекті віри вище знання.

Виходить, що ті люди, що належать до маси, коли займаються Торою, вони не можуть відчувати, що мають гріхи, і вони гірші за інших людей. А загалом, вони задоволені своєю духовною роботою. Тому, коли приходить місяць елуль і десять днів каяття, і тоді час, коли треба робити «повернення до Творця», мають вони тоді багато роботи, знайти за собою гріхи, про які треба каятись.

Інакше вони будуть судимі вищим судом, коли можуть (боронь Боже) присудити їм покарання за їхні вчинки. Вони розуміють: може статись, що винагорода, яка належить їм за їхнім розумінням, - цього не буде. Тобто, оплата буде їм менша, але ж не покарання, про це годі й говорити. Позаяк вони самі знають, що є в них багато досягнень в Торі і багато в заповідях.

Проте, ті люди, які виконують особисту роботу, тобто бажають удостоїтись злиття з Творцем, розуміють, що Тора та заповіді, що вони виконують, все це лише в плані 613 порад, - як заслужити бути злитим з Творцем. Тобто, щоби мали вони лише одну турботу, як принести задоволення Створювачу своєму, а про власну користь вони не піклуються.

І, певно, тіло (егоїзм людини) опирається цьому, і висловлює людині справедливі твердження, наскільки те, що воно їй говорить, є правдою. І починає наводити людині докази з усього світу, що ніхто не йде цим шляхом, - анулювати своє бажання отримувати для себе, і працювати лише «заради небес (властивості віддачі)». А людина хоче подолати ці прогріхи, - те, що бажання отримувати викликає в неї думки проти віри. Бо це – твердження фараона, який сказав: «Хто такий Творець, щоб я слухався Його?»

Виходить, що людина спотикається об гріх невіри. І скільки б людина не чинила спротив, він з’являється і переборює її. Тобто, наскільки людина бажає вірити в Творця, який управляє світом властивістю «добрий, який дає добро», тіло показує їй протилежне. І, само собою, вона постійно зазнає невдач, і бачить, що це така річ, якій немає кінця, і перебуває в підйомах та падіннях, не знаючи, що вчинити проти цього.

Про це писання говорить: «Повернися, Ісраелю, до Творця Всесильного свого». А чому мусить бути «до Творця Всесильного свого»? Це тому, «що спотикнувся ти об прогріх свій». Тобто, оскільки ти зазнав невдачі через свій прогріх, тобто згрішив щодо віри, і відчуваєш наразі, що ти є людиною, найницішою в світі, адже думок та бажань, що є в тебе, немає ні в кого в світі, щоб були в настільки цілковитій ницості. І відчуваєш, що віддалений від духовного цілком і повністю.

Тобто люди світські не говорять, що вони віддалені від духовного, оскільки вони взагалі не вірять що є духовне в світі. І також і релігійні, які вірять в Тору та заповіді, - вони не відчувають, що віддалені так, як описано вище, бо кожен почувається більш-менш до ладу. А якщо й бачить якийсь недолік в собі, певно має якесь пояснення щодо себе. А головне, що людина бачить, що весь світ живе життям в умиротворенні, а вона перебуває в стані, сповненому невдач, в прогріхах. І не бачить людина ніякого виходу з цього стану.

Тому не має вона іншої ради, як тільки «повернися, Ісраелю». Людина повинна повернутися до Творця і не відступати від Нього аж поки заслужить, щоби Творець став «Всесильний твій». Тобто, поки не удостоїться повної віри, інакше вона залишиться в невдачах. Тому покладено на людину клопотатися і робити все, що в її змозі, аж поки змилосердяться над нею вгорі, і дадуть їй силу, що зветься «бажання віддавати».

А зі сказаного зрозуміємо те, що написано: «Візьміть із собою слова». Тобто ті слова, якими тіло говорить до вас, і твердить, що не варто працювати ради небес, - ці слова візьміть в час повернення до Творця. Скажіть Йому: «Всі гріхи пробач». Адже ті слова, які тіло говорить нам, не сила нам перебороти їх, - саме ці слова візьміть в час, коли ви повертаєтеся до Творця. І говорять: «всі», бо лише Ти всемогутній, бо Ти можеш дати нам другу природу, звану «бажання віддавати». Ти «гріхи пробач», бо Ти можеш взяти наш гріх і виправити його, бо тільки Ти – Той, хто спокутує наш гріх, а ми не маємо ніякої сили.

Однак ми віримо, що всі ці слова, що тіло говорить до нас, - Ти дав йому ці слова, і певно, те, що Ти послав нам, це, безумовно, нам на благо. Тому сказали Йому «Всі гріхи пробач і візьми добро». Тобто, візьми те добро, що послав нам. Інакше кажучи, ті слова, якими тіло твердило проти Творця, і Ти мусиш дати іншу природу, що зветься «бажання віддавати». Бо інакше ми пропали, тому що ми сповнені невдач.

