Властивість запам’ятовування

(переклад з івриту)

Запам’ятовування і забування – зберігання й утрата

В часи вигнання, - властивість світу нукви - служіння полягає в зберіганні. А хто завдає шкоди своєму служінню, може втратити те, що дають йому. І феномен злиття в цьому світі, він – в силі зберігання, і в посиленні чутливості, що збільшує силу зберігання. А також піднесеність досконалості і зміцнення злиття.

Проте, в прийдешньому, немає страху втрати і крадіжки, бо «поглинув смерть навіки», і служіння обмежене тут категорією «запам’ятовування». І хоча, згідно з цим, було б досить однієї форми, але природа тіла – втомлюватися від однієї форми, тому треба скидати форму і одягати форми одну за одною, аби дати тілу бачити щоразу щось нове, аби примножити бажання, як затуляють очі коню, котрий крутить жорна, щоб не втомлювати його.

І це є вельми глибоким і важливим, бо це просто, що Творець бажає від Свого робітника відмінного результату. А також відомо: що більше служіння ближче до природи, тим більше воно прекрасне. І це є правилом, що коли один з тих, хто люблять одне одного, збільшить свою любов до міри повноти та абсолюту, тобто, «природна й досконала», тоді згасне вся сила любові його улюбленого. І незважаючи на те, що розумом ясно бачить величину любові того, хто любить, а все ж не зросте в нього сила його любові, щоб відповісти йому. І навпаки, відповідно до відчуття абсолютності любові того, хто його любить, тією ж мірою згасатиме потроху почуття любові до нього, бо не боїться його, адже любов у того - абсолютна. І тому буде поглинена й зіпсована міра духовності любові в природі матеріалу того, кого люблять.

Отже, бажання Творця «повідомити Свою любов», і разом з цим дати можливість «розширити межі любові».

І обидві ці тенденції є двома протилежностями, бо, коли пізнаємо Його любов, - форма її, як любові природної та досконалої, зобов’язує бути такою. А коли так, то не залишається місця для роботи - «розширити любов». Бо Той, Хто любить, вірний і досконалий, не задоволений тим, як улюбленець відповідає Йому на Його любов. Як написано: «Навіть якщо був ти правий – що даси Йому?» Більш за це, коли улюблений відчуває, що є бажання у Того, Хто його любить, щоб він відплатив або відробив, - зробиться це нестачею. Тому що коли є бажання відплати, зміниться його любов через те, що нема чим відплатити. І якщо так, тоді любов є не абсолютною, а отже – не досконалою і не природною, а такою, що залежить від чинника, і коли зникає чинник, зникає любов, за принципом: «Загадка досконалого і недосконалого».

І фактично всім відомо, що проклятий не з’єднується з благословенним, як написано: «Дає мудрість мудрим». І служіння при доповненні та розширенні досконалості аж ніяк не належить тому, в кого є хісарон, а належить дійсно досконалому робітнику. А у досконалого робітника, на перший погляд, немає місця такій роботі, як зазначено вище.

І це сутність «запам’ятовування», як у такому прикладі, коли той, хто любить, говорить улюбленому, - ось тобі мішок коштовного каміння, щоби пізнав ти мою любов. І тоді старається улюблений перелічити з великою точністю суму тих коштовних камінців, щоби виявити також і в своєму серці любов. Таким чином сутність любові зовсім не міняється, коли він клопочеться, працює, щоб їх полічити, бо так чи інакше вони вже в його розпорядженні.

Але щоби винагородити того, хто любить його, він ще ретельніше перебирає коштовні камені, аби удостоїтися і назавжди явити своїм очам велику й піднесену міру любові. І таким чином вони посилають і приймають один від одного почуття любові, постійно й безперервно, і збільшуються й примножуються, - а «сутність незмінна».

І в цьому полягає засвоєння різних сполучень, хоч суть і одна. Але щоби не втратилась і не пропала навіть мала іскра від можливості розкритися «силам приховання, що завжди присутні в матерії», тому дають йому побачити щоразу нове сполучення, яке матеріальні очі не бачили ще відколи існують. І цим матерія відчуває новий смак, і допомагає витерпіти і повторювати щоразу, постійно, як від примноження трапез, коли матерія втішається від того, що множиться те ж саме багато разів, або ж у сексі, оскільки уготовано йому «завжди новий смак».

