Бней Барух Академія кабали

Мудреці в трактаті Тааніт сказали: "Кожен, хто тужить за Єрусалимом, заслуговує і бачить його в радості". І в прямому сенсі це важко зрозуміти. Певно, було багато праведників, які тужили за Єрусалимом, але Єрусалим все ще не відбудований. І як вони удостоїлися побачити Єрусалим в радості? Звичайно ж, при прямому тлумаченні є цьому пояснення. І треба пояснити це з боку духовної роботи.

Відомо, що Малхут називається Єрусалимом, тому, коли ми говоримо «руйнування Єрусалиму», мова йде про Храм, який був зруйнований, тобто, це називається Шхіна у поросі або Шхіна у вигнанні. Інакше кажучи, те, що людина повинна прийняти на себе владу царства небес (властивості віддачі) і вірити, що Творець управляє світом як Добрий і Той, хто дає добро, оскільки це приховано від людини.

Малхут впливає на душі і на світи БЄА. Всі впливи, які надходять згори до творінь - це властивість Малхут. Виходить згідно з цим, що Малхут не в пошані у створінь, тому що не бачать її важливості, що вона дає нам. І це називається «Єрусалим в своїй зруйнувановасті”, тобто замість того, щоб давати благо і насолоду створінням, аби всі бачили б його гідність, бачать, що у ньому все зруйновано і йому нічого дати.

Як сказано (в молитві на 9 ава): "...і скорботних Єрусалиму, і місто скорботне і зруйноване, і зневажене, і пустельне...". Тобто, все зруйноване і порушене, і це називається Шхіна у поросі. Тому, коли людина повинна прийняти владу царства небес, є великий спротив з боку тіла.

Тому кожна людина зміцнюється і приймає на себе владу Малхут, незважаючи на те, що не бачить ніякої її важливості, і вона тужить про те, чому це так, тобто, чому настільки від нас прихована важливість Єрусалиму. І молиться про те, чому у нас немає відчуття важливості Малхут, і просить Творця підняти Єрусалим з того пороху, в якому він перебуває. І в тій мірі, в якій людина жалкує про його руйнування, вона удостоюється того, щоб Творець почув її молитву.

І людина удостоюється побачити її в радості, тобто, що він дає їй благо і насолоду. Виходить, що поясненням є те, що та людина, яка шкодує і тужить за Єрусалимом, чому вона - це Шхіна у поросі, ця людина удостоюється побачити її в радості. "Тому що немає світла без клі", а оскільки у неї є клі, тобто відчуття недоліку, чому Шхіна у поросі, і людина шкодує про це, тому удостоюється і бачить розраду Єрусалиму.

І сказаним можна пояснити написане (Ішайягу 1: 3): "Знав віл власника свого, а осел - ясла господаря свого, а Ісраель не знав (Мене), народ Мій не вдивлявся". І треба зрозуміти, яка різниця між "волом" і "ослом" в духовній роботі, і так само яка різниця між "Ісраелем" і "Моїм народом" в роботі.

Мій батько і вчитель сказав, - різниця між волом і ослом в тому, що віл означає властивість моха (розум), і це віра вище розуму. І це "знав віл власника свого". А осел - це властивість ліба, (серце), тобто бажання отримувати, і це "а осел - ясла господаря свого". І відповідно до цього тут треба розрізняти два аспекти.

1. Ті, хто працює заради винагороди, тобто виконують Тору і заповіді ради отримання оплати. Виходить, що їхнє головне питання - скільки оплати я отримаю, що буде оплатою і чи є сенс заради цієї оплати докладати зусиль в Торі і заповідях.

2. Ті, хто хочуть працювати заради віддачі, через те, що сказано в Зоар: "оскільки Він великий і править усім". Це означає, що людина працює тільки через велич Творця, тобто, що для нього велика заслуга, що він служить великому Царю. Виходить, що ті, хто працює заради віддачі, вже повинні знати на кого вони працюють, тобто чи дійсно Він великий і важливий Цар, щоб на Нього варто було працювати.