І це те, що написано: «і биків [жертовних] замінимо [молитвами] уст наших». І ми бажаємо, в місці, де ми перебуваємо, в місці «уст наших», бо «уста» (івр. «сфатаїм») є категорією кінця (івр. «соф») будь-чого, тобто за межами святості, і оскільки через бажання, що в нас, ми перебуваємо за межами святості, тому ми просимо в Тебе: «замінимо биків молитвами вуст наших». Інакше кажучи, замість того, що ми стоїмо в «сфатаїм» - в «соф», в кінці, - ми бажаємо, щоб ми були досконалими, з плодами (івр. «перот»), що є поняттям «парім» (бики), тобто «прія у-рвія» (розмноження та примноження) добрих справ.

І зі сказаного зрозуміємо те, що сказали мудреці: «Великим є каяття, що доходить до «трону слави». І отже, ті люди, які належать до категорії маси, вони не відчувають, що є в них невдача в сенсі гріха, що зветься «перший гріх». Оскільки вони відчувають, що є в них віра, і вони благополучні. Бо навіть при тому, що є в них лише часткова віра, як пояснено («Передмова до ТЕС», п.14), але вони не відчувають цього.

Тому вони думають, що вони досконалі. Але ж ті люди, що належать до індивідуальностей, бажають, щоб було їм одне правління, отже, правління Єдиного. Тобто, вони бажають анулювати власне володіння, що зветься «бажанням отримувати», а в світі щоб було відкритим тільки володіння Творця, - тоді вони відчувають, як тіло опирається цьому, і вони бажають повернутися в каятті, тобто повернутися до Творця. І таке повернення доходить до «трону слави».

Проте, слід зрозуміти, що таке «трон слави» в духовній роботі. Відомо, що малхут називається «трон слави», як написано в Передмові книги Зоар, такими словами: «Бо сутність трону проявляється в двох властивостях:

а) він покриває Царя, згідно з написаним: «Заснував темряву приховання Свого», і тому «кісе» (тут – трон) від слова «кісуй» (покриття);

б) він розкриває славу малхут в світах, за написаним: «А на троні образ, як подоба людини».

А справа в тому, що ми маємо вірити, що скорочення та приховання, що сталися, є виправленням для створінь. Тобто, що саме завдяки прихованню і скритності, що зробилися, створіння прийдуть до своєї досконалості. І що треба вірити вище знання, що управління, яким Творець керує світом, є управлінням властивістю «добрий, що робить добро», хоча ми й не бачимо цього, і управління «Добрий і Той, хто дає добро», приховане від нас. І ми повинні вірити, що насправді управління, - воно в формі «добрий, що робить добро», а просто існує щодо цього приховання, що покриває це.

І хоча тіло чинить опір цьому, бо воно стверджує: «Для судді існує тільки те, що бачать його очі», і щоб не вірити вище знання, але людина бажає подолати твердження тіла. Це важка робота, і є в ній підйоми та падіння. А коли людина кричить до Творця, щоб допоміг їй, щоб змогла прийняти на себе це вкриття, тобто, щоб мати можливість вірити, що насправді вище управління здійснюється властивістю «добрий, що робить добро», і хоча вона поки що не удостоїлася бачити це, виходить, що цією роботою, коли людина робиться основою для трону, тобто, приймає на себе цей трон, незважаючи на те, що це – суцільне приховання. І тоді утворюється з цього трону категорія «трон слави». Тобто, заслуговує, що слава Шхіни сидить на троні.

Виходить, що тією ж мірою, якою раніше було категорією «трон», що є властивістю приховання, зробилося, що те, що було «Шхіна в пороху», стало тепер категорією «трон слави». І це те, що написано про трон, що він покриває Царя, за принципом «Заснував темряву приховання Свого». Тобто, трон не світить, а є темрявою. І потрібно подолати темряву і сказати: «Очі в них, і не бачать».

Виходить, що в період «трону» стан цей зветься «Бо спотикнувся ти об прогріх свій». І є людині в стані «трон» підйоми й падіння. І не бачить вона, щоби був кінець цій роботі. Бо постійно вона рухається вперед і назад. Оскільки в період приховання важко людині перебороти і сказати, що Творець поводиться як «Добрий, Той, хто дає добро».

Тому покладено на таку людину вчинити повернення, коли в стані «Заснував темряву приховання Свого» розкриється другий стан трону, що розкриває славу малхут у світах, за принципом написаного: «А на троні образ, як подоба людини».

