Бней Барух Академія кабали

У книзі Зоар (гл. Хукат) написано так: «Але це – без додавання літери «вав», це напевно закон Тори, і це – малхут, що зветься «закон», а походить від зеір анпіна, котрий зветься «Тора». І не сама Тора, бо вона – зеір анпін, а лише закон Тори, постанова Тори, і це – малхут». Але ж «І ось Тора» - це щоб показати, що все існує в повному єднанні. І долучити «кнесет Ісраель», котра є малхут, до Творця, щоб було все одним.

І маємо зрозуміти, чому Зоар називає малхут іменем «хука»-закон.Тобто, чому малхут вимушена бути лише законом, без розуму, як пояснив Раші, такими словами: «Це – закон Тори» - оскільки «сатан» і народи світу, визначаючи Ісраель, говорять: «Що це за заповідь, і що за сенс в ній?» Тому написано про неї: «Закон це, постанова Моя, не маєш ти права вагатися щодо нього».

Витікає з цього, - коли зветься «закон»? – лише тоді, коли народи світу запитують: «Що це за заповідь?» і треба давати відповідь на це. Яка відповідь? – «закон це, постанова». Тобто, виходить, - коли людина виконує закон? – виходить, що саме тоді, коли вони запитують «чому?» тоді належить сказати, що виконує заповідь через те, що це закон. Інакше не має в цьому іншого сенсу, який би вказував, що виконує заповідь, оскільки це закон.

А також маємо зрозуміти таке: чи не було б краще, якби ця заповідь облачилась би в оболонку розуму, тобто, щоб було легше виконувати заповідь? І чому побажав Творець, щоб була вона саме у вигляді закону, бо ж так важче виконувати заповідь? І чи не існує правило: «Не входить Творець в чвари зі Своїми створіннями».

Коли так, треба зрозуміти, чому Він бажає, щоб заповідь була у вигляді закону. І якщо будемо говорити шляхом духовної роботи, тоді маємо зрозуміти дві речі:

а) частину «дія»;

б) частину «намір».

В матеріальному світі ми бачимо, що людина дивиться, головним чином, на винагороду. Тобто, якщо чоловік працює у господаря, і той, хто дає йому роботу, говорить: «Я хочу, щоб ти попрацював би в мене, і те, що ти робиш, не треба тобі розуміти, навіщо мені потрібна ця робота. А ти можеш подумати, що краще було б мені, аби я не наказував би тобі робити ці речі, те що я наказую тобі. А я не можу пояснити тобі, для якої потреби мені знадобилися ті речі, котрі ти робитимеш для мене. А натомість скажи мені, скільки ти заробляєш у інших людей, у яких ти таки розумієш, задля якої потреби ти працюєш. І оскільки мені потрібна ця робота, тому я заплачу тобі вдесятеро більше, ніж ти заробляв би в інших». І напевне було б багато таких, котрі кинулись би до цієї роботи, оскільки всі дивляться на оплату та заробіток, і тому що той платить вдесятеро більше. Наприклад, на ринку платять тисячу доларів на місяць, а він заплатить десять тисяч доларів. Певно, про цю роботу не скажуть, що вони працюють вище знання, і що робота їхня зветься «закон», через те що це все в рамках здорового глузду, що варто виконувати цю роботу, бо розум зобов’язує, що головне, чому людина працює, це – заради оплати. Тому там, де дають більшу оплату, там треба працювати. І це зветься «в знанні».

А тоді що називається у створінь «над знанням»? Те, коли людина повинна працювати без оплати, і без нічого взамін. Це зветься «вище знання». І це з причини мети творіння, котра є – «насолодити створіння», тобто, що створіння отримають добро та насолоду, що називається «бажання отримувати заради себе». Тобто все, що Він робить, все буде на користь створінню, бо таким було Його бажання. Тому, коли говорять людині, що вона повинна працювати без нічого взамін, це зветься «над знанням», і це всупереч здоровому глузду, тобто проти мети творіння.

