Що означає в духовній роботі «щоб були ми головою, а не хвостом»
Стаття 1, 1990
(переклад з івриту)
Ось, сказали кабалісти: «І будь хвостом у левів, і не будь головою у лисиць» (Авот, 4). Якщо так, то що означає те, що говоримо: «Хай буде бажання щоб були ми головою, а не хвостом»?
Порядок роботи такий, що коли бажаємо йти шляхом виправлення, що зветься «заради віддачі», тоді основа роботи має бути в категорії віри вище знання, тобто, коли тіло бачить, що людина бажає працювати на користь Творця, а не на власну користь, тоді тіло ставить питання фараона, котрий висував претензію: «Хто?», а також питання грішника: «Що це за робота у вас?». І здоровий глузд говорить, що треба дати відповіді на ці запитання, користуючись головою, що є категорією розуму, а не відповідати, неначе немає голови. Тобто, - треба вдивитися і заглибитись розумом: що саме треба відповісти на ці питання.
І про це сказано, що треба нам сказати тілу, що з боку розуму ти праве, і немає мені що відповісти тобі, проте, шлях Тори такий, що ми повинні йти вище знання та розуму.
А виходячи з того, що сказано, треба пояснити так: «Будь хвостом у левів, і не будь головою у лисиць». Тобто, коли тіло звертається з питаннями «хто» і «що», не відповідай йому «з голови», тобто від розуму і в рамках знання, а «будь хвостом у левів». Бо «лев» зветься категорією «хесед», адже в вищій «меркаві» - основі, - є лев і бик, котрі є хесед і ґвура, та орел, котрий є категорією тіферет. А там сказано «у лисиць», оскільки питання, які вони запитують (івр. «шоалім») - в категорії розуму, а лисиця знана як «кмітлива», тому вони звуться «лисиці» (івр. «шуалім»).
І людина повинна відповісти, - я не даю відповідь «з голови», тобто від розуму, а я йду за «левами», як «хвіст», що тягнеться за головою, а в мене, - немає в мене голови, і я йду слідом за категорією хесед, милість, котра є «приховані хасадим». Тобто, незважаючи на те, що не бачить, що це хасадим, тобто, вони приховані від нього, і все ж таки він вірить, вище знання, що це – хасадим.
І це зветься «будь хвостом у левів», тобто, він говорить, - я йду за категорією хесед, а це – лише віддавати. І людина має сказати, що оскільки вона вірить вище знання, що Творець наглядає за світом властивістю «Добрий і Той, Хто дає добро», тому вона вірить, що навіть те, що бачить, що вищое управління приховано, тобто, згідно з тим, що бачать її очі, мало б бути інакше, і все ж таки людина вірить, що Творець бажає, що так буде краще на благо людині, якщо буде у людини можливість сприйняти все вірою вище знання, бо цим буде можливість у неї вийти з себелюбства, і працювати на користь Творцеві.
Тобто, якби вище управління було б розкрито всім, тобто ще навіть до того, як людина досягне келім віддачі, не може бути такого, щоб з’явилася в неї можливість отримувати благо заради віддачі. Але після того, як людина докладає всіх зусиль, щоб досягти келім віддачі, тоді вона може отримувати добро й насолоду заради віддачі, відповідно до виправлення, котре має бути.
Як відомо те, що сказали кабалісти: «Все в руках небес, крім страху перед небесами». Тобто, все дає Творець, крім «страху перед небесами», - цього Творець не дає. І дійсно, маємо запитати, - чому Він не дає?
А спершу ми маємо знати, що означає «страх перед небесами». І, як пояснено в Передмові книги Зоар, так: «Страх, - це що людина боїться, що може зменшити в наданні задоволення Творцю, тому вона боїться отримати благо». І це в дусі написаного: «І прикрив Моше обличчя своє бо боявся дивитися». І пояснили кабалісти: «В заслугу за «і прикрив Моше обличчя своє», заслужив «образ Творця бачить». Виходить, те, що ми відносимо до Творця, - це те, що Він лише дає, але ж не давати – це не притаманне Творцеві. Тому ми говоримо, що «страх перед небесами» належить створінням, котрі не допускають себе до отримання весь той час, коли не впевнені, що це буде лише на користь Творця.