І з цього зрозумій взаємодію матерії в тілі та душі, бо завдяки матерії, що коріниться в «забуванні», і ще більше зло є в згасанні всякого роду абсолютної любові. І цим самим дає можливість душі для обов’язкової роботи, тобто повертатися і мінитися кожного разу в нових сполученнях, бо якщо б не це, прийде хибність також і до душі, внаслідок приховання, закладене в коренях матерії, як зазначено вище. І незважаючи на те, що суть любові залишається в абсолютній досконалості, разом з цим, вона начебто вкрита через матерію. А тим, що знову й знову повторює шлях обов’язкового служіння, те, що додає, робиться більшим за основу, і дивним чином розширюються межі любові.

І з цього зрозумій поняття «Третє покоління приєднається до громади Творця». Бо в першому поколінні була кліпа Єгипту (івр. «Міцраїм»), як наче «вузьке (івр. «цар») для мене місце», бо хоча той хто любить і улюблений перебували в бажаній досконалості, але бракувало їм місця розширитися та примножитися, бо душа, через живлення матерією зобов’язана проявити любов навіть в матерії. І цьому немає іншої ради крім як проявити любов явно, великою роботою, великою силою, бо матерія не розуміє іншої мови як тільки відчуття, тому, в мірі відчуття Його любові бачить себе зобов’язаною віддати за неї піднесеною роботою з великою силою. Тому, коли душа відчуває Його любов, повну й абсолютну, незалежну ні від чого, припиняється робота матерії повністю, бо «не дає людина грошей дарма», що є законом в матеріальній природі (щоб утворилося місце). І тому в цей час матерія докладає зусиль в своїй подяці та все більше підкоряючись, за своїми відчуттями, тобто, знову й знову повторюючи подяки та вихваляння. А, як сказано вище, коли матерія стомлюється в першому сполученні в першому сенсі, що призводить до зменшення відчуття, і, само собою, зменшення подяки, поки не припиняється для неї також і ця невелика робота. А оскільки залишається без роботи, і спостерігає абсолютну любов, він дає покриття кліпи єгипетської, вищого звуження.

Потім, в другому поколінні, була буквально така ж сама кліпа, як і в попередньому, а ще в додаток кліпа Едома, тобто щоб не повертатися і не повторювати анітрохи те, що було в першому поколінні, в якого все ж була поважна причина проявити відчуття від подяки.

Але «третє покоління долучиться у вас до громади Творця», бо в третьому поколінні розкриється це місце, тобто, як Атіка Кадіша покривав ковчег заповіту, як покривало, де відчувалися ці обидва разом, тобто, надання місця для проявлення роботи відразу проявляє в великій мірі світло любові, так, що відтоді й надалі добре знатиме, що якщо уникати відповідати тим же, міра за міру, це не дає розкритися світлу любові, і тому все більше домагається, поки не знаходить віддачу міра за міру, навіть коли він вже в стані довершеності. Бо має вимушено розв’язати загадку досконалого і недосконалого. Відтак і далі він є клі, готове для роботи.

І не варто наводити утруднення, що є можливість для досконалого діяча працювати в інших тілах для їхнього удосконалення, бо таке не є довершеністю в природі. Адже природа зобов’язує розкрити віддачу тим же, міра за міру, самому, буквально, щоби не був залежним від думки інших, «а може не знайде», і досить тямущому. В той час той хто сам знаходить служіння, він завжди служить Всесильному, не припиняючи, і тією ж мірою світло його любові також постійне і невпинне.

Дві точки

Дві точки є в кожному прагненні. Одна – коли немає. А друга – від насичення й вище. А відмінність між ними, що прагнення, що походить від страху зникнення, хоча воно й підлітає до найвищих висот, до обраного з обраних, все ж в час, коли втомлюється, воно задовольняється негідним з найнегіднішого і їсть аби насититись і покрити давнє, щоб не зникло. Тоді як прагнення, що походить від точки наповненості, тобто, коли нічого не бракуватиме без неї, то не задовольняється малим, і не прагне іншого, як тільки добірного з найдобірнішого, яке тільки існує, і якщо не в цій мірі, а лише посереднє, - він не захоче працювати і трудитися над цим.