І тоді, коли говорять людині, що вона має працювати заради віддачі, негайно виникає питання грішника, і запитує: «Що це у вас за робота?» - адже ви не дбаєте про власну користь, а лише про користь Творця. І звісно, треба дати відповідь, котра була б прийнятною.

Адже його твердження дійсно близьке до суті справи, бо він говорить, - ви хочете йти проти природи. То що сказали кабалісти, щоб відповісти йому: «Притупи йому зуби», що означає, що немає на це жодної відповіді, а тільки – закон.

А коли бажають подолати його, і говорять, що варто працювати заради Царя, тоді він робиться ще мудрішим, і починає задавати питання грішника-фараона, який сказав: «Хто Творець, що буду я слухатися Його?» Виходить, що є тут два справедливих твердження. І згідно з тим, як сказав мій батько й учитель, це лише одне твердження. А оскільки він хоче залишитися в себелюбстві, тому він висловлює думки мов мудрець. Тобто: «Правду кажучи, я чоловік геройський, я не якийсь простолюдин, котрий нездатний нічого подолати, але я незнайомий з Творцем, себто, якби Творець розкрився б мені, і не треба було б мені вірити в Нього, я б негайно почав би працювати на користь Творця». Виходить, що він сповнений пихою, тому, що він бажає залишитися в себелюбстві, через це він і висловлює розумні докази, що він не як решта людей, котрі не мають сили перемогти себе, і вони як малі діти, те, що бачать, те й хочуть, і немає в них сил, аби подолати бажання та подивитися, добре це для них, чи може ні.

«А от я звуся «ґевер», мужчина, бо я можу опанувати себе. Проте, коли Творець бажає, щоб я працював для Нього, хай не приховує себе, так що аж не можемо ми осягти Його, а вимушені тільки вірити в Його управління. Це ж не логічно». Виходить, що він одягає своє себелюбство в одежини погорди. Це означає, що бажання отримувати для себе призводить до того, що людина робиться зарозумілою, тобто все, що людина говорить, що не хоче вірити, це головним чином тому, що не хоче скасувати бажання отримувати заради себе. І про це сказав мій батько й учитель, що ми маємо вірити, що цей шлях, вірою вище знання, а також те, що треба працювати для Нього, а не для власної користі, це не тому, що Творець бажає всього цього «собі на добро», а все це – на користь людини.

Тобто, те, що Творець бажає дати створінням добро та насолоду, і щоб була при цьому досконалість в задоволенні, інакше кажучи, щоб не відчували в час отримання задоволення сорому, - через це дав нам пораду, щоб ми працювали б для Нього. А цим ми зможемо отримати добро та насолоду, і не будемо відчувати жодної неприємності під час отримання задоволення, як зазначено вище.

І з цієї причини, щоб не мали ми сорому, дана нам ще одна річ, що зветься категорією «віра вище знання». «Оскільки, якби було вище управління відкритим, - як він пише в Передмові, - тоді не було б жодної можливості зробити що-небудь на користь Творця, а все було б вимушено бути для власної користі», - якби смак насолоди від заповідей був би відкритий більше, ніж матеріальні насолоди. Ми ж бачимо, як в матеріальних утіхах важко, коли людина бажає поступитися якоюсь матеріальною насолодою, і сказати, - я прийму цю насолоду тільки тоді, коли я зможу спрямувати намір на «заради небес», інакше я не бажаю приймати цю насолоду. Як це важко!

А щодо смаків, що в Торі та заповідях, нам треба вірити в те, що сказав Арі, - що через розбиття впали іскри святості в середину кліпот, і звуться мовою Зоар іменем «тоненька свічечка», тобто невеличке світіння святості. А з нього витікають усі насолоди, що існують в нашому матеріальному світі. І людина може зробити тут підрахунок, - якщо стосовно маленьких насолод так важко зробити вибір і сказати, що вона бережеться, аби отримувати матеріальні насолоди лише заради небес, тобто, вона готова поступитися кожною з насолод, котру отримує, якщо не може мати намір при цьому заради небес, - як це важко, то набагато більше це було б, якби були відкриті добро та насолода, одягнені в Тору та заповіді, бо тоді створіння не здатні були б зробити вибір і все робити лише заради небес, а отримували б все добро та насолоду задля власної користі.