І в цьому полягає вся робота створінь, які мають працювати вище знання. І нічого неможливо зробити без віри в кабалістів, котрі налаштували нам порядок роботи. А потім, коли людина приймає на себе роботу в категорії «хвіст у левів», - вона прямує за кабалістами, аби йти лиш тільки відповідно до того, що вони нам упорядкували.
І це як сказали кабалісти (Авот, 1:4): «І покривайся порохом з-під їхніх ніг». І пояснює Бартенура: «Тобто йтимеш за ними так, як коли цар піднімає порох своїми ногами, а той, хто йде за ним, покривається порохом, котрий той підняв ногами своїми», кінець цитати.
І треба зрозуміти, на що вказують нам кабалісти цим прикладом. Маємо пояснити так, що той, хто йде за вірою в мудреців, він дивиться на їхній шлях, про який вони говорять, що треба йти вище знання, тоді людина починає бути як «розвідники», - дивитися, чи насправді варто йти їхнім шляхом. І це зветься, що ноги мудреців піднімають порох, і він попадає в очі того, хто йде за ними. Тобто, тим, що людина бажає зрозуміти шлях кабалістів, котрі говорять, що ми повинні йти за ними з заплющеними очима, інакше ввійде в нас прах, тобто те, що є категорію «не важливо», і зветься «порохом», тобто, більшої ницості за це не може й бути.
Отже, дана людині властивість знання і розуму, аби розуміти будь-яку річ відповідно здоровому глузду, а тут говорять нам іти, приймаючи на себе віру в кабалістів, - і людина бажає зрозуміти цей шлях. А оскільки весь час, поки людину поміщено під владу бажання отримувати ради себе, вона сама не може знати, що таке добро і що таке зло, а має приймати все так, як кабалісти встановили для неї, якщо тільки не увійшов пил і порох їй в очі, і не може йти вперед. Але коли не ставляться критично до слів кабалістів, і не бажають сприймати їхні слова в знанні, тоді, і саме цим, заслуговують «знання святості».
І це через те, що вся причина, через яку ми повинні йти вище знання, - у тому, що ми занурені в себелюбство. Тому вірою вище знання ми заслуговуємо келім віддачі. І тоді розкривається добро й насолода в келім віддачі, і це зветься мовою Зоар: «Знання розповсюджується і заповнює приміщення», що означає, - коли келім налаштовані, тоді розповсюджується знання як у внутрішніх келім, так і в келім зовнішніх.
І цим треба пояснити те, що ми говоримо: «Хай буде бажання, щоб були ми головою, а не хвостом». Оскільки відомо, що є порядок мети творіння, і порядок виправлення створіння. Тому за порядком виправлення створіння, коли треба досягти келім віддачі, інакше неможливо отримати добро та насолоду, то принцип такий: «Будьте хвостом левів», бо тоді все – вище знання.
А потім, коли заслуговує цим келім віддачі, тоді удостоюємося стану «голова» в святості, що зветься «знання святості», як сказано вище в словах Зоар, що «знання святості» в людині, котра його заслужила, зветься «головою». Тому, коли ми просимо у Творця, і говоримо: «Хай буде бажання…», тоді ми просимо прийти до мети творіння, котра є категорією «знання» і «голова». І це – «щоб були головою, а не хвостом», тобто, щоб не залишилися б ми хвостом у «сітра ахра», у котрої немає ніякого «знання». Як написано: «Чужий божок оскопиться і не принесе плоди». Але ми таки удостоїмося знання, що є плодами, які дістають після роботи в досягненні келім віддачі, а ці келім, здатні отримати ті добро та насолоду, що є в «бажанні насолодити створіння».
