<- Кабалістична бібліотека
Продовжити читання ->
Кабалістична бібліотека

Моше

Рашбі

Рамхаль

Аґра

Домашня сторінка кабалістичної бібліотеки /

Рабаш / Що означає, що єднанням Творця та Шхіни всі гріхи спокутуються

Що означає, що єднанням Творця та Шхіни всі гріхи спокутуються

Стаття 13, 1990 р.

(переклад з івриту)

В Зоарі (гл.Ваїгаш, 7, і в коментарі Сулам, п.23) написано так: «Рабі Єгуда почав і сказав: «Адже ось, царі зійшлися...» - це Єгуда та Йосеф, бо обидва були царями». А в п.27: «говорить рабі Єгуда: «Бо коли розкрилося бажання і єднання, тоді два світи ЗОН поєднуються разом і сходяться разом. Це Зеїр Анпін, відкрити скарбницю і віддавати, і це Малхут, збирати й накопичувати в собі вищий достаток, і тоді: «Адже ось, царі зійшлися». А в пункті 28 каже: «Пройшли разом», тому що всі гріхи в світі не приходять до спокути, аж поки ЗОН не будуть поєднані разом». Як написано: «І прощає (букв. «проходить над) гріх, і таким же чином «пройшли разом», - пройшли гріхи, до спокути». А в п.30 говорить: «Вони побачили та вразилися», коли царі зійшлися в одному бажанні, тоді вони побачили те бажання двох світів, ЗОН, «так вразилися, злякались, заквапились», бо всі обвинувачі притихли і пішли зі світу, і не можуть панувати, і тоді минуло їхнє існування і минула їхня влада». Кінець цитати.

І треба зрозуміти, чому залежить спокутування гріхів від єднання двох світів, званих «Зеїр Анпін та Малхут», адже говорить, що царі «зійшлись, пройшли разом». І ще маємо зрозуміти, чому вони не з’єднані завжди, а є час коли володарюють суди, як написано: «Вони побачили, так вразилися, злякались, заквапились» завдяки спокутуванню гріхів, бо спокутування гріхів проявляються завдяки єднанню Зеїр Анпіна та Малхут. Коли так, то вони не завжди з’єднані. Але чому це так, хто не дає, щоб були завжди з’єднані і щоб не було влади судів.

Відомо, що всі гріхи з’являються завдяки бажанню отримувати собі. Тобто, оскільки всі створіння походять від категорії малхут, яка називається «бажання отримувати», що є головним в створінні, званому «створіння сущого з нічого», де справа цього відчуття нестачі, що створіння прагнуть отримати задоволення й насолоду аби наповнити свою нестачу, походять від бажання, що існує в малхут.

І як ми вчимо, оскільки мета творіння це дати благо Його створінням, а задоволення й насолода вимірюються мірою відчуття нестачі та прагнення до них, тому в цій же мірі, можуть відчувати втіху, коли досягають цього. І з цієї причини створена категорія малхут, яка включає в себе всю міру хісарону (відчуття нестачі) до світла і вищого блага, які Творець бажав дати створінням.

Ця малхут є загальним бажанням отримувати. Тобто, маємо сказати, згідно з мірою добра та насолоди, що було в Нього на думці дати створінням, в цій мірі створив хісарон до цього світла. І це називається в творах Арі іменем «Нескінченність». А для того, щоб не було феномену «хліба сорому» під час отримання насолоди, утворилося виправлення, зване «скорочення й приховання», коли добро та насолода світять не інакше, як в мірі, котрою можуть спрямовувати намір на ради віддачі. Бо цим виправляється проблема сорому. І таким був порядок в духовному, що ніколи не отримають більше ніж міра, якою можуть утримувати намір на ради віддачі.

