Сутність релігії та її мета

(узгоджено з оригіналом)

Тут я хочу відповісти на три питання:

Перше: сутність релігії – в чому вона?

Друге: чи сподівана мета її в цьому світі, чи саме в світі прийдешньому?

Третє: мета її спрямована на благо Творця чи на благо створінь?

На перший погляд, читача здивують мої слова і він не зрозуміє ці три питання, які я обрав темою для цієї статті.

1. Адже «річ ця проста й зрозуміла», бо хто ж не знає, що таке релігія?

2. І тим більше про її нагороду і покарання сподівані й очікувані, в основному, в світі прийдешньому?

Не кажучи вже про питання 3-тє. Всі знають, що вона спрямована на благо створінь – привести їх до блага та щастя. І чи є щось до цього додати?

І справді, мені немає чого додати! Однак через те, що ці три речі відомі і такі звичні, з того, що знали з дитинства, повністю, - так, що впродовж усього життя до них не можуть нічого ні додати, ні прояснити в них ще щось, - то це говорить про незнання цих піднесених понять!

Але вони, безсумнівно, дійсно є основами фундаменту, на який спирається вся вага будови релігії!

А якщо так, то скажіть мені, як це можливо, що підліток тринадцяти або чотирнадцяти років, має вже в своєму розумі готове місце зрозуміти й дати існування трьом таким тонким для вивчення поняттям? Та ще в такому достатньому вигляді, що йому більше не буде потрібно додати до цього ще якусь думку і знання протягом всього свого життя?

Отже, тут і прихована суть справи! Бо це поквапливе припущення призвело і до поверхневого знання і до диких висновків, які заповнили повітря нашого світу в цьому поколінні. І привели нас до стану, коли вже друге покоління майже вислизнуло з-під нашого впливу.

АБСОЛЮТНЕ ДОБРО

І щоби не втомлювати читача довгим текстом, я спиратимусь на все, що написано та пояснено, в попередньому зшитку [Порука], а в основному, на всьому, що пояснено в статті "Дарування Тори", адже всі вони як передмова до тієї високої теми, що перед нами. А тут говоритиму коротко і цілком просто, щоб було зрозуміло кожному.

Для початку треба зрозуміти Творця, який є абсолютним добром. Тобто, неможливо, ніяким чином, щоби Він заподіяв будь-кому щонайменшу прикрість. І це сприймається нами як аксіома. У тій же мірі, в якій здоровий глузд явно показує нам основу для всіх злодіянь, яка визначається виключно як "бажання отримувати".

Це означає, що коли пристрасно бажає дістати благо, для своєї довершеності, реалізує це бажання, завдаючи зло ближньому. Отже, чинить зло ближньому через "бажання отримати", наповнення для себе. Так, що якби створіння не знаходило ніякого задоволення для самого себе, то не було б нікого в світі, хто завдавав би зло ближньому.

І якщо іноді ми знаходимо якесь створіння, яке шкодить собі подібному, не через бажання отримувати насолоду для себе, то воно здійснює це лише в силу звички, яка спочатку була породжена бажанням отримувати. І ця звичка, як відомо, звільняє його тепер від будь-якої нової причини.

А оскільки Творець сприймається нами як досконалий за своєю суттю, і не потребує нікого, аби допоміг Йому стати довершеним, позаяк Він передує всьому сущому, то ясно, що немає в Нього жодного «бажання отримувати». І оскільки немає в Нього нічого з бажання отримувати, то, само собою, відсутня і всяка підстава чинити зло будь-кому. І це є простим абсолютною простотою.

Але крім того, також всім серцем прийнято нами, у повній простоті, як аксіома, що є у Нього "бажання давати" благо ближньому, тобто, Своїм створінням. І показує це нам ясно, всім створеним Ним великим створінням, котрих створив і опорядив нам перед очима.

Адже безумовно в нашому світі існують створіння, які відчувають одне з двох: або добре, або зле. І що б вони не відчували, є безсумнівним, що це спричинено їм Творцем. І оскільки відомо з повною ясністю, що немає в звичаї Творця чинити зло, як вже пояснено, тому неодмінно всі створіння отримують від Нього тільки благо. Адже створив Він їх лише для того, щоб насолодити.

Ми вчимо, що у Творця є лише тільки «бажання давати» добро. І ні в якому разі не можна уявити в Його правилах навіть грама шкоди чи прикрості, щоб це походило від Нього.