Тому, якщо людина бачить, що не удостоїлася ще знання в святості, званої «голова», це ознака, що поки що не очистилася від келім себелюбства, тому немає в неї знання. Інакше кажучи, оскільки не пішла спочатку шляхом отримання віри вище знання, адже цим удостоюємося келім віддачі, котрі є келім, в які може одягтися святість, - тому немає в людини знання в святості.
І на зразок цього ми бачимо, як говорив Маґід із Дубно про вислів: «Не Мене кликав ти, Яаков, бо трудився, Ісраель». Що коли людина поки що відчуває зусилля в роботі Творця, це ознака, що поки що не працює в ім’я Творця, а працює для власної користі, тому й є в неї важкість в роботі. Але ж коли вже виправила свої келім, щоб працювали заради того, щоб принести задоволення Творцю, тоді людина насолоджується від роботи, оскільки відчуває, що служить великому Царю, і це для неї – величезне багатство. Виходить, що людина має дістатися до категорії «голови, розуму і знання» святості. Оскільки це – мета творіння.
І зі сказаного маємо пояснити те що сказав Зоар в главі Пінхас так: «Сказав рабі Аба: «Згадав я річ, що чув від рабі Шімона, який чув від імені рабі Еліезера. Одного разу прийшов мудрець-чужинець, сказав йому: «Три питання я хочу запитати в тебе. Перше, – про те, що ви говорите, що збудується для вас інший Храм, але ж не можна будувати більше ніж два рази… Бо два Дома для Ісраеля назвало Писання, і написано про другий Храм: «Більшим буде цей Храм останній за перший». Друге, – ви говорите, що ви близькі до вищого Царя більше ніж вся решта народів, але той, хто є наближеним до царя, він завжди веселий, без печалі… Але ж ви завжди перебуваєте в смутку і нещастях, і в скорботі більше за всіх людей… Третє, - що ви не їсте тварини вмерлої і розірваної звіром, щоб бути здоровими та ін. Ми їмо все що бажаємо, і ми – сильні і т.ін. Старий, старий, не кажи мені нічого, бо не слухатиму тебе». Підвів очі рабі Еліезер, і подивився на нього, і зробив з нього купу кісток. Коли ущухнув гнів його, відвернув голову й заплакав… Ті речі, що запитав мене той грішник, я запитав одного разу в Еліягу. І той сказав: «В небесному засіданні виклали ті речі перед Творцем, і так вони… і т.д.»
І треба зрозуміти, чому, коли чужинець запитав його ті три питання, зробив з нього рабі Еліезер купу кісток, а сам він удостоївся розкриття Еліягу і запитав у нього ті три питання, - чому рабі Еліезеру можна було запитувати ті питання?
А згідно зі сказаним вище, тобто, що треба йти вище знання, - немає місця запитанням, іншими словами, не можна бути головою у лисиць, що означає: пояснювати важкі питання в категорії «голова», - знанням і розумом - питання «хто» і «що». А «будь хвостом у левів», тобто, треба сказати, що розум, він – як тіло скаже, але ми йдемо вище знання. І цим заслуговуємо потім властивість знання в святості, що є категорією «щоб бути нам головою, а не хвостом». Тобто, удостоюємося «голови святості».
І цим треба пояснити цю оповідь, яка розказує нам про суперечку, котра була у рабі Еліезера з чужинцем. Що нам це дає в духовній роботі? Проте, за методикою духовної роботи, треба пояснити це в одній людині: тобто, коли тіло висуває свої питання, і хоче зрозуміти все в знанні. І тоді маємо сказати тілу, що питання твої мене не цікавлять, через те, що я йду вище знання. І це те що написано: «Подивився на нього і зробив його купою кісток». Пояснення того, що зробив його купою кісток: мається на увазі його запитання, бо той, що йде вище знання, - немає тут жодних запитань і все скасовується. А потім, коли ущух його гнів на ті питання, котрі грішник його в нього запитував, заслужив розкриття Еліягу, і Еліягу дав йому знання в святості про всі ці питання, згідно з тим, що вчив вгорі.