Проте, після цього виправлення ще продовжується процес. Тобто, утворилася нова річ, котрою є розбиття келім. Коли було примішування бажання отримувати собі до святості, і з цієї причини келім розбилися. І також був феномен гріха Древа пізнання, він призвів до того, що іскри святості (віддачі) впали в кліпот. Виходить, що розбиття келім і гріх Древа пізнання спричинилися до того, що створіння, які з’являються після цього, - їхнє бажання отримувати дістає життєву силу від АБЄА кліпот.

І це як написано в «Передмові до книги Зоар» (п.п. 10, 11): «А для того, щоб виправити це роз’єднання, що накладено на клі душ, створив Творець всі цілком світи. І поділив їх на дві системи, котрими є чотири світи святості, і проти них чотири світи АБЄА нечистоти. І вкарбував бажання віддавати в систему АБЄА святості, і відібрав у них бажання отримувати собі, і віддав його системі світів АБЄА нечистоти. І через це стали вони відділеними від Творця та від всіх світів святості».

І зі сказаного витікає, що весь той час, поки людина, не вийшла з-під влади бажання отримувати собі,- це бажання приводить її до того, що вона чинитиме гріхи, тобто буде відділеною від святості. Отже, через гріхи людина ще більше віддаляється від святості і втягується в кліпот. Тому виходить, що кожен зі створінь призводить своїм гріхом до роз’єднання в корені своєї душі, в малхут світу Ацилут, яка є сукупністю всіх душ, бо малхут тому називається «кнесет Ісраель» (зібрання Ісраеля), що вона є малхут святості, - і буде відділеною від святості. І це визначається, що людина спричинює своїм гріхом падіння святості в кліпу.

Виходить, це вважається, що призводить в корені своєї душі до розлучення Творця та Шхіни. Тобто, Малхут не в тотожності властивостей з Зеїр Анпіном. Адже Зеїр Анпін називається «Той, хто віддає», категорією Творця, а Малхут – вона отримує, і є цим протилежною тому, хто віддає. Тобто, всі гріхи походять лише від того, що людина бажає наповнити бажання отримувати для себе. Виходить, що призводить до розбрату вгорі, в корені своєї душі, який – в Малхут.

А коли людина вчиняє «повернення», - а що таке повернення? – це коли людина приймає на себе, говорячи, що з сьогоднішнього дня й надалі вона робитиме все ради небес, а не для власної користі, тобто що всі діяння будуть ради віддачі, а це зветься «тотожністю властивостей». Виходить, що поверненням людина приводить до того, що в корені її душі, що в Малхут, буде також лише віддача. На зразок Зеїр Анпіна, який є «тим, хто віддає», званим «Святий, благословен Він».

І це називається «єднання Творця та Шхіни». Тобто, як Творець є тим, хто віддає, також і Малхут, звана «Шхіною», - і вона «заради віддачі». Само собою, Творець може давати Малхут, і тоді вище благо проходить вниз. Виходить, що гріхом зроблено пошкодження вгорі, що призвело до роз’єднання. А тепер, завдяки поверненню, виправляється це роз’єднання, і утворюється єдність. І це називається: завдяки єдності минули гріхи, тобто пошкодження, які людина спричинила, - її діями вони виправлені.

І цим треба пояснити те, що написано: «Повернися, Ісраелю, до Творця Всесильного свого». Що означає «до Творця Всесильного свого»? Адже відомо, що Творцем називається рівень Зеїр Анпіна, який є властивістю милосердя, тобто властивістю віддачі. «Всесильний» - це властивість суду, обмеження, тобто рівень Малхут, котра є бажанням отримувати, на яке було скорочення та обмеження, що не можна користуватися бажанням отримувати без виправлення екраном, що зветься «ради віддачі».

А те, що Ісраель грішили, призвело до віддалення Малхут від Зеїр Анпіна, який зветься «той, хто віддає», адже всі гріхи походять лише від бажання отримувати собі. Виходить, що над малхут перебуває властивість суду. Тому треба вчинити «повернення», в такій мірі, щоби Малхут зблизилася з Зеїр Анпіном, що називається «тотожністю властивостей» і категорією «злиття».

