Бней Барух Академія кабали

Сказали мудреці: «Кожен, хто втішається від трапези нареченого і не звеселяє його, порушує п’ять «голосів». І слід зрозуміти, чому називається ця трапеза трапезою нареченого, а не трапезою нареченої. В Торі ми знаходимо про Яакова, що Лаван влаштував трапезу, а не Яаков, як написано: «І зібрав Лаван усіх людей того місця і влаштував бенкет».

А стосовно танців на весіллі ми бачимо навпаки, що мудреці не сказали «як танцюємо перед нареченим», а «як танцюємо перед нареченою». І ось їхні слова: «Як танцюють перед нареченою. Школа Шамає вважає – наречена, як вона є. А школа Гілеля вважає - наречена гарна та цнотлива». Сказали їм, школа Шамая до школи Гілеля: «Навіть якби була кульгава та сліпа, говорять їй: «Наречена гарна та цнотлива». А в Торі сказано: «Від слова брехні віддалися». Сказали їм зі школи Гілеля школі Шамая: «За вашими словами, того, хто приніс погану покупку з базару, хвалитимуть його в обличчя, чи ганитимуть його в обличчя? Виходить, що хвалитимуть в обличчя. Через це сказали мудреці: «Завжди думка людини змішана з думками людей», кінець цитати.

І для того, щоб зрозуміти ці два вислови, пояснимо це в контексті духовної роботи. Отже, «наречена» називається в час вигнання. Тобто, коли людина перебуває в час духовної роботи в стані приховання обличчя Творця, коли не світить їй любов Творця і слава Його величі, так, щоб завжди було б це у неї перед очима, щоб не впала зі свого рівня і щоб піднімалася все вище й вище. А перебуває людина нині в період приховання лику, званий «час вигнання». Тобто, коли поки що перебуває під владою «народів світу», які є бажанням отримувати для себе.

Тобто, весь той час, поки ще не вийшла з-під влади бажання отримувати, перебуває на ній скорочення та приховання. І кожного разу їй треба переборювати приховання, коли вона бачить управління Творця і говорити, що Він дійсно діє властивістю «добрий та добродійний», і все, що вона отримує від Творця, - все є тільки добром. І само собою, вона повинна надати хвалу і подяку від усього серця за те, що Творець дає їй все найкраще. І в цьому стані є в неї іноді сила подолати те, що вона бачить, і сказати як написано: «Очі в них і не бачитимуть». І це лише в час підйому.

Але після цього приходять до людини думки бажання отримувати, і вони вимагають від неї, що бажають вони бачити й погодитися вище рамок знання, що так це насправді, що дійсно вона дістає від Творця лише добро, і тіло не дає вірити в це, - і само собою, людина падає зі свого ступеня.

І хоча й відомо їй, що спосіб вийти зі стану падіння - це молитва, однак не має вона наразі ніякої сили молитися. І хоча й є правило, що все, чого бракує людині, треба їй молитися до Творця, то виходить, і про те, що не може скласти молитву, їй треба молитися. Але іноді також і про це немає сил молитися. Тому в такому стані людина – в повному падінні.

Однак, іноді людина все більше продовжує котитися вниз, аж поки приходить до стану, коли вже й забуває, і не відчуває, що вона перебуває в падінні. І, як ми говорили про це кілька разів, людина падає настільки низько, аж поки втрачає свідомість. Тобто, не усвідомлює тоді, що перебуває в найнижчому зі станів. І лише потім, коли приходить до тями, бачить, наскільки вона перебуває на дні ницості, і немає в неї сил навіть молитися.