Тому, для того, щоби створіння могли б виправити себе, аби здобути злиття і тотожність властивостей в час отримання добра та насолоди, для цього зробилися скорочення та приховання. І тоді, якщо благо не є відкритим в Торі та заповідях, і людина виконує Тору й заповіді, керуючись своєю вірою, тобто, вона вибирає Тору та заповіді не тому, що має вона задоволення в Торі та заповідях, бо поки що благо й насолода не відкриті, як зазначено вище, бо до того, як людина виправить свої келім отримання, щоби те, що вона робить, було б заради небес, а не для власної користі, то перебуває над цією людиною категорія скриття та приховання, і є тоді місце для вибору, тобто вибирати й дивитися, чи працює вона для власної користі, або на користь Творця.

Але ж, якби були відкриті добро та насолода, тоді створіння були б вимушені залишитися в категорії власної користі, оскільки не могли б віддалити себе від Тори та заповідей через відкритість вищого управління, як зазначено вище. Як сказав (в Передмові до ТЕС, 43), такими словами: «І, скажімо, наприклад, якби Творець поводився зі Своїми створіннями відкритим управлінням, так, коли, приміром, кожний, хто їсть заборонену річ, подавиться негайно, на місці, а кожний, хто виконує заповідь, знайде в ній насолоду надзвичайну, подібну до найзначніших насолод, що в цьому світі, то тоді – який дурень помислив би навіть скуштувати заборонену річ, тоді, коли знав би, що миттю втратить через це своє життя, так само, як і не думає стрибнути в вогонь. А також, - який дурень залишив би будь-яку заповідь, не виконавши б її відразу і якомога спритніше». Виходить, що справа ця, віри, а також справа роботи заради віддачі, а не заради власної користі, все це – на благо людини.

І зі сказаного зрозуміємо те питання, котре ми підняли: навіщо дано нам цей порядок роботи шляхом віри вище знання. Бо ж логіка доводить, що якби Творець дав би нам роботу в Торі та заповідях на рівні знання й зі здоровим глуздом, було б набагато легше виконувати роботу в святості. Також «Творець не входить у чвари зі Своїми створіннями», як вже сказано. То якщо так, - чому зробив це?

Відповідь така, що лише шляхом скритності та приховання є можливість, що створіння прийдуть до довершеності, тобто, що отримають добро та насолоду в досконалості, іншими словами, що не відчуватимуть неприємності в час отримання насолод. Тому виходить, що саме в час, коли ми можемо йти в категорії «моха ве-ліба» до Творця, саме цим шляхом, - цей шлях є найбільш успішним. А не так, як кожний думає, що якби Творець дав нам шлях роботи в категорії розуму, тобто, щоб вище управління було б відкритим, через це прийшли б створіння до досконалості. Про це можемо сказати, як написано: «Бо Мої думки – не ваші думки». І зі сказаного зможемо пояснити те, що ми запитували, - чому малхут зветься «закон», бо вона зветься «закон Тори». І говорить там Зоар, що малхут називається «законом Тори», а не самою Торою, постановою Тори, що вона малхут, – але треба включити малхут в Тору в повній єдності.

І запитали ми, - чому малхут зветься «закон». А відповідь така, що малхут називається «малхут (царство) небес», бо вона є категорією віри, - вірити в Творця, що Він наглядає за всім світом, управляючи як «Добрий і Той, хто дає добро».

Але, коли людина починає робити розрахунки щодо себе, тоді бачить, що вона сповнена недоліків, і якщо так, то як тіло, може зрозуміти, що все це – благо. І при тому, що дано нам молитися про погані стани, котрі ми відчуваємо як у матеріальному, так і в духовному, але після цього, тобто після молитви, коли людина молилася, і не отримала відповіді на свою молитву, коли вона бачить, що перебуває в остаточній ницості, як в матеріальному, так і в духовному, то має вона тоді зміцнитися і сказати, що ім’я Творця – це «Добрий і Той, хто дає добро».