Наприклад: той, хто відчуває в своїй душі якусь схильність до гри на музичному інструменті, і відчуває нестачу поки не набуде вміння, він не заспокоїться і не припинить, поки не осягне певною мірою знання в музичній справі. І навіть хай говорять йому, що немає йому надії бути віртуозом, а лише звичайним музикантом, все ж не задовольниться малим, облишивши своє прагнення. І витрачатиме свої сили аби досягти принаймні найменше з того, що здатен досягти. Але ж той, хто не має від народження схильності до гри на музичних інструментах, і відчуває себе в стані задоволення від цієї науки, якщо прийде до нього якийсь музика і скаже йому щоби витрачав свої сили в цій справі, то ще не закінчить свою пропозицію, як цей відповість йому: «Я відчуваю, і знаю душею своєю, що зовсім не стану видатним в своєму поколінні в цій науці, а бути одним з багатьох простих музик, - чи буде світові бракувати чогось без мене?»

Бо так вкарбовано в людині вищим управінням, що будь-яке прагнення, що з’являється після точки насичення, буде бажаним лише обраним з найдобірніших, які існують в цей час.

І з цього зрозумій глибоке поняття, що хоча покоління все більше деградують в своїй цінності, все ж вони все більше поширюються щодо бажаного їм і кінця виправлення.

Бо перші покоління, коли вже були на рівні «людина», вони самі знаходили хісарон, великий і страшний в перешкодах роботи на Творця, і тому була точка їхнього прагнення до роботи Творця такою, що походила й витікала з точки відсутності, і тому не розширялися в своєму прагненні, зовсім не боячись, що [робота] зникне, тож були тихі та раді тій малості, яку досягли. І тому були в них невеликі та короткі просування в їхній роботі, бо через те, що знали її цінність, задовольнялися малим.

Це й є поняттям зменшення значущості поколінь, аж поки прийшли до останнього скорочення, в нашому поколінні, коли «мудрість авторів засмердить і ті, хто бояться гріха, обриднуть». Бо в цьому стані перебуває весь загал, перемішавшись нарівно, і немає відчуття обов’язку в роботі Творця, і також не відчувають нестачі від його зникнення. І навіть ті, хто займається цією роботою, - виконують це як «завчену людську заповідь». Не жадають і не тягнуться знайти якусь присутність знання в своїй духовній роботі. І якщо, звертаючись до них, скаже їм якийсь мудрець: «Приходьте, і я навчу вас розумінню, збагнути і навчати далі слову Творця», відразу готова йому відповідь: «Я вже знаю в душі своїй, що не буду як Рашбі та його товариші, і «залиш вино на його дріжджах», і дай Боже мені виконувати все в простоті». Однак, про них сказано: «Батьки їли нестигле, а в синів оскома», бо вони займаються Торою та заповідями недостиглими, а синам вкінець на зубах оскому набило, і дивуються собі: «Що це в вас за робота?» «У вас», а не в нього... а ти притупи йому зуби» - і це стан нашого покоління, з яким ми маємо справу.

Але, разом зі сказаним та поясненим вище, зрозумій, що в цій плавильній печі маємо ми ще велику надію... Бо віднині кожна освічена людина, яка пожертвує серце і сутність свою роботі Всесильного, вже аж ніяк не буде тим, хто задовольняється малим, тому що точка його прагнення походить не від відсутності, а від точки насиченості. І тому кожен, хто зголоситься приліпитися до Тори та заповідей забажає бути лиш тільки одним в поколінні, тобто буквально досягти знання Всесильного свого, і витрачати свої сили нізащо не захоче на роботу, притаманну простолюду, а лише на роботу обраних з найдобірніших, для істинного зближення зі Всесильним, і пізнати Його розумом, бо Творець обрав його.