І тому ми визначили Його як "абсолютне добро". І після того як ми осягнули це, спустімося і подивимося на справжню дійсність, керовану і контрольовану Ним: як Він дає створінням одне лиш добро.

УПРАВЛІННЯ ТВОРЦЯ Є УПРАВЛІННЯМ ЦІЛЕСПРЯМОВАНИМ

Це зрозуміло нам з усіх природних систем, котрі дані нам у відчуттях. Де в кожному створінні, як завгодно малому, з 4-х видів: неживе, рослинне, тваринне, людина, в їхній загальності і в кожному окремо, - ми побачимо в них цілеспрямоване управління. Тобто, повільне і поетапне зростання, шляхом розвитку «попереднє й наступне». Як плід на дереві, що управляється благою кінцевою метою, щоб став плід гарним і солодким на смак.

Піди й запитай у ботаніка: скільки станів проходить цей плід з моменту появи до досягнення своєї мети - остаточного дозрівання? І всі стани, що передують останньому, не тільки не дають нам навіть натяку на його кінцевий стан - гарний та солодкий, а ще й наче щоб розсердити, показують нам протилежність його кінцевої форми. Тобто, що солодший плід у кінці, то він більш гіркий і потворний у попередніх станах свого розвитку.

Так само і на рівнях "тваринний" і "людина". Тварина, чий розум є малим і на завершенні зростання, не така вже й "відстала" у процесі розвитку, в протилежність людині, розум якої великий в кінці свого розвитку, і аж надто відсталий в його процесі. "Теля, день від роду, називається биком", позаяк є в нього сила й розум остерігатися, стояти на ногах, ходити туди-сюди, є розум уникати небезпек, що зустрічаються на його шляху.

У той час як людина одного дня від народження, лежить собі як позбавлена відчуттів. І якщо уявити когось, хто не звичний до реалій цього світу, він, подивившись на цих двох новонароджених, звичайно ж, про дитину сказав би, що навіть наприкінці розвитку не досягне успіху. А про теля сказав би, що це народився новий Наполеон. Тобто якби судив у міру розуму теляти порівняно з людським немовлям - нетямущим і позбавленим усіх відчуттів.

Таким чином, явно впадає в очі, що управління Творця дійсністю, яку Він створив, - не що інше, як образ цілеспрямованого управління, яке не бере до уваги порядок рівнів розвитку. Навпаки, воно діє, обдурюючи нас, відволікаючи увагу, обіляючи їхні результати, оскільки ті завжди станом своїм протилежні завершенню процесу.

Про такі речі ми говоримо: "Немає мудрішого за досвідченого". Бо тільки досвідчена людина, яка має можливість спостерігати створіння на всіх стадіях розвитку до кінцевої, досконалої, може заспокоїти пристрасті, щоби не боялися всіх тих спотворених картин, які являє собою створіння на різних етапах свого розвитку, треба лише вірити в кінцеве дозрівання, гарне та ясне.

Сенс цього ступеневого розвитку, обов'язкового для кожного створіння, добре роз'яснюється в науці кабала. І до цього нічого більше додати.

Таким чином, детально з'ясувалися шляхи управління Творця в нашому світі, яке є виключно цілеспрямованим управлінням, де властивість добра зовсім не дається взнаки, перш ніж створіння не досягне своєї остаточної точки, довершеності форми й дозрівання. А навпаки, воно завжди постає перед спостерігачем загорнутим в оболонку зіпсутостей.

Отже, ми бачимо, що Творець дає створінням завжди лише добро. Однак це добро управляється Творцем шляхом цілеспрямованого управління.

ДВА ШЛЯХИ: ШЛЯХ СТРАЖДАНЬ І ШЛЯХ ТОРИ

Отже, з'ясовано, що Творець є абсолютним добром. Він керує нами виходячи зі Своєї властивості абсолютного добра, і без усякої домішки зла. І дійсно цілеспрямованим управлінням! Це означає, що цілеспрямованість Його управління зобов'язує нас прийняти на себе порядок проходження різних станів, шляхом причин і наслідків, тобто – попереднього й наступного, - поки не станемо гідними отримати бажане благо, тим самим досягши мети нашого створення, як чудовий плід у кінці його дозрівання.

Таким чином, зрозуміло, що результат забезпечений абсолютно всім нам. Бо якщо ти не згоден з цим, то тим самим кидаєш тінь на управління Творця, кажучи, що воно, нібито, недостатнє для досягнення мети.