Але коли починають роботу заради віддачі, і причиною сили для роботи є тільки важливість Творця, тоді починається робота з боку "Шхіна у поросі". Це означає, що замість того, щоб духовне, тобто робота на благо Творця була б з кожним разом все більш важливою, людині приходять думки, які показують протилежне. І людині замість того щоб іти кожен раз вперед і працювати з більшою радістю, оскільки вона служить Царю великому і важливому, з’являються картини абсолютно не важливі. Тобто, вона не відчуває величі Творця, і це кожен раз веде її до падіння.

Це означає, що навіть якщо вона долає падіння, все одно не завжди може утримуватися і воювати з цими думками, і те, що їй показують ці думки - Шхіни у поросі. А те, що людина хоче працювати в радості від того, що служить великому і важливому Царю, і це має приносити їй радість, - вона відчуває абсолютно навпаки, тобто – відштовхування, тобто, ніби її відштовхують від роботи.

І це називається Шхіна у поросі, і людина відчуває тоді, ніби її виштовхують назовні, тобто відчуває, коли хоче прийняти на себе владу царства небес, у неї з’являються "питання фараона", який питав: "Хто такий Творець, щоб я слухав Його голосу?" І це означає, що Малхут, тобто Шхіна у вигнанні у фараона, єгипетського царя, ці питання показують приниженість царства небес.

І людині залишається тільки просити, щоб вибудував Малхут наново, тобто щоб Малхут не залишалася в приниженому стані, адже від цієї приниженості людина не може отримати радість, коли бачить, що та не має ніякої важливості. І це називається, що вона повинна молитися про "зруйнування Храму", тобто, чому весь світ не може бачити прийняття царства небес як благо. Тобто працювати на користь Творцю, щоб було це славою, щоб робота ця була шанованою.

Тому, коли людина молиться щодо вигнання Шхіни, нехай не молиться про те, що тільки для неї вона у поросі, а повинна молитися, чому вона в такій ницості у всього світу, настільки, що весь світ не думає про духовне. І вона молиться про весь світ, як ми молимося "і побудуй Єрусалим, скоро, в наші дні". І це буде славою для всього світу, як сказано в молитві Рош а-Шана: "Пануй над усім повністю світом у славі Своїй". А оскільки маси не відчувають нестачі, як вони можуть молитися?

Але ця людина, яка все ж удостоїлася досягти відчуття нестачі, тобто досягла вигнання, тому може просити про звільнення, а ті люди, які не відчувають вигнання, як вони можуть просити, щоб їх вивели з вигнання? Виходить, те, що людина відчуває, що знаходиться у вигнанні, вже називається "підйомом рівня", і на неї покладено просити наповнення за весь загал.

І це, як сказано вище: "Кожен, хто сумує про Єрусалим, заслуговує і бачить його в радості", тобто той, що відчуває вигнання Шхіни і тужить, - удостоюється і бачить її в радості. Оскільки щодо келім тільки у нього є келім, готові до звільнення, тому що келім означає потребу до наповнення.

Тому, коли людина сумує тому що відчуває, наскільки Шхіна дійсно у вигнанні, так, що не бачимо її величі. А до того, хто хоче прийняти на себе владу небес через те, що Творець великий і править усім, приходять думки і картини, і ці думки виштовхують його із духовного назовні. І тільки завдяки подоланню і примусу вище рамок розуму він може витримати. І кожен раз, коли він хоче вірити, що управління Творця здійснюється властивістю Добрий і Той, хто дає добро, до нього приходять думки, що лихословлять про Творця, і йому боляче, чому він змушений чути лихослів'я. І він вірить, що це відбувається тільки тому, що народи світу панують над святістю, тобто, що існує приховання, і якщо хтось хоче почати духовну роботу, сітра ахра закриває від нього важливість духовного. Виходить, що саме людина, яка в скорботі, потребує милості небес, щоб у неї була можливість подолати своє зло, і вона сумує і плаче, щоб Творець допоміг їй.