І насправді, ми не знаходимо в цьому поколінні істинних робітників, крім тих людей, обраних з народу, що вже удостоїлися душі як частини Всесильного, даної зверху. Як писав поет (р.Єгуда Алеві): «Благослови, чиста, яка з потоків криниці походить - Ім’я Того, хто тебе обрав, - перед Ним ходити... Коли ти перед Ним, серед усіх, хто стоять біля Нього, – Маючи доступ до Творця... - Благослови, та, хто знає бажання чистих, тих, хто має знання – Ім’я Того, хто знає бажання твоє і виконує його миттєво».

Але ті, хто не досягли ще цього поважного і добірного рівня, не мають вони ніяких любові та тремтіння в роботі Творця.

І це анітрохи не було звичним в поколіннях, що перед нами, бо робітники Творця зовсім не тягнулися до такого високого ступеня, і кожен служив Творцю згідно з тим, як оцінює його серце. І з цього зрозумій, що насправді виправлення почалося до отримання Тори, в «поколінні знання», і тому було в тому поколінні велике пробудження, - «Бажання наше – бачити Царя нашого», як написано в Мідраші. Однак після цього – згрішили, бо задовольнилися посланцем, говорячи: «Говори ти з нами і послухаємо, і хай не говорить з нами Всесильний, бо можемо померти», і це сутність розбиття скрижалей і всіх вигнань. А в поколінні Машіаха це буде виправлено, бо повернеться те пробудження, і коли дістануть його, не грішитимуть більше, бо вже взяли всі прогріхи свої, помножені на всі їхні гріхи. І зрозумій.

Адже бажана кінцева мета є нічим іншим, як в обраному з найдобірніших, і це те, що написано: «І не навчатимуть більше чоловік ближнього свого й чоловік брата свого, говорячи – пізнайте Творця, бо всі знатимуть Мене від малих їхніх до великих». Бо це буде першою умовою кожного, хто починає духовну роботу.

І слова мої не для тих, хто задовольняються роботою і працею на благо створінь, або, тим більше, для задоволення власних жалюгідних пристрастей, а для тих, хто відчувають, що варто працювати не для створіння, а лише для Творця.

Адже багато категорій засуджуються в день суду: а) задоволення своїх матеріальних пристрастей; б) надання блага створінням; в) задоволення інтелектуальних потреб, своїх або інших. І все це є силами приховання Творця, бо всі - як ніщо і нуль, порівняно з величчю Творця.

Осягнення істини

Існує духовний матеріал, на якому викарбовано букви молитви, і матеріал той – пергамент, білий з найбіліших, і називається також білим вогнем. Тобто білий колір цей – наче являється силою вогню і перетворюється на вогонь, що йде й повертається в усій силі своїй.

Літери – вони іскри страху й милосердя. Я хочу сказати, що здається і дуже відчувається хісарон від «страху й милосердя» і це – чорне полум’я, бо цей колір виглядає як щось, що має нестачу і є більш заглибленим, ніж інші кольори. І тому з самого початку вигляд був також такий як описано вище. Бо на початку був видний білий пергамент, опрацьований як годиться, в своїй силі та білині. І це є поняттям розкриття «корони» та її сяйва в «Асія». А сутність Асія – це пергамент, в сенсі «і крайня плоть не буде дана від сусідства тією, що «поєднана в собі» (Єрусалимом). І прояв «корони» це істинність відкритої любові, аж до самої чоловічої частини Аріх Анпіна, а розбиття є буквами трепету. І зрозумій, що це, буквально, «книга небес».

І знай, що це є словом істини, істини з усіх боків, і тому не буде людині осягнення істини, якщо не відчує свого хісарону, або хісарон не буде справжнім. І тому кожне осягнення, коли воно просто «додаткове», не зветься справжнім осягненням, бо людина не відчуває хісарону без нього, і якщо так, присутня неправда в тій праці, в якій докладає зусиль, після яких ще був труд, наче ради того, чого їй бракує.

Тому зовнішні науки є науками неправдивими, тобто, зусилля для осягнення науки зобов’язані мати повні й вичерпні умови, як для досягнення того, чого дійсно не вистачає, і людина знаходить це, - але коли знаходить і досягає, бачить, що зовсім не відчувала нестачі без цього, якщо так, то це є неправдивим та вигаданим.

