Ось, написано (Гошеа, 14): «Повернися, Ісраелю, до Творця, Всесильного свого, бо зазнав невдачі ти через прогріх свій». І пояснює Радак: «Бо зазнав невдачі ти через прогріх твій», - бо бачиш, що спіткнувся ти через прогріх твій, адже немає (нічого), що підняло б тебе з твоєї невдачі, крім повернення твого – до Нього. А те, що написано «до» (впритул) - це як «до» (в напрямку). І сказали мудреці: «Великим є повернення, що приходить до самого престолу слави, як сказано – «до Творця, Всесильного твого».

І слід зрозуміти, що таке «бо зазнав невдачі ти через прогріх свій»: це означає, - зробив він щось і сталася невдача. Тобто, було тут упущення в тому, що він не бачив це заздалегідь. Але якщо людина припускається гріхів, то яка така «невдача» тут була? Адже з самого початку збиралася зробити щось негідне, бо переступила те, що заборонено чинити.

Бо «невдача» означає, що людина не так вже й винувата в цій справі, а просто схибила в цьому. І також слід зрозуміти, що це за вислів «до Творця, Всесильного твого», в однині, «Всесильного твого». А також маємо зрозуміти поняття «до престолу слави».

Отже, потрібно урозуміти поняття «бо зазнав невдачі через прогріх свій». Мається на увазі перший гріх, яким згрішив Адам а-Рішон з древом пізнання. Бо було там упущення, в тому, що послухав поради змія. Адже Творець сказав йому, щоб не їсти з древа пізнання, а він послухав те, що змій порадив йому, що коли він діятиме заради віддачі, то дозволено йому їсти.

Бо змій сказав, - те, що Творець наказав, щоб не їсти з древа пізнання, це тому, що в стані, в якому той перебуває, він не готовий їсти з нього. А от якщо він налаштує свої дії (правильно), то певно що в такий спосіб не забороняв йому Творець їсти з древа пізнання.

Виходить, відповідно, що у Адама а-Рішона сталося тут упущення і невдача. Тобто, не збирався він робити щось проти бажання Творця. А навпаки, за порадою змія він збирався вчинити тут велике виправлення, як порадив змій, сказавши йому, - зовсім ні, Творець матиме втіху від цієї дії (дивись у «Передмові до «Панім масбірот», де пояснюється справа гріха древа пізнання).

Саме це і є та невдача, яка сталася у Адама а-Рішона через те, що послухав поради змія, який сказав йому, що робота ця – поїдання з древа пізнання, - вважатиметься заповіддю, а не, боронь боже, гріхом. Проте, в кінці він побачив, що згрішив, як написано: «І розкрилися очі в них обох, і пізнали, що нагі вони».

Пояснив Раші так: «І пізнали, що нагі вони», - адже навіть сліпець знає, що він голий. А отже, що означає «і пізнали, що нагі вони»? Одна заповідь була в них, і залишилися вони голими через неї (через її порушення)».

Тобто, побачив, що не слід було б йому слухати тверджень змія, хоча й дав йому змій зрозуміти, що все, що говорить він до нього, все це на благо Творцю, а не для власної користі. Тобто, якщо він зробить підготовку, очистити себе і спрямувати намір в ім’я небес, - але про це не було заповіді Творця.

І цим маємо пояснити те, що сказали мудреці (трактат «Сангедрін», 38): «Адам а-Рішон відступником був». І пояснив Раші: «Схилявся до ідоловірства». І слід зрозуміти, як можна говорити таке про Адама а-Рішона, який розмовляв з Творцем, щоб могли ми сказати про нього, що був відступником.

Однак, як ми вивчаємо, вірою називається те, коли вірять вище рівня знання. Тому, якщо він сам чув від Творця, щоб не їсти з древа пізнання, то не можна сказати, що це ситуація, коли потрібно вірити у наказ Творця. А означає це, що коли прийшов до нього змій, і дав йому зрозуміти на рівні знання те, про що саме Творець сказав йому щоб не їсти, тоді Адам а-Рішон мав би відповісти змієві: «Хоч в плані знання ти правий, тобто якщо я дійсно з’їм з древа пізнання з наміром заради віддачі, тоді матиме Творець задоволення від цього поїдання, і я бачу, що ти маєш рацію на всі сто відсотків, все одно я йду вище за рівень знання. І бажаю я виконати заповідь Творця без ніяких «розуму і знання», бо те, що додають до віри, це вже називається «схильність до ідоловірства».

Але Адам а-Рішон взявся й додав до того, що наказав йому Творець. Про це і сказали, що Адам а-Рішон був відступником. І через цей гріх виникло для нас приховання в духовній роботі, коли важко нам віддалитися від себелюбства. І, само собою, важко нам вірити в управління Творця як доброго і добродійного, щоб мати сили піднести Йому хвалу й подяку за всі ті речі, які людина відчуває, що вони є виключно добром.