Отже, людині треба тоді зміцнитися, перебороти і сказати, - наразі я можу промовити відверто: «Пісня сходів, з глибин закликала я до Тебе, Творцю». Оскільки не може бути більшої глибини на землі, ніж та, де я зараз перебуваю, то, зрозуміло, буду просити зі свого істинного стану». І людина бачить тоді, - якщо Творець не допоможе їй, вона пропала, і відчуває, що не здатна зробити хоч що-небудь своїми силами, тому має вона тоді сказати Творцеві, що навіть молитися Тобі, щоби визволив мене, і це я не в змозі. Отже, тільки Ти можеш врятувати мене. І тоді вона говорить: «З тіснин кликав я Творця, відповів мені на просторі Творець». І завдяки падінням та підйомам утворюються в людині потреба та хісарон в допомозі Творця. І тоді кожного разу розкривають людині келім, які наповнить Творець.

І це, як написано в коментарі «Сулам», такими словами: «Отже, дні вигнання звуться ніччю, бо це час приховання обличчя Творця від синів Ісраеля. І тоді панують всі сили розбрату над працівниками Творця. І разом з цим, саме в цей час, з’єднується «наречена» зі своїм «чоловіком» завдяки Торі та заповідям праведників, які звуться в цей час «ті, хто підтримує Тору». Й усі піднесені ступені, звані таємницями Тори, розкриваються ними. Адже тому вони й звуться «ті, хто утворює їх», бо вони начебто є тими, хто утворює Тору».

Ось, ми бачимо, що поняттям «наречена» називається духовна робота в час вигнання, бо тоді існує приховання обличчя Творця. І тоді панують людиною всі сили відокремлення, суть яких в тому, що приходять людині думки, що спонукають її, щоб вона відчувала себе відокремленою від Творця. І тоді вона стоїть перед дилемою:

а) або вона втече від роботи, і тоді відокремиться вона повністю від святості;

б) або зробить все, що в її силах, щоби Творець допоміг їй врятуватися від цих думок, тобто, щоб Творець світив би їй обличчям Своїм, тоді не буде місця для панування сил відокремлення.

Тобто, не потрібно людині молитися, щоби ці думки відійшли від неї. А має вона просити, щоб Творець засяяв би своїм обличчям їй, щоб не приховував би обличчя від неї. Тобто, якщо людина молитиметься Творцю, щоб думки ці відійшли б від неї, адже вона нічого не виграє від сил відокремлення, а повернеться до стану, в котрому вона перебувала до того, як з’явилися в неї думки від сил розбрату. І коли так, вона нічого не виграє. І це називається, що дарма терпіла страждання. І зовсім інше, якщо людина просить у Творця, щоби світив їй обличчям Своїм, щоби сили відокремлення підкорилися б, виходить, що тоді вона піднялася рівнем вище завдяки тому, що удостоїлася близькості Творця.

Отже поняття «наречена» - це духовна робота, якою є «прийняття тягаря малхут небес», що зветься «вірою в Творця». А протилежні цьому – сили відокремлення, яке не дає людині вірити в Творця вище знання. А як зобов’язує зовнішній розум, так сили відокремлення й відділяють людину від Творця. Тому в цих станах існують «підйоми» й «падіння». Оскільки вся основа віри, вона вище знання, тому є місце для існування сил відокремлення, котрі не дозволяють людині йти проти знання.

І цим слід пояснити те, що ми запитували, чому щодо нареченої мудреці сказали «як танцюють перед нареченою». Бо в процесі танцю, як ми бачимо, коли танцюють, людина піднімається вгору і відразу «падає» вниз, іноді спускається більше в бік сходу, іноді в бік заходу, або північіше, або південніше. Тобто, всі рухи в процесі танцю, вони на всі шість кінців світу.

І падіння відбуваються для того, щоб людина відчула потребу в допомозі Творця. Тобто, зроблено з попереднім задумом так, щоб людина сама не могла б вийти з-під влади «народів світу», що в її нутрі, без допомоги Творця.

А для чого бажає Творець, щоб людина просила допомоги від Нього? Це як сказав мій пан, батько й учитель, що оскільки немає в людини потреби та гострої необхідності досягти категорії нефеш-руах-нешама (НАРАН), - того, що Творець бажає дати людині, - і позаяк людина задовольняється малим, тому коли вона просить допомоги, то поміч, котру дає Творець, це категорія НАРАН, як написано в Зоар: «Тому, хто приходить очиститися, допомагають». І каже, - чим допомагають йому? – святою душею».

