Бней Барух Академія кабали

У Мідраші Танхума сказано так: "Дивись, Я даю вам". Це те, що написано, - з вуст Вищого не вийде зло й добро. Також і Моше опорядив перед ними два путі, - добру та злу, дорогу життя та дорогу смерті, благословення та прокляття.

Притча про старця, який сидів при дорозі, і були перед ним два шляхи: один, початок якого – колючки а кінець рівний, і один, початок якого рівний, а кінець – колючки. І сидів при початку обох, і застерігав перехожих, і говорив їм: "Незважаючи на те, що ви бачите початок цього – колючки, ідіть ним, бо кінець його рівний. І кожний, хто був розумним, дослухався до нього і йшов цим шляхом, і, трохи доклавши зусиль, ішов з миром і приходив з миром. Але ті, що не слухались його, йшли і зазнавали невдачі в кінці. "І вибери життя, ти і нащадки твої".

І маємо зрозуміти це в плані духовної роботи, тобто, що на шляху духовної роботи у виконанні Тори та заповідей, треба розрізняти дві путі:

а) ло лішма (не заради Тори)

б) лішма (заради Тори).

Як відомо, на шляху духовної роботи треба розрізняти між метою творіння і виправленням створіння. І мета творіння така, що людина має прийти до досконалості, тобто, щоб удостоїлася добра і насолоди, бо є в бажанні Творця дати створінням добро та насолоду, і це зветься "Його бажанням насолодити створіння". І через це всі створіння прагнуть лиш тільки отримати благо та насолоду.

Тому кожного дня людина прагне отримати знову добро та насолоду, і не задовольняється тим, що було в неї в минулому. А щодня людина починає наново отримувати добро та насолоду. Тобто, людина вимушена отримувати кожен день задоволення й насолоду. І є люди, які нині отримують задоволення від того, що дістали благо й насолоду в минулому. Але якщо вони не можуть відчути нині втіху від минулого, це не називається, що людина має зараз задоволення від минулого. Тобто, людина вимушена відчувати втіху кожен день. І щодо відчуття втіхи, - людина може відчувати задоволення навіть від того, що виграла вчора. Або ж вона здатна відчути задоволення сьогодні від того, що вчора отримала пошану й подібне.

Виходить згідно з цим, що поняття "Його бажання насолодити створіння" мусить реалізуватися так, що людина відчуватиме щодня заново, що отримує задоволення. Тільки від того, що вона отримує втіху в теперішньому, вона має також отримати задоволення як від минулого, так і від майбутнього. Проте лише відчуття задоволення в теперішньому, називається, що є в неї задоволення.

Тому, як в матеріальному, так і в духовному людина мусить мати відчуття, що вона втішається нині від життя, і неважливо ні минуле, ні майбутнє. Бо благо й насолода можуть бути якнайбільшими, але якщо людина не відчуває добро та насолоду тепер, вона може вмерти через страждання від того, що відчуває зараз, в теперішньому, що немає в неї від чого втішатися. І певно це залежить від міри відчуття страждань, які вона відчуває тепер. І в цьому люди не рівні між собою, тобто в мірі страждань. Але всі люди повинні відчувати насолоду в теперішньому. Проте, як в матеріальному, тобто в їжі, питві, в сні тощо, є люди що повинні їсти багато і пити багато, і спати багато й таке подібне.

І також щодо відчуття насолоди є відмінності між людьми в мірі потреби у відчутті насолоди. Скажімо, є люди, які потребують сильних відчуттів, і є люди, що задовольняються малим. Але те, що однакове в них, - що всі мають відчувати насолоду в теперішньому. І якщо вони не можуть віднайти собі насолоду в теперішньому, від того, що було в них колись, і не можуть змалювати собі насолоду в майбутньому, яка світила б нині, - їм немає права існування в світі. І це походить від того, що бажанням Творця в задумі творіння було Його бажання насолодити створіння.