Але, безсумнівно, вона повинна молитися за весь загал. Інакше це називається, що вона молиться тільки ради власної користі, тобто, щоб тільки вона вийшла з вигнання. А якщо людина насправді просить заради блага Творця, щоб слава небес була розкрита в світі, то як вона може просити тільки про себе? Тому людина повинна просити, щоб розкрилася слава небес всьому світові, і це, як сказано (Бава Кама 92): "Кожен, хто просить милосердя для ближнього, і потребує цього сам, отримує відповідь першим".

І в плані духовної роботи маємо зрозуміти: якщо людина просить милосердя для ближнього, і вона дістає відповідь першою, це виглядає, як наче те, що вона просить милосердя, - це не тому, що має намір пробудити милосердяя до ближнього, а це як ошуканство. І позаяк мудреці сказали, що вона отримує відповідь першою, тому вона просить милосердя для ближнього. І ще більш за це маємо зрозуміти, чому спочатку відповідають цій людині, - чи з небес не можуть дати їм, щоб отримали відповідь на молитву обидва разом? А мусить бути щоб наче один за одним, а не обидва разом? І треба зрозуміти, що є в тому, що людина ця отримує відповідь першою.

А це, як зазначено вище, те, що людина просить милосердя для свого ближнього в справах духовної роботи, треба тлумачити так, що коли вона починає просуватися так, щоби прийти дотримуванням Тори та заповідей до злиття з Творцем, що називається «щоби всі її дії були заради небес, а не собі на користь», - це час, коли тіло починає опиратися цій роботі і викликає в неї думки, наскільки ця робота не для неї. Через те, що оскільки природа тіла – "собі на користь", а сама людина бажає працювати зараз на користь Творця, тому тіло, зване "бажання отримувати", показує їй постійно, що не варто працювати на благо Творця. А оскільки без насолоди людина не може жодного руху зробити, бо такою є природа створіння, і походить це від того, що бажання Творця дати благо Своїм створінням, і це й є метою творіння, тому якщо не має людина насолоди від роботи, вона не здатна працювати.

Тому все, що вона робить, - це лише аби отримати задоволення, тобто дістає винагороду за зусилля, яких доклала. Тому в ло лішма, тобто коли людина вірить у винагороду та покарання, є в неї "паливо" під час роботи, адже вона дивиться на оплату, на те, що отримає потім. Але ж коли людина працює ради віддачі, тобто не бажає отримувати ніякої винагороди за зусилля, як вона може працювати без отримання задоволення.

І про це сказав Зоар, що треба працювати з тієї причини, що Творець є великим і Він володарює, що означає – через велич Творця. А оскільки ми бачимо в природі те, що є втіха у малої людини, коли вона обслуговує велику людину. Бо звичай у світі такий, що у людини є сила слугувати великій людині. А особливо великим задоволенням для людини є служити великому царю. І для цього людині не потрібна робота, бо це існує в природі створіння. А над чим людина має працювати, так це щоби мати усвідомлення й відчуття, що той є великою людиною, тоді вже вона здатна слугувати йому.

Тому, саме тоді, коли людина бажає працювати з причини величі Творця, тоді приходять до неї погані думки, що не дають їй відчути велич Творця, а показують їй все навпаки. І насправді, це приховання панує над усім загалом. Проте, щодо тих людей, які не працюють з причини величі Творця, їхнім тілам немає потреби приховувати велич Творця. І це тому, що поки не беруть за причину роботи "через велич Творця", тіло не працює дарма, позаяк воно дивиться на оплату, а не на Того, хто винагороджує.