Але ж наука служіння Творцю, навпаки, не може людина відчути істинну необхідність в ній, і лише тоді, коли знаходить, людина бачить, наскільки їй не вистачало її. Тому це осягнення є істинним з усіх боків.

Подібно до того, хто дає за якусь річ вдвічі більше за її ціну. І зітхає, бо ближній ошукав його, і це придбання є брехнею та облудою, бо сила уяви обманула його.

А щодо намірів слід запитувати не лікаря, а хворого, - бо потребує святості та чистоти в роботі Творця, щоб мати намір. І будуть наміри його підготовкою для його душі, щоб перебувала в ній святість. А також нема чого запитувати, чи Тора це добре, або чи вчення моралі це добре, або чи «на всіх шляхах своїх знатимеш її», бо «Лікар» знає як запитати про це хворого, чи не болить йому, адже Він певен в своєму лікуванні, а якщо так, то хворий є тим, хто знає. І це те, що написано в Зоар: «Бо не можна людині дивитися на місце, яке їй не потрібне». Тобто, коли не відчуває, дивлячись, святості та чистоти.

Сприйняття мудреців як вірних свідків

Два види роботи: одна зі світлом, а друга – з келім, бо неможливо зрозуміти рівні світел і сказати щось про них, а тим більше сказати, що удостоїться зменшити світло, бо немає «шматків» в духовному. І «обітниця, що скасована частково, - скасована повністю». (Дивуюсь я дієвому розуму і «управителю світу» разом. Один дає силу породженню сіменем розпусника в розпусниці. А другий дає пишні будови на підвалинах неправдивих і фальшивих). Я маю на увазі Арістотеля, який заповідав вихваляти його при його «піднесенні на небеса», саме за те, що винайшов неправдиву основу, котрої йому було досить як цілі для всіх стріл його витонченого розуму, і аби розтратити весь свій дух. А прийшло йому це від того, що побачив у книгах Ісраеля глибоку мудрість, зведену на основах кабалістів. І уподібнив себе їм, «як мавпа перед людиною», показати що і його рівень, як і в них, як плів про себе, що якщо істина – пророцтво, то був він готовий до нього...

Але його шлях – не наша путь, і не залишає видумані основи кабаліст, як він залишив свої основи. А мудреці та їхнє вчення, при тому, що дали нам їх в кабалі, але вони при цьому ще як вірні свідки, свідки-очевидці, крім того, вони навчають нас тому шляху, очевидцями якого удостоїлися бути. І якщо ми зрозуміємо, буде наша мудрість як у них, і осягнена буде нами основа істинна, справжня, а на ній – прекрасна вічна будова.

Сенс цієї традиції той, що для кожної речі існує первинний матеріал, і первинне поняття, і те, що належить до земних форм пізнання, прихованих і занурених в матеріальні описання, і зняттям форми ми осягаємо їх, тобто, від першого поняття до другого поняття і так далі, - до поняття потрібного. І тому дається нам з великою легкістю перше поняття, як маленька частина від усього, й тому подібне. Але що стосується вищих речей, коли навпаки, первинне поняття – воно те, що є складнішим з усього складнішого в осягненні, що зветься нефеш світу Асія. І коли ми набуваємо форми нефеш світу Асія завдяки кабалі, - бо осягнення, воно не дається тому, хто глупий у вищих поняттях, а методом кабали це можливо. І з її допомогою ми вивчаємо вищу мудрість, і тоді матимемо право осягти основу кабаліста, як природа того, що осягнено, і буде можливо оселитися в осягненнях в кабалі, як це в природі пізнання взагалі.

Але ж в його надуманій науці, де немає жодної надії осягти його вигадану основу, бо «тому, кого суджено, достатньо бути судженим», і коли так, залишається вся будова будовою марноти на вічну ганьбу.

Душа ґера (новонаверненого)

Біль, що відчувається в відрізаному органі – він на весь час присуду, час його відділення. Але потім, залишається кожен біль і хісарон в усьому тілі. Також насолода окремого органа, - вона протягом часу його приєднання до нового тіла, але потім, насолода відлітає від нього, як від мертвого, і робиться набуттям всього тіла.