Тому дано нам щодня промовляти сто благословень, як сказали кабалісти: "Повинна людина промовляти сто благословень кожного дня. І також людина має говорити щодня чотири рази "Кріят шма" – молитву "Шма Ісраель". "Кріят шма" в частині про жертвоприношення ранкової молитви, і "Кріят шма" благословення "Утворює світло", і "Кріят шма" вечірньої молитви, і "Кріят шма" в ліжку. І також молитися тричі на день".

І це вказує на те, що в духовному повинні притягувати щоразу особливе світло, що належить до дії, котру виконує. А сенс в тому, що оскільки добро та насолода, які Творець задумав дати створінням, ті не здатні отримати все за один раз, через те виправлення, що було, зване "скороченням". А щоб створіння отримували добро й насолоду в келім віддачі, а не в келім отримання заради отримання, тому світло Творця розповсюджується вниз, до створінь, відповідно до роботи створінь.

І зі сказаного виходить, що коли людина починає роботу, то з боку природи вона не розуміє, що варто було б зробити якийсь рух, якщо це не для власної користі. Тому говорить Рамбам, що треба почати виконувати Тору та заповіді заради отримання оплати, - через зазначену вище причину, бо людина не може зрозуміти інакше. Проте потім розкривають людині, що вона має виконувати всі дії заради віддачі.

І оскільки тіло не може згодитися на такий спосіб, то людина починає задавати питання:Чому я не можу йти дорогою людей маси, які всі зусилля докладають до дій, а з наміром ради віддачі вони не працюють. А мені, коли говорять, що треба йти шляхом "заради віддачі", - маю я подвійну роботу. Тобто, є в мене робота виконувати практично Тору та заповіді, і також робота з наміром ради віддачі. Виходить, що маю я подвійну роботу порівняно з тим, що є для всіх людей. Коли так, то тіло людини кричить: "Що ти хочеш від мого життя?!" Тобто, тіло запитує: "Чому мені припадає така кара, більша ніж іншим людям, що маю я зайву роботу, а цієї роботи немає в усього загалу". І через це тіло говорить: "Я не дам тобі виконувати роботу навіть в дії. Навіть, якщо ти не можеш спрямовувати намір ради віддачі, - це мене зовсім не цікавить. Тому я буду опиратися твоїм діям, через те, що ти не бажаєш працювати для своєї користі". Виходить, згідно з цим, що якщо людина бажає йти шляхом істини, має вона визначити в своїй роботі три категорії:

1) Робота з практичного виконання Тори та заповідей.

2) Робота над наміром. Тобто, що людина не бажає ніякої винагороди за виконання Тори та заповідей, а працює не для отримання оплати.

3) Коли людина бажає працювати, тобто виконувати Тору та заповіді без жодної винагороди, вона має подвійну роботу. З дією, - тобто, є в неї великий спротив щодо виконання Тори та заповідей, навіть щодо самої дії, тому що тіло опирається виконанню Тори та заповідей без ніякої винагороди. Виходить, навіть коли ще не може втримати намір, щоб був ради віддачі, тому що тіло опирається таким намірам, - також є опір проти самої дії, навіть без наміру. Оскільки тіло запитує: "Що ти робиш? Адже ти кажеш, що не бажаєш ніякої оплати за свою роботу в виконанні Тори та заповідей». Виходить, що не тільки те, що є в людини робота над наміром, чого не існує в роботі загалу. А має вона подвійну роботу також і в плані дії, бо тоді набагато важче виконувати Тору і заповіді практично.

В той час, як ті, що працюють як увесь людський загал, їхнє тіло не так вже й опирається практичній роботі, оскільки там тіло не може запитати – "що це у вас за робота", адже є йому відповідь тут же, на місці, бо людина говорить йому, що вірить в оплату та покарання, то само собою, не працює марно, а отримає винагороду за свої зусилля.

Інша справа - ті люди, які бажають працювати шляхом істини, тобто заради віддачі, хоча й щодо них існує поняття винагороди й покарання. Тобто, хоча й вони вірять в винагороду та покарання, як і ті, що працюють подібно загалу, проте, у цих і в тих винагорода та покарання не схожі. Бо оплата й покарання загалу, воно з боку власної користі. Тобто, вони вірять, що коли виконуватимуть Тору та заповіді, вони отримають оплату для власної користі. А якщо ж, боронь Боже, ні, тоді вони дістануть покарання, також і оплату втратять за свою роботу.

