Бней Барух Академія кабали

1. Цей вислів кабалістів говорить нам: «Поясніть мене», бо слово «правило» вказує на суму деталей, із взаємодії яких постало те правило. Виходить, що коли він говорить про заповідь «Полюби ближнього свого як самого себе», що вона є великим правилом в Торі, то ми маємо зрозуміти, що решта 612 заповідей Тори, разом з усіма текстами, що в ній, є не більше й не менше, ніж сума деталей, котрі увійшли в цю одну заповідь, «Полюби ближнього свого як самого себе» і обумовлені нею, а це є ніщо інше, як речі дивовижні, бо може бути це виправданим в заповідях, що між людиною і ближнім її. Проте як може та одна заповідь включити в себе і забезпечити існування в собі всіх заповідей, що між людиною і Творцем, котрі є головними в Торі і більшістю її обсягу та структури?

2. І якщо можемо ми ще докласти зусиль і знайти спосіб узгодити їхні, наведені тут, слова, то ось, вже приготовано нам, перед очима, другий вислів, ще більш характерний, про того ґера, який прийшов поперед Гілеля і сказав йому: «Навчи мене всій повністю Торі, поки я стою на одній нозі», і сказав йому той: «Усе, що тобі ненависно, ближньому своєму не роби (це переклад арамейською «Полюби ближнього свого як самого себе») – а все решта є поясненням до цього, іди і вчи». І ось, перед нами ясний закон, що немає для нас жодної переваги в усіх 612 заповідях й у всіх текстах, що в Торі, над однією цією заповіддю про любов до ближнього як до самого себе. Тому що вони існують лише для того, щоби пояснити й уможливити нам ґрунтовне виконання заповіді любові до ближнього, адже ясно говорить: «а все решта є поясненням, іди і вчи», тобто що все інше в Торі є поясненнями до однієї цієї заповіді, так, що неможливо виконати повністю заповідь «полюби ближнього свого як самого себе» без них.

3. А перш ніж проникнемо в глибину теми, треба нам придивитися до сутності цієї заповіді. Бо наказано нам «полюби ближнього свого як самого себе», де слова «самого себе» говорять нам, щоби любив ти ближнього свого в тій же мірі, в якій ти любиш самого себе, і ні в якому разі не менше, тобто що ти зобов’язаний завжди пильнувати й удовольняти потреби кожної людини в усьому народі Ісраеля, не менш ніж ти завжди пильнуєш, аби задовольнити свої потреби, - що є цілком неможливим. Бо небагато й таких, які здатні були б, працюючи цілий день, задовольнити достатньо свої запити, то як ти покладаєш на нього працювати й забезпечувати запити всього народу? І при цьому не може бути й думки, що Тора говорить перебільшеннями, бо про це Тора й попереджає нас: «Не додавай… і не применшуй»⁶, і таке інше, - аби сказати тобі, що положення та закони сформульовані з великою точністю.

4. І якщо тобі й цього мало, говорю тобі, що простий смисл цієї заповіді любові до ближнього є ще більш суворим, - бо маємо робити так, щоб потреби ближніх передували нашим власним потребам, на зразок того, як написали в Тосафот від імені Єрусалимського Талмуду (трактат Кідушін, 20) про вислів «бо добре йому з тобою», сказаний про раба-єврея, і так написали: «Бо тоді, коли є в нього тільки лиш одна подушка, і якщо лежить на ній сам, і не дає її рабу, отже, не виконує «бо добре йому з тобою», адже він лежить на подушці, а раб на землі. А якщо не лежить на подушці, і також рабові не передає, - адже це властивість Содома. Виходить, що вимушено має віддати її рабу своєму, а сам господар лежатиме на землі».