Тобто, як Зеїр Анпін віддає, так само Малхут дістане таке саме виправлення, тим, що повертаються до Творця, і говорять, що відтак і далі всі дії будуть ради віддачі, що зветься «милосердям», як і у Зеїр Анпіна. Виходить, що повернення приводить до того, що Малхут, звана до виправлення властивістю суду, після виправлення робиться милосердям, як і Зеїр Анпін.

І цим можна пояснити «Повернися, Ісраелю», тобто, повернення, яке людина має вчинити, - це те, що зробить Малхут, звану «Всесильний», яка є властивістю суду, категорією «Творець», - властивість милосердя. І цим єднанням виправляться всі пошкодження, спричинені гріхами, - віддалення, яке було між Творцем і Шхіною, нині виправиться. Виходить, єднанням спокутувалися всі гріхи.

І сказаним маємо пояснити те, що ми запитували: чому залежить спокутування гріхів від з’єднання двох світів, званих «Зеїр Анпін і Малхут». Бо, як зазначено, завдяки тому, що роблять повернення, в тій мірі, що «АВАЯ буде «Всесильним твоїм», інакше кажучи, приводять до єдності, - тотожності властивостей Малхут і Зеїр Анпіна, тоді пошкодження, що зробилося через гріхи, яке спричинило розлучення Малхут із Зеїр Анпіном, тим, що грішили бажанням отримувати, - буде виправлено.

Оскільки треба вірити словам мудреців, які сказали, що кожен своїми прогріхами спричинює розлад в корені своєї душі, в Малхут, і розлад, що стався, називається спуском святості в кліпот. Отже, тим, що виправляють його і повертаються в каятті, і говорять, що відтак і далі все буде заради віддачі, а не для отримання собі, це спричинює віднині, що те, що людина зіпсувала в своєму корені, повернулося і приєдналося до святості, тобто до категорії віддачі, як і Зеїр Анпін. Виходить, що через прогріхи було видалення вищого достатку, оскільки сталося розлучення одержувача і того, хто віддає, тобто Малхут і Зеїр Анпіна, а тепер вони знову з’єдналися.

І це те, що написано: «Бо коли стало явним бажання і з’єднання, тоді єднаються разом, і сходяться разом, - це Зеїр Анпін, аби відкрити скарбницю і віддавати, а це – Малхут, збирати й накопичувати в собі вищий достаток. І тоді: «Бо ось, царі сходяться».

Означає це, що після того, як завдяки поверненню сталося поєднання, того хто віддає і одержувача, коли одержувач отримає все заради віддачі, виходить, що завдяки тотожності властивостей може той, хто віддає, передавати одержувачу, як зазначено вище. І зі сказаного зрозуміємо те, що запитували: чому вони не з’єднані завжди, а існує час панування судів, обмежень. Причина та, що коли є гріхи, вони спричинюються до роз’єднання, і, само собою, існують суди. Тому що сутність судів означає, що оскільки зробилося обмеження на бажання отримувати для себе, коли вищий достаток не може світити там через розбіжність властивостей, тому те, що внизу є прогріхи, спричинює розбіжність властивостей вгорі, в корені Малхут.

Отже, панують суди, тобто сітра ахра (букв. “інша сторона”), адже вони є лише наслідком прогріхів, що є бажанням отримувати собі, і воно панує. Адже прогріхи тих, хто діє бажанням отримувати для себе, призводять до того, що додається сила сітрі ахрі. Інакше кажучи, як ті, хто діє ради віддачі, приводять до того, що в корені вгорі додається сила бажання віддавати, що утворює єднання, яке є тотожністю властивостей, так само і навпаки, коли діють властивістю бажання отримувати собі, кліпот здобувають силу панувати.

І це те, що написано, що тоді панують суди. І тоді вищий достаток не притягується вниз, через те, що все благо піде в сітру ахру, бо Малхут святості не може отримувати, через розбрат і взаємне віддалення, що є між нею і Зеїр Анпіном. І це зветься, що «царі не сходяться разом». Тобто коли існує тотожність властивостей, звана з’єднанням, тоді пройшли разом, коли прогріхи пройшли й спокутувались.