І цей брак віри в управління Творця, в те, що Він керує Своїм світом властивістю «добрий і добродійний», спричинює нам те, що ми настільки віддалені від Творця. Адже людина може служити і виконувати дії, які навіть вище за її сили, якщо відчуває, Кому вона служить. Проте, весь час, коли вона поки що перебуває в себелюбстві, людина не спроможна відчувати існування Творця, як це належало б бути, щоби мати їй постійну віру.

І це як написано (у «Передмові книги Зоар»), так: «Коли людина відчуває зло, в тій же мірі перебуває в ній невір’я. Тобто, не може бути в неї віри до того, як буде в неї тотожність властивостей (з Творцем). Бо закон такий, що не може створіння прийняти відкрито зло від Творця. Адже це, боже збав, є ушкодженням для шани Творця, якщо створіння осягає Його як такого, що чинить зло, бо не личить це досконалому Діячеві».

І цим слід пояснити те, що вигнали його (Адама а-Рішона) у приховання й укриття. І через це всі покоління, що з’явилися після нього, мають великий труд у тому, що повинні вірити, що існує в світі Той, хто ним управляє, і Він також наглядає за ним наглядом добрим і добродійним. І коли немає в людини такої віри, це призводить до всіх тих гріхів, які коїть людина. Бо від того першого гріха Адама а-Рішона, походить те, що людина перебуває у себелюбстві. І само собою, вона не здатна прийняти на себе тягар віри, як зазначено вище.

Виходить, що все походить від тієї першої невдачі, коли Адам а-Рішон впав у властивість себелюбства. І для наступних поколінь після нього це стало причиною того, що мають вони роботу в справі простої віри. Бо оскільки, коли людина занурена в себелюбство, перебуває на ній скорочення й приховання, коли вище світло не може світити їй. І через це людина не може вірити у Творця інакше, як тільки вище знання, бо бажання отримувати приводить її до невіри.

Виходить, що та невдача, що трапилася в Адама а-Рішона через гріх древа пізнання, привела нас до того, що немає в нас віри. І природно, через це ми й припускаємося усіх гріхів. Тому немає іншої ради, як тільки удостоїтися віри, щоб у людини було особисте відчуття присутності Творця. Щоб не потрібен був їй весь загал для того, щоб мати віру з боку «спільноти Ісраеля». А слід їй повернутися до Творця, і міра цього щоб була - «до Творця, Всесильного твого», а це означає, що людина відчує, що Творець, Він - «Всесильний її», особисто. І тоді виправиться порок гріха древа пізнання.

І цим слід пояснити, що таке «до Творця, Всесильного твого». Оскільки невдача полягала в тому, що послухав поради змія, який повідав йому на рівні розуму, що начебто мав на увазі Творець, тому людина змушена вдаватися до «тшуви», повернення, - аж поки удостоїться, особисто, стану «Творець, Всесильний твій», і не прагнути ні до кого іншого.

Тобто, не йшла б за загалом для того, щоби бачити, якого характеру, тобто з якими намірами має бути процес духовної роботи, а також форму роботи. Тобто, щоб не дивилася на те, як людина з загалу прагне прийти до якоїсь цілі. А слід їй робити повернення, аж поки удостоїться особисто, що Творець буде Всесильним її.

І це як написано («Передмова до ТЕС», п. 54): «Однак після того, як бачить Творець, що людина довершила міру своїх зусиль і свого зміцнення у вірі в Творця, тоді допомагає Він їй і удостоюється вона осягнення відкритого управління, тобто розкриття лику.

І тоді удостоюється повного повернення, що означає: повертається та зливається з Творцем усім серцем, душею та сутністю, як це випливає з осягнення явного управління». І це те, що написано: «Повернення – як це? - аж поки не засвідчить про людину Той, хто знає таємне, що не повернеться більше до свого глупства». Тобто, коли буде людина впевнена, що удостоїлася повного повернення. «Аж поки не засвідчить про неї Той, хто знає таємне». Тобто, коли удостоїться розкриття обличчя Творця. І тоді порятунок Творця свідчить про неї, що не повернеться до глупства свого більше».

І сказаним слід пояснити те, що ми запитували, - що таке «до Творця, Всесильного твого». Тобто людина має вчинити повернення, а це означає, - робити все, що в її силах, аж поки Творець допоможе їй, і удостоїться осягти відкрите управління, інакше кажучи, «розкриття обличчя». І тоді називається «Творець, Всесильний твій», - це означає, що вона, особисто, осягла розкриття обличчя Творця. Це і називається «Творець, Всесильний твій». Тобто, особисто удостоєна цього, - і це зветься «Творець, Всесильний твій».

А тепер з’ясуємо те, що ми запитували, - що означає сказане мудрецями: «Великим є повернення, що приходить до самого престолу слави». Відомо, що неможливо виправити будь-що, якщо не бачимо порчі. Тому неможливо вчинити повернення, якщо людина не бачить гріха. Тобто, не можемо виправляти зло, якщо ми не бачимо це зло в його істинному вигляді.