І це те, що написано: «Великим є повернення, що доходить до трону слави». Означає, що повернення має бути таким, щоб людина заслужила другого стану поняття «трон», що є «трон слави». І це «Повернися, Ісраелю, до Творця Всесильного свого».

А поняття «бо спотикнувся ти об прогріх свій» треба пояснити так, що в час, коли людина бажає повернутися, тобто, коли людина, яка відокремлена від Творця через своє бажання отримувати, чим вона протилежна за властивостями Творцеві, і бажає з’єднатися з Творцем, щоб мати тотожність властивостей, - тоді вона бачить, що «Приховане – Творцю Всесильному нашому».

Тобто, в час, коли людина бажає зробити щось для Творця, тобто на користь Творцеві, - це має смак «приховання». Інакше кажучи, приховується тоді від неї смак духовної роботи. Але ж коли вона працює для власної користі, що називається «нам і синам нашим», тоді смак явно існує для неї. Тобто, «приховане» і «відкрите» - мається на увазі смак. Говориться про те, що в час, коли людина працює на благо Творця, що зветься «Творцю Всесильному нашому», тоді смак роботи прихований. Але ж коли собі на користь, що зветься «нам і синам нашим», тоді смак називається «відкрите», смак духовної роботи відкритий. Виходить, що це спричинює нам неудачі. І це те, що написано: «бо спотикнувся ти об прогріх свій». Тому немає іншої ради, як тільки те, що людина повинна повернутися до Творця. І про це сказали: «Всі гріхи пробач і візьми добро».

І зі сказаного маємо пояснити те, що написано в благословенні на їжу: «І знайдемо милість і добрий розум в очах Всесильного і людини». І треба зрозуміти, навіщо нам треба просити Творця, щоби знайти милість в очах людини. В чому сенс, що люди поважатимуть нас і даватимуть нам шану, яке це має відношення до духовної роботи. Проте, як сказано вище, ми просимо у Творця, щоб знайти милість в очах Всесильного, і що ми бажаємо від Нього? – щоби дав нам властивість «адам» (людина). Адже з боку природи, людину створено з бажанням отримувати, званої «малхут», а це категорія, звана БОН, що за числовим значенням (ґематрія) - «бегейма» (худобина).

Тому ми просимо щоб знайшли ми милість в очах Всесильного, щоб дав нам властивість «людина», як сказали мудреці: «Ви називаєтесь людиною, а не народи світу». Бо людина, «адам», за ґематрією – МА, що є за властивістю «той, хто віддає». Це означає, що просимо, щоб знайти милість в очах Всесильного, аби дав нам властивість «адам». Отже, це те, що написано: «І знайдемо милість в очах Всесильного, і людини (адам)». Щоб дав нам властивість адам.

Виходить, що людина має молитися лише про одну річ, тобто, щоби Творець наблизив її. Бо «близькість» в духовному називається тотожністю властивостей. Тобто, вона бажає, щоб Творець дав їй бажання віддавати, що зветься «іншою природою».

І цим треба пояснити те, що написано в Псалмах: «Той, хто лікує тих, хто з розбитим серцем». І маємо зрозуміти, що це, що Творець лікує тих, хто з розбитим серцем. Справа в тому, що відомо, що головне в людині – це серце, як в словах мудреців: «Милосердний бажає серця». Де «серце» - це клі, що отримує святість згори. І це те, що ми вчимо щодо розбиття келім, суть якого в тому, що коли клі (букв. «посудина») розбито, все, що вливають в нього, - все виходить назовні.

Так само і розбите серце. Тобто, бажання отримувати - воно панує серцем, виходить, що не може туди ввійти вищий достаток, оскільки все, що бажання отримувати приймає в себе, все йде у кліпот. І це називається «розбиттям серця». Тому, коли людина молиться Творцеві, і говорить: «Ти мусиш допомогти мені, бо я гірша за всіх, через те, що відчуваю, що бажання отримувати володарює в моєму серці, і через це нічогісінько зі святості не може ввійти мені в серце, а я ж не бажаю ніяких надлишків, а просто щоб була мені змога щось робити заради небес, але не маю я жодної можливості для цього, тому лише Ти можеш врятувати мене».

І цим треба пояснити те, що написано в Псалмах: «Близький Творець до тих, в кого розбите серце». Пояснення: ті люди, які просять у Творця, аби допоміг їм, щоби серце їхнє не було розбитим, а щоб було цілим. А таке може бути лише якщо людина удостоїться бажання віддавати. Тому вона просить у Творця, щоб дав їй бажання віддавати. Адже вона бачить, що не бракує їй нічого в світі, лише щоб мати їй можливість діяти ради небес. Виходить, що вона просить лише близькості Творця. А існує правило «міра за міру». Тому Творець наближає людину. І це те, що написано: «Близький Творець до тих, в кого розбите серце».