Виходить, згідно з цим, що саме у людей, які бажають працювати лиш тільки з причини величі Творця, існує протидія, і народи світу приховують і втаюють властивість "ісраель", що в людині. І, само собою, щодо кого існує лихослів’я про велич Творця? Саме щодо тих людей, що бажають прийти до злиття з Творцем. І цим людям, які відчувають той стан, що зветься "Шхіна в поросі", - їм є потреба просити у Творця, щоби вивів її з вигнання, де вона перебуває між народами. Тобто народи панують над нею тим, що приховують велич і важливість святої Шхіни.

Тому ті люди, які відчувають, що Шхіна в поросі, мають молитися про славу небес, аби розкрилася вона всьому світові. Але не весь світ потребує цього, тобто "підняти Шхіну з пороху». Тому людина "отримує відповідь першою", адже їй це потрібно. Однак потім це дає розкриття також всьому поколінню. Хоча весь той час, коли не мають всі підготовлених для цього келім, це не може бути в них таким уже й відкритим. І це так, як сказали мудреці: "Виконав одну заповідь, - щасливий, що схилив себе і весь повністю світ у бік заслуг".

Тому лише тій людині, яка відчуває приховання духовного, тобто бажання віддачі з причини величі Творця, належить просити милосердя про все покоління. А оскільки самій їй потрібно те ж саме, тому вона отримує відповідь першою. Тому про неї сказано: «Кожен, хто тужить за Єрусалимом, заслуговує і бачить його в радості". А сенс, як сказано вище, в тому, що цій людині потрібно те ж саме, а не всьому загалу. Тому коли вона просить милосердя для ближнього, - не можуть обидва отримати вдвох одночасно відповідь на молитву, адже лише вона потребує цього, тобто цього визволення, яке полягає у відчутті величі святості, що зветься "підняти Шхіну з пороху".

Але ті робітники Творця, що належать до першого виду, тобто працюють ради винагороди, вони дивляться на оплату. І існує правило: той, хто дає тобі – він важливий для тебе. Виходить, те, що вони вірять, що отримають платню, що Творець заплатить їм зароблене, - отже, Він важливий для них. А ті, хто не працює ради винагороди, їм треба при цьому відчути велич Творця. А на це існує приховання, що лежить на святості, так, що не бачать її величі. І про це дано нам просити Творця, щоби Він усунув би приховання, як написано: "Не ховай Свого обличчя від нас».

І зі сказаного зрозуміємо те, що запитували, - що означає "Ісраель не знав", і що таке "народ Мій не вдивлявся". Адже "Ісраель" це ті люди, що працюють над наміром прийти до злиття з Творцем, щоб удостоїлися дістатися до рівня яшар-ель, а не до власної користі. І вони належать до рівня наміру, що зветься "знання", адже вони повинні прийти до ясного усвідомлення, що мають прийти до осягнення величі Творця. А це знання приходить саме завдяки вірі вище знання. Бо над знанням є влада народів світу, які приховують велич святості і принижують малхут небес до праху.

І саме завдяки зміцненню у вірі вище знання, і людина виконує дії через примус, коли приходять йому злі думки сітри ахри, що лихословлять і говорять, що не варто працювати на благо Творця. А причиною бажання до цієї роботи буде лише велич Творця, тоді людині не треба нічого робити, а тільки вірити вірою мудреців у те, що вони говорять нам, що саме від цієї роботи, коли людина працює вище знання, є втіха для Творця. Як сказав мій пан, батько й учитель, що головне в духовній роботі те, що людина віддає щось Творцеві, а це саме тоді, коли вона йде вище знання.

Сенс цього такий: знання говорить людині, - не варто тобі робити щось ради віддачі, а людина пересилює це і діє вище рамок знання. І це визначається як те, що вона діє у віддачі Творцеві. Але ж коли Творець дає людині пробудження згори, тоді не треба їй нічого робити з того, про що можна було б сказати, що вона дає щось Творцю. Тому що людина тоді анулюється перед Творцем, "як свічка перед смолоскипом", не вдаючись до вибору. Тобто в цьому стані людина не віддає нічого, через те, що немає їй вибору. Адже саме тоді, коли вона повинна діяти вище знання, тому що знання стверджує інакше, тоді належить сказати, що таки дає щось Творцеві. І говорить, що треба вірити, що ця робота є важливішою для Творця за решту видів роботи.