І ми вчимо, що той же закон діє і щодо того, про що пишемо тут, - щодо міри любові до ближнього, - адже також і тут дорівняло Писання вдоволення потреб ближнього до вдоволення власних потреб, на зразок сказаного про раба-єврея: «бо добре йому з тобою». Так, що також і тут, у випадку, коли є в нього лише один стілець, а у ближнього немає стільця зовсім, то закон такий, що коли він сидить на ньому, і не дає його ближньому своєму, отже, він порушує заповідь любити ближнього свого як самого себе, бо не задовольняє потреби ближнього свого так, як власні потреби. А якщо він не сидить на ньому, і не дає його також ближньому, - адже це є гріх подібний до властивості Содому, - тому зобов’язаний він дати його ближньому своєму, щоб сидів на ньому, а сам він сидітиме на землі, або стоятиме. І само собою зрозуміло, що закон цей говорить про все необхідне, що є в нього і відсутнє у ближнього. А відтак іди і збагни: заповідь ця - чи можливо її виконати?

5. Тож перш за все повинні ми зрозуміти, чому дана Тора виключно народу Ісраеля, а не дана всім, хто приходить у світ, разом, як рівним, чи може є тут, - хай нас омине! – щось від національних привілеїв? І зрозуміло, що тільки той, хто втратив глузд, може думати таке. Це питання дійсно вже поставало перед кабалістами, і це те, що вони мали на увазі, коли сказали (Вавілонський Талмуд, Авода Зара, 2), що Творець проводив її (Тору) через всі народи та мови, і не прийняли вони її, як відомо.

Проте, одне важко зрозуміти з їхніх слів: якщо так, чому ми названі обраним народом, як сказано: «Тебе обрав Творець…», якщо не було когось з іншого народу, хто побажав би її. І ще, - і речі ці складні за своєю суттю, - чи можливо, щоб Творець приходив зі Своєю Торою в руці і вів переговори з тими дикими народами земель, адже такого не чувано ніколи і аж ніяк не йде до серця.

6. Проте, коли зрозуміємо добре сутність Тори і заповідей, що дані нам, а також те, чого прагнеться від їхнього виконання, в тій мірі, на яку вказали нам кабалісти, - а це є кінцевою метою всього великого створіння, уготованого перед нашими очима, - тоді збагнемо все. Бо аксіомою є те, що не існує такого, хто б діяв без цілі, і немає винятків з цього правила, крім дефектних, що в роді людському, або немовлят. А якщо так, то аж ніяк не можна піддати сумніву Творця, велич якого неосяжна, щоби Він вдіяв щось мале або велике, - хай нас омине! – без цілі.

І вказали нам кабалісти на те, що світ створено лиш тільки для виконання Тори і заповідей. Означає це, як вони пояснили нам вже давно, що задум Творця щодо створіння, з того часу, як було створено, був – повідомити Свою божественність комусь іншому. Бо це повідомлення божественності приходить до створіння мірою вищого відрадного світла, котре примножується для створіння до бажаної міри. Бо цим підносяться ниці в істинному усвідомленні стати основою для Нього, хай благословиться, і злитися з Ним, аж поки не приходять до кінцевої довершеності: «Око не бачило іншого Всесильного крім Тебе»¹⁰. Так, що через велич й пишноту тієї досконалості, навіть Тора і пророцтво остерігалися говорити бодай одне слово про цю велич. Як вказували на це кабалісти: «Всі пророки пророкували лише для днів Машіаха, але в світі прийдешньому око не бачило іншого Всесильного, крім Тебе»¹¹. Як це вже відомо для тих, хто знайшов знання, і більше нічого тут додати.

І виражається ця досконалість у словах Тори і пророцтва, і кабалістів лише простим словом «злиття». Але от від того, що слово це є в обігу у вустах мас, майже втратило воно весь зміст, однак якщо навіть на мить затримаєш думку свою на цьому слові, залишишся стояти і вражатися його дивовижній високості. Бо уяви собі божественність, - і безжиттєву цінність ницого створіння, - тоді, в порівнянні між ними зможеш належно оцінити злиття, і тоді зрозумієш, чому ми ставимо це слово як кінцеву мету всього цього створіння.