Пояснення: кожного разу, коли людина бажає бути більш чистою, дають їй допомогу більш високою душею. Виходить, проханням допомоги згори людина спричинює, що кожного разу отримуватиме рівень ще вищий, і цим вона здобуде свій НАРАН. Тому те, що Творець бажає, щоби просили в Нього допомоги, приводить до того, що людина повинна буде щоразу притягувати ще вищий рівень.

І зі сказаного зможемо зрозуміти, чому щодо нареченої запитали «як танцюють перед нареченою», а не перед нареченим. Отже, процес танцю - це підйоми та падіння, які відбуваються в період вигнання, котрим зветься приховання обличчя Творця, і тоді панують сили розбрату. Однак, питання: що спричинює те, що є підйоми й падіння. Стосовно цього існує суперечка між школою Шамая і школою Гілеля.

Школа Шамая вважає - наречена така як є. Тобто, попри той смак, який людина відчуває в духовній роботі, вона повинна перебороти це і сказати, - навіть якщо я не відчуваю важливості її, і все одно я приймаю на себе малхут небес (владу бажання віддачі) вірою вище знання. І сказати, - оскільки я бажаю працювати і служити Цареві, то чому мене має хвилювати те, який смак я відчуваю в цій роботі. Адже все має бути вище знання, тобто людині треба сказати, що вона згодна виконувати роботу святості – «навіть коли я залишуся на все своє життя з цим смаком». Це і зветься «наречена, як вона є».

І як сказав мій пан, батько й учитель (наведено в статті «Порядок духовної роботи»), що слід вірити у віру, - що Творець управляє виключно категорією віри. Тобто, попри те, що віра, за своєю важливістю, нижча за те, як людина розуміла б речі в рамках знання, все ж вона вибирає йти цим шляхом, [віри], і мало того, а й те, що йде вище знання, – це не тому, що немає іншого вибору.

Бо навіть якщо дадуть їй знання, вона волітиме йти вище знання. І це зветься «наречена, як вона є». Тобто, людина приймає на себе малхут небес, навіть при тому, що немає в неї відчуття важливості, так, як слід було б почуватися, коли служиш Царю великому та шанованому. І все одно, людина не дивиться на ті відчуття, котрі переживає, а все приймає з великою радістю. Однак, оскільки все це вище знання, то є в цій роботі підйоми й падіння, тому в час роботи в категорії «наречена» існують підйоми й падіння, що і зветься «танець».

А від школи Гілеля кажуть, що танець не обов’язково такий, як вважають у школі Шамая, які говорять, що слід говорити «наречена, як вона є». Тобто, коли приймає на себе цю роботу, незважаючи на те, що це для нього є неважливим і низьким. А отже, тільки коли діють в такий спосіб, тоді існують підйоми й падіння, що звуться «танцем». А згідно з їхньою думкою, не потрібно настільки обтяжувати робітників, які бажають прийняти на себе категорію віри, - обтяжувати тим, що стан її буде настільки низький за важливістю.

А треба приймати віру так, щоб не дивитися наразі на те, що сам відчуває. А слід сказати, що насправді ця наречена, - вона «наречена гарна та цнотлива (івр. «хасуда»)» («хасуда» означає «нитка хеседу (милості) протягнута над нею»). А те, що людина не відчуває, це тому, що вона ще не гідна відчути. Але насправді після цього вона побачить її красу, наскільки вона гарна та цнотлива. І все одно, оскільки наразі вона не має цього відчуття, вже відбуваються підйоми та падіння, що в духовній роботі зветься «танець».

І зі сказаного виходить, що це відбувається тільки тоді, коли робота – в категорії «наречена». Тому сказали мудреці: «Як танцюють перед нареченою», а не сказали «як танцюють перед нареченим». Тоді як коли йдеться про трапезу, це зветься «трапезою нареченого», а не «трапезою нареченої». А сенс в тому, що трапеза, це, як сказали мудреці, - «той, хто клопотався напередодні суботи, їсть в суботу, а той, хто не клопотався напередодні суботи, - звідки в нього є що їсти в суботу», адже субота, це «кінцева мета створення неба та землі».