І це те, що написано: «Вони побачили, так вразилися, злякались, заквапились», бо всі обвинувачі, притихли і пішли зі світу, і не можуть панувати». Виходить, що все, що людина робить, це ж саме вона спричинює кореню своєї душі. Чи на добро, чи, - хай нас омине! – на зло.

І цим маємо пояснити те, що написано в молитві «Неіла»: «Ти даєш руку злочинцям і правиця Твоя простягнута прийняти тих, хто повертається». І також сказали мудреці: «Кожен, хто простягає руку, дають йому». А в світі ведеться так, що кожен стискує руку і не має бажання й прагнення дати іншому, якщо він не бачить, що отримає щось за це, [якщо бачить] - тоді простягає руку. Отже, відкриває руку щоб отримати щось натомість. І через це сам розкриває руку і дає щось іншому. Але простягнути руку просто так, без винагороди, - людина стискує руку і не має жодної можливості дати щось іншому.

І тому, коли ми говоримо в плані духовної роботи, якщо людина бажає отримати зверху, тобто Творець дасть людині в її келім, що звуться «руками», тоді все робиться як і дія внизу. Як людина діє, те ж саме пробуджується і вгорі, в корені її душі.

Тому, якщо людина простягає руку, тобто розкриває руку і не стискує, а бажає віддавати вверх, виходить, що в корені її душі стає Малхут тим, хто віддає, і це зветься «тотожністю властивостей». Тоді дають їй, адже існує наразі тотожність властивостей, що зветься «Ось, царі зійшлися, пройшли разом». Тобто, благо дано малхут, а від неї - тим, що спричинили єднання «царів», якими є Зеїр Анпін та Малхут.

Тому сказали: «Кожен, хто простягає руку, дають йому», через те, що він спричинив вгорі, в своєму корені, щоб була там єдність. Тому покладено на людину, якщо вона бажає, щоби дали їй щось згори, вона повинна пробудити в самій собі келім віддачі.

Проте, буває іноді, що людина хоче простягнути руку і віддавати, але не може, її тіло (егоїзм людини) не згодне з цим. І що людина може зробити? Певно, що немає цьому ніякої ради, крім молитви. Але вона бачить, що вже багато разів молилася, щоб Творець задовольнив би її нестачу, тобто, щоб мала вона можливість чинити дії заради віддачі, а Творець не відповідає їй, неначебто (боронь Боже) не наглядає за нею.

Якщо так, як людина може ще раз молитися? Адже вона бачить, що начебто й немає ніякої уваги до того, що вона робить. І ці думки віддаляють її від молитви. Коли так, - що їй робити тоді, якщо вона прийшла до стану, що ці її думки колють їй мозок?

Відповідь така, як сказав мій пан, батько й учитель: людина повинна вірити в те, що написано: «І буде, до того як кликатимете, Я відповім, ще вони промовляють, - а Я почую». І сказав, - сенс цього, що людина має вірити, - те, що вона збирається нині молитися, це тому, що «Я дав людині зрозуміти, що вона перебуває в нестачі». І варто почати молитися, щоб Творець задовольнив би її нестачу.

Тобто, хай не думає людина, що вона починає першою. Це Творець почав, тим, що дав їй бажання молитися. Якщо так, вона не може сказати, що Творець не дивиться на неї, бо вона не бачить відповіді на молитву, коли молиться про свою нестачу. А саме Творець почав.

І це зветься «Я перший і я останній». Тобто, «Я почав контакт з тобою». І людина має пробудитися від цього. Однак не людина закінчує роботу, а як написано: «Творець закінчить за мене». І цим треба пояснити: «Ти даєш руку злочинцям», означає, що Творець дає руку, тобто силу, злочинцям, щоб молилися про свої нестачі, а не людина. І тому на людину покладено бути впевненою в Творці, що Він допоможе їй в її молитві. І не зневірятися.