З того, що ми сказали, виходить, що метою всього творіння є щоби ниці створіння змогли через виконання Тори та заповідей іти все вище та вище, розвиваючись все більше, до того, що удостояться злитися з їхнім Творцем, хай благословиться й піднесеться.

7. Однак саме на це мудреці кабали звертали свою увагу і запитували, - чому не створив нас із самого початку в усій тій бажаній високості злиття з Ним, і навіщо було Йому накладати на нас увесь цей тягар і клопіт створіння і Тори, і заповідей? І відповіли, що той, хто їсть те, що йому не належить, соромиться дивитися в обличчя тому, хто дає. Це означає, що той, хто їсть і має втіху від праці рук ближнього, боїться дивитися йому в обличчя. Бо робиться цим все більше й більше нікчемним, до того, що втрачає людський вигляд. А, як витікає з досконалості Творця, хай благословиться й піднесеться, не може статися, щоби існувала в Ньому нестача чогось, тому дав Він нам можливість самим заробити бажану велич власною працею в Торі та заповідях.

І слова ці є глибшими за все найглибше, і вже пояснював я їх належним порядком в моїй книжці «Лик привітний», коментарі до твору «Древо життя», в першому розділі, а також в книжці «Вчення десяти сфірот», у «Внутрішньому спогляданні» до першої частини, також і тут поясню коротко, аби були вони зрозумілі кожному.

8. Отже, це подібне до одного багача, який закликав чоловіка з вулиці, і годував його, і поїв його, і дарував йому срібло і золото, й усілякі коштовності день у день, і щодня подарунки його були більші за вчорашні, і так додавав все більше. Зрештою запитав його багач: «Скажи мені, чи вже вдоволені всі твої потреби?» І відповів йому той: «Поки що не сповнилися всі мої запити, бо як було б мені добре й приємно, якби все це майно та коштовності прийшли до мене через мої власні зусилля, як прийшли вони до тебе, щоб не бути отримувачем твоїх подарунків з милості». І сказав йому багач: «Коли так, то не створено ще нікого, хто міг би задовольнити твої запити».

І річ ця є природною, бо навіть якщо він, з одного боку, відчуває велику насолоду, і що далі то більшу, згідно зі збільшенням подарунків, але ж з іншого боку важко йому витерпіти, через сором, численність того блага, котре багач щоразу все продовжує збільшувати для нього. Бо то є природним законом у світі, що отримувач відчуває своєрідний сором і нетерпіння під час отримання дармового блага з боку того, хто дає йому через милість та милосердя до нього. А звідси витікає для нас інший закон, що не можна уявити в світі такого, хто міг би задовольнити бажання ближнього в повній мірі, бо врешті-решт не зможе надати цьому характер власного здобутку, але саме цим довершується весь обсяг справи в бажаній досконалості.

Отже, це сказано тільки щодо створінь, і абсолютно не може статися і бути належним до досконалої величі Творця. І це саме те, що уготовив нам, - зусиллями та трудом, і заняттями в Торі та заповідях випрацювати свою велич самим, бо тоді вся насолода і благо, котрі приходять нам від Нього, тобто все, що є в злитті з Ним, буде все це нашим власним здобутком, котрий надходить до нас завдяки власній праці, і тоді ми відчуваємо себе господарями цього, а без цього немає для нас смаку досконалості, як уже сказано.

9. І все ж таки варто нам вдивитися в сутність і джерело цього природного закону, і взагалі, з чийого «черева» народився для нас цей ґандж сорому та нетерпіння, котрі ми відчуваємо в час отримання милості від будь-кого? Однак це можна збагнути з закону, відомого дослідникам природи, що природа кожної гілки близька й дорівнює її кореню, і все, що ведеться в корені, також і гілка бажатиме цього, і любитиме це, і жадатиме, і здобуватиме з нього користь для себе. І навпаки, всі речі, що не ведуться в корені, - також і гілка його віддалятиметься від цього, не зможе терпіти, і навіть ушкоджуватиметься від цього. І закон цей існує між кожним коренем і його гілкою, і не скасується.