«Субота» означає час отримання блага й насолоди, що є кінцевою метою творення. Тому називається субота: «кінцева мета створення неба та землі». Дарування блага та насолоди – це належить до «Нареченого», де мається на увазі Творець, який дає добро й насолоду створінням. І Творець називається «нареченим» згідно з тим, як сказали мудреці: «Спустився з рівня [свого] і знайшов дружину». Де сенс «нареченого», що він повинен спуститися на рівень більш низький і отримати дружину. Як написано в книжці «Дарування Тори»: «І спустився Творець на верхів’я гори». І в аспекті цього спуску називається Творець «хатан» (наречений) від слів «нахат дарґа» (спустився рівнем).

Слід пояснити, що означає «спуск» стосовно Творця. І пояснено в словах Арі, що для того, щоб була можливість створінням отримати світло Творця, відбулося багато скорочень і зменшень світла, аж поки стало відповідати можливостям осягнення нижніх. Бо якщо світло буде надто великим, не буде жодної можливості у нижніх отримати вище благо, бо вони анулюються щодо світла, «як свічка перед смолоскипом».

І це зветься у Творця «і спустився», виражає спуск з Його рівня. Іншими словами, нижні не гідні бачити велич Творця. А кожен, за мірою його підготовленості, - відходить від нього скорочення і проявляється світло . І в цьому плані називається Творець «нареченим», коли він бере народ Ісраеля як «наречену», дати їй все, чого вона потребує, як пишуть в «ктубі» (шлюбний договір) те, що наречений дає нареченій: «І я працюватиму, і поважатиму, і буду харчувати й забезпечувати тебе».

Інакше кажучи, Творець, коли він бере народ Ісраеля як наречену, це дорівнює тому, що Він дасть їй все, що їй потрібно. Це називається «трапеза нареченого», коли Творець, який є Нареченим, від слів «спустився на нижчий рівень», Він харчує і забезпечує створіння, тобто, повинен принизити Себе для того, щоб дати кожному згідно з можливостями його осягнення. І для цього були всі скорочення. І від цього походить численність імен і назв.

І ясно, що само собою зрозуміло, що коли людина отримує від Творця благо й насолоду, не можна сказати, що в цьому стані, коли отримує вище благо, щоб були підйоми та падіння. А тільки коли людина перебуває в стані приховання обличчя Творця, і треба їй переборювати те, що вона відчуває, і говорити, що Творець є добрим і добродійним, - таке вона не завжди здатна перебороти.

Тоді як у час отримання блага й насолоди, зовсім нереально щоб були в людини стани падінь, що зветься «танцюють». Тому не сказали «як танцюють перед нареченим», бо коли Творець називається «Нареченим», - це коли приймає «наречену». Тобто, існує тоді єднання між нареченим та нареченою, а «єднанням» зветься тотожність властивостей. Коли народ Ісраеля взагалі, або окрема людина приходить до тотожності властивостей, - це зветься «єднанням». І тоді відходить «приховання лику», і кожен отримує розкриття обличчя Творця. Це називається «трапезою нареченого». Тому сказали, що там, у випадку з нареченим, робота набуває іншої форми, тобто, треба радувати нареченого.

Проте, слід зрозуміти те, що сказали мудреці: «Кожен, хто втішається від трапези нареченого і не звеселяє його, порушує п’ять голосів. А якщо звеселяє, яка його винагорода? Сказав рабі Єгошуа бен Леві: «Удостоюється Тори, котра дана п’ятьма голосами». І потрібно зрозуміти, на що вказує нам в духовній роботі «трапеза нареченого», коли кожен, хто втішається від трапези нареченого, повинен звеселяти його. І в матеріальному важко зрозуміти, навіщо потрібно звеселяти нареченого, хіба він сам не веселий? Адже хто примушує його бути нареченим. Тож певно, що він радіє. Як написано: «Як радіє наречений нареченій». І певно в матеріальному плані є про це пояснення, однак в процесі духовної роботи, - на що це нам вказує?