І з цього зрозуміле написане: «І викоріниться душа та зі свого народу», навчити тебе, «що кожен біль» і хісарон, - лише для всього загалу, а [вона] як відрізана від середовища народу.

Також і душа ґера, «вся її насолода» - протягом часу його приєднання до загалу народу, добірний вид, а коли приєднається повністю, повертається його особиста насолода до всього загалу.

Натяк на те, що говорять люди: «Старий і малий – рівні», тобто той, хто починає опановувати науку і той, хто вдосконалився в ній, дорівнюють один одному, - окрім наповненості наукою,- бо це служить його Цареві, а не йому, а кожне утруднення, поки що, адже це є роботою розуму, - все це для нього і його вдосконалення.

Наприклад: всі слуги царя, і поважні міністри царя, служать цареві. Але ж коли вчаться, щоб удосконалитися, працюють для себе, як дім, наповнений писаннями мудрості та пісень хвали. А коли попадають до гульвіс, вони лише вихваляються зовнішнім, написаним на папері, і користуються ним для своїх ницих цілей... і втрачають чудову та цінну властивість для себе і для всього світу, через невігластво своє, і досить ганьби та гніву.

А ще більше болітиме серце, дивлячись на тих, хто бачить себе мудрецями, нечистих, які приходять в доми мудрості Ісраеля, і беруть там зовнішній матеріал понять, тобто красу слів, для своїх дій, - для пишноти виразів порожніх та облудних.

А налаштування мудрості, які базуються на основах істинної кабали осягаються освіченими. [А ті] - спрощують форму мудрості до виробів ремісника, (і на мою думку, якби не ця видимість, не мали б вони нахабства вигадувати основи за своїм бажанням) – будуючи свої премудрості на основах марноти та порожнечі, як це зробили Арісто і його товариші з «небесами», і як дія ... в матеріальному. А тим більше ті, хто з’являються з відвертою непорядністю зробити їх метою, з напів глупством його пишатися перед такими ж дурнями як він. Немає їм пробачення.

Яскравий приклад тому, що в світі хісарон не втілено в матеріальному, а весь хісарон і досконалість втілено в духовному.

Я хочу сказати, що в цілковитій досконалості світу, яка тільки може бути змальована, не буде потреби Творцю міняти щось із станів матеріального, а лише благословляти духовне. Наприклад: ми бачимо, що людина бере на себе багато болю та клопотів у дорозі, аби накопичити собі багатство, - аж до величезних небезпек, і вимушено сила уяви, в надії на багатство, примушує її до цього і обертає зло на велике добро, так, що від усієї душі віддає себе небезпеці задля сумнівної підготовки.

Якщо так, то зовсім недалеко [від істини], що коли Творець наблизить оплату за роботу до зусиль, в мірі Його всемогутності, то не буде відчуватися в зусиллях горе та біль.

Три групи

Тора, вона як світ з його наповненням, від неї мають втіху, в різних формах, три групи. Перша група – це маси, які не готові абстрагуватися від жодної форми, як лише тоді, коли не мають бажання до жодної форми, крім першого матеріалу з усього, чим наповнений світ, тому що це те, що можна їм відчути та уявити.

Друга форма – ті, хто мають в своїй підготованості силу абстрагування від матеріальної форми, і дістати, і втішатися від другої форми, близької до духовної, яку знаходять під нею. І це насолода «розумної душі», тобто від осягнень розумом, відокремлених від зануреності в ці матеріальні образи.

Третя форма, у третьої групи, - ті, які підготовлені сприймати форми, що включають в себе абстраговані інтелектуальні феномени, що вкарбовані в духовних і матеріальних формах разом, вони зв’язують ниточка до ниточки і звільнення за звільненням, спускаються в прірву і підносяться до небес. І цю форму осягають після абстрагування від другої форми, зазначеної вище.

І таким чином з’являються три доповнення від Тори трьом цим групам. Перша група довершується першим матеріалом. Друга група довершується формою. Третя група довершується включеним у неї, що є зняттям форми з форми і нитка до нитки, тощо. І певно, той, хто не здобув прихильності до створінь світу більше, ніж прихильність до матерії, певно не зможе вдосконалитися від Тори більше ніж його нинішні бажання і осягнення.