А завдяки цьому відкривається для нас вхід до розуміння джерела сукупності насолод і страждань, котрі є постійними в нашому світі, бо через те, що Творець є коренем всіх створених Ним створінь, тому від усього, що включено в Нього, і приходить до нас прямим шляхом від Нього, буде нам добре та приємно, оскільки природа наша є близькою до природи нашого Кореня, хай благословиться.

А все, що не ведеться в Ньому і не приходить до нас прямим шляхом, а тільки від протилежності створіння щодо Творця, буде проти нашої природи і буде важко нам терпіти це. Як наприклад, ми любимо спокій і вельми ненавидимо рух, настільки, що не робимо жодного руху, коли це не для досягнення спокою. І сталося це тому, що в Корені нашому немає руху, а є спокій, а рух абсолютно Йому не притаманний, і через це рух буде також і проти нашої природи і ненависним нам. Тим же чином ми дуже любимо мудрість і силу, і багатство, і таке інше, саме через те, що все це існує в Творцеві, який є нашим коренем, а тому й ненависні нам дуже їхні протилежності: глупота і слабкість, і бідність, оскільки вони жодним чином не існують в нашому Корені, що й утворює в нас щодо них відчуття бридоти та ненависті, і приводить також до нестерпних страждань.

10. І все це дає нам зіпсутий смак сорому і нетерпіння в час, коли ми отримуємо щось від інших як милість, бо щодо Творця, то немає в Його законі, - хай нас омине! – нічого від отримання блага, бо від кого отримуватиме? І оскільки не ведеться це в нашому Корені, тому це бридко та ненависно нам, як сказано. І в протилежність цьому, ми відчуваємо насолоду та бажаність і приємність кожного разу під час віддачі, коли ми даємо благо ближнім нашим, оскільки це ведеться в нашому Корені, який дає всім.

11. От ми і знайшли спосіб розплющити очі й подивитися на кінцеву мету творіння, якою є «злитися з Ним», в істинному її вигляді. Тобто що вся справа тієї величі та злиття, гарантованих нам нашими власними зусиллями в Торі та заповідях, вона є не більше й не менше, ніж утотожнення гілок їхньому Кореню. Так, що вся приємність і насолода, і вся піднесеність робляться тут річчю, котра природно з цього витікає, як пояснено вище, і де сама насолода є нічим іншим, як тотожністю властивостей з Тим, хто створив їх. І коли ми уподібнюємо наш зміст всьому, що ведеться й існує в нашому Корені, то вже перебуваємо в насолодах, а все, що трапиться нам з того, що не існує в нашому Корені, все це робиться нестерпним і гидотою, або справжнім болем, як воно й має бути згідно з цим поняттям. І виходить, звичайно ж, що вся наша надія залежить від цього, і полягає в мірі тотожності наших властивостей з Творцем, хай благословиться й звеличиться.

12. І ось вони, слова кабалістів, коли вони запитують: «І яке діло Творцю до того, хто зарізає худобину з горла, чи хто зарізає з потилиці? Адже заповіді дані не інакше як тільки щоб очистити ними створіння»¹²; кінець їхніх слів. А це очищення означає світління нечистого тіла, що є ціллю, котра досягається виконанням усієї Тори та заповідей. Через те, що «диким ослям людина народжуватиметься»¹³, бо коли виходить і народжується з лону створіння, вона перебуває в цілковитій нечистоті та ницості, котрі означають величезну силу себелюбства, що вкарбоване в неї, і всі її рухи обертаються лиш тільки навколо полюса свого «я», без жодних іскор віддачі ближньому, абсолютно. Так, що перебуває таким чином у остаточному віддаленні від Кореня, хай благословиться, тобто від краю до краю, оскільки Корінь, Він увесь – віддача, без жодних іскор отримання взагалі, а той новонароджений перебуває весь у стані отримання заради себе, без жодних іскор віддачі, абсолютно, і тому визначається його стан як точка найбільшої ницості й нечистоти, притаманних нашому світові.