А справа в тому, як відомо, що вся наша робота, вона для того, щоб завдяки виконанню Тори та заповідей прийти до тотожності властивостей. Зміст цього поняття: досягти «щоб діяння людини були ради того, щоб принести задоволення Створювачу своєму, а не для власної користі». І стан цієї духовної роботи зветься «наречена», як наведено вище. І є там періоди підйомів та падінь, що зветься «танець». А потім, коли закінчить цю роботу з боку нижнього, що зветься «все, що в руці твоїй і в силі твоїй чинити – роби», тоді це має назву «кінець праці». І це й є сенс «кала» (наречена), як написано: «бі-клот Моше...» (коли завершив Моше), що є завершенням роботи з боку нижнього. Тоді людина заслуговує постійної віри. Тобто, що вже приходить до рівня «всі діяння твої будуть в ім’я небес». Тому те, що людина отримує тоді благо згори, що зветься «царською трапезою», вона повинна прийняти це благо заради віддачі, а не ради власної користі.

Іншими словами, вона має тоді бути готовою сказати, що ця насолода, котру отримує, отримує її не тому, що бажає сама втішатися цим, а бажає вона радувати Творця. Оскільки Творець створив світ, щоб дати благо створінням, і якщо людина не отримає добро й насолоду, не зможе реалізуватися задум Творця. А тим, що вона нині насолоджується, тоді й Творець насолоджується тим, що мета Його розкривається практично. Виходить, цим людина виконує те, що сказали мудреці: «Кожен, хто втішається від трапези нареченого і не звеселяє його...», - а вона таки звеселяє.

А насправді слід зрозуміти:

а) чим можна звеселити нареченого;

б) навіщо треба звеселяти нареченого.

А в плані духовної роботи, що маємо сказати? – що народ Ісраеля повинні звеселяти Творця. Але чи доречно говорити таке про Творця, що Йому необхідне наші веселощі, щоб ми радували б Його?

в) і чому людина порушує п’ять голосів, якщо не звеселяє Його, тобто чому число саме п’ять голосів;

г) те, що кожен, хто радує Його, дістає винагороду.

А яка його винагорода? – сказав рабі Єгошуа бен Леві: «Удостоюється Тори, що дана п’ятьма голосами». І це також треба зрозуміти. Кожна людина знає, що винагорода – вона в світі прийдешньому. А що це, те, що він говорить, що Тора є винагородою? На перший погляд здавалося б навпаки, як написано: «Учить школа Еліягу, - кожен, хто вчить закони щодня, забезпечено йому, що він належить до світу прийдешнього». Виходить, що за Тору отримують винагороду «прийдешній світ». А тут сказав рабі Єгошуа бен Леві, що оплатою є Тора.

Отже, як сказано, що вся наша робота та, що виконанням Тори та заповідей людина повинна здобути намір, що цим вона прийде до стану тотожності властивостей, як сказано: «Як Він милосердний, так і ти милосердний». І цей стан називається «наречена», як зазначено вище. І все, що отримують від Творця, не має значення, матеріальне чи духовне, а кожну насолоду, що отримують від Творця, це зветься «трапеза Нареченого». Тобто все, від чого людина втішається, називається «трапезою». Тому всі насолоди, котрі людина отримує від Творця, звуться «трапезою Нареченого».

А оскільки тим, що людина отримує, вона приходить до розбіжності властивостей, що приводить до роз’єднання, то на цю дію було скорочення та приховання. Коли «світло обличчя Творця» не розкривається в місці роз’єднання. Те, що Творець дає людині чимось втішатися, то тим, що Він дає людині щось, вона має отримати від цього підйом на вищий ступінь. Тобто, щоб бути ближчою до святості. Адже тепер вона більш підготовлена вірити, що Творець є добрим та добродійним. І з цієї причини має вона прийняти на себе що любитиме Творця, оскільки Він харчує на забезпечує.