І це те, що сказали мудреці, що "Шхіна в нижніх є великою необхідністю". Тобто, оскільки  керівництво Творця цілеспрямоване, тобто має привести нас наприкінці до злиття з Ним, щоб Він мешкав у нас, тому це вважається великою необхідністю. Тобто, якщо ми не досягнемо цього, то тим самим ніби виявиться недолік в Його управлінні.

І це схоже на великого царя, в якого в старості народився син. І цар дуже його любив. І тому з дня народження сина задумав різні блага для нього. І зібрав для цього всі мудрі і безцінні книги, найвідмінніші в країні. І підготував для нього дім навчання для осягнення мудрості. І послав закликати знаменитих будівельників, і збудував йому палати насолод. І зібрав усіх співаків і музикантів, і приготував для нього студії музики й співу. І скликав наймайстерніших кухарів і кондитерів, щоб готували йому найсмачніші страви світу. І ось виріс син і змужнів. Але він виявився дурний, і немає у нього тяги до знань. І він сліпий, і не бачить, і не відчуває пишноти будівель. І він глухий, і не чує співу і голосів інструментів. І він хворий на діабет, і не може дозволити собі їсти нічого, крім шматка хліба з висівками. Сором і ганьба!

Така ситуація може скластися у земного царя, але таке неможливо сказати щодо Творця, якому, природно, не притаманне шахрайство. І оскільки це так, то приготував нам два шляхи розвитку.

1. Один з них - це шлях страждань. Він є порядком  саморозвитку створіння, яке примушене до нього своєю природою, йти і набувати, дорогою причини та наслідку, проходити різні стани, один за одним, котрими ми потроху розвиваємося до усвідомлення необхідності вибирати добро і гребувати злом, і прийти до кінцевого стану, бажаного Творцю. Цей шлях, однак, довгий за часом і сповнений страждань і болю.

2. І тому приготував нам щодо цього легкий і приємний шлях, який є шляхом Тори і заповідей, здатний зробити нас гідними нашого призначення за короткий час і без страждань.

І з цього випливає, що наша кінцева мета - очищення для злиття з Творцем, щоб Він мешкав в нас! І ця мета обов'язкова, і немає ніякої можливості ухилитися від неї. Бо вище управління твердо керує нами двома видами управління, якими є, як пояснено, шлях страждань і шлях Тори.

Однак, фактично ми знаходимо в дійсності, що Його управління діє щодо нас двома видами управління одночасно. І вони називаються, словами мудреців, "шляхом землі" і "шляхом Тори".

СУТЬ РЕЛІГІЇ – РОЗВИНУТИ В НАС ПОЧУТТЯ УСВІДОМЛЕННЯ ЗЛА

І ось слова мудреців: «І яке діло Творцеві до того, хто ріже худобину з горла, або хто ріже з шиї, - адже не дані заповіді інакше як лише, щоб очистити ними створіння.»

І поняття цього очищення добре роз'яснено в статті "Дарування Тори". І подивися, що написано там. А тут я поясню суть цього розвитку, що досягається заняттями Торою і заповідями. Що це таке?

І знай, що це - усвідомлення зла, що є в нас. А заняття заповідями здатне очистити того, хто їх виконує, очищенням поетапним і повільним. При чому вимірюються ступені очищення мірою усвідомлення зла, що в його єстві.

Бо вже готова людина, за своєю природою, відкинути й знищити все, що є злого в ній всередині. І це - рівною мірою для кожного створіння. Проте, вся різниця між створіннями полягає лише в усвідомленні зла:

1. Створіння більш розвинуте саме усвідомлює більшу міру зла, і, само собою, відділяє й відкидає зло із себе більшою мірою.

2. А нерозвинуте відчуває в собі невеличку міру зла, і тому не видалиться з нього більше ніж маленька міра зла. І тому залишається в ньому всередині вся нечистота, бо аж ніяк не визнає її нечистотою.

І щоб не втомлювати читача, пояснимо зло й добро в їхньому загальному вигляді, як це з’ясовано в статті "Дарування Тори", пункт 12. Отже, загальним змістом зла є ніщо інше як себелюбство, що зветься егоїзмом, оскільки він є протилежним за властивостями Творцеві, в якого абсолютно немає бажання отримувати Собі, а лише віддавати.

І пояснено в статті "Дарування Тори", п.п.9, 11, що:

а) вся основа феномену насолоди й вишуканості – в мірі тотожності властивостей зі Створювачем;

б) а феномен страждань і нетерпіння, вся основа його - в мірі розбіжності властивостей зі Створювачем.