І що більше він зростає, то більше отримує від свого оточення часткові міри «віддачі ближньому», і це певно залежить від мір розвитку, котрі є в тому оточенні. І ось тоді починають також виховувати його у виконанні Тори та заповідей з любові до себе, - через винагороду в цьому світі й у світі прийдешньому, що називається «ло лішма», бо неможливо привчити його в інший спосіб. А коли зросте й досягне певного віку, тоді розкривають йому, як прийти до занять Торою і заповідями «лішма», а це вже з особливим наміром, - аби тільки принести задоволення Творцю своєму. Як пише Рамбам¹⁴, жінкам і малим не можна розкривати справу занять Торою та заповідями лішма, бо не зможуть цього винести, лише коли зростають і набувають знання та розуму, тоді навчають їх працювати лішма. І, як сказали кабалісти, «Від ло лішма приходить до лішма»¹⁵, що визначається наміром приносити задоволення Творцю, і зовсім не заради себелюбства.

І за допомоги цього природного засобу, що полягає в виконанні Тори та заповідей лішма, який знав Той, хто дає Тору, як написали кабалісти: «Що Творець говорить: «Створив Я зле начало, і створив йому Тору-приправу»¹⁶, виходить, що те створіння все більше розвивається і сходить вгору по сходах і ступенях згаданої величі, аж поки робиться спроможним видалити зі своєї внутрішньої природи всі іскри себелюбства. А всі заповіді, що в його тілі, звеличуються, і робить всі свої рухи лише заради віддачі, так, що навіть життєво необхідне, котре отримує, також плине в намірі віддачі, тобто, щоби зміг віддавати. І це сказано кабалістами: «Не дані заповіді інакше як тільки аби очистити ними створіння».

13. І при тому, що є дві частини в Торі: а) заповіді, котрі існують між людиною і Творцем; б) заповіді, котрі існують між людиною і ближнім її, але обидві спрямовані на одне, тобто щоби привести створіння до кінцевої мети, до злиття з Творцем, як пояснено.

І не лише це, а навіть практична сторона, що в обох частинах, також є буквально однією категорією, бо в час, коли виконує свої дії лішма, і не заради домішків себелюбства, тобто без жодного здобутку найменшої користі для самого себе, тоді не відчує людина жодної різниці в своїх діях, чи коли працює вона заради любові до ближнього, чи коли працює заради любові до Творця.

Оскільки це природний закон для всього створіння, що все, що є за рамками його тіла, це для нього неначе річ порожня і взагалі позбавлена існування, і кожний рух, котрий людина робить заради любові до ближнього, - робить це за допомоги світла, що повертається до неї та якоїсь винагороди, котра зрештою повернеться до неї та буде їй на користь. І тому не можуть дії такого типу називатися «любов’ю до ближнього», через те, що судять по результату, і подібні вони до найманої праці, котра оплачується лише в кінці, і як не є, а наймана праця не вважається любов’ю до ближнього.

Отже, робити якийсь рух і роботу повністю з любові до ближнього, тобто без іскор світла, що повернеться і жодної надії якоїсь винагороди, котра прийде до нього, це з боку природи аж ніяк неможливо. І про наслідки цього сказали в Тікуней Зоар про народи світу: «Кожне благодіяння, котре чинять – для себе його роблять». Означає це, що все, що вони роблять як благо для ближніх своїх або в служінні своїм богам, це не через любов до ближніх, а з себелюбства, і все через те, що ця річ не відповідає законам природи, як пояснено.

І тому тільки ті, хто виконує Тору та заповіді, підготовлені для цього, бо привчивши себе виконувати Тору і заповіді, приносячи задоволення Творцеві, потроху відокремлюються і виходять з лона природи створіння, і здобувають другу природу, котрою є згадана любов до ближнього.