Так само і в матеріальному, якщо ми не бачимо ваги якоїсь речі, ми не можемо підняти її. Тому, коли людина не знає істинну форму зла, що існує в ній, вона не може попросити повноцінної допомоги, щоб мати можливість перебороти зло. Бо відомо, що «зле начало людини посилюється проти неї кожен день, і якби Творець не допомагав їй, не змогла б подолати його». Тому, якщо людина не бачить міри зла, молитва її не є повною.

Адже людина просить, наприклад, щоб Творець допоміг їй проти невеликого зла, і завдяки цьому вона удостоїться повернення до Нього. І тому допомога, що приходить згори, вона лише аби анулювати трошки зла, а не все зло, що в ній. А це подібно подібно до випадку, коли людина приходить до лікаря, і каже їй, що є в неї температура, і щоб лікар дав їй пігулку збити температуру.

І лікар запитує, - яка в тебе температура? Людина каже, що є в неї 38 градусів. І лікар дає їй пігулку, і та не допомагає. Тому він каже людині, - явно є в тебе більша температура. І що робить, - сам він міряє їй температуру, і бачить, що є в неї більше ніж 40 градусів. Тоді він дає людині ліки, що належить давати тим, в кого є 40 градусів температури.

Висновок такий, що оскільки людина має скласти молитву, яка є клі для отримання визволення, і якщо вона не молиться про те зло, яке дійсно є в ній, а думає, що має вона небагато зла, само собою, її молитва залучає допомогу згори тільки для того, в кого є трошки зла.

Тому, коли людина починає просуватися дорогою істини, і просить вона допомоги у Творця, тоді Творець показує їй щоразу ще трошки зла, що міститься в ній. І людина починає думати, що кожного разу, коли вона зміцнюється в Торі та заповідях, робиться вона ще гіршою, ніж була до того, як почала входити в роботу істини. І тоді вона приходить до стану «дивується з основ». Тобто, жалкує, що увійшла в цю роботу. Адже вся причина того, що увійшла до цієї роботи, був її намір завдяки цьому наблизитися більше до Творця. А нині вона бачить навпаки, що йде вона назад, а не вперед.

Однак, людина повинна вірити, що вона таки йде вперед у роботі. А те, що вона бачить себе щоразу ще гіршою, то це як у наведеному прикладі, коли лікар міряє температуру, а не сам хворий. Тобто, Творець міряє їй температуру. А це означає, що Він показує людині щоразу, наскільки вона занурена в зло. Настільки, що не віриться їй, що таке може бути насправді.

Іншими словами, людина не розуміє, як може бути в реальності таке, що коли вона починає докладати більші зусилля в Торі та заповідях, і мала би бачити, що з кожним днем вона стає кращою, а насправді вона – в стані ще гіршому.

А відповідь така, що коли людина починає йти дорогою істини, тоді якою є міра її зміцнення в духовній роботі, в цій мірі й розкривають їй зло. Для того, щоб була в неї можливість просити у Творця допомоги проти справжнього зла. А це означає, скажімо, що людина бачить тоді, - якщо Творець не допоможе їй, то нереально їй знайти можливість вийти з-під влади зла. Бо зло в ній щодня посилюється зі ще більш владною силою. І все це для того, щоб була в неї причина і необхідність в спасінні Творця, адже саме тоді вона набуває бажання й потреби в допомозі Творця.

І це як написано в «Передмові до ТЕС», п. 138, такими словами: «Приховання є причиною розкриття. Бо приховання, після виправлення його, в час розкриття, проявляється, як ґніт проявляється в світлі, що тримається за нього. І що більшим є приховання, то, природно, більше світло розкриється в ньому і триматиметься за нього в час його виправлення». І сказаним слід пояснити поняття «Великим є повернення, що приходить до престолу слави», де «престолу» (івр. «кісе»), як сказав мій пан, батько й учитель, можна дати два тлумачення:

а) від слова «покриття» (івр. «кісуй»), те, що покриває;

б) від слова «трон» (івр. «кісе»), який гідний того, щоб на ньому сидів Цар.

Отже, тим, що людина приходить до усвідомлення зла, коли бачить, наскільки вона віддалена (від Творця), як в плані «моха» (розуму), так і в плані «ліба» (серця, відчуттів), наскільки все для неї затлумлено й укрито, так, що не бачить вона ніякого входу, щоб була можливість удостоїтися злиття з Творцем, - це називається «кісе а-мехасе» (престол, що покриває).

І цей рівень називається категорією «клі й істинна потреба у порятунку Творця». І щодо цього «престолу» розкривається потім допомога Творця, за принципом «тому, хто приходить очиститися, допомагають». Виходить, що цей «престол», який був настільки в стані ницості, тобто, коли людина відчувала стан нікчемності й ганьби, - і удостоїлася вона, щоби перебувала на цьому престолі слава Царя. Виходить, що та ницість зробилася «престолом слави».

І цим слід пояснити вислів «Великим є повернення, що приходить до престолу слави». Тобто, - коли людина знає, що вже вчинила повернення? Ознака цього, - чи прийшла вона до того, що попередній «престол» удостоївся розкриття світла. І це – аж поки розкриється «Цар слави», що сидить на престолі.