Але ж ті люди, які працюють як особистості, винагорода їхня така, що Творець дасть їм заслугу працювати лише на Його користь, а не для власної користі. І вся насолода їхня буде в тому, що можуть приносити задоволення Творцеві. А покарання - це якщо вони залишаються під владою бажання отримувати собі, і це є всім їхнім покаранням.

І вони вірять в те, що сказали кабалісти – що сказав Творець: "Створив Я зле начало, створив Тору-приправу". Тобто, вони вчаться, аби отримати оплату, що полягає в тому, що вони вийдуть з-під влади злого начала, котре є бажанням отримувати лише собі, і буде в їхній змозі працювати лиш тільки на користь Творця. І ясно, що при такому намірі повинно тіло, котрим є бажання отримувати для своєї користі, певно, бути проти того, щоб дати людині сили, щоб мала можливість звести його зі світу.

І це те, що сказали кабалісти щодо царя Давида, про вислів: "І серце моє – порожнеча в моєму нутрі". Сказали кабалісти, що Давид убив зле начало постом. І само собою, коли людина поки що не може спрямувати намір на "ради віддачі", навіть щодо дії тіло відразу чинить опір, і не дає їй зробити жодного руху. Бо воно знає, що людина бажає скористатися своїми діями, щоб убити його, як сказано це про царя Давида.

Виходить, що навіть щодо дії без наміру, є вже великий спротив з боку тіла. І немає жодної ради цьому, - і при кожній дії, котру людина бажає зробити, вона потребує допомоги Творця. Тобто, при кожній найменшій дії, коли людина йде шляхом особистої роботи, вимушена вона просити у Творця, щоби допоміг їй виконувати дії. Однак, те, що людина мусить просити Творця про кожну з дій, котрі вона бажає зробити, і важко їй, - треба знати, що це є великим виправленням, бо людина виграє з того, що є в неї завжди потреба молитися Творцеві.

Тобто, є людині про що молитися, інакше може статись, що людина не потребуватиме Творця, щоб Він допоміг їй. Тому людина виграє тим, що є в неї постійний зв’язок з Творцем, через те що вона потребує Його. Інакше людина може виконувати найкращі дії, але самі дії не зобов’язують її згадувати про Творця під час виконання дії, хоча й готується чинити добрі справи. І це може бути через "завчену людську заповідь". А також може бути, навіть коли не пам’ятає, хто наказав їй чинити так, а робить це за звичкою.

Але ж, коли важко людині виконувати дії, тоді вона мусить просити Творця, щоб дав їй допомогу. Виходить, що під час дії вона пам’ятає Творця, оскільки вона просить в Нього допомоги в цьому. І це великий виграш, адже людина має звертати увагу на те, що є в неї щось, що нагадує їй про те, що існує в світі Творець, і треба служити Йому.

І зі сказаного зрозуміємо те, що ми запитували, - що то за дорога в духовній роботі, початок якої – колючки, а закінчення – рівне. Справа в тому, що в роботі Творця є два шляхи:

а) для власної користі;

б) на користь Творця.

Шлях власної користі називається "початок її рівний", оскільки тіло не так вже й опирається цьому. Оскільки тіло вірить в оплату та покарання, тому воно згодне працювати, хоча й трудить себе в цій роботі, все ж таки, коли воно дивиться на оплату, тоді робота його зветься "початок її – рівний".

Тобто, тіло розуміє, що цей шлях можна прийняти, тому що це – для власної користі.

Але "кінець його – колючки". Тобто, кінець кінцем, людина бачить, що не в силах відчувати управління Творця в категорії "Добрий, Той, хто дає добро", як написано в Передмові книги Зоар: "І поки одержувачі не прийшли до досконалості, щоб змогли сприйняти повноту Його добра, яке Він задумав для нас в задумі творіння, - мусить управління бути шляхом добра і зла, і винагороди й покарання. Бо наші клі отримання забруднені поки що егоїстичним отриманням. Бо коли ми користуємося келім отримання навпаки тому, як їх створено, отже, ми відчуваємо, вимушено, дії вищого управління як злі для нас".