І зі сказаного зрозуміємо те, що там написано: «Береже всі його кістки (кістка = «ецем»), жодна з них не зламана». І це, як сказано, що сутність (івр. «ецем») людини – це серце, тобто, бажання, що є в серці. І щоразу бажання в людині міняються в підйомах та падіннях. І Творець береже їхні бажання, щоб не домішалося бажання отримувати в бажання святості.

І це те, що написано: «жодна з них не зламана». Тобто, оскільки бажання отримувати призводить до розбиття келім, то коли Творець береже людину, тобто наближає людину, що зветься «тотожністю властивостей», цим Він дає їй іншу природу, звану «бажанням віддавати». Це зветься «береже Творець», як написано: «Береже простаків Творець». Тобто, той, хто відчуває себе простаком, бо не має розуму аби берегти себе, щоб не впасти під владу сітри ахри, званої «бажанням отримувати собі», - він просить у Творця, щоб оберігав його. Виходить, що людина здійснює пробудження знизу, і це зветься «бажання» і клі, тоді Творець дає їй світло.

Однак, коли людина перебуває на етапі підйому, тоді думає, що вже не потребує допомоги Творця, оскільки є в неї нині, як основа, відчуття, що звуться в людини «знанням». Тобто, що тепер вона знає, на яку мету працює. Отже, робота її вже не вище знання, адже є в неї вже основа, є на що спертися. Мається на увазі – на це відчуття, що людина відчуває, що цей стан добрий для неї. І на цій основі вона базує свою роботу.

Тоді відразу скидають людину згори, і запитують її, на зразок: «Де ж твоя мудрість, адже ти говорила, що вже знаєш, на що спирається твоя робота?» А от кожного разу, коли людина вважає себе простаком, тобто якщо основа її роботи – вище знання, і необхідна їй в цей час допомога Творця, тоді вона говорить: «Якщо Творець не збудує дім, дарма працювали над ним будівельники». І саме в такому сенсі Творець називається «Береже Ісраеля Творець».

І з цього зрозуміло, що означає в духовній роботі, що людина перебуває в біді (івр. «бе-цара»). Відповідь така: відомо, що «цар» (вузький, тісний) називається брак хасадім. Тому, коли людина бачить, що не сила їй зробити щось ради віддачі, - це зветься, що не може зробити «хесед» (милість), - а все лише на власну користь, то бачить, що в стані, в якому перебуває, ніколи не буде в змозі удостоїтися злиття з Творцем, і журиться через це. І що людина може зробити з цим? Для цього не треба людині робити нічого іншого аби допомогти собі, як тільки кричати до Творця. І Творець чує. «І з усіх їхніх «царот» (лих)...», тобто з будь-якого становища, коли людина занурена в «царот», що є браком хасадім, коли неможливо перебороти свої (егоїстичні) діяння, Творець рятує її. Як написано: «Від усіх лих врятував їх». А те, що написано: «немає йому «царот» (лих)», тобто не журиться про те, що не може зробити щось ради віддачі, - то немає в людини клі, щоб Творець врятував її, оскільки вона відчуває, що стан в якому перебуває – благополучний.

І зі сказаного слід пояснити те, що сказали мудреці: «Кожен, хто навчає недостойного учня, падає в пекло». І треба зрозуміти, - адже написано: «Сказав Творець: «Створив Я зле начало, створив Тору-приправу». Якщо так, певно, про того, в кого є зле начало, і не може подолати його, сказав: «Створив Я Тору-приправу». Отже, ми бачимо, що треба вивчати Тору, навіть тоді, коли він недостойний.

І треба пояснити це так, як сказав мій пан, батько й учитель про написане: «Дає мудрість мудрим». Чи не «дурням» треба було б сказати? А пояснення таке: бо той, хто шукає мудрість, попри те, що поки що немає в нього, вже називається «мудрим». Оскільки бажання його – бути мудрим. І так само треба пояснити тут, - що той, хто бажає бути достойним, вже називається «достойним учнем».

Тобто, той, хто хоче вивчати Тору тому, що бажає бути достойним, вже називається «достойним». А це тому, що він відчуває, що віддалений від роботи Творця, тобто що може працювати лише собі на користь. А тому, хто недостойний, але бажає бути достойним, проте, не йде в нього, таким сказали: «Сказав Творець: «Створив Я зле начало, створив Тору-приправу». Тому треба пояснити так: «Не можна навчати Торі учня, який не хоче бути достойним». Але ж того, хто бажає бути достойним учнем, дозволено навчати.