І тому огидний нам егоїзм і болючий нам вкрай, оскільки протилежний він Творцю за властивостями. Однак, огидність ця не є рівною для всіх, а поділяється між нами різними мірами.

Бо людина дика, зовсім не розвинута, абсолютно не визнає егоїзм поганою властивістю. І тому користується нею відкрито, без ніякого сорому і без усяких меж. На очах у всіх грабує та вбиває - всіх, хто трапиться під руку.

А трошки більш розвинутий вже відчуває певну міру свого егоїзму як зло. Щонайменше, соромиться користуватися ним прилюдно, грабувати й нищити душі на видному місці. Але таємно поки що реалізує всі свої зловмисності, проте, все ж пильнує, щоб ніхто не побачив.

А більш розвинутий за цього, виходить, що відчуває егоїзм дійсно огидною річчю, до того, що не може терпіти його в собі, і відкидає й відокремлює його цілковито, в мірі, в якій усвідомлює його, до того, що не бажає й не може втішатися від праці інших. І тоді починають пробуджуватися в ньому іскри любові до ближнього, що зветься "альтруїзмом". Що є загальною властивістю добра.  

І це теж розвивається в ньому за порядком поетапного розвитку. Спочатку розвивається в ньому почуття любові та віддачі до потреб родини та близьких так, як сказано: "рідню (букв. «плоть») свою не ігноруй". А коли ще більше розвивається – поширюється в ньому властивість віддачі всім, хто оточує його - жителям його міста, людям свого народу. Так це зростає, аж поки не розвинеться його властивість любові до ближнього на все людство.

РОЗВИТОК СВІДОМИЙ І РОЗВИТОК НЕУСВІДОМЛЕНИЙ

І знай, що дві сили діють і підштовхують нас підніматися і сходити щаблями згаданих сходів, поки не досягнемо їхньої вершини на небесах, що є кінцевою точкою мети, - тотожності наших властивостей з Творцем. І різниця між цими двома силами така:

що перша штовхає нас "без усвідомлення нами", тобто, без нашого вибору. І ця сила підштовхує нас іззаду, і називається «віз-а-терґа» [сила, що штовхає будь-що іззаду] і це те, що ми назвали «шляхом страждань», або «шляхом землі». Від нього приходить до нас філософія вчення "мусар", яка називається етикою. Вона ґрунтується на дослідному пізнанні, тобто на перевірці за допомогою практичного розуму. І вся суть цього вчення є не більше, як підсумування шкоди, що народилася, за нашими спостереженнями, із зерен егоїзму.

І ці дослідні дані потрапили до нас випадковим чином, тобто, "неусвідомлено нами" і не за нашим вибором. Проте, вони є певними для досягнення своєї мети, оскільки образ зла все більше з’ясовується саме в наших відчуттях. І в тій мірі, в якій ми усвідомлюємо шкоду від нього, тією ж мірою ми віддаляємося від нього. І тим самим ми досягаємо більш високого щаблю сходів.

А друга сила штовхає нас способом "усвідомлений нами", тобто, силою нашого вибору. І ця сила притягує нас спереду, і називається «віз-а-фронте» [сила, що тягне будь-що спереду]. І це те, що ми назвали «шляхом Тори та заповідей».

Адже виконання заповідей і духовна робота аби зробити приємність нашому Створювачу з чудовою швидкістю розвивають в нас це чуття усвідомлення зла, як це описано в статті "Дарування Тори".

І ми виграємо двічі:

1) Те, що ми не повинні чекати життєвих випробувань, аби штовхали нас іззаду, адже кожен, будь-який поштовх їхній вимірюється мірою болю руйнувань, заподіяних нам існуванням зла в нас.

Проте, шляхом роботи на Творця розвивається в нас зазначене усвідомлення, без попередніх страждань і руйнувань. Навпаки, в приємності і вишуканості, які ми відчуваємо під час чистої роботи на Творця, щоб втішити Його, в нас розвивається релятивне ставлення, - усвідомити ницість цих іскор себелюбства, оскільки вони заважають нам на нашому шляху відчути смак цієї насолоди від віддачі Творцю.

Так, що поступове відчуття усвідомлення зла все більше розвивається в нас завдяки періодам насолоди і повного спокою. Тобто, завдяки отриманню блага під час роботи на Творця, від того, що ми відчуваємо приємність та вишуканість, що виникають в нас через тотожність властивостей з Творцем.

2) Те, що ми виграємо час. Адже він діє "свідомо" щодо нас. І в наших силах зробити більше і прискорити час, відповідно до нашого бажання. 