А доказ цьому те, що людина отримує тепер харчування. Адже те, що тіло існує і живе щасливим життям, це не обов’язково від їжі та питва. Бо людина потребує також живлення, що належить до духа тіла. Тобто, від пошани і розуміння, і від служіння Творцю. Кожен, відповідно до свого духовного рівня, має потребу в речах, котрі піднімуть йому дух. І все це зветься «харчуванням». Тому кожне задоволення, котре людина отримує від Творця, розум зобов’язує [вважати] що наблизить її до святості. Але фактично людина робиться цим більш далекою, через розбіжність властивостей що витікає від отримання насолоди.

Тому коли людина в час отримання насолоди від Творця старається радувати Царя тим, що отримує ради принесення задоволення Творцеві, і ця радість від того, що намагається спрямувати намір на принесення задоволення Створювачу своєму, то цим вона досягає клі віддачі, а цим клі вона радує Творця, тому що задумом творіння є давати благо.

І від цього Творець має радість, що тепер Він може дати добро й насолоду людині, тому що вона зараз підготовлена отримувати ради віддачі. І тоді реалізується те, що написано «Радітиме Творець діянням Своїм», тобто дії творіння, оскільки Його бажання давати благо Своїм створінням. Адже з причини скорочення Творцю стало потрібно приховувати Себе від створінь. Але тим, що людина спрямовує намір в час отримання задоволення на те, що отримує це на користь Творцю, тому є Творцю задоволення, від того, що Він дає створінням.

Виходить згідно з цим, що від кожного задоволення, яке людина отримує і намір її при цьому, щоби було це на благо Творцю, - утворюється в ній клі, зване «отримання ради віддачі». І коли це клі збільшується у людини після кожного дарування, тоді яка буде їй винагорода після цього від збільшення келім, щоб були ради віддачі? Винагорода їй буде та, що удостоїться потім Тори, котра зветься «імена Творця», адже те, що отримує нині, буде заради віддачі.

Отже, винагородою буде Тора, як сказав рабі Єгошуа бен Леві. Тобто, що буде після того, як людина вже удостоїться рівня, коли зможе радувати Царя, інакше кажучи, бажатиме тільки приносити задоволення Створювачу своєму. То яка їй винагорода? Не мається на увазі, що людина має отримати оплату за те, що радує Творця, а означає це, - яка її винагорода. І людина каже, що винагорода її в тому, що вона може радувати Царя.

А чим звеселяє Царя? Отриманням Тори. Адже поняття «давати благо створінням Його» - це те благо, яке Творець бажає дати створінням, і воно – це розкриття створінням Його всесильності. Це й зветься «Тора», тобто «Тора як імена Творця». Виходить, що винагорода людини в тому, що Творець може дати їй Тору, і від цього дарування Творець втішається. І це радує Його.

Отже, згідно з цим, «той, хто втішається трапезою Нареченого і не звеселяє Його», тобто коли він поки що занурений в себелюбство, і не може сказати, що все, що робить – все лише на користь Творцю. І Творець не може дати Тору, оскільки все піде до сітри ахри. Тому сказали, що така людина «порушує п’ять голосів». Адже відомо, що п’ять стадій включають всі світи і всі ступені, що розкриваються як імена Творця, якими є кінчик літери юд і чотири літери гей-вав-юд-гей (АВАЯ), що в світах називаються АК та АБЄА. А в душах називаються нефеш, руах, нешама, хайя, єхида.

Якщо так, то «порушує п’ять голосів» означатиме: людина спричинює, що згадані п’ять стадій не розкриються через те, що не стараються прийти до наміру, щоби всі діяння були виключно на користь Творцю, а не для власної користі. Це називається, що замість того, що людина мала б працювати аби порадувати Творця, вона дбає лише аби радувати себе. І само собою, вона перешкоджає цим тому, щоб вище благо змогло розкритися.

А отже, людина призводить до уникнення появи світла внизу. І це зветься, що замість того, щоб людина мала б старатися, щоби слава небес була відкрита, що зветься «розкриття Його всесильності створінням», що й є метою творіння, вона чинить дії, котрими спричинює, що слава Творця не розкривається, а лише «слава» сітри ахри розкривається, а Шхіна – в поросі.

І це зветься «Шхіна у вигнанні, під [владою] народів світу», що існують в кожному з людей. Тобто, замість того, щоб людині старатися, щоби властивість «добрий і добродійний» була б відкритою і щоби відійшло приховання завдяки тому, що спрямовують намір на віддачу, вона призводить до того, що народи світу, що в ній піднімаються все вище. Адже поняття «народи світу» – це бажання отримувати для себе. А позаяк працюють для нього, воно набуває сил і сутність його розкривається. А властивість «Ісраель», що в людині, опускається під нього, і це зветься «порушує п’ять голосів».

Але якщо працюють ради віддачі, тоді силу отримує святість, і вона панує. І коли «той, хто втішається від трапези Нареченого», і намір його «щоби радувати Його», це означає, що винагорода людини в тому, що вона удостоюється радувати Творця. А ознакою винагороди, - тобто звідки людина знає, що це правда, - є те, що намір її – радувати Творця.

Про це сказав Рібаль, що «винагорода йому – Тора». Якщо людина удостоюється Тори, - адже її намір насправді, тільки радувати Царя, і це є всією її винагородою, - то, само собою, видаляється з неї скорочення та приховання. І слід заслужити розкриття світла обличчя Творця, що зветься категорією «Тора імен Творця», і є «розкриттям Його всесильності створінням».

І зі сказаного виходить, що поняття «наречена» є робота в вірі, тобто прийняття тягаря малхут небес. І тут існує процес підйомів та падінь. Тобто те, що людина має дати Творцю – це категорія «безумовне підкорення». Тобто, якщо людина приймає категорію віри вище знання, навіть коли не має жодного відчуття, і ніякого піднесення від того, що прийняла на себе тягар царства небес, все одно вона згоджується на цей стан, і говорить, що певно таким є бажання Творця, щоби працювати й служити Йому в такій ницості. А коли так, яка важливість того, наскільки вона переймається такою вірою, адже про себе, тобто про свою користь, - вона не дбає, а лише про те, що на користь Творцю. А якщо Творець бажає, щоб людина залишилася в цьому стані, вона приймає це на себе без жодних умов. Це і зветься «безумовним підкоренням».

І в цьому сенсі зветься віра категорією «внизу». Тобто, вона зветься у людини «низькою за важливістю». Як написано в книжці «Прі хахам», - «поняття віри називається «внизу» (івр. «мата»), тому що вона низька за важливістю. Тому, коли кидають віру на землю, тобто не зважають на велич віри, робиться з цього змій. Інакше кажучи, людина стає тоді в цьому стані гіршою, ніж коли почала входити в роботу з властивістю віри. Адже до цього вона була на неживому рівні духовного. І не бракувало їй властивості віри. А от тепер, коли почала приймати на себе властивість віри вище знання, виходить, що віра її не має важливості, оскільки її свідомість не дає їй вірити без знання. Тому вона падає в кліпу змія.

Отже, коли людина бажає увійти в святість, вона тримає його за хвіст. Тобто, хвіст є останнім ступенем будь в чому. А отже, людина приймає віру з усією її низькістю, тобто вище знання. Тоді вона стає категорією «посох» (івр. «мате»). Пояснює там так, що «В руках визволителя (Моше) був посох, що є суттю «вірний пастир», який має посох в руці аби спрямовувати серця Ісраеля до Батька їхнього, що на небесах».

У той час як «Наречений» - це даритель, коли йдеться про те, що робить Творець, Його властивість – дарувати благо створінням. Тому називається «трапеза нареченого», і це те, що сказали: «втішається від трапези нареченого».