І це те, що дало авторам Зоар вилучити народи світу, повністю, з теми любові до ближніх. І сказали: «Кожне благодіяння, котре чинять – для себе це роблять», оскільки немає в них занять Торою і заповідями лішма, і все їхнє служіння своїм богам - заради оплати і порятунку в цьому світі й у світі прийдешньому, як відомо. І виходить що й їхнє служіння своїм богам - також з причини себелюбства. І, само собою, не трапиться в них ніколи жодної дії, котра було б за рамками їхнього власного тіла, щоби змогли піднятися заради неї навіть на волосину над ґрунтом природи.

14. І ось, бачимо ми на власні очі, що стосовно того, хто займається Торою і заповідями лішма, то навіть з боку практичної сторони в Торі не відчуває жодної різниці між двома частинами Тори. Бо перш ніж удосконалиться в роботі, неминуче, що кожна дія заради ближнього, чи то заради Творця, чи заради людей, відчувається ним як порожня і незрозуміла. Проте завдяки великим зусиллям виходить, що піднімається й наближається потроху до другої природи, як сказано вище. І тоді удостоюється негайно кінцевої мети, котра є злиттям з Творцем, як вже з’ясовано.

І оскільки це так, то ось, логіка дає зрозуміти, що та частина Тори, що ведеться між людиною і ближнім її, більш здатна привести людину до бажаної мети, бо робота в заповідях, що між людиною і Творцем, є постійною і визначеною, і немає щодо неї обвинувачів, і людина легко звикає до неї, а все, що робить за звичкою, вже не може принести їй користь, як відомо. Але ж частина заповідей, що між людиною і ближнім її, непостійна і невизначена, і обвинувачі оточують людину, куди б не повернулася, тому їхня сила надійніша і мета ближча до них.

15. Тепер зрозуміємо в простому їхньому сенсі слова Гілеля а-Насі до того ґера, що головний полюс в Торі - це заповідь «Полюби ближнього свого як самого себе», а решта 612 заповідей є поясненням і підготовкою до неї (як сказано у пункті 2). І навіть заповіді, що між людиною і Творцем, також включені в підготовку до цієї заповіді, тому що вона є кінцевою метою, котра витікає з Тори і всіх заповідей, як сказали кабалісти: «Не дані заповіді інакше як тільки аби очистити ними Ісраель» (як сказано вище, пункт 12). І це є очищенням тіла, до того, що набуває другу природу, котра визначається як любов до ближнього, тобто одна заповідь «Полюби ближнього свого як самого себе», є кінцевою метою в Торі, бо після неї удостоюється відразу ж злиття з Творцем.

І не варто утруднювати справу, - чому не визначив це, написавши «Полюби Творця Всесильного свого всім серцем і всією душею, і всією сутністю своєю», - бо це з причини, що вже пояснена вище, що по правді, стосовно людини, котра ще перебуває в природі створіння, немає жодної відмінності між любов’ю до Творця і любов’ю до ближнього її, тому що все, що поза нею, є для неї чимось нереальним. І через те, що той ґер просив у Гілеля а-Насі, щоб пояснив йому щось загальне, що вимагається від Тори, аби була мета його близька до нього, і не треба було йому довго йти, як сказав він: «Навчи мене всій повністю Торі, поки я стою на одній нозі», тому й визначив для нього це як любов до ближнього, оскільки мета її ближча і вона швидше розкривається (як сказано вище, пункт 14), через те, що захищена вона від помилок, і тому що є щодо неї обвинувачі.

16. І в сказаному ми знайшли вхід до розуміння того, про що говорили вище (пункти 3 і 4), про головне в змісті цієї заповіді, «Полюби ближнього свого як самого себе», - як це Тора зобов’язує нас говорити про річ, яку неможливо здійснити.