І сказав пророк: "Знав віл власника свого", що відноситься до властивоті "Ісраель", які є категорією глав народу.

Бо Ісраель вказує на лі-рош (мені голова). Їм належить знання, як зазначено вище. Тому сказав: "Ісраель не знав". Вони не займалися тим, щоб докласти праці аби прийти до знання щодо Творця, як написано: "І знатимеш сьогодні і вселиш в своє серце, що Творець є Всесильним".

І сказав пророк, що вони не займалися цим. Також говорив пророк до загалу, тобто простолюду, що робота їхня лише аби отримати платню, і через це вони займаються Торою та заповідями, і не вдивляються в принцип "[знає] осел ясла господаря свого". Про поняття "осел" ми говорили вище, що це є категорією бажання отримувати, званого "тільки лиш себелюбство". Тоді пророк сказав їм, що осел, тобто той, хто дивиться лише в "ясла господаря свого", тобто на оплату, не вдивляється в те, що це Творець дає їм винагороду. Отже, завдяки цьому вдивлянню вони дістануть любов Творця, так, як виникає любов до того, хто дає подарунки людям. А вони не звертали уваги на Того, хто дає, а думали лиш про те, що буде їм оплата.

Виходить, що ті дії, які вони виконували задля оплати, були без любові та страху, Означає це, що взагалі не думали про "ясла господаря", тобто думати про Господаря, про те, що Творець є Тим, хто дає. І вони відокремили і заповіді від Того, хто дає Тору та заповіді, бо не думали під час роботи про Того, хто дає роботу. Також і коли думали про оплату, також не думали – Хто той, хто дає оплату.

Тобто, стоїть пророк і попереджує, - як Ісраель, що працюють над наміром, не звертаючи уваги, як мали б це робити, на те, щоб прийти до злиття з Творцем, - так і тих, хто працюють лише в плані практичних дій, і намір їхній лише щоб отримати винагороду. Не звертають уваги аби подумати – хто Той, що дає цю винагороду. Тому "народ мій не вдивляється». І само собою, бракує їм любові Творця.

І зі сказаного виходить, що людина повинна зробити собі розрахунок, перед тим, як приступає до молитви, - про що молитися. Тому сказав мій батько і вчитель, що людина повинна молитися тільки про одне, і це включає багато речей. Це те, що вона просить Творця, щоб дав їй бажання працювати заради віддачі, а не заради своєї користі, для того щоб у неї було бажання віддачі, необхідно, щоб у неї була віра в Творця, і щоб вірила у велич Творця. Але її молитва – те, що вона хоче, щоб Творець дав їй бажання віддавати, - означає, що людина говорить Творцеві: хочу, щоб коли я займаюся Торою та заповідями, був намір вірити, що є втіха Творцю від моїх дій.

Іншими словами, не дивлячись на те, що людина не відчуває ніякого смаку і почуття під час свого зусилля, щоб у неї була сила заперечити своєму тілу, коли те пред'являє претензії: "Чи ти не бачиш, що в тебе немає ніякого смаку при вивченні Тори, і так само в молитві?". Тоді людина хоче, щоб у неї були сили сказати тілу: "Оскільки я працюю тільки заради того, щоб Творець отримав насолоду, хіба важливо, чи відчуваю я смак до цього? Якби я працювала заради своєї вигоди, ти мало би рацію в тому, що говориш мені, що не відчуваєш ніякого смаку, і для чого ти працюєш. Як наприклад, якщо людина не отримує насолоди від їжі, вона не їсть. Але я працюю на благо Творця. І якщо так, то хіба важливо, який смак я відчуваю?". І це вона просить у Творця. І це називається "безумовним підкоренням".