РЕЛІГІЯ – НЕ ДЛЯ КОРИСТІ СТВОРІНЬ, А ДЛЯ КОРИСТІ РОБІТНИКА ТВОРЦЯ 

Багато хто помиляється і порівнює нашу святу Тору зі вченням "мусар". Однак це дано їм тому, що скільки живуть, вони не спробували смак релігії (віддачі)! І закликаю я: "Пробуйте й дивіться, що добрим є Творець". І це правда, що обидві, і етика і релігія спрямовані на одне – підняти людину зі скверни вузького себелюбства і привести її на височінь вершини любові до ближнього. Проте, разом з тим, далекі вони одна від одної, як далекий задум Творця від думок створінь. Оскільки релігія походить від думок Творця, а вчення "мусар" походить від думок плоті і крові, і їхнього життєвого досвіду. І тому очевидна і кидається в очі різниця між ними, як у всіх моментах з боку використання, засобах, так і щодо кінцевої мети:  

а) адже усвідомлення зла і добра, що розвивається в нас завдяки вченню етики, під час користування, має, як відомо, релятивне ставлення до успіху суспільства;

б) тоді як щодо релігії, коли усвідомлення добра та зла, що розвивається в нас від користування нею, має вона релятивне відношення тільки до Творця. Тобто, від розбіжності властивостей з Творцем - до тотожності властивостей з Ним, що називається злиттям, як пояснено в статті "Дарування Тори".

А також далекі вони одна від одної, абсолютно, в тому, що стосується мети:

1) Адже мета вчення етики спрямована на щастя суспільства, як його може контролювати практичне розуміння, що взято з життєвого досвіду. І, врешті-решт, мета ця не гарантує тому, хто займається її досягненням, найменшого підйому над рамками природи. А якщо так, то ця мета все ще підлягає критиці, як відомо. Бо хто може раз і назавжди довести індивідууму міру користі для нього, таку, щоб був вимушений для цього применшити свою особистість хоч в будь-якій мірі, задля щастя суспільства?

2) На відміну від цього, релігійна мета гарантує щастя для самої людини, яка займається нею. Адже як ми вже переконалися, людина, яка досягла любові до ближнього, входить прямо в стан злиття з Творцем, що є тотожністю властивостей з Ним. І разом з нею переходить зі свого вузького світу, повного страждань і каменів спотикання, в широкий і вічний світ віддачі Творцю і віддачі створінням.

Також знайдеш відмінність, помітну, що дуже впадає в очі, в плані підтримки:

1) Бо поводитися згідно з методикою вчення етики – вона підтримується на основі придбання прихильності людей. І подібно це найманій роботі, що оплачується в кінці. І коли звикає людина до такої роботи, вже не зможе піднятися, навіть сходами «мусара», бо вже звична вона до такої роботи, що добре оплачується оточенням, яке платить за її добрі справи.

2) У той час коли займається Торою та заповідями аби принести задоволення своєму Створювачу, без отримання будь-якої винагороди, людина все більше підіймається сходами моралі, як то і потрібно. Адже вона уникає будь-якої оплати на своєму шляху, і «грошик до грошика скопичуються у великий рахунок» для неї, аж до придбання іншої природи - віддачі ближньому, без ніякого збудження егоїстичного отримання, крім лише насущного для власного існування. Виходить, дійсно звільняється від усіх оков створіння.

Адже коли людина гидує будь-яким егоїстичним отриманням, і душа її відчуває огиду до всіх надлишків із дріб’язкових тілесних насолод, пошани тощо, виходить, що вона вільно походжає в світі Творця. І гарантовано, що не станеться з нею тут ніякої ні шкоди, ні невдачі повік. Адже вся шкода, що відчувається і трапляється з людиною, лише через егоїстичне отримання, що вкарбовано в ній. І зрозумій це добре.

Отже, добре з’ясувалося, що мета релігії вся призначена лише для потреб людини, яка докладає зусиль, займаючись нею. А зовсім не щоб служити створінням і бути корисною їм.

При тому, що всі діяння людини базуються на принесенні користі створінням, і людина оцінюється цими діяннями, - це ні що інше, як перехід до піднесеної мети, якою є тотожність з Творцем.

І разом з цим, також ясно, що мета релігії досягається в цьому світі, за життя людини. Як це зазначено вище, і уважно прочитай статтю "Дарування Тори" – щодо теми цілей суспільства й індивіда.

Однак, винагорода у світі прийдешньому, – це окрема тема, і роз'ясню я її в окремій статті.