І це мав на увазі Рамбам, який зобов’язував вивчати логіку перед наукою істини. Проте з досвіду ми знаємо й бачимо, що в світлі, що в ній (в науці істини) існують непрямі вплив і сила, які можуть підняти раптом людину з першої групи на рівень людини третьої групи, і виходить, що працює аби здобути голку, а здобуває дім повний срібла та золота.

Цей світ – і світ прийдешній

Між цим світом і вічним світом є лише те, що цей – тимчасовий, а той – вічний. Але немає здобуття в цьому світі, щоб було здобуттям також в світі майбутньому, і щоб не було духовно відокремленим, і зрозуміло, що кількість, яку здобув від цього, тимчасового, стану, залишиться йому в вічному. І це є думкою досконалих, і також Рамбам згоден з цим. Проте, неможливо розповсюдити це в масах, бо не почують, і не звернуть увагу на роботу, залишивши цю малу частку для своєї грубої уяви.

Подібно до глухого, слух якого не реагує ні на який звичайний в світі звук, а лише на звук великого шуму. І якщо зберуться всі майстри музичної гри і співу, не зможуть утворити для нього інший звук, на який відреагував би його слух, крім звуку великого та грубого шуму, і саме без ніякої приємності. Також неможливо говорити з масами про будь-яку духовну річ, інакше як з безладним шумом, і не допоможуть їм ніякі розумні доводи, оскільки не мають вони підготовки в своїй душі втішатися від того, що над матеріальністю, і не злиті вони ні з чим іншим, крім першого образу створіння, близького їм, що є грубістю матеріального, тому також і в словах про світ прийдешній потребують вони того ж акцентування, що належить цьому видові.

І тому не можна говорити з ними про форму розуму в вічній матерії, тому що розіб’ється матерія, і форми не досягнуть, будуть відкинуті від обох. Тому я складу спочатку особливий твір, дати загальне описання, близьке до істини, формою райського саду та пекла, а потім зможу говорити про підтвердження присутності душі, з кращими з них.

Якщо ще коротше, то знай, що форма цього світу є духовною і абстрагованою, а не грубою та важкою, якою є для матеріальних створінь, але не у властивості Творця. Тому створіння бачить всі ці форми в собі, і виходить, що в кінці виправлення видалиться звідси саме груба матерія, а форми, відокремлені від усіх тутешніх картин, - і щодо дійсності, і щодо порядку існування дійсності, як їжа та питво й подібне, - все залишиться в вічності, бо втрачаються лише матеріальні сутності та їхні основи. Тоді як щодо форм немає зникнення, і зовсім не постраждають від руйнування своєї первинної матерії, яка вже виконала свою роль. І якщо ти маєш форму, легко зрозумієш, як відокремити форми від нечистих видів матерії світу, як розпуста і обжерливість, і себелюбство, щоб ті форми залишилися в духовному як відокремлений розум, і вони залишаться в двох видах:

перший – будь-яка форма по відношенню до часткового;

другий – будь-яка форма по відношенню до загального.

І ці форми у вічному називаються трупами злочинців, в мірі написаного: «І вийдуть, і побачать трупи людей, що злочинствували проти Мене». І з цього зрозумілі, само собою, форми святості, і це винагорода та покарання, і це відчувається тими, хто осягли, також і в цьому світі. І є після зняття згаданої форми, інше абстрагування, і це – категорія що узагальнює, і зветься світом відродження, «і око не бачило», коли навіть пророки не займаються ним, а кожен тямущий, отримує від мудреця кабаліста. І з цього зрозумій сказане: «Порушення не погашає заповіді», бо носій принесе в духовний світ дві форми разом, - в одній буде насолоджуватись, а в іншій – буде підданий суду. І це поняття «Творець не позбавляє винагороди жодне створіння».

А щодо написаного Рамбамом, що віра є лише після того, як в душі задіюється образ, я хотів би сказати, - завдяки подарунку Всесильного, як Він надав при осягненні світел одним від одного, - не протирічить тому, що написано мною. Осягни і зрозумієш.

Уточни, і побачиш, що тут я пояснив довершення, яке належить першій і другій групі, але на те, що належить третій групі, я натякнув, але не пояснив.