Виходить, згідно з цим, що "в кінці – колючки". Де "колючки" означають, що цей шлях призводить до страждань. Тобто, після всієї роботи, котру вклала в Тору та заповіді, людина не відчуває управління Творця, що воно в категорії "Добрий, Той, хто дає добро".

І це є чинником, що в духовній роботі людини виникає феномен винагороди й покарання. Тобто, те, що Його управління діє "добром та злом", - з цього походить "винагорода й покарання", як написано в коментарі Сулам: "І тому, коли людина почувається зле, ось, в тій же мірі перебуває в ній невіра в Його управління, і зникає від неї Той, хто діє, що є найбільшим покаранням в світі. Адже відчуття добра та зла в Його управлінні приводить до відчуття винагороди й покарання. Бо в того, хто старається, щоб не відокремитись від віри в Творця, бо відчуває зло в Його управлінні, - є йому нагорода. А якщо, - хай нас омине! – не виходить в нього старатися, - це вже покарання, бо відокремився від віри в Творця".

І зі сказаного зрозуміємо те, що запитували: "Що то за шлях в духовній роботі, початок якого рівний, а кінець – колючки?"

Пояснення цього таке, що той шлях, як працює загал робітників Творця, тобто, щоб отримати оплату, - "спочатку рівний", і це означає, що тіло не чинить опору цій роботі, тому що говорять йому: "Тобі треба вірити в оплату та покарання, у власну користь".

Тобто, якщо буде виконувати Тору та заповіді для власної користі, - виграє, а якщо не виконуватиме, власна користь програє. Це людина здатна зрозуміти. Бо з боку природи вкарбовано в людині це клі, що зветься "бажання отримувати собі".

Але "в кінці – колючки", тобто в кінці людина не приходить до досконалості, щоб удостоїлася бачити, що управління Творця є категорією "Добрий, Той, хто дає добро", а піддана людина під владу управління добром і злом. Виходить, що незважаючи на те, що "Він Сам робить і робитиме всі абсолютно дії", - все одно це приховано від тих, хто відчуває "добро та зло". Бо в "час зла" дана сила для сітри ахри приховувати управління Творця та віру в Нього, як сказано в коментарі Сулам. Виходить, що такі люди "і помруть без мудрості". І це називається "в кінці – колючки".

А "шлях, початок якого - колючки, а в кінці – рівний", означає, що ті люди, які бажають іти шляхом істини, тобто прийти до ступеня надання задоволення Творцеві, то спочатку це – "колючки". Бо коли людина бажає працювати лише на користь Творця, а не для власної користі, тоді кожній дії, котру людина виконує, - тіло чинить опір. І людина має щоразу заново вдаватись до подолання його. І при кожному подоланні, коли тіло чинить опір, воно коле її і завдає горя, як колючки.

Виходить, що шлях, котрим людина йде, такий, неначебто вона йде по колючках. І кожен раз вона бажає втекти з поля бою. Але "хто є мудрим – того слухає". Це означає, той, в кого є віра в мудреців, той дослухається до них. "І йшов тим шляхом, і, трохи доклавши зусиль, ішов з миром і приходив з миром ". Оскільки потім, коли заслужить келім віддачі, тоді йде рівним шляхом.

Тобто, як написано: "Якщо бажані Творцю шляхи чоловіка, - також і ворог його примириться з ним". Отже, тоді вона заслужить добра та насолоди, що є в задумі творіння, яким є: «насолодити створіння». А коли удостоюємося келім віддачі, як написано в Суламі: "І тоді розкриється Його особисте управління в усьому світі, тобто, всі побачать, що вже обернулися зло й покарання на добро та заслуги, буде дана можливість осягнути Того, хто створив їх, бо вже гідні вони бути діянням рук Його, бо тепер славитимуть і благословлятимуть Його". І це те, що написано: "І вибери життя, ти і нащадки твої".