Отже, урозумій! Що через це не дана Тора святим праотцям нашим, Аврааму, Іцхаку та Яакову, а продовжився процес до виходу з Єгипту, бо коли вийшли й зробилися цілим народом, що налічує шістсот тисяч чоловік від двадцяти років і вище, тоді кожного з народу було запитано, чи готовий він до цієї високої роботи, і після того, як кожний з народу згодився на це всім серцем і душею, і сказав: «Зробимо й почуємо», тоді утворилася можливість виконання загального правила Тори, котре вийшло з рамок неможливого і увійшло в межі можливого.

Адже тоді цілком певно, що коли шістсот тисяч чоловік відходять від усіх своїх занять заради власних потреб, і немає в них іншого заняття в житті як тільки постійно стояти на сторожі, щоби не бракувало нічого, що потрібно їхнім ближнім, і не тільки це, але що будуть займатися цим з величезною любов’ю всім серцем своїм і душею, в повному сенсі заповіді «Полюби ближнього свого як самого себе», тоді ясно, без жодного сумніву, що зникне всяка потреба в кожної людини в народі турбуватися про власне існування. І робиться він через це повністю вільним від того, щоб берегти своє існування, і може з легкістю виконувати заповідь любові до ближнього як до самого себе, з усіма тими умовами, що наведені в пунктах 3 і 4.

Адже як може здолати його тривога про власне існування в той час, коли шість сотень тисяч вірних, які люблять його, твердо стоять на сторожі з величезною пильністю, щоби не бракувало йому нічого з його потреб.

І тому, після того, як всі люди в народі згодились на це, відразу дана була їм Тора, бо тепер вони зробилися здатними її дотримуватись. Проте до того, як примножились і наблизились до міри цілого народу, - і що вже казати про час праотців, які були одинаками на землі, - не були підготовлені, насправді, виконувати Тору бажаним чином, бо невеликою кількістю людей не можна навіть почати справу виконання заповідей, що між людиною і ближнім її відповідно до полюсу, яким є «Полюби ближнього свого як самого себе», як пояснено в пунктах 3 і 4, і через це не дана була їм Тора.

17. І зі сказаного зможемо зрозуміти вислів, один з найдивовижніших серед висловів кабалістів. Тобто те, що сказали, що весь Ісраель поручителі один за одного, що на перший погляд це є абсолютно не обґрунтованим, бо чи можливо таке, коли хто-небудь грішить або робить проступок, і гнівить Господаря свого, і ти не маєш з ним ніяких ні знайомства, ані стосунків, і стягне Творець за його провину з тебе. І адже сказано в Писанні: «Не будуть умертвлені батьки за синів… Кожний за гріх свій умертвлений буде»¹⁷, тож як говорять, що навіть чужий тобі зовсім, якого ти не знаєш, ні його, ні де він взагалі, виходить, ти поручитель за його гріхи?

І якщо тобі й цього мало, візьми й подивись в трактаті Кідушін, лист 40:2, - і написано так: «Рабі Елазар син рабі Шимона говорить: «Оскільки світ судиться за більшістю, і одинак судиться за більшістю, отже, виконав одну заповідь, - щасливий, що схилив себе і весь світ на шальку заслуг, вчинив один проступок, горе йому, що схилив себе й увесь світ на шальку провини, як сказано, - і один грішник погубить багато блага», кінець слів.

І ось, зробив мене рабі Елазар, син рабі Шимона, поручителем також за увесь цілісінький світ, бо виходить за його думкою, що всі мешканці світу є поручителями один за одного, і кожний одинак спричинить діями своїми заслугу або провину цілому світові. І це дивніше дивного.

Однак, згідно зі з’ясованим вище виходить, що слова кабалістів зрозумілі й узгоджені в цілковитій простоті, бо ж переконались ми на власні очі що кожна деталь з 613 заповідей, що в Торі, обертається навколо полюса однієї заповіді про любов до ближнього як до самого себе, і з’ясувалося, що заповідь цю неможливо виконати інакше, як тільки в довершеному народі, в котрому всі люди готові до цього.