І це – велика робота, оскільки щодо всіх питань, котрі ставить тіло, немає в нас пояснень відповідно до розуму. А людина має сказати, що я приймаю на себе тягар «царства небес» вище знання. І говорить, що така вона, постанова Творця. Бо про це сказали кабалісти: «Оскільки народи світу, визначаючи Ісраель, говорять: «Що це за заповідь, і що за сенс в ній?» То це те, що треба відповісти: «Закон це, постанова Моя, не маєш ти права вагатися щодо нього».

Тому «малхут небес» зветься «закон». Але вона – закон Тори, а не сама Тора. Тобто, щоб удостоїтись Тори, треба прийняти на себе закони, котрі Тора дала нам. Інакше неможливо прийняти Тору. А коли людина приймає на себе «царство небес», тоді вона зветься категорією «ісраель», бо завдяки «царству небес», котре людина приймає на себе вище свого знання, вона виходить із себелюбства, і тоді вона є готовою до отримання самої Тори.

Інакше, тобто, коли не заслужила поки що келім віддачі, то вся Тора, котру вона візьме, все піде до «сітра ахра», а не у святість. Інакше кажучи, світло Тори, яке є тими добром та насолодою, котрі створіння мають дістати, впаде у кліпот. Але через це були скорочення і приховання, - щоб усе ввійшло б до святості. Тому, саме коли людина заслужила категорії «ісраель», тобто що вже удостоїлась «царства небес», це означає, що в усьому, що вона робить, немає в неї іншої думки, як тільки принести задоволення Сотворителю своєму, - тоді можуть дати їй Тору.

І зі сказаного виходить, - те, що заборонено навчати Торі ідоловірця в плані духовної роботи означає, що неможливо вивчати Тору весь той час, коли людина поки що в категорії «ідоловірець», тобто поки що занурена в себелюбство. Як сказано зазначено, віра вище знання, що зветься «малхут (царство) небес», котра є категорією закону, це спосіб, як вийти з себелюбства, і заслужити цим, [властивість «ісраель»]згідно з порядком роботи, даним для цього часу, коли людина бажає прийняти на себе «малхут небес» в категорії «моха ве-ліба». Тоді вона заслуговує властивість «ісраель», що означає, що всі її дії будуть лише «заради небес», і тоді це той час, коли може отримати Тору, і не буде кліпот, що можуть живитися від святості.

І цим маємо пояснити те, що сказали кабалісти (в трактаті Хулін, 89): «Світ існує лише для тих, хто стримує себе під час свари». І треба зрозуміти це, що коли людина не стримує себе, а відповідає другому під час свари, то через це світ вже не може існувати. А пояснення, зі сказаного вище, що в плані духовної роботи «світ» - це сама людина, як написано в Зоар: «Кожна людина, вона маленький окремий світ». А якщо так, то пояснення таке, що коли людина починає сваритися з тілом, і бажає виконати те, що сказали кабалісти: «Завжди хай підбурює людина добре начало проти злого начала». А пояснення Раші, що хай веде з ним війну, і це зветься «війна проти злого начала», тобто, коли людина вимагає від тіла, щоб робило все «заради небес» і це дуже сердить зле начало, оскільки вона хоче повністю скасувати його володіння, а все, що робить людина, вона бажає, щоб було все в ім’я небес. Тоді тіло приходить до неї зі справедливими претензіями, і висловлює «інтелектуальні» твердження. І якщо людина бажає існувати, тобто бажає прийти до повної досконалості і виконати волю Творця, котрий бажає насолодити створіння Свої, це означає, щоб удостоїлись вони світла Тори, котре є тими добром і насолодою, що в задумі створіння. Тоді заборонено відповідати тілу словами «з розуму». Тобто, говорити тілу, що воно йде «в знанні», а той хто йде «в знанні», вимушений бути в «заради отримання», як зазначено вище… А нехай стримує себе під час свари, і говорить йому: «Ти маєш рацію з боку розуму, а